Економічний ризик: ігрові моделі (2002)

Можливість ефективного управління на базі недостовірної інформації обтяжена суттєвим ризиком. Тому являють собою інтерес різноманітні механізми відкритого управління, ідея котрих полягає у створенні для Споживачів стимулів до надання у замовленні своїх реальних потреб.

Опишемо один із можливих механізмів відкритого управління 113. Розподіл обсягів ресурсів пропонується проводити в кілька етапів. На першому етапі обсяг ресурсу розподіляється порівну між усіма Споживачами, тобто по R/n кожному. Якщо замовлення деяких Споживачів виявилися не більшими за R/n, то вони (ці і лише ці замовлення) повністю задовольняються. Отже, кількість Споживачів зменшується до n1 (n1 < n), зменшується й обсяг ресурсу Центру — до R1 (R1 < R). На другому етапі ресурс розподіляється порівну між тими Споживачами, котрі залишилися (нехай їх залишилося п1), і так далі. Останнім є той етап, коли виявиться, що, розподіливши ресурс порівну між Споживачами, які залишилися, не вдається задовольнити жодного замовлення. У цьому випадку всі Споживачі, які залишилися, отримують порівну з того обсягу ресурсу, що залишився у розпорядженні Центру.

Отже, обидва замовлення, що залишилися, перевищують 8 одиниць, а тому перший і сьомий Споживачі отримують по 8 одиниць ресурсу:

x1 = 8;

x7 = 8.

Не важко помітити, що оцінки ризику усіх споживачів, окрім першого і сьомого, будуть нульовими (у даному контексті). Оцінки ризику першого та сьомого споживачів відповідно становлять:

g11 C = 12 –8 = 4;

g71 C = 10 – 8 = 2.

Описаний механізм є одним із механізмів відкритого управління. Дійсно, в остаточному підсумку всі Споживачі поділяються на пріоритетних (які отримують повний обсяг замовлення) і непріоритетних (до останніх у наведеному вище прикладі можна віднести першого та сьомого споживачів). Пріоритетні споживачі не обтяжені ризиком в тому сенсі, що вони отримали ресурс у повному обсязі згідно із замовленням, тому їм немає сенсу деформувати свої реальні потреби. Непріоритетні, як бачимо, обтяжені ризиком і не в змозі збільшити обсяг ресурсу, котрий їм виділяє Центр, ні збільшуючи, ні зменшуючи своє замовлення.

Таким чином, завдяки розподілу дефіцитного ресурсу відповідно до описаного механізму, Центр отримує, взагалі кажучи, більш-менш достовірну інформацію щодо реальних потреб Споживачів.