Планування на аграрному підприємстві (2004)

Звучить, на перший погляд, незвично: у той час, коли багато великих підприємств не складають річних планів економічного і соціального розвитку, автор пише про планування в господарствах населення. Для цього є дві підстави. По-перше, селянин планував удома завжди: що і для кого виробляти, де і за якими цінами реалізовувати продукцію (послуги), які витрати він матиме і який прибуток дасть йому та чи інша галузь. По-друге, останнім часом особисті підсобні господарства поповнились новою робочою силою. Наприклад, сім’я Завалій, про господарство якої йтиметься нижче, складається з агронома-економіста з вищою освітою, колишнього економіста радгоспу і Держплану України (жінки в працездатному віці — власника господарства), її сина студента-заочника, який вивчає спеціальність «аграрний менеджмент», а також батька і матері — пенсіонерів. Єдиним джерелом доходів усіх членів сім’ї (крім пенсій) є своє господарство.

За останні роки в Україні значно зросла питома вага особистих підсобних господарств населення в загальному виробництві сільськогосподарської продукції. Якщо в 1985—1990 рр. вони виробляли 26,1% валової продукції сільського господарства, то в 1997 р. — 55,6%. Особливо велика їх роль у розвитку трудомістких галузей. У 1997 р. вони виробляли 97% картоплі, 82% овочів, 68% плодів та ягід, 62% м’яса, 60% молока, 63% яєць і 44% вовни від загального виробництва в Україні.

На жаль, це закономірний процес і зумовлений він, з одного боку, кризою в розвитку господарств суспільного сектору, а з другого, — найголовнішою життєвою потребою: необхідністю виживання людей у складних економічних умовах. У перспективі зі зниженням ролі вказаних двох факторів, а також зменшенням питомої ваги сільського населення, частка великих і середніх підприємств зростатиме. Про це свідчить досвід розвинених країн з ринковою економікою.

І, зрештою, ми мусимо давати об’єктивну оцінку розвитку господарств населення. Нерідко наводять такі, зокрема, дані про вищу ефективність виробництва в них порівняно з господарствами суспільного сектору: займаючи всього 13,4% сільськогосподарських угідь, вони виробляють 55,6% валової продукції сільського господарства країни (1997 р.). Однак слід зважати на те, що в структурі їхньої продукції близько 56% займає продукція тваринництва, яка виробляється переважно з використанням кормів, вирощених у господарствах суспільного сектору (зерно, сіно, солома, буряки, гичка, зелені корми).

Відзначаючи абсолютне зростання виробництва продукції в господарствах населення в 1,2 раза в 1997 р. порівняно з 1986—1990 рр., слід мати на увазі, що площі сільськогосподарських угідь у них за цей період зросли в 2,3 раза. Тобто з розрахунку на 1 га угідь виробництво валової продукції за ці роки знизилось у 1,9 раза. Відповідно в господарствах суспільного сектору виробництво продукції зменшилось у 2,5 раза, площі угідь — в 1,1 раза, а виробництво продукції з розрахунку на 1 га угідь — у 2,1 раза.

Згадане вище господарство розташоване на відстані 50 км від Києва. Площа присадибної ділянки — 0,20 га, з них під посіви використовується 0,13 га, а в 1993 р. сільська Рада виділила господарству ще 0,25 га на полі. Місцезнаходження господарства визначає його спеціалізацію: у 1976—1988 рр. тут вирощували огірки в захищеному ґрунті (площа теплиці 0,03 га) і картоплю, а в 1989—1994 рр. — полуниці (0,07 га) і картоплю. З 1995 р. господарство спеціалізується на вирощуванні огірків захищеного і відкритого ґрунту, які в 1996 р. становили 85% товарної продукції господарства, у тому числі огірки захищеного ґрунту 68%, огірки відкритого ґрунту 15% і цибуля відкритого ґрунту — 2%. У товарній продукції господарства на картоплю припадало 7% і на молоко — 8% (табл. 7.20).

Аналіз господарювання в 1996 р. виявив, що зазначена спеціалізація та обсяги виробництва не задовольняють потреби членів сім’ї. Так, виручка від реалізації продукції за рік у розрахунку на одного члена сім’ї становила всього 138 грн. на місяць. І хоч виробництво не було збитковим, прибуток і рентабельність були дуже низькі. Головна причина цього в недостатній річній зайнятості членів сім’ї: використовувалось усього 55% запасу робочого часу.

