Упраління підприємством (процесний аспект) (1998)
4.2 Загальна характеристика управлінських рішень
Вони розраховані на тривалий термін, звичайно на кілька років, і приймаються для вирішення перспективних завдань. Оперативні рішення пов'язані зі здійсненням поточних завдань на будь-якому рівні управління. На їх виконання потрібно не більше одного року. ^ За прогнозованим властивостям рішення, що приймаються характеризуються можливістю прогнозування їх результатів або наслідків, що, у свою чергу, вимагає чи не вимагає попереднього аналізу, досліджень, розрахунків та експериментів. За цією ознакою розрізняють рішення з певним результатом, характерні для ситуацій, які не дають підстав сумніватися в правильності прийнятого керівником рішення. При прийнятті рішень з ймовірносним результатом доводиться мати справу з безліччю незалежних змінних. Наслідки цих рішень носять неоднозначний характер і можуть бути оцінені з достатнім ступенем надійності за допомогою методів прогнозування, з використанням теорії ймовірності та на основі досвіду та інтуїції. • За методами переробки інформації рішення можуть бути алгоритмічними та евристичний. В основі перших лежить використання аналогії з ситуаціями, що мали місце в минулому. Такі рішення приймаються за заздалегідь розробленим процедурам. Евристичні рішення приймаються на основі використання логічних методів при виникненні складних нетипових проблем. У процесі прийняття таких рішень доводиться мати справу з безліччю незалежних змінних, тому заздалегідь неможливо передбачити і оцінити наслідки кожного варіанту рішення без спеціальних попередніх досліджень. • За кількістю критеріїв оцінки ефективності управлінські рішення можуть бути однокрітеріальним і багатокритеріальним. ^ За напрямком впливу рішення поділяються на зовнішні і внутрішні. Зовнішніми називають рішення, спрямовані на інші підприємства, зовнішнє середовище (наприклад, рішення материнської фірми, що має контрольний пакет акцій, спрямовані на дочірнє підприємство). Внутрішніми називають рішення, які належать лише до внутрішньою системою підприємства. Вони, в свою чергу, поділяються на рішення для керованої системи (наприклад, розпорядження про впорядкування ходу виробництва, його обслуговування) і рішення для керуючої системи (наприклад, про зміну структури і впорядкування дій окремих підрозділів керуючої системи). • За глибиною впливу рішення можуть бути однорівневими і багаторівневими. Рішення низового керівника поширюються на один рівень, а рішення керівника великого підприємства - на всю ієрархію керуючої системи, тобто на кілька рівнів управління виробництвом. ^ За способом прийняття рішення поділяються на індивідуальні, прийняті окремим керівником в межах встановлених повноважень, і колективні, які готуються групою фахівців (рішення технічної ради, конференції і т. п.). ^ Нарешті, за способом фіксації рішення можуть бути письмовими та усними. 4.2.2 Вимоги до управлінських рішень Управлінські рішення повинні задовольняти ряду вимог, з яких найбільш істотними є здійснимість, своєчасність, оптимальність, законність, повноважність, справедливість, несуперечність, простота, стислість і ясність викладу (див. рис. 37).
• здійснимість рішення полягає в тому, що для його реалізації повинні бути створені всі необхідні передумови. Видача завдань підлеглим без урахування можливостей їх виконання є досить поширеним недоліком управління, що знижує його ефективність. По-перше, таке рішення не можна виконати, тому очікуваний результат не буде отриманий, а це може призвести до невиконання ряду інших пов'язаних з цим рішень, що при частому повторенні призводить до порушень в управлінні. По-друге, у скрутному становищі опиняється виконавець, що одержав нездійсненне завдання. Якщо він спробує виконати таке завдання, то лише втратить час, марно витратить матеріальні засоби і не досягне результату, що може бути сприйнято як недбалість, халатність. А якщо він відмовиться від виконання цього рішення, то ризикує бути звинуваченим в порушення трудової дисципліни. У результаті неминучий конфлікт між керівником і підлеглим. Американський фахівець в галузі управління Г. Емерсон назвав такий тип управління «вовчим». ^ Своєчасність рішення полягає в правильному виборі моменту його прийняття та реалізації. Цей момент визначається з урахуванням сформованої ситуації і можливості її зміни. Однаково шкідливі як передчасні рішення, для реалізації яких ще не дозріли умови, так і запізнілі, необхідність в яких уже відпала. Для вироблення ефективного рішення потрібен час, а його часто не вистачає. В умовах науково-технічної революції і реформування економіки України протиріччя між своєчасністю прийняття і якістю рішення ще більше загострюється. Тому від керівників потрібне володіння методами підготовки ефективних рішень у короткі терміни. У критичних ситуаціях, коли на прийняття складного рішення є мало часу, слід віддавати пріоритет своєчасності: краще своєчасно прийняти недостатньо обгрунтоване рішення, ніж із запізненням - добре обгрунтоване. Однак стосовно практичної діяльності справедливий такий принцип: краще прийняти невчасне рішення, ніж не приймати ніякого. ^ Оптимальність рішення забезпечується вибором у кожній конкретній ситуації найкращого з усіх варіантів за прийнятим критерієм з урахуванням наявних обмежень за часом, ресурсами, вимогам ринку і т.п. Для того, щоб управління в цілому було оптимальним, кожне з усього комплексу управлінських рішень також має бути оптимальним або близьким до нього. Основними умовами досягнення оптимальності рішення є компетентність осіб, що підготовляють і приймають його, а також системний підхід і конкретність. • Законність рішення обумовлюється його відповідністю до діючих законодавчих і нормативних актів. Рішення, прийняті в порушення існуючого законодавства і встановлених норм, є неправомірними і підлягають скасуванню. Тому управлінські рішення повинні бути обгрунтовані не тільки в спеціальному, але і в правовому відношенні. ^ Правомочність (владність) рішення характеризується наявністю в керівника відповідних правових повноважень, що дозволяють приймати подібні рішення. Рішення, прийняті суб'єктом керування, що не володіє необхідними повноваженнями, не мають юридичної сили і є обов'язковими до виконання. ^ Справедливість - категорія морально-правового і соціально-політичної свідомості. Вона виражає вимоги відповідності між працею і винагородою, правами та обов'язками, проступком і покаранням, заслугами і заохоченням і т. п. Невідповідності в цих стосунках сприймаються як несправедливість. Несправедливі рішення викликають почуття образи в працівників, по відношенню до яких вони застосовуються, знижують їх трудову і суспільну активність, викликають конфлікти, негативно впливають на морально-психологічний клімат у колективі, підривають авторитет керівника, що приймає такі рішення. ^ Несуперечність і спадкоємність рішень полягає в тому, що вони не повинні містити логічних протиріч у міркуваннях і доказах, а також суперечливих думок. Сам факт встановлення логічної суперечливості в рішенні робить його неспроможним. Рішення також не повинно суперечити іншим рішенням, прийнятим раніше і прийнятим одночасно з ним. За взаємопов'язаним питань повинні дотримуватися наступність і узгодженість рішень. Наприклад, нерідко доводиться стикатися з тим, що рішення, спрямовані на підвищення продуктивності праці, знаходяться в суперечності з рішеннями про підвищення якості продукції. Наявність такого роду протиріч дезорієнтує виконавців, підриває авторитет керівників. ^ Простота, ясність і стислість викладення дозволяють надати рішенню офіційний характер, виключити можливість неправильного його розуміння, скоротити час на з'ясування змісту. Особливої простоти, ясності і стислості потребують усні рішення, що передаються по ланцюжку підпорядкованості через кілька інстанцій. Управлінські рішення можуть задовольняти всім зазначеним та іншим вимогам, однак їх якість при цьому може бути незадовільним. Розглянемо основні суб'єктивні недоліки рішень та шляхи їх усунення.
4.2.3. Суб'єктивні недоліки управлінських рішень На утримання рішень і їх якість в тій чи іншій мірі (а іноді значно) впливають такі особливості осіб, які приймають рішення, як характер, темперамент, симпатії і антипатії, уподобання, смаки, розуміння особистого престижу тощо, а також їхній емоційний стан, самопочуття, настрій в момент прийняття рішення. Керівник, який приймає рішення, може бути переконаним, принциповим борцем, упевненим у важливості і суспільної корисності дорученої йому справи, або володіти рисами кар'єриста, який виявляє активність заради особистого висування; володіти якостями новатора, сміливо впроваджує все передове й ефективне, або, навпаки, консерватора, насилу відмовляється від звичних методів, навіть якщо вони явно застаріли; володіти сильною волею, рішучістю і наполегливістю в досягненні поставлених цілей або бути безпорадною, слабохарактерною людиною, не здатним піти «проти течії»; діяти імпульсивно або розрахунком, обдумано; проявляти пристрасне або холодно -розумове ставлення до дійсності, вміти стримувати або, навпаки, «розпускати» себе, володіти великою рухливістю або інертністю, легко чи важко входити в нову обстановку і т. д. Великий вплив такі особистісні фактори роблять на оцінку вихідної для прийняття рішення ситуації, особливо в умовах дефіциту часу. Неправильна оцінка ситуації може бути наслідком сильного збудження (гніву, страху), коли людина не здатна враховувати всі обставини і викривлено уявляє собі обстановку. У цих умовах особливо гостро виявляється його властивість сприймати не дійсні чинники, а ті, що йому хочеться бачити. У результаті рішення приймаються на основі не об'єктивного, а спотвореного, суб'єктивного уявлення про дійсність. Виділяють наступні найбільш поширені суб'єктивні недоліки рішень: упередженість, підміну дійсного бажаним, перестрахування, половинчастість, егоцентризм (див. рис. 38).
Упереджені рішення виникає в результаті інертності мислення, коли враховується не конкретно що склалася в даний момент ситуація, а аналогічна, що мала місце раніше. Упередженість може бути і наслідком симпатії або антипатії керівника. ^ Підміна дійсного бажаним відбувається через надмірного оптимізму, недооцінки наявних труднощів, а також через прагнення керівника підтримати свій авторитет, показати себе здатним долати будь-які перешкоди. Це є різновидом самообману, що веде в остаточному підсумку до зривів у діяльності і збитків. ^ Перестраховка буває наслідком того, що особи, що приймають рішення, надмірно бояться відповідальності за їх можливі несприятливі наслідки. Об'єктивними передумовами для прийняття таких «перестрахувальних» рішень є неповнота і низька достовірність використовуваної інформації. • половинчастість рішень пов'язана з протиріччями між цілями і засобами їх досягнення. Ставляться значимі для підприємства цілі, але для їх реалізації виділяються обмежені засоби, що дають можливість вирішити проблему лише частково (наполовину). Такі рішення не можна розглядати як нешкідливі недоліки. Вони створюють ілюзію того, що актуальні проблеми вирішуються, породжують невиправданий оптимізм і самозаспокоєність, сприяють розпорошення коштів, і тому дуже шкідливі. ^ Егоцентризм виявляється в підміні загальних цілей підприємства цілями особистого або вузькогрупові характеру. Схильні до егоцентризму керівники агресивні у своїх прагненнях. Вони намагаються домогтися бажаних для себе або вузької групи осіб результатів незалежно від того, який збиток це може завдати іншим співробітникам і підприємству в цілому. Егоцентризм - крайня форма егоїзму. Перераховані суб'єктивні недоліки рішень вкрай шкідливі для справи, а в кінцевому підсумку також для тих керівників, які їх допускають. Тому керівникові насамперед необхідний самоконтроль. З цією метою він, приймаючи будь-яке рішення, повинен подумки перевірити себе: чи об'єктивно оцінена ситуація, чи випливає прийняте рішення з даної обстановки, не допущені їм упередженість, перестрахування, половинчастість, не видається чи бажане за дійсне, не віддається чи перевагу особистим цілям на шкоду загальній справі.