Економічна інтеграція і глобальні проблеми сучасності (2005)

Останніми роками піднялась хвиля безпрецедентного громадського опору сучасному економічному глобалізму, формується і структурується антиглобалізаційний рух, з’являються характерні в цьому плані публікації.

Активними учасниками антиглобалістичного руху є різні за цілями, формами організації і діяльності протестні (стосовно до глобалізації) групи: профспілкові, релігійні, зелені, ліві, анархісти, пацифісти та ін. Спектр їхніх антиглобалізаційних інтересів і дій, як з точки зору мотивації, так і організації є унікально різноплановим і різновекторним: від радикального угруповання «Чорний блок» (із схильністю до безпорядків та провокування конфліктів з поліцією) до організації «Лікарі без кордонів» (Нобелівська премія 1999 р. за миротворчу діяльність); від «Глобальної дії людей» (критична оцінка різних аспектів діяльності ТНК) до АТТАС (реформізм стосовно глобальних фінансових спекуляцій) тощо.

При цьому очевидним є, по-перше, безпрецедентно зростаюча масовість руху; по-друге, його «молодіжний» характер; по-третє, неформальність відносин; по-четверте, переважно електронна основа консолідації; по-п’яте, відносна самостійність груп і організацій без чіткої централізації і «єдиного» керівництва.

Серед організаційно оформлених антиглобалізаційних груп превалюють представники розвинених країн, хоча в цей процес поступово і по-своєму зацікавлено втягуються і громадяни країн, що розвиваються, та країн із перехідними економіками. Так, антиглобалізаційна ідеологія Росії формується під визначальним впливом релігійних організацій, коли основними аргументами є унікальна культурна самобутність, зокрема православно-релігійна.

В Україні на сьогодні не можна говорити про масовий і структурований антиглобалізаційний рух. Його фрагментарно представляють деякі релігійні групи — Української православної церкви Московського патріархату, ультраліві партії (наприклад, ПСПУ з лідером Н.Вітренко); частково анархісти («Тігра-Нігра», «Українські антиглобалісти» тощо) та «зелені», вочевидь політично та економічно заангажовані. Рушійною силою їх є або очевидний індивідуалізм, або можливість інформаційного представництва в Інтернеті.

При неупередженому аналізі видно, що функціонально антиглобалізму зосереджений на таких (далеко не нових) проблемах розвитку, як: збереження середовища нормальної життєдіяльності; захист прав людини і працівників, подолання нерівності і бідності тощо. У межах антиглобалізаційного руху спостерігаються як масові акції протесту з метою, наприклад, зриву самітів лідерів «вісімки», Світової організації торгівлі, Міжнародного валютного фонду, так і Всесвітні соціальні форуми 2001–2003 рр., які стверджують: суспільний рух не проти економічної глобалізації як об’єктивно обумовленого процесу, а проти його сучасних «проамериканських» проявів, спотворених «глобальним інтересом» і експансією країн-лідерів.

У сучасному розумінні і новітніх проявах економічна антиглобалізація передбачає у зародковому стані, що ускладнює її системний аналіз. Також важливо вже на сьогодні розуміти витоки антиглобалізації, її різнопланову мотивацію, прояви, форми організації (рис. 3.11).

Загалом, у конструктивному компоненті антиглобалізаційного руху наявним є прагнення до економічної рівності та справедливості, формуванні суспільства співпраці, а не конкуренції. Це, в свою чергу, формує альтернативу розвитку: якісна трансформація (демонтаж) діючих механізмів та інститутів глобального ринку або створення системи глобального управління, здатної забезпечити «керовану» глобалізацію на засадах права, діалогу ділових культур і цивілізацій. У цьому контексті цікавими є альтернативні неоліберальні мікро- і макростратегії розвитку за умов глобалізації, орієнтовані не на спротив її носіям, а на творення: система справедливої торгівлі, локальні громадські грошові системи, добровільне обмеження споживання, партисипативна економіка та ін. Загалом мова йде про альтернативи глобального корпоративізму, на що, зокрема, акцентує увагу професор О. Г. Білорус.

З позицій перспектив розвитку економічної антиглобалізації, її впливу АН подальший світогосподарський розвиток принципово значимим, на наш погляд, є:

по-перше, методологічна ідентифікація антиглобалізації як об’єктивного прояву дуалістичної природи глобалізації, зокрема, економічної. Важливо звільнитись від наявної публіцистичності, поверхневих (хоча, як правило, яскраво ефектних) оцінок суперечностей глобалізації. Бути антиглобалістами стає модно, це вже — певний «позитивний» бренд у політиці і економіці, що призводить до спрощеного відчуття і оцінки проблеми, її подальшої дискредитації через простоту виразу і, здавалось би, загальнодоступне розуміння;

по-друге, виявлення і оцінка інтелектуальної складової та потенціалу персоніфікації економічного антиглобалізму на рівні видатних особистостей, оскільки антиглобалісти мають і матимуть справу з глобалістами — світовими лідерами політики і глобального бізнесу.

Показовою у цьому контексті є ідеологія фінансового антиглобалізму лауреата Нобелівської премії з економіки Дж. Тобіна, коли його пропозиції щодо механізмів нейтралізації валютних спекуляцій втілились у пропозиціях створення Всесвітнього фонду розвитку для фінансування екологічних і соціальних програм і, таким чином, оформилася сама назва респектабельного антиглобалізаційного руху — Action pour une taxe Tobin d’aid aux citoyens (за податок Тобіна для допомоги громадянам, АТТАС). Парадоксально цікавою є і сучасна позиція Дж. Сороса стосовно витоків кризи глобального капіталізму, оскільки він всесвітньо відомий насамперед як фінансовий спекулянт. Із сучасних політиків Б. Клінтон був і є очевидним глобалістом під егідою США, а Фонд Горбачова зосередив значних російських дослідників-антиглобалістів;

по-третє, пошук конструктивного діалогу антиглобалістів з ідеологами, носіями і провідниками економічної глобалізації — політико-економічною елітою країн-лідерів (США, Європейський Союз, Японія), топ-менеджментом міжнародних фінансових організацій. При загальному розумінні необхідності реформування останніх слід усвідомлювати, що йдеться не про перегляд функцій, наприклад, МВФ, Світового банку, СОТ, а про системну трансформацію їхніх ролей у сучасній регулятивній інфраструктурі. Контури такої інфраструктури слід шукати у об’єктивно обумовлених процесах глобальної інституалізації розвитку, а не в ініційованих і здійснюваних багато в чому самими МФО трансформаційних заходах, які є по суті «косметичними». Аналогічною є і їх реакція на зростаючий антиглобалізаційний рух — створення відділу зв’язків з громадськістю в структурі МВФ, стимулювання більш активної діяльності антиглобалістських неурядових організацій в обговоренні проектів кредитування, списання критичних боргів тощо. Слід враховувати і те, що після 11вересня 2001 р. під прикриттям боротьби з тероризмом уряди більшості провідних країн світу проводять політику обмеження прав своїх громадян на акції протесту, чому наслідують й інші країни для придушення сепаратистських тенденцій (наприклад, Росія, азійські країни СНД).