Міжнародна економіка (2000)

Світовий фінансовий ринок становить собою сукупність попиту на позичковий капітал з боку позичальників та його пропозиції з боку кредиторів країн світової співдружності. Він забезпечує акумуляцію і перерозподіл фінансових ресурсів через посередників. Світовий фінансовий ринок за функціональною структурою включає в себе кредитний ринок (ринок боргових зобов'язань), ринок титулів власності, ринок фінансових дериватів і ринок валюти.

Міжнародний кредитний ринок становить собою сукупність кредитних відносин, що функціонують в масштабі світового господарства. Іншими словами, міжнародний кредитний ринок — це попит і пропозиція кредитів на рівні світового господарства. На світовому кредитному ринку рухаються боргові зобов'язання, які підтверджують право кредитора на стягнення боргу з боржника.

За методологією Світового банку, боргові зобов'язання класифікуються за строком погашення, за типом позичальника і за типом кредитора.

За строком погашення боргові зобов'язання поділяються на довгострокові (зі строком погашення понад один рік), короткострокові (зі строком погашення до одного року) і кредити МВФ, які, хоча й носять короткостроковий характер, не класифікуються за строками погашення. За типом позичальника боргові зобов'язання поділяються на державні, гарантовані державою і приватні. За типом кредитора вони поділяються на офіційні і приватні. Офіційні боргові зобов'язання в свою чергу поділяються на зобов'язання перед міжнародними організаціями і двосторонні зобов'язання. Приватні боргові зобов'язання діляться на борг комерційним банкам, облігації і інший борг.

Борговими джерелами міжнародного фінансування виступають ноти і комерційні папери, банківські позики, облігації. Ноти і комерційні папери становлять собою короткострокові та середньострокові негарантовані розписки на пред'явника, які випущені на вільний ринок зі знижкою від оголошеної вартості. Такі розписки випускаються невеликими фірмами. Причому випускає їх незначна частина малих фірм. Різновидом таких розписок виступають єврокомерційні папери (евронота), які відрізняються тим, що продаються за межами тих країн, де вони випущені.

Банківські позики становлять собою позики, що їх надають банки приватному бізнесу як зовнішнє джерело фінансування Якщо позика надається групою банків, то вона називається синдикатною позикою. Щоб розподілити ризик, переважна частина позик видається на світовому ринку в синдикатному вигляді.

Облігації становлять собою спосіб позичкового корпоративного і міждержавного фінансування шляхом продажу облігацій, які є цінними паперами з середнім строком погашення в 3-Ю років і випускаються під заставу корпоративного і особистого майна. Облігації можуть просто погашатися з настанням строку платежу або конвертуватися в борг, чи акції компанії. Конвертування облігацій в борг або акції відбувається тоді, коли з'ясовується, що корпорація або держава неспроможні викупити (погасити) їх і сплатити проценти на них.

Ринок титулів власності — це попит і пропозиція акцій і депозитарних розписок. Акції становлять собою один з найбільш розповсюджених видів цінних паперів, які підтверджують право їх власника на частку в капіталі фірми і дають йому право голосувати на щорічних зборах акціонерів, обирати директорів і одержувати у вигляді дивідендів частку від прибутку фірми.

Депозитарні розписки становлять собою цінні папери, що випускаються національним банком і підтверджують його володіння акціями іноземних компаній. Найбільше розповсюдження вони одержали в США в формі американських депозитарних розписок. В інших країнах вони менш розповсюджені і називаються глобальними депозитарними розписками.

Міжнародний ринок титулів власності за обсягами фінансуванню не є провідним у структурі фінансового ринку. Це пояснюється тим, що на національних ринках торгують переважно місцевими акціями, а кількість іноземних акцій суттєво обмежена.

До цього штовхає національне законодавство багатьох країн, яке забороняє реєструвати акції іноземних компаній на біржі і не дозволяє іноземним інвесторам купувати акції місцевих фірм. Та й самі інвестори віддають перевагу вкладенням у свої національні фірми. В зв'язку з цим в кінці 90-х років XX століття на акції і депозитарні розписки припадало лише 6% фінансування, що його одержували всі країни з світового фінансового ринку. При цьому в структурі нових міжнародних розміщень титулів власності на акції припадало майже 80% і на депозитарні розписки — 20%.

Міжнародний ринок титулів власності поділяється на зрілі ринки і ринки, що розвиваються. Зрілі ринки — це ринки акцій США, Японії та країн ЄС, які характеризуються високим рівнем організованої торгівлі через біржі, високим рівнем ринкової капіталізації і досконалою системою організаційного та правового забезпечення торгівлі акціями. Ринки, що розвиваються, становлять собою ринки акцій країн з перехідною економікою і країн, що розвиваються. Вони характеризуються високими темпами зростання, підвищеним ризиком, низьким рівнем ринкової капіталізації і недосконалим механізмом правового регулювання.

В структурі міжнародного фінансового ринку ринок фінансових дериватів є наймолодшим утворенням. Він склався на рубежі 70-х - 80-х років XX століття. Ринок фінансових дериватів становить собою ринок інструментів торгівлі фінансовим ризиком, ціни яких прив'язані до іншого фінансового або реального активу. За класифікацією Банку міжнародних розрахунків розрізняють чотири типи активів, до кожного з яких або будь-якого їх поєднання може бути прив'язаний дериват. До них відносяться: товари, акції, іноземна валюта і процентна ставка. Тобто, ціна деривата може бути прив'язана до ціни товару або руху індексу цін на групу товарів, певної акції або руху індексу цін на групу акцій, однієї чи декількох валют та процентної ставки (фіксованої, плаваючої чи якоїсь їх комбінації).

При купівлі-продажу дериватів партнери обмінюються не стільки активами, скільки ризиками, що випливають з цих активів. їх ціна визначається рухом цін на товари або фінансові інструменти, індексами цін або відмінностями між двома цінами. Фінансові деривати фіксують майбутні ціни на якийсь актив вже сьогодні (форварди і ф’ючерси), обмін потоками готівки або обмін активами (свопи) і придбання права (але не зобов'язання) на здійснення операції (опