Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

Процес розробки та прийняття управлінських рішень також має безпосередній зв’язок з рівнем виробничих витрат. Існує три типи управлінських рішень, пов’язаних з процесом функціонування виробництва: «фактор  фактор», «фактор  продукт» і «продукт  продукт». Усі ці рішення дають відповідь на такі питання: «Яку продукцію доцільно виробляти?», «Як її виробляти?», «Скільки продукції треба виробляти?».

Так, рішення типу «фактор  фактор» полягає у виборі виду ресурсів, що використовуються у виробництві, і визначенні їх обсягів. Наприклад, менеджер має вирішити, яку кількість зерна чи сіна закласти в раціон годівлі худоби. При цьому йому треба зважити інформацію про те, як буде змінюватися собівартість продукції за варіантами годівлі. Отже, рішення типу «фактор  фактор»  це процес варіації використання різних виробничих ресурсів у рамках можливостей менеджера, враховуючи рівень заміщення даних чинників (технологічну можливість заміщення) і витрат на ці чинники (ціна, собівартість виробництва, доставки, складування і тощо).

За допомогою рішень типу «фактор  продукт» визначають, на виробництво якого продукту доцільніше використати наявні ресурси. Наприклад, кукурудзу чи інші концентровані корми можна використати для виробництва молока, приросту великої рогатої худоби або свиней. Поряд з цим комбінацію наявних ресурсів можна використати для виробництва якогось одного виду продукції. Наприклад, існуючі посівні площі використовуються лише для кормовиробництва, зорієнтованого на виробництво молока або на вирощування товарних сільськогосподарських культур  зерна, цукрових буряків, картоплі. Отже, рішення «фактор  продукт» можуть бути типу «певний вид ресурсу  мультипродукт» або «мультиресурси  певний вид продукту». При цьому критерієм прийняття того чи іншого рішення є ефективність господарювання  перевищення доходу над виробничими витратами. Доречно зазначити, що критерієм є саме маса доходу (прибутку), а не його питоме значення.

Тип рішень «продукт  продукт» визначає, скільки різних видів продукту повинно вироблятися і в якому обсязі. Маючи обмежену кількість ресурсів, менеджер повинен вирішити, яку продукцію доцільно виробити для отримання максимального ефекту. Вся продукція, що виробляється сільськогосподарським підприємством, поділяється на таку, що доповнює одна одну, конкурує між собою і не залежить одна від одної.

У випадку виробництва продукції, що доповнює іншу, при зростанні виробництва одного виду продукції автоматично зростає обсяг виробництва іншого виду продукції. Наприклад, розширення посівів та збільшення виробництва багаторічних трав, зокрема люцерни, сприяє підвищенню врожайності інших сільськогосподарських культур, для яких люцерна є попередником і цим самим збагачує грунт азотом.

В умовах виробництва конкуруючих видів продукції збільшення виробництва одного виду продукції призводить до зниження обсягів виробництва її інших видів. Наприклад, у рослинництві культури, технологічні цикли виробництва (посів, догляд за посівами, збирання) яких збігаються, є конкуруючими (ярі зернові й кормові культури, з одного боку, та цукрові буряки і соняшник  з іншого).

Неконкуруючі види продукції  це такі, де не збігаються технологічні цикли виробництва, що дає змогу рівномірно протягом року використовувати трудові ресурси, техніку та обладнання. Такими видами продукції є, наприклад, озима пшениця і кормові буряки або виробництво й заготівля кормів і відгодівля великої рогатої худоби в осінньо-зимовий період.

Усі типи рішень, що їх приймає менеджер, безпосередньо пов’язані з формуванням виробничих витрат і собівартістю одиниці виробленої продукції. Якщо продуктивність господарства  це функція собівартості та якості продукції, то її собівартість  це багатофакторна функція, де чинниками є результати прийнятих рішень, обчислені в конкретних показниках. У формалізованому вигляді цю залежність можна записати так:

С = f(х1, х2, х3, ..., хn), (65)

де С  собівартість одиниці продукції (питомі виробничі витрати); х1–n  чинники формування собівартості.

Для виявлення описаних закономірностей між собівартістю продукції і прийнятими рішеннями проаналізуємо собівартість виробництва молока в господарствах Кагарлицького району Київської області (дані для аналізу взято з річних звітів колгоспів за 1991 р.) з використанням кореляційно-регресійного аналізу і, зокрема, коефіцієнтів еластичності математичної залежності у вигляді прямої лінії. При цьому отримано таку кореляційну модель, що показує вплив факторних показників на собівартість молока:

Y = 139,71 + 21,19X1 + 6,17X2 + 0,82X3 + 0,3X4,

де Y  виробничі витрати на корову, грн.; Х1  згодовано концкормів на корову, всього ц корм. од.; Х2  згодовано інших кормів на корову, ц корм. од.; Х3  затрати праці на корову, людино-год.; Х4  інші виробничі витрати на корову, грн.

Коефіцієнти еластичності за факторами відповідно становлять: Е1 = 0,68, Е2 = 0,77, Е3 = 0,59, Е4 = 0,09. Коефіцієнт кореляції дорівнює 0,76, що підтверджує щільність зв’язку між факторними показниками й результатом. Отже, найвагоміший вплив на збільшення собівартості молока мають затрати кормів і праці. Чинниками, що знижують собівартість, є зростання питомої ваги концкормів у раціоні годівлі худоби, підвищення щільності поголів’я та вища продуктивність корів. У цьому разі такий вплив концкормів на собівартість молока можна пояснити рядом причин. Серед них  незбалансованість раціону годівлі, насамперед за перетравним протеїном, використання концкормів, не збагачених білково-вітамінними добавками, а у вигляді дерті, недосягнення раціонального співвідношення між продуктивністю корів і витратами концкормів. З підвищенням щільності поголів’я знижуються виробничі витрати на корову. Це свідчить про низьку щільність корів у більшості колективних господарств району та про необхідність забезпечення оптимального рівня щільності поголів’я.