Історія економіки та економічних учень (2005)

Через сорок років після виходу «Дослідження про природу і причини багатства народів» А. Сміта з'являється твір Д. Рікардо «Початок політичної економії та податкового положення». Праця привернула до себе увагу на тривалий час. Її положення використовували автори як ліберальних, так і соціалістичних доктрин. Так К. Маркса не безпідставно називають учнем Д. Рікардо. Її положення можна знайти у працях багатьох соціалістів, як в Англії, так і у Франції, Німеччини. Теорія порівняльних витрат Рікардо виступає як обґрунтування конкурентного поділу праці в умовах глобалізації економічних процесів. Багато в чому він випередив свій час.

За сорок років після виходу «Досліджень про природу і причини багатства народів» Англія переживала знакові історичні процеси. Це перш за все індустріальна технологічна революція, яка відбувалася в умовах успіхів аграрної технологічної революції.

У сільському господарстві була запроваджена травопільна система землеробства з використанням різних культур (турнепс, буряк, інші бульбові). Але збереглася значна частка незораних земель. Тут оптимальна взаємодія факторів виробництва націлена на ефективність виробництва.

Разом із тим чисельність населення зростала. Мальтус на цій підставі формулює свій «закон народонаселення», зміст якого полягає в тому, що зростання чисельності населення випереджає зростання продовольчих ресурсів (1798 р.).

Війна проти Наполеона Бонапарта та континентальна блокада також вчинили негативний вплив на хлібний ринок Англії. Ціна на хліб протягом майже всього ХVIІ століття становила 60 шилінгів за квартер, у 1798 р. піднімається до 92 шилінгів, а в 1801 році – до 177 шилінгів (це вплив блокади), в 1810–1815 роках вона становила 106 шилінгів.

Проблема дешевого хліба могла бути вирішена або інтенсифікацією сільського господарства, або ввезенням хліба з Польщі, Росії, Американського континенту, (а це величезні транспортні витрати).

Зростання цін на хліб вело до підвищення заробітної плати, а це для промислових капіталістів означало зростання витрат виробництва. Та для землеробів це давало всезростаючі доходи, і вони намагалися через парламент законсервувати ситуацію на хлібне законодавство. Хлібні закони – той наріжний камінь політичного життя Англії епохи, в яку Рікардо створює свою економічну концепцію.

Війна вимагала величезних зусиль від країни. «Національний борг набув величезних розмірів і проценти, що виплачувалися за цим богом в три місяці становили таку велику суму, що одне лише приймання грошей породжує на тиждень найгострішу потребу у коштах обороту» (Д. Рікардо, Оповідання, т. ІІІ, с. 200).

Величезний державний борг і його покриття неминуче мали породити знецінення фунта стерлінгів.

Економічна криза, що розпочалася 1815 року, порушила проблему сталості національної валюти за наявності паперового грошового й вексельного обертання і на цій основі неминуча поява нової теорії грошей.

Англія стає промисловою майстернею світу. Тут з’являється і запроваджується нове джерело енергії – паровий двигун, нові транспортні засоби – залізничний на основі паровоза і морське судноплавство – пароплав! Тут виробляють найдешевші рейки, найсучаснішу для того часу сільськогосподарську техніку. Індустріальна технологічна революція подвійна за своїми соціальними наслідками. Вона руйнує старий гільдійський порядок промисловості, породжуючи безробіття, знищує гільдійські соціальні відносини між робітником і роботодавцем, прирікаючи на злигодні і животіння найманих робітників і їхні сім’ї (праця жінок і дітей, страшенні умови праці, довгий робочий день, жебрацьке житло і їжа), а з другого боку вона збільшує зайнятість у галузях, що працюють на машинізацію (зростає видобуток кам’яного вугілля, швидко розвивається металургія, зростає сфера послуг). Але в період трансформації гільдійської стадії промисловості в машинну перше перевищує друге. Ці пологові муки цього етапу людської цивілізації.

Зростання фабрик, що виробляють дешеві товари. Ці товари, що реалізується серед бідних: дешевий одяг, взуття, будівельні матеріали. На досить високому рівні індустріалізація працює на добробут народу. Але для цього ще потрібні зусилля всіх факторів виробництва, зростання доходів класів. А через це стає гострою проблема розподілу багатства. Розподіл у Рікардо стає центральною проблемою. Якщо у фізіократів і Сміта предметом дослідження було виробництво, то у Рікардо – розподіл, але на підставі виробництва. Є доходи факторів виробництва. Але питання головне: або фактор виробництва у гармонії реалізації їхніх інтересів, або вони мають антагоністичну основу. Соціальні висновки різні. Тут вододіл концепції. Д. Рікардо є тією знаковою постаттю, з якої беруть початок марксизм і теорія соціалістичного реформістського «радикального» напрямку. Оскільки хлібне питання було одним із животрепетних, то перші праці Д. Рікардо відносяться до проблеми хлібних законів, які дебатувалися у той час в парламенті. Основна праця «Початок політичної економії та податкового положення» з’явилася у 1817 році. Її методологічна особливість – абстрактний метод. Хоча сам автор – банкір і великий земельний власник, тобто практик, але він і теоретик. Сучасники про нього говорили, що створюється уявлення, що він упав з Місяця.

Головне питання: де джерела багатства? Відповідь фізіократів – природа і праця від Бога, Сміт стверджує: праця і природа. Рікардо дає однозначну відповідь – праця. Вона єдиний творець вартості. Хоча пізніше він припускає, що другим джерелом може бути час (колись пустеля Сахара була житницею. Потепління Землі вносить багато змін у проблему її цінності).

Час – проблема хлібних законів – накладає свій відбиток на дослідження Рікардо. На чільне місце свого дослідження він ставить проблему земельної ренти – доходу земельних власників (лендлордів). Закон земельної ренти, на його думку, визначає закон прибутку і закон заробітної плати.

«Потім велике питання про ренту, заробітну плату і прибуток має бути пояснене тими пропорціями, в яких увесь продукт розподіляється між землевласником, капіталістами і робітниками, які не знаходяться у необхідному зв’язку з вченням про цінність».

Його сучасник Мальтус, котрий написав книгу про земельну ренту (Рікардо пише: «опрацювання дійсної доктрини земельної ренти») вбачав у земельній ренті, так само, як і фізіократи, природний результат відомої, наданої Богом землі, якості, яка дає землі силу прокормити більше людей, ніж потрібно для її обробітку» (Ш. Жид, с. 120).

Оскільки чисельність населення зростає швидше, ніж продовольчі ресурси, то, на думку Мальтуса, породжуються злидні, зменшується тривалість життя. Тому треба регулювати народжуваність. До речі, закони про бідних, прийняті англійським парламентом, викликали різко негативну реакцію, як середнього класу, так і аристократії. Але й Рікардо різко негативно поставився до благодійної діяльності держави. «Ці закони ведуть не до покращення становища бідних, а до погіршення становища багатих і бідних» (с. 458). Спираючись на вихідне посилання Мальтуса щодо неконтрольованого зростання чисельності населення, Рікардо стверджує, що перехід до менш родючих ділянок землі є об’єктивно невідворотним. Та оскільки вартість хліба, як і інших продуктів визначається працею, то його вартість на гірших ділянках землі породжує різницю в вартості хліба, виробленому на кращих і середніх за родючістю та місцеположенню ділянках, яка привласнюється земельним власником.

«Рента – це та частинка продукту землі, яка сплачується землевласнику за користування первісними і незруйнованими силами природи. Не тому хліб дорогий, що платиться земельна рента, а тому платиться земельна рента, бо хліб дорогий». Перехід до гірших ділянок відбувається не тому, що земельних ділянок для застосування капіталу немає. Ми вказували: земля для рілля складала менше однієї третини загальної площі.

А проблема полягає в тому, що застосування капіталу не дає прибутку. На гірших ділянках воно йде на заробітну плату. Підвищення вартості хліба автоматично викликає зростання заробітної плати. Рікардо вважав, що існує взаємозв’язок відповідності чисельності робітників потребам індустрії. І якщо збільшити заробітну плату, то збільшиться народжуваність, що цю відповідність порушує. Висновок: немає необхідності, аби всі були живі!

Рента не сплачується з гірших ділянок, оскільки саме вони визначають вартість, обумовлену затратами праці на вироблений продукт.

Як бачимо, тут залишається один крок до поняття граничної продуктивності праці у сільському господарстві і граничної ефективності первісного фактора виробництва – землі.

Має своє значення визначення ренти як плати «за користування первісними і незруйнованими силами природи». Рікардо застає той історичний відтинок часу, коли аграрна технологічна революція в Англії вже здійснювалась. «Мертвий пар» – оголена природа почала зникати, прийшло травосіяння, з’явилися культури, які відновлювали природну родючість грантів, їхній порятунок від повсюдного зорювання.

З теорії ренти Рікардо робить песимістичні висновки. Оскільки рух капіталу з його збільшенням у країні веде до залучення в оборот все більше неродючих ділянок, то настане момент, коли економічне зростання припиниться. 3 цієї ж теорії соціалісти зробили висновок про необхідність націоналізації землі.

Теза Рікардо про перехід до використання гірших ділянок була піддана різкій критиці Кері. Освоєння орних земель в США йшло відмінним від Європи шляхом. Колоністи-фермери освоювали землі з вершин пагорбів з відходом у долини, тобто використовували спочатку гірші, менш родючі землі, а потім використання йшло від гірших до кращих, що в середині континенту. А тому теорія ренти Рікардо не мала загального характеру, що підтримує правоту критики історичної школи Німеччини про її висновки щодо національних, регіональних особливостей принципів економічної науки.

Рікардо не вважав ренту ціноутворюючим фактором на відміну від прибутку і заробітної плати. Основу взаємозв'язків цих елементів Рікардо бачить в джерелах вартості продукту. Рікардо піддає критиці положення Сміта про ці категорії. «Але Адам Сміт, який так правильно визначив корінне джерело мінової вартості, виявився непослідовним. Замість того, щоб строго триматися принципів, через які вартість предметів збільшується або зменшується залежно від збільшення або зменшення затраченої на них праці, він висунув іншу стандартну міру вартості… з огляду на те, на більшу чи меншу кількість таких стандартних мір воно обмінюється» (с. 404). Однією з стандартних мір він вважає хліб. Рікардо наголошує: «Праця є основою будь-якої вартості». Він бачить різницю між простою і складною працею. «Праця різної якості винагороджується по-різному». В останні роки життя він визнає, що вчення про вартість небездоганно. Рікардо розкриває джерело додаткового продукту. Чим вища заробітна плата, тим нижчий прибуток, і навпаки. «Прибуток буде високим або низьким у відповідності до того, низька чи висока заробітна плата» (с. 461). Прибуток має одне джерело – вирахування з продукту праці. Праця, що створює вартість, включає і додаткову вартість, – такий висновок Д.Рікардо. У Маркса вчення про додаткову вартість – наріжний камінь його концепції, та його він узяв у Рікардо, хоча термінологія «додаткова вартість» зустрічаємо у Маркса, а не у Рікардо. Відоме положення К.Маркса у ІІІ томі «Капіталу» про витрати виробництва і середню норму прибутку теж раніше висувалося Рікардо. «… Фабрикант, який при загальному підвищенні заробітної плати має машину, що не збільшує витрат виробництва його товару, був би в особливо вигідному становищі, якби міг би брати колишню ціну за свої товари, він, як ми вже бачили, буде змушений знизити ціну своїх товарів, оскільки у зворотному випадку в його галузь промисловості буде приріст капіталу доти, доки його прибуток не впаде до загального рівня» (с. 424). Ще різкіше «це невгамовне прагнення всіх капіталістів залишати менш прибутковим для більш прибуткового створює сильну тенденцію, призводить прибуток усіх до однієї норми» (с. 448).

Рікардо – економіст доби початкового етапу індустріальної технологічної революції і це знайшло свій відбиток в його прагненні до «механізації», в якій вій вбачає засоби прояву тих негативних процесів, які мають місце у ті часи. Це проблема зростання ефективності сільського господарства, це проблема падіння економічного зростання. Так Рікардо формулює «залежність застосування великої кількості машин і вартості продукту. Відносні ціни товарів будуть підвищуватися з падінням заробітної плати і падати з підвищенням заробітної плати» (с .435). Парадоксальний для свого часу висновок. Але в XX столітті питома вага заробітної плати у витратах виробництва складає майже половину, а ціна благ падає.

Ця теорія «про функціональні принципи людського в умовах поділу праці, спеціалізації та інтеграції професіональних груп і наступного підсилення зв'язків між людьми і тому мають бути названі законом утворення зв’язків... Що необхідне для розуміння походження цивілізації і розвитку прогресу» (Л. Мезес. «Теорія й історія», М, 2000).

Використання праці – джерело багатства нації. Це набагато більше, аніж просто теорія. «Витягаючи всю можливу вигоду з благодіянь природи, люди досягають кращого розподілу з більшою економією в праці», – підсумовує Д. Рікардо.

Досліджуючи поділ праці, Рікардо створює теорію порівняних витрат. Продуктивність праці залежить і від природних факторів. Вони мають значні розбіжності. Природна родючість, енергетичні сили природи, геополітичні характеристики, професійні відмінності від традицій, ментальні характеристики та ін.. Тому ефективність їхнього використання у праці вимагає, щоб нація, регіон концентрували додаток праці на використанні цих особливостей, які породжують більш високу її ефективність.

Теорію Рікардо про капітал Бем-Баверк називає безбарвною, (капітал-накопичена праця). «Капітал є та частина багатства країни, яка споживається у виробництві і складається з їжі, одежі, інструментів, сирих матеріалів, машин і др., необхідних, щоб привести в рух працю» (с. 450). Але капітал – фактор виробництва і він має функціонера-капіталіста, має особливий дохід – прибуток, але це у Рікардо вже в кінці життя.

«В усіх країнах і у всі часи прибуток залежить від кількості праці, яка потрібна для постачання робітників предметами першої необхідності, на тій землі або з тим капіталом, які не дають ніякої ренти. Значить результати накопичення будуть різні в різних країнах залежно головним чином від родючості землі. Якою б великою не була країна, земля якої не досить родюча і куди ввіз життєвих припасів заборонено, навіть помірне накопичення капіталу буде супроводжуватися там значним зниженням норми прибутку і швидким підвищенням ренти». Висновок заслуговує визнання його пророчим.

Почесне місце в історії економічних учень посідає Д.Рікардо в аналізі міжнародної торгівлі. Д.Рікардо показав, що від’ємне сальдо торгового балансу призведе до обов’язкового відтокові грошової маси, але в країні, куди підуть національні гроші, відбудеться неминуче падіння валютного курсу, що спричинить зворотний відтік «зайвих» грошей. Він наголошує, що своєрідним барометром зміненої ситуації є вексельний курс. Його найменше коливання дає сигнал руху грошових мас.

Ця концепція стала аксіомою протягом XIX століття, визначальною для міжнародної торгівлі.

Оскільки в Англії у 1797 роді сталася велика паніка через різке зменшення готівки Англійського банку (з 300 до 200 млн. фунтів стерлінгів) і коли було введено примусовий курс, який проіснував до 1821 року, банківський білет знецінився навіть до 30%, тому проблема стійкості фунта стала національною задачею. Рікардо прихильник паперових грошей, але лише за умови забезпечення їх курсу. Таким засобом, на думку Рікардо, є наявність золота в злитках. Будь-яке перевищення паперових грошей над масою золота в злитках небезпечне падінням валютного курсу. Ця теоретична оцінка оборотності стала керівною для всього XIX століття.

Рікардо фритредер: «Багато і до діла писали у нас про вигоди, які дає країні свобода торгівлі, надаючи кожній людині можливість скористатися зі своїх талантів і свого капіталу, як їй здається найкраще, не будучи зв’язаною жодними труднощами. Я із задоволенням спостерігаю за просуванням цього великого принципу» (Рікардо, Твори, т. 2, с. 197). Але на континенті цього захоплення не спостерігалося, оскільки в Німеччині дозрівали теоретична основи протекціонізму.