Історія економіки та економічних учень (2005)

Під капіталом А.Сміт розуміє запаси. «Запаси підрозділяються на дві частини. Та частина його, від якої очікується отримати дохід, називається капіталом» (с. 308).

Учення про капітал розпадається на три частини: про капітал взагалі, про основний і обіговий капітал, про способи застосування капіталу.

«Капітал взагалі з’являється на цій історичній стадії, коли з'являється відомий надлишок у формулі виробництво – споживання. Коли людина, споживаючи його за можливістю більш бережливо і намагається виробити щось своєю працею у відшкодування своїх запасів, поки вони не будуть цілком спожиті. У цьому разі її дохід одержується виключно від її праці» (с. 308).

«З цих посилань робиться висновок: є дохід від праці, є дохід від капіталу (запасу). У залежності від того як ці запаси (капітал) приносять дохід, розрізняється основний і оборотний капітал. Капітал може бути застосований двома різними способами, щоб дати дохід або прибуток своєму власнику. Капітал купця приносить прибуток через обіг. Він купує і перепродає товар. Це обіговий капітал. Якщо дохід або прибуток без переходу від одного володаря до другого або без подальшого обертання – це основний капітал.

Основний капітал – це машини, знаряддя праці, прибуткові будови (усе це відрізняється від житлових будинків), розчищення, осушення, огороджування, удобрювання, придбання і одержання здібностей усіх жителів або членів суспільства. «Придбанням таких здібностей вважається також утримання їх суспільством шляхом виховання, навчання або учнівства завжди потребує дійсних витрат і являє собою основний капітал, який начебто реалізується в особистості» (с. 312).

Як бачимо, А. Сміт заходить у суперечність з самим собою. Тут праця виступає як капітал, (що пізніше стає аксіомою), але ж раніше Сміт стверджував: зарплата – ціна праці і вона виступає величиною постійною. Якщо ж це дохід на капітал, то тоді вона не може бути незмінною. До оборотного капіталу входять гроші, запаси продовольства у торговців на складах, а також матеріалів та готових виробів.

Будь-який основний капітал спочатку виникає з капіталу оборотного – тут висловлюється ідея кругообігу капіталу, розгорнута у ІІІ томі «Капіталу» К. Маркса.

«Гроші – це велике колесо обороту, це велике знаряддя обміну і торгівлі, хоча і становить, поряд із іншими знаряддями виробництва, частину, і притому вельми цінну частину капіталу, не входять якою б то не було частиною у дохід суспільства, якому вони належать» (с. 320).

Аналіз Смітом категорії «капітал» багатоплановий. Бем-Баверк пише, що у Сміта в судженнях про капітал «можна знайти більш чи менш певні зародки майже всіх більш пізніх протилежних теорій» (Бем-Баверк. Капітал і прибуток, с. 92). Сміт не вдавався до систематичного дослідження важливого питання, з якого джерела походить прибуток на капітал. За однією версією дохід на капітал походить від того, що «покупці через вимоги капіталістів прибутку мусять погодитися платити за товар більше, аніж коштує затрачена на нього праця, прибуток – надлишок цінності продукту над цінністю, створеною працею. За другою версією прибуток являє собою утриману частину створеної працею цінності» (Бем-Баверк. Капітал і прибуток, с. 93).

Концепція, створена Смітом, випереджає початкові кроки індустріалізму. Йому рідніше сільське господарство. Тут до продуктивній праці додається сила природи. Навіть ренту він в одному разі виводить з землі – фактора виробництва. «Землеробство не тільки важче за всі виробництва, але і корисніше за них».

Сміт досліджує вплив, на «економічну людину» природних умов. «Економічна людина» прагне до сімейного благополуччя, яке породжує і суспільне благополуччя. Вона прагне збільшити запаси капіталу.

Накопичення капіталу відбувається в умовах, коли ще зберігається вплив традицій становості. Третій стан – буржуа – законами про розкіш обмежувалися в особистому споживанні. Але Сміт з цих побутових станових традицій робить найважливіші економічні висновки: капітал – потужне знаряддя зростання багатства, його збільшення – справа вже національна. «Будь-яке збільшення або зменшення капіталу природно веде до збільшення або зменшення промислової діяльності, кількості продуктивних робітників, а отже і мінової вартості річного продукту землі та праці країни, багатства і реального доходу всіх її жителів» (с. 363).

Як справжній пуританин Сміт проголошує: «Капітали зростають у результаті бережливості. Бережливість, а не працелюбство, є безпосередньою причиною зростання капіталу» (с. 363). «Кожний марнотратник виявляється ворогам суспільного блага, а всяка, ощадлива людина – громадським благодійником» (с. 366). Кейнс з його психологічним відчуттям споживання добре знав роботи А. Сміта.

Заповзятливість залежить від розмірів власного капіталу. Звідси один із найважливіших висновків про місце і роль малого і середнього бізнесу. В країнах, що досягли високих меж багатства, звичайна ринкова норма процента дуже низька, тому тільки найбагатші люди можуть жити на проценти зі своїх грошей. Усі власники невеликих і середніх статків змушені будуть самі як можуть витрачати свої капітали.

Як відомо, становість породжувала привілеї, владу. Це придбавалось від народження або з волі короля. Капіталіст-підприємець як правило вийшов із третього стану (виняток – Англія, її лендлорди – фермери).

У Сміта наявність у окремої особистості будь-яких привілеїв визначається не народженням або з королівської волі, а успіхами у продуктивному процесі. Людина відірвалася від общини, вона індивідуально автономна. Вона контактує з такими ж індивідами. В цьому відбувається її самореалізація. Вона володіє таким скарбом як інформація.

«Бідні мешканці Куби і Сан-Домінго, коли вони вперше були відкриті іспанцями, мали за звичай носити маленькі шматки золота як прикрасу у своєму волоссі і на інших частинах свого одягу. Вони, мабуть, цінували їх приблизно так, як би ми цінували будь-яку дрібничку. За першим проханням вони віддавали їх своїм новим гостям. Вони дивувалися з жадоби, яку виявляли іспанці у намаганні отримати золото, і не підозрювали, що може існувати така країна, де багато людей мають у своєму розпорядженні такий надлишок їжі, надто убогої у жителів Куби та Сан-Домінго, що за дуже невелику кількість цих дрібничок ладні віддати стільки їжі, скільки вистачить на прогодування цілої родини протягом багатьох років. Якби можна було пояснити їм це, пристрасть іспанців до золота перестала б викликати їх здивування» (с. 233).