Обґрунтування інвестиційних проектів у процесі трансформації форм власності (1998)

Законодавче регулювання іноземних інвестицій в економіку України має таку хронологію: 1) Закон України «Про захист іноземних інвестицій на Україні» від 10.09.1991 р., 2) Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р., 3) Закон України «Про іноземні інвестиції» від 13.03.1992 р., 4) Декрет Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» від 20.05.1993 р., 5) Закон України «Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» від 17.12.1993 р., 6) Постанова Кабінету Міністрів України «Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні від 14.03.1994 р.

Після того, як 23 квітня 1996 р. набрав чинності Закон України «Про режим іноземного інвестування», прийнятий парламентом 19.03.1996 р., більшість названих законодавчих актів втратили силу.

Кожний з них був для свого часу необхідним і створював сприятливе законодавче середовище для іноземних інвесторів. На жаль, через численні «призупинення» та пряме скасування окремих положень найпрогресивніші за змістом законодавчі акти дискредитували себе в очах потенційних інвесторів. Переважна більшість інвесторів основною причиною, що перешкоджає їм вкладати капітали в Україну, вважає нестабільне законодавство.

Коротко спинимось на найсуттєвіших положеннях вітчизняного законодавства про іноземні інвестиції.

Законом України «Про захист іноземних інвестицій на Україні» передбачалося, що:

— інвестиції, прибутки, законні права та інтереси іноземних інвесторів захищаються законами України;

— держава не може реквізувати іноземні інвестиції за винятком випадків стихійного лиха;

— іноземним інвесторам гарантується можливість переведення за кордон їхніх прибутків та інших сум, отриманих на законних підставах.

Ці норми діють і зараз.

Законом України «Про іноземні інвестиції» (1992 р.) встановлювався національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності щодо іноземних інвестицій. Іноземні інвестори отримували гарантії на десять років на випадок змін законодавства України про іноземні інвестиції. Згідно з законом іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Цим самим законом передбачалася низка податкових пільг для підприємств з іноземними інвестиціями. Проте дію двох норм закону щодо гарантій на випадок змін у законодавстві стосовно оподаткування було «призупинено» вже на початку 1993 р., тобто менше ніж через рік після прийняття закону. Внаслідок цього більшість підприємств з іноземними інвестиціями зазнала збитків. Наприклад, завдяки запровадженню нових видів податків (20 % мита, 35 % акцизного збору і 28 % податку на додану вартість) ціни на автомобілі «Мазда», які реалізуються фірмою «Мазда моторс Україна» зросли на 107 %. Причому на авторинках близького та далекого зарубіжжя ціни не змінилися.

Декретом Кабінету Міністрів «Про режим іноземного інвестування» (1993 р.) іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів гарантувався безперешкодний і без затримки переказ за кордон їхніх доходів, прибутків та інших коштів у іноземній валюті, одержаних на законних підставах. Щодо оподаткування, то у разі встановлення законодавчими актами України нових видів податків існуючі підприємства з іноземними інвестиціями звільнялися від них на п’ять років. Цим самим Декретом запроваджувалася кваліфікація іноземної інвестиції, як суми, не меншої 20 % статутного капіталу підприємства, та встановлювалися обмеження стосовно мінімальної суми цієї інвестиції. Остання норма була необхідна, щоб зупинити зловживання з боку деяких підприємців, які реєстрували підприємства з іноземною інвестицією у сумі, наприклад, 100 доларів США та набували право на пільгове оподаткування.

Закон України «Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» набрав чинності з 1 березня 1994 р. Цим законом встановлювалися пріоритетні сфери для іноземного інвестування (рис. 5.4), вимоги до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг (рис. 5.5) та зміст пільг, які надаються щодо інвестиційних проектів у пріоритетних сферах (рис. 5.6).

Законом України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р. встановлюються види іноземних інвестицій (рис. 5.8), форми їхнього здійснення (рис. 5.9), державні гарантії захисту іноземних інвестицій (такі самі, як і в раніше прийнятих законодавчих актах). В окремому розділі викладено засади функціонування іноземних інвесторів на основі концесійних договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності. Нині практично всі спільні підприємства мають національний режим оподаткування.

Концепцією створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні передбачено можливість утворення вільних економічних зон шести видів (рис. 5.7).

Зовнішньоторговельні зони — частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з відстрочкою сплати. Створюються з метою активізації зовнішньої торгівлі за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, послуг для доробки, пакетування, сортування товарів тощо.

Комплексні виробничі зони — частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. В експортних зонах розвивається виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції, в імпорторієнтованих — імпортозамінні виробництва.

Науково-технічні зони, правовий режим яких орієнтовано на розвиток виробничого й наукового потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво.

Туристично-рекреаційні зони створюються в районах, що мають багатий природний рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою його ефективного використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.

Банківсько-страхові (офшорні) зони з особливо сприятливим режимом здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені лише нерезидентами і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.

Зони прикордонної торгівлі — частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Крім названих, в Україні можуть створюватись вільні економічні зони інших типів, а також комплексні економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.

Вибір варіанта організації вільної економічної зони визначається двома основними критеріями: економічною ефективністю та оптимальним поєднанням типових елементів із специфічними умовами конкретного об’єкта.

Максимальний економічний ефект за мінімальних початкових витрат забезпечується створенням зовнішньоторговельних зон.

Іноземними інвесторами в Україні можуть бути: 1) юридичні особи створені відповідно до законодавства інших країн; 2) фізичні особи — іноземці, які не мають постійного місця проживання в Україні; 3) іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації; 4) інші іноземні суб’єкти інвестиційної діяльності.

Підприємством з іноземними інвестиціями вважається таке, іноземна інвестиція в статутному фонді якого становить не менше 10 %.

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі порушення встановленого порядку реєстрації. Відмова з мотивів її недоцільності не допускається.

Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладання митом. Якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства майно, що було ввезено в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду, відчужується, підприємство має сплатити ввізне мито.

Оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями здійснюється відповідно до законодавства України.