У процесі планування на 1997 р. було розроблено кілька варіантів перспективної спеціалізації господарства і поєднання галузей у ньому. При цьому враховувались чотири головні фактори. По-перше, близькість великого міста, мешканці якого завжди потребуватимуть свіжих продуктів. По-друге, досвід попередніх років показав, що найбільший прибуток приносять овочі захищеного ґрунту, на які на ринках Києва завжди є попит. По-третє, брали до уваги необхідність більш повного використання трудових ресурсів сім’ї впродовж року. І, нарешті, дуже важливо мати спільну думку і підтримку всієї родини, ураховувати особисті інтереси, уподобання, навички і досвід кожного.

Ретельно вивчивши і прорахувавши всі варіанти з олівцем і калькулятором у руках, вирішили зробити ставку на огірки і цибулю в захищеному ґрунті, бо були впевнені, що така спеціалізація забезпечить саме той спосіб життя, якого прагнуть усі члени родини.

Прийнявши рішення, потрібно було визначити, яку за розмірами будувати теплицю, скільки на неї необхідно матеріалів (деревини, плівки, насіння, мінеральних добрив і т. д.). Плівкову теплицю площею 400 м2 (ширина 10 м, довжина 40 м) побудували весною 1995 р. Два роки вирощували в ній тільки огірки (один оборот), тому в членів родини в серпні—грудні було багато вільного часу.

Корегуючи спеціалізацію господарства, восени 1996 р. у теплиці змурували 5 грубок, закупили 10 т вугілля, що дало змогу в 1997 р. з березня по листопад виростити три врожаї цибулі на зелень і один урожай огірків (тобто зроблено чотири обороти). Крім того, у відкритому ґрунті вирощували огірки (з розсади і на шпалерах) і цибулю (один оборот).

Це дозволило істотно збільшити виручку від реалізації продукції порівняно з попереднім роком. Суттєво змінилась структура товарної продукції (табл. 7.20) і поліпшилось використання трудових ресурсів сім’ї (рис. 7.15).

На особливу увагу заслуговує планування ефективності виробництва в особистому підсобному господарстві. Загальноприйнятим критерієм ефективності в цій категорії господарств, так само як і у фермерських, є максимум валового доходу як різниці між виручкою за реалізовану продукцію і матеріальними затратами. Разом з тим господаря цікавить не тільки розмір валового доходу, але й те, чи приносить його виробнича діяльність прибуток. Для цього зіставляють виручку з усіма витратами, включаючи й витрати на оплату праці.

Під час планування та обліку витрат у цілому по господарству, собівартості окремих видів продукції доцільно користуватись методичними рекомендаціями Міністерства АПК України з ведення бухгалтерського обліку в селянських (фермерських) господарствах. Однак якщо при визначенні суми матеріальних витрат не виникає особливих труднощів (усі вони обліковуються за ринковими цінами), то складніше визначити витрати на оплату праці.

У досліджуваному господарстві спочатку визначали витрати людино-годин. Для цього впродовж року вели фотографію робочого часу кожного члена родини за місяцями, видами робіт і об’єктами калькуляції. Загальні витрати склали 6450 людино-годин, у тому числі власника господарства — 1672 , її сина — 1736, матері — 1841 і батька — 1201 людино-годин.

У структурі витрат робочого часу в овочівництві найбільшу питому вагу займають овочі захищеного ґрунту — 80,5%, з них цибуля — 19,8% (1-й оборот), огірки (2-й оборот) — 23,5%, цибуля (3-й оборот) — 6,5%, цибуля (4-й оборот) — 30,7%. Найбільше робочого часу витрачали на виконання таких робіт: приготування до садіння, садіння, збирання і реалізація цибулі в захищеному грунті — 43,4%, збирання і реалізація огірків (захищений і відкритий ґрунт) — 16,0%, пасинкування огірків (захищений ґрунт) — 4,2%.

Оцінюючи витрати праці, виходили перш за все з того, що вона має бути порівнянною з іншими галузями народного господарства. Тому витрати праці кожного члена родини оцінювали диференційовано — залежно від того, скільки б він міг заробити в даних умовах, працюючи в інших реальних для кожного сферах бізнесу. Зокрема виходили з можливого заробітку власника господарства 300 грн. на місяць, її сина — 220, батьків — по 100 грн. Крім того, здійснили відрахування на оплату праці в розмірі 49%, як це робилося на інших підприємствах. Структуру витрат на виробництво і реалізацію продукції наведено в табл. 7.21. Звертаємо увагу на унікально високу (майже 60% ) питому вагу оплати праці з відрахуваннями в структурі собівартості продукції. Чи не це є причиною високого ступеня мотивації до праці й стійкості особистих підсобних господарств населення?

У ринкових умовах ефективність господарювання значною мірою залежить від обґрунтованого планування ринків збуту продукції. Було проаналізовано ряд варіантів (ринки Києва чи Москви, роздрібна чи оптова торгівля) і вибрано оптову торгівлю на Володимирському ринку Києва. Оптову тому, що всі члени родини повністю зайняті на вирощуванні овочів і підготовці їх до реалізації. Варіант реалізації огірків на московських ринках був відкинутий через те, що він вимагає порівняно великих партій овочів (800—1000 кг), що одне підсобне господарство забезпечити не в змозі. Цей варіант використовують комерсанти, котрі формують великі партії огірків, закуповуючи їх як у КСП, так і в особистих підсобних господарствах. Що ж стосується цибулі на зелень, то вона довго не зберігається і транспортування її на великі відстані недоцільне. Особливу увагу в господарстві звертають на високу якість продукції. Крім суто технологічних факторів вона істотно залежить від періоду, що проходить від збирання овочів до їх реалізації. Наприклад, огірки збирають у господарстві рано-вранці й реалізують уже через 2 години. Це дозволяє вигравати в ціні порівняно з основними конкурентами з південних областей 20—15%.

Аналогічна ситуація і з цибулею на зелень. Наприклад, цибуля першого обороту користувалась у покупців у 1997 р. підвищеним попитом саме через високу якість: була темно-зеленого кольору, свіжою і мала невисоку висоту стебла — 25—35 см. У головних конкурентів з Миколаївської області цибуля була м’яка, пріла, а висота стебла досягала 50 см. Торгівці зранку чекали машину з аналізованого господарства, за цибулею була черга і 100 кг її спродувалось за 30—40 хв. Цибулю вигідніше продавати оптом тому, що за день у роздріб власник може продати не більше 15 кг. Не важко підрахувати, скільки потрібно витратити часу для реалізації всього обсягу цибулі.

У табл. 7.22 наведено дані щодо ефективності виробництва овочів у особистому господарстві в 1997 р. Загальна виручка склала 14 890 грн., у т. ч. питома вага овочів захищеного ґрунту перевищила 80%. Повна собівартість реалізованої продукції дорівнювала 10 104 грн., а прибуток — 4786 за рентабельності 47%. Як і планувалось, основну частину як виручки (81%), так і прибутку (95%) було одержано від овочів захищеного ґрунту. Однак у деяких позиціях є значні відхилення від планових показників. Так, цибулі на зелень (4-й оборот у захищеному ґрунті) планували реалізувати 12 ц і одержати 721 грн. прибутку, але фактичні показники становили, відповідно, 10 ц реалізації і 236 грн. збитку. Були допущені прорахунки при плануванні ціни реалізації: фактична ціна склалась на 20% нижче, ніж планувалось.

Крім економічної ефективності на особливу увагу заслуговує соціальна ефективність виробництва в особистих господарствах населення. Так, валовий дохід господарства (виручка мінус матеріальні витрати) становить 10,5 тис. грн. або на одного члена сім’ї 2627 грн. на рік, що в умовах економічної кризи забезпечує кожному члену родини цілком пристойне життя.

Соціальна ефективність розвитку особистих господарств населення полягає в тому, що він сприяє відродженню селянських династій, реального господаря і власника на землі. Передача досвіду з покоління в покоління є важливою завжди і скрізь, але найбільше значення вона має у сільському господарстві. Тут виховання наступного покоління ґрунтується не тільки на безпосередньо виробничому досвіді, а й на особливостях розміщення земельних ділянок, характері господарювання батьків тощо. Реальний статус господаря і власника сприятиме більшій турботі батьків про те, щоб діти не покидали село, щоб у них пробуджувався інтерес до господарювання на землі, щоб вони ставали справжніми господарями.

Відродження селянських династій поступово поліпшуватиме демографічну ситуацію на селі, сприятиме його омолодженню, збільшенню в селах молоді не тільки з високою кваліфікацією, а й із широким світоглядом, високою культурою.