Міжнародна економіка (2000)

Міжнародна міграція робочої сили становить собою переселення працездатного населення з одних країн в інші строком більш ніж на один рік, викликане причинами економічного та іншого характеру.

Існує дві групи причин, які породжують міграцію робочої сили: загальні, що визначають тенденції розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин, і специфічні, які пов'язані тільки з міграцією. До першої групи причин належать: інтернаціоналізація господарського життя; нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих країн; структурні зрушення в економіці, які обумовлюють витіснення робочої сили з одних галузей і додаткову потребу в ній інших; економічна політика ТНК, які концентрують трудомісткі виробництва в одних країнах і наукомісткі в інших; політична й економічна нестабільність в окремих країнах.

Як бачимо, основними причинами міжнародної міграції робочої сили є економічні. Вони діють більш-менш постійно і рівномірно. Політичні причини виникають рідше, але в окремі періоди при певних умовах можуть виникати переміщення великих мас населення. Скажімо, після другої світової війни, згідно з Потсдамською угодою трьох країн-СРСР, США і Великобританії - було змінено кордони Німеччини, а тому переважна більшість німецького населення, що раніше мешкало східніше лінії Одер-Нейсе, а також в країнах Центральної і Південно-Східної Європи, була примусово переселена на територію тодішніх Німецької Демократичної Республіки і Федеративної Республіки Німеччини.

У післявоєнний період примусове переселення майже 6 млн. чоловік відбулося також в результаті утворення самостійних країн на місці колишніх колоній. З колоній емігрувало населення в колишні метрополії. У 80-90-х роках XX століття масштаби міграції значно зросли за рахунок біженців. В Африці їх нараховувалось майже 12 млн. чоловік, в Азії - понад 5 млн. чоловік. В кінці 90-х років XX століття загальна кількість біженців становила майже 30 млн. чоловік.

Друга група причин включає в себе: відмінності між країнами в рівні заробітної плати і соціального забезпечення; нестачу робочої сили певних спеціальностей і кваліфікацій; відносний надлишок робочої сили в багатьох країнах, що розвиваються; відмінності між країнами в можливостях і умовах професійного зростання.

Якщо не брати до уваги примусове масове завезення рабів з Африки на Американський континент, то можна твердити, що основною причиною масової міграції робочої сили в минулому і сьогодні є низький рівень життя населення. Скажімо, на межі ХХ-ХХІ століть, за даними ООН, з 6 мільярдів чоловік лише понад 500 мільйонів мали нормальні умови життя, 900 мільйонів жили в злиднях та бідності, 2,5 мільярда чоловік постійно недоїдали. Безперечно, що саме злидні примушували багатьох людей шукати кращого життя в інших країнах.

Види міжнародної міграції робочої сили класифікуються за напрямами руху робочої сили, її якістю, часом і організацією переселення тощо. За напрямами її руху розрізняють еміграцію (виїзд робочої сили за межі країни), імміграцію (в'їзд робочої сили в країну), рееміграцію (повернення іммігрантів на батьківщину на постійне проживання). За якістю робочої сили, тобто залежно від рівня її кваліфікації, можлива міграція як малокваліфікованої робочої сили, так і висококваліфікованих спеціалістів. Переміщення малокваліфікованої робочої сили відбувається, як правило, з країн менш розвинутих у більш розвинуті. Переміщення спеціалістів відбувається головним чином між розвинутими країнами (наприклад, всередині ЄС), а також їх імміграція в розвинуті країни з менш розвинутих. Цей процес дістав назву "відплив умів". Він може відбуватися як у явній формі, коли спеціаліст переселяється в іншу країну або ж залишається в ній після завершення навчання, так і в прихованій формі, коли спеціаліст нікуди не переселяється, але влаштовується на роботу на підприємство, що належить іноземному капіталу. Сьогодні проблема еміграції робочої сили, в тому числі і проблема "відпливу умів", гостро постала і перед постсоціалістичними країнами.

За часом переміщення міграцію поділяють на остаточну (виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання), тимчасову (виїзд в іншу країну на певний термін), сезонну (виїзд населення в іншу країну в певну пору року і на певний термін, скажімо, на проведення сільськогосподарських робіт), маятникову, яка характерна для! прикордонних районів країн і проявляється в тому, що працівники живуть в одній країні, а працюють постійно чи тимчасово в іншій.

За характером організації міграцію поділяють на добровільну (непримусове переселення), примусову (виселення громадян із своєї країни на підставі рішення судових органів), організовану (її здійснюють спеціальні інститути згідно з національним законодавством), самодіяльну (нелегальне переміщення населення за межі своєї країни).

Розрізняють кілька етапів розвитку міжнародної міграції робочої сили:

До початку XVIII століття, коли мало місце масове примусове переміщення рабів з однієї країни в іншу, передусім із Африки на Американський континент;

1725-1880 pp., коли мала місце масова еміграція робочої сили з Європи в Північну Америку, Австралію та Нову Зеландію;

1880-1914 pp., коли розгорнулась масова еміграція робочої сили із Східної та Південної Європи, Китаю, Індії, Японії, Східної Африки в - Америку;

1918-1939рр., коли зросли масштаби міжнародної міграції робочої сили в традиційні центри прийому іноземної робочої сили;

1945-1989 pp.; коли зросли масштаби внутріконтинентальної міграції.

З 1989 року по даний період, коли розгорнулась масова еміграція з країн з перехідною економікою.

Сучасний етап міжнародної міграції робочої сили характеризується певними особливостями, серед яких найбільш вагомими є:

зростання ролі демографічних факторів (зростання чисельності населення, зміни його вікової й статевої структури); розширення географії міжнародної міграції робочої сили, що проявилося у зростанні кількості країн, охоплених міграційними потоками;

розширення структури міграційних потоків в результаті масової міграції вчених, спеціалістів та висококваліфікованих робітників; збільшення обсягів нелегальної міграції робочої сили, особливо між країнами, що мають спільні кордони. За оцінками відповідних служб, в США постійно перебуває до 4 млн. нелегальних іммігрантів. В Західній Європі цей показник, знову ж таки за оцінками, становить не менше 3 млн. чоловік;

підвищення інтенсивності міжнародної міграції робочої сили в результаті збільшення кількості та швидкості міграції населення.