Планування на аграрному підприємстві (2004)
3.3. Оцінка тенденцій і структурних змін у сільському господарстві України
За останні сім років виробництво валової продукції сільського господарства скоротилось на 41,6% (рис. 3.3), і це можна оцінити однозначно і тільки негативно. АПК беззаперечно належить до головних пріоритетів розвитку народного господарства України [55; 67]. Так, у сільському господарстві зайнято 22,1% робочої сили країни. Частка сільського господарства у валовому внутрішньому продукті в 1990 р. становила 21,5%. У 1997 р. через економічну кризу і прогресуючий диспаритет цін цей показник зменшився до 14,7.
Особливо слід підкреслити значення АПК у зовнішньоекономічній діяльності України. За Радянського Союзу Україна була самодостатньою в забезпеченні продуктами харчування і щорічно в загальносоюзні фонди (чистий експорт) постачала (тис. т): цукру — 3524, у т. ч. 2112 бурякового; картоплі та овочів — 380; олії — 357; м’яса та м’ясопродуктів — 660; молока і молокопродуктів (у перерахунку на молоко) — 1792. Якщо в цілому у зовнішній торгівлі товарами в середньому за 1995—1997 рр. було від’ємне торгове сальдо в розмірі 3,2 млрд дол. США, то щодо продукції другої чи третьої сфери АПК активне — 1,3 млрд (табл. 3.2).
З огляду на це першочерговим завданням є не тільки відновлення обсягів виробництва валової продукції сільського господарства, але й неодмінне її нарощування. Однак коли ми говоримо про збільшення обсягів виробництва продукції сільського господарства і харчової промисловості, то маємо на увазі, насамперед, нарощування експортних можливостей країни.
Значно складніше з оцінкою структурних змін, що відбулися за останні роки в сільському господарстві України. Якщо до 1990 р. частка тваринницької продукції в структурі валової продукції сільського господарства постійно збільшувалась, то за останні сім років вона зменшилась з 50 до 37,7%, і відповідно зросла частка рослинницької продукції — з 50 до 62,3%.
У цілому це закономірний процес: з переходом до ринку підприємства обирають більш рентабельні галузі. Різниця в рівнях рентабельності рослинницької і тваринницької продукції (рис. 3.4) у 1990 р. становила 78 процентних пунктів (100% — продукція рослинництва і 22% — продукція тваринництва) , а в 1997 — 67 процентних пунктів (13% рослинницька і мінус 54% тваринницька продукція).
Тому й не дивно, що за всіма видами тваринницької продукції спостерігається стійка тенденція до зменшення обсягів виробництва (рис. 3.5). У той же час динаміка змін обсягів виробництва окремих видів рослинницької продукції зовсім інша (рис. 3.6). Так, обсяги виробництва насіння соняшнику, рентабельність якого досить висока, змінились неістотно. На жаль, це відбулося тільки за рахунок розширення посівних площ (з 1 626 тис. га в 1990 р. до 2 001 тис. га в 1997 р.), бо врожайність за цей час знизилася з 15,8 до 11,5 ц/га.
Що ж до картоплярства та овочівництва, то порівняно стабільні темпи їх розвитку пояснюються тим, що виробництво картоплі та овочів зосереджено переважно в особистих господарствах населення (якщо в 1990 р. в них вироблялось відповідно 71 і 27% від загальних обсягів виробництва, то в 1997 р. — 97 і 82%). Добрий догляд за посівами за переважно ручної праці, забезпеченість органічними добривами завдяки збільшенню поголів’я худоби у цій категорії господарств при практично стабільних посівних площах забезпечили досить стабільне виробництво картоплі та овочів (рис. 3.6).
Підтвердженням цих структурних змін у сільському господарстві України є також дані, що їх наведено на рис. 3.7. У структурі виручки від реалізації продукції сільськогосподарських підприємств суспільного сектору питома вага рослинницької продукції за 1990—1997 рр. зросла на 14,5 відсоткових пунктів (з 32,7 до 47,2%) за одночасного зменшення питомої ваги тваринницької продукції на 30 відсоткових пунктів (з 54,6 до 24,6%). Зросла також питома вага промислової продукції (з 8,3 до 10,8%) та іншої продукції і послуг (з 4,4 до 17,2%).
Аналіз динаміки обсягів виробництва і галузевої структури сільського господарства України не буде завершеним, якщо ми не дамо відповіді на запитання: яку ж галузеву структуру сільськогосподарського виробництва доцільно планувати на перспективу. Зокрема: 1) яким має бути раціональне співвідношення між рослинницькою і тваринницькою продукцією; 2) яка галузева структура буде раціональною на перспективу в рослинництві і тваринництві.
Вирішальний вплив на зазначені структурні зміни в перспективі, на нашу думку, матиме рівень конкурентоспроможності окремих видів продукції та їх груп як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках, а також можливості її підвищення з кожного виду продукції. Головним при цьому, безумовно, є конкурентоспроможність на зовнішньому ринку, адже досягши її там, ми досягнемо її і на внутрішньому ринку. До того ж для захисту вітчизняного товаровиробника на внутрішньому ринку держава використовує цілу систему заходів, зокрема застосування імпортного мита тощо.
Про рівень конкурентоспроможності продукції рослинництва і тваринництва України можна судити, зіставляючи врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби і птиці в Україні та країнах ЄС і США (табл. 3.3). Якщо з урожайності основних культур Україна відстає від країн ЄС у 2 і США в 1,5 рази, то з продуктивності худоби відповідно в 3 і 4 рази.
Якщо ж узяти до уваги, що трудо-, енерго- і капіталомісткість продукції тваринництва значно вищі, ніж продукції рослинництва (крім таких галузей, як хмелярство, садівництво, виноградарство), то можна з упевненістю сказати, що й можливості досягнення конкурентоспроможності рослинницької продукції в Україні значно вищі, ніж тваринницької.
Звідси можна зробити такі висновки:
— зміни в галузевій структурі сільського господарства України за останні сім років (ріст питомої ваги рослинницької продукції за рахунок зменшення тваринницької) є закономірними;
— співвідношення валової продукції рослинництва і тваринництва, що склалось у 1997 р. (відповідно 62,3 і 37,7%), близьке до оптимального. З одного боку, Україна намагатиметься збільшувати питому вагу більш конкурентоспроможної рослинницької продукції. З другого — відставання порівняно з науково обґрунтованими нормами в рівнях споживання на душу населення за рік тваринницької продукції порівняно з рослинницькою значно більше (табл. 3.4). Тому можна передбачити, що із закінченням економічної кризи перші зароблені гроші люди витрачатимуть на поліпшення рівня і структури харчування, зокрема на збільшення в раціоні питомої ваги білка тваринного походження.
Головні причини зазначених змін:
— ці дві галузі були найрентабельнішими сім років тому і тільки вони залишились не збитковими в 1997 р. (рис. 3.4);
— у цих галузях досягнуто найбільшого рівня механізації виробничих процесів;
— продукція цих галузей має найвищий ступінь ліквідності, попит на неї на зовнішньому ринку стабільний і має тенденцію до зростання.
Усе це дає підстави прогнозувати на перспективу збереження вказаних тенденцій.
При загальному зростанні посівних площ під зерновими на 468 тис. га (3%) в їхній структурі відбулись значні зміни:
— зменшились посівні площі озимої пшениці за одночасного збільшення посівів озимого жита, ячменю ярового, кукурудзи на зерно і гречки. Це обумовлено вимогами ринку і є закономірним;
— у два рази (з 1211 до 606 тис. га) зменшились посівні площі під зернобобовими, що можна пояснити різким зменшенням поголів’я худоби — основного споживача цього зерна. Адже на ринку зерна горох явно неконкурентоспроможний: ціни на нього порівняно з цінами на пшеницю навіть нижчі, а різниця в урожайності становить 13 ц/га (табл. 3.5).
Найближчими роками з ростом виробництва тваринницької продукції посівні площі зернобобових збільшуватимуться. При цьому слід значно розширити в першу чергу посівні площі сої, яка в структурі посівних площ України займає всього 0,2%. У США виробляють 58 млн т сої щорічно і експортують 20 млн т.
Посівні площі технічних культур зменшились за 1990—1997 р. на 450 тис. га (13%). У структурі цієї групи культур відбулись істотні зміни:
посівні площі соняшнику на зерно зросли на 375 тис. га (в 1,2 раза);
різко скоротились площі під цукровими буряками — на 600 тис. га (37%), льоном-довгунцем — на 137 тис. га (у 5,3 раза). У недалекому минулому ці дві галузі були найефективнішими у своїх зонах — Лісостепу і Поліссі: забезпечували найбільший вихід з гектара посіву валової і товарної продукції, валового і чистого доходу. Україна має сприятливі природно-економічні умови та більш ніж сторічні традиції вирощування цих культур, тому втрачати ринки цукру і льону було б нерозумно.
В Україні явно недооцінено таку технічну культуру, як ріпак. За 1980—1997 рр. світове виробництво рапсової олії практично потроїлось (з 10,5 до 30,8 млн т). Причому за останні 10 років попит на насіння рапсу на ринках світу зростав швидше за попит на насіння соняшнику. В Україні посівні площі ріпака становлять усього 84 тис. га, у той час як у Канаді — 2,6 млн га. Ця культура має непогані перспективи в Україні. Вона добре поєднується у сівозміні з озимою пшеницею та ячменем і період її сівозміни коротший, ніж у соняшнику. Сіяти ріпак можна як навесні, так і восени. Урожайність його в країнах ЄС у 1997 р. становила 32 ц/га. Особливо доцільним є вирощування цієї культури для виробництва дизельного палива в регіонах, що постраждали від Чорнобильської катастрофи.
Площі під картоплею зросли на 144 тис. га (на 10%), водночас у господарствах суспільного сектору скоротились на 300 тис. га, а в господарствах населення, навпаки, збільшились на 444 тис. га. Площі під овочами залишились на рівні 1990 р.
До негативних тенденцій у змінах галузевої структури тваринництва, що відбулися за 1990—1997 рр. (рис. 3.10), слід віднести, у першу чергу, значне зменшення в структурі товарної продукції тваринництва питомої ваги м’яса птиці (з 6,4 до 1,0%) і м’яса свиней (з 14,1 до 11,7%). Проте й раніше структура м’ясного балансу України була нераціональною. Порівняння структури виробництва м’яса в Україні й у світі явно не на користь Україні (табл. 3.6). По-перше, дуже низька питома вага м’яса птиці, виробництво якого відзначається найвищою окупністю кормів і найвищим рівнем механізації та автоматизації виробничих процесів. До того ж вона значно знизилась за останнє десятиріччя. Натомість питома вага м’яса птиці, наприклад, у США становить 30%.
По-друге, низькою є питома вага свинарства (скороспілої і з високою окупністю кормів галуззю) у структурі виробництва м’яса. У Данії, Нідерландах і Німеччині частка свинини сягає відповідно 76,4; 74,5 і 59,7%.
І, нарешті, занадто висока і дедалі зростає питома вага м’яса великої рогатої худоби.
Тому, обґрунтовуючи перспективи виробництва м’яса в Україні, слід уважати за доцільне:
прискореними темпами розвивати птахівництво і свинарство. Це дасть змогу поліпшити структуру м’ясного балансу в інтересах споживачів. Крім того, завдяки скороспілості цих видів тварин є можливість за порівняно короткий строк відновити обсяги виробництва м’яса і закласти основу для його подальшого зростання. Цілком реальним є досягнення у перспективі такої структури м’ясних ресурсів (%): яловичина і телятина — 42, свинина — 39, м’ясо птиці — 18, інші види м’яса — 1;
нарощувати обсяги виробництва яловичини і телятини переважно шляхом збільшення поголів’я м’ясних порід. У світі більшу частину м’яса великої рогатої худоби одержують саме від такого поголів’я, оскільки воно забезпечує вищу якість м’яса, окупність кормів і ефективність виробництва. В Україні ж такого поголів’я дуже мало і до того ж воно скорочується: якщо на початок 1996 р. було 68,6 тис. корів спеціалізованих м’ясних порід, то через рік — лише 44,6 тис.
Катастрофічне становище склалось в Україні з вівчарством. Упродовж десятиріч виробництво вовни і м’яса овець було збитковим. Але якщо за адміністративної системи господарства були змушені тримати овець, то за останні сім років їх поголів’я в господарствах суспільного сектору скоротилось у 7 разів (з 7,2 до 1 млн голів), а виробництво вовни — у 7 разів ( з 26,5 до 3,7 тис. т). В усіх категоріях господарств поголів’я овець і кіз скоротилось у 3,5 раза, виробництво вовни — в 4,5 раза, натомість у господарствах населення поголів’я кіз зросло в 1,6 раза, а овець зменшилось на 22%.