Ціноутворення (2003)

Мета всіх попередніх підходів до ціноутворення — вибрати найбільш прийнятний для товаровиробника метод. При цьому малося на увазі, що фірма виходить на ринок без посередників. Тоді вибраний метод ціноутворення і був методом встановлення остаточної ціни. Якщо ж фірма користується послугами оптових або роздрібних посередників, перед призначенням остаточної ціни вона повинна розглянути ряд додаткових міркувань.

У міру руху товару по каналу розподілу кожен учасник перед тим, як перепродати товар наступній ланці в ланцюзі руху товару, виробляє на нього власну націнку.

Товаровиробник, вивчаючи ринок свого товару, виявляє наявність попиту на нього і ціну попиту, а потім, враховуючи націнки посередників, визначається з ціною пропозиції, що включає його витрати і прибуток.

Допустимо, фірма планує приступити до випуску пилососів і реалізувати їх в роздрібній торгівлі через посередників. Покупці готові платити за пилосос 350 грн. У структурі роздрібної ціни доля торгівельної націнки складає 20%. Отже, оптовий посередник поставить в торгівельну мережу пилососи за ціною за 1 шт. 280 грн. (350 (1 - 0,2)). Його націнка в цій ціні складає 15%. Тоді ціна товаровиробника — 238 грн. (280 (1 - 0,15)). Якщо товаровиробник визначив долю свого прибутку в ціні у розмірі 25%, то його витрати на виробництво пилососа не повинні перевищувати 178,5 грн. (238 (1 - 0,25)). Інакше він повинен або зменшити рентабельність продукції, або прийняти заходи організаційного або технічного характеру по зниженню витрат на виробництво.