Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

Процес стратегічного планування є основою всіх управлінських функцій. Cтратегічне планування  це комплекс заходів, дій і рішень, спрямованих на розробку стратегії розвитку господарства для досягнення поставлених цілей. Воно охоплює організаційне стратегічне передбачення, адаптацію до зовнішнього економічного середовища, розподіл виробничих ресурсів, координацію внутрішньогосподарської виробничої структури.

Зв’язок стратегічного планування з виробничими витратами здійснюється через прибуток (дохід), оскільки однією з основних цілей стратегічного планування є забезпечення максимуму прибутку в довгостроковому періоді. Процес стратегічного планування забезпечується завдяки: чітко розробленій системі управління; чітко визначеним конкретним цілям господарювання в кожний певний період часу; виділеним проблемам і розробкам щодо їх усунення; організації використання землі, трудових ресурсів, обладнання, будівель, машин та інших засобів виробництва з найвищою ефективністю; розробці системи оцінок роботи працівників; а також системи реагування на можливі зміни умов виробництва.

Процес стратегічного планування може включати такі моменти.

1. Визначення основної мети, заради якої започатковується виробництво. Як правило, це одержання прибутку, зростання матеріального добробуту, досягнення певного суспільного статусу, забезпечення зайнятості для себе і членів сім’ї (у малому бізнесі чи фермерському господарстві). Однак усіх цих цілей можна досягти лише завдяки ефективному веденню господарства та одержанню прибутку (доходу).

2. Розробка конкретних цілей господарювання за певними періодами часу, орієнтованими на досягнення основної мети господарювання.

3. Оцінка зовнішнього середовища. Насамперед це стосується передбачення можливих змін цін на вироблену продукцію, банківських процентів за кредити, темпів інфляції, цін на промислові ресурси та інших чинників зовнішнього середовища, що безпосередньо впливають на формування доходу в сільськогосподарському виробництві.

4. Оцінка сильних і слабких місць у діяльності менеджера, виявлення існуючих можливостей для розвитку господарства і потенційних загроз та обмежень (так званий SWOT аналіз). Передусім це означає оцінку наявних ресурсів: стан земельної площі (родючість ґрунту, вміст поживних речовин у ньому, еродованість тощо); стан трудових ресурсів (майстерність і кваліфікація працівників); стан матеріально-технічної бази (машини, обладнання, устаткування, будівлі, споруди та ін.); фінансовий стан господарства. Поряд з цим треба визначити позицію господарства на тлі інших сільськогосподарських підприємств, оцінити його кункурентні можливості (порівняльна врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби, продуктивність праці, собівартість продукції та її якість, показники економічної ефективності).

5. Аналіз існуючих можливостей у діяльності господарства та непередбачених ситуацій з використанням інформації двох попередніх пунктів: впливу зовнішнього середовища та сильних і слабких місць діяльності. Наприклад, використання значної кількості мінеральних добрив, гербіцидів і пестицидів дасть змогу підвищити врожайність сільськогосподарських культур. Однак сьогодні споживачів хвилює вміст шкідливих для здоров’я речовин у продуктах харчування й перевага надається тим продуктам, які вироблені без використання хімічних препаратів. Тому підприємство, що застосовує мінеральні добрива та інші хімічні препарати, може програти в ринковій конкуренції тим виробникам, які використовують винятково органічні добрива, забезпечуючи цим самим вищу якість продукції та її екологічність. Виробник, що використовує органіку, можливо, отримуватиме нижчу врожайність сільськогосподарських культур, але завдяки підвищенню якості продукції він може мати більший ринок збуту та вищу ціну реалізації продукції при нижчих виробничих витратах.

6. Розробка альтернативного плану. Це найважливіший пункт у стратегічному плануванні. Менеджер мусить оцінити місце свого підприємства на ринку продукції, яку воно виробляє. Ця оцінка полягає насамперед в аналізі можливостей впливу менеджера на рівень собівартості продукції та її ціни. Вона передбачає здійснення аналізу за такими напрямками:

зростання прибутку за рахунок зниження кількості ресурсів, що використовуються у виробництві, за умов, коли ціна на них залишається постійною;

використання якісніших ресурсів за умов, коли темпи зростання ціни на них нижчі від темпів зростання прибутку, отриманого від їх використання;

оцінка можливостей розширення виробництва на базі існуючих виробничих ресурсів, що дасть змогу знизити собівартість одиниці продукції, оскільки сума постійних виробничих витрат залишається незмінною, а на одиницю продукції їх припадає менше;

зміна маркетингової позиції та каналів реалізації продукції;

оцінка можливостей входження в нові ринки.

Два останніх напрямки розробки альтернативного плану полягають у визначенні певних, одного або кількох вузьких сегментів ринку, який повинно зайняти підприємство. У ринковій економіці не можна орієнтуватися на весь можливий ринок для своєї продукції. Менеджер, що орієнтується на широкий ринок, може залишитися в програші порівняно з тим, якби він обрав певний вузький сегмент ринку і зайняв його. Вибір того чи іншого сегменту ринку полягає у визначенні виду та якості продукції, що планується виробляти, людей, для яких ця продукція вироблятиметься, каналу реалізації, тобто в який спосіб ця продукція буде продаватися і доставлятися до споживача.

Завершальною стадією оцінки альтернативного плану є розробка бюджету і порівняльний аналіз планів за рівнем прибутковості та аналіз ефективності виробничих витрат.

7. Вибір стратегічного плану. На основі п. 6 менеджер робить висновок про впровадження того чи іншого стратегічного плану. Якщо жоден із розроблених варіантів плану не підходить, треба повернутися до п. 2 і розробити нову стратегію.

Отже, розробляючи стратегічний план, менеджер шукає таку позицію, таке співвідношення між виробничими витратами і ціною на продукцію, яке б забезпечило досягнення поставленої мети господарювання й найвищу ефективність виробництва.

Інтенсивність або продуктивність виробництва можна розглядати як функцію собівартості та якості продукції:

І = f (С  Я), (64)

де І  інтенсивність (продуктивність) виробництва; С  собівартість одиниці продукції; Я  коефіцієнт якості продукції (відношення фактичної якості до його базового рівня).

Собівартість одиниці продукції тут виступає комплексним факторним показником, що відображає використання всіх видів ресурсів. Якщо при цьому враховувати ще й якість продукції, то можна визначити узагальнюючий показник інтенсивності або продуктивності виробництва. Рівень собівартості продукції та її якості значною мірою залежить від менеджера: його знань і кваліфікації, вміння організувати виробництво, від того, якими будуть собівартість і якість продукції, а також сума доходу (прибутку). Адже якість продукції безпосередньо впливає на рівень ціни, а різниця між ціною й питомою собівартістю і є прибуток на одиницю продукції. Підвищити якість продукції можна лише за рахунок збільшення виробничих витрат  запровадження нових технологій виробництва, сортів сільськогосподарських культур і порід тварин, умов зберігання продукції тощо.