Історія економіки та економічних учень (2005)

А.Сміт стверджує: «Будь-яка людина, що одержує свій дохід з джерела, що належать особисто йому, повинна його отримати або від своєї праці, або від свого капіталу, або від своєї землі. Дохід, який отримують від праці, називається заробітною платою; дохід, одержаний з капіталу особою, яка особисто застосовує його у діло, називається прибутком; дохід, отриманий від нього особою, яка не застосовує його в діло, а позичає його іншому, називається процентом або грошовим зростанням. Він являє собою винагороду, що сплачується позичальнику кредитором за той прибуток, який він має можливість отримати за допомогою цих грошей. Частина цього прибутку природно належить позичальнику, який бере на себе ризик і турботи щодо залучення капіталу в справу, а частина природно належить позикодавцеві, який надає позичальнику можливість отримати прибуток. Дохід з землі називається рентою і дістається землевласнику» (с. 122–123).

Заробітну плату розглядає подвійно як робітників, так і управителів, де заробітна плата за особливий вид праці, а саме за працю по нагляду та управлінню ділом.

Сміт – протестант, для нього праця це служіння Богові і обов’язок доброчесної людини, тому він не засуджує дохід від капіталу, як плату за ризик. «Він не мав би жодного інтересу наймати цих робітників, якби він не міг розраховувати одержати від продажу виготовлених ними виробів щось понад суму, достатню лише для відшкодування його капіталу» (с. 119).

«Робітнику не завжди належить увесь продукт його праці. В більшості випадках він повинен ділити його з власником капіталу, який наймає його» (с. 120). «З власником землі – його рента є першим вирахуванням з праці» (с. 134). «Не існує, мабуть, заняття, яке б потребувало таких різноманітних знань і такого великого досвіду» (с. 189) – так кажуть про працю землевласника.

Сміт не робить висновку про гармонію інтересів цих трьох класів. Хоча в теорії трудової вартості він наголошує, що заробітна плата складає лише частину дійсної ціни, джерелом якої виступає праця, а з цього випливає, що прибуток є вирахування із вартості, а значить праці. Тут знову виступає Сміт як дитина свого часу. Бізнесмен-людина доброчесна – він слуга Всевишнього. Він бережливий, розважний, він через накопичення створює умови для збільшення тих, хто живе на заробітну плату».

Дохід земельних власників – рента – це дохід від третього фактора виробництва – землі.

«...Рента входить до складу ціни продукту іншим чином, аніж заробітна плата і прибуток. Висока чи низька заробітна плита і прибуток на капітал є причиною високої чи низької ціни продукту; більший чи менший розмір ренти є результатом останньої»(с. 206). Якщо виходити з посилання, що праця лежить в основі ціни, то положення Рікардо про те, що «хліб дорогий не тому, що висока рента, а висока земельна рента тому, що хліб дорогий» практично запозичається у А. Сміта.

«Але земля майже за всіх умов виробляє більшу кількість їжі, ніж це необхідно для утримання всієї тієї праці, яка витрачається на добування цієї їжі» (с. 207). Тут уже чітко видно, що рента – дар природи, її результат.

Однією з найважливіших проблем суспільства «економічної людини», яку досліджує Сміт, є проблема доходів класів та їхніх джерел. Фізіократи, як відомо, поділяли суспільство з позицій «чистого продукту». Клас земельних власників, клас фермерів і клас безплідний. Перший привласнює чистий продукт, другий – його виробляє, третій – необхідний суспільству, але не створює «чистого продукту» Вони відображують природний порядок відтворення.

А. Сміт подолав обмеженість фізіократів в їхньому становому поділі суспільства і їхніх поглядів на джерело «чистого продукту». Він живе і творить у нову епоху – епоху входження на арену нової історичної особи – промислового підприємця-капіталіста. Він одна з чільних постатей цього нового функціонера у галузі промисловості – підприємця-функціонера капіталу. «Плани й проекти володарів капіталу регулюють і направляють усі найважливіші додатки і прибуток становить кінцеву мету всіх цих планів та проектів» (с. 301).

Для одержання прибутку вводиться в обіг капітал, який приводить у рух більшу частину корисної праці будь-якого суспільства (с. 300–301).

«Заробітна плата, прибуток і рента є трьома первісними джерелами будь-якого прибутку, рівно як і будь-якої мінової вартості» (с. 122).

Первісні джерела мінової вартості – праця, капітал і земля. Це три фактори виробництва. «Увесь річний продукт землі і праці кожної країни або, що те ж саме, вся ціна цього річного продукту, природно розпадається на три частини: ренту з землі, заробітну плату праці та прибуток на капітал, і становить дохід трьох різних класів народу: тих, хто живе на ренту, тих, хто живе на заробітну плату, і тих, хто живе на прибуток з капіталу» (с. 299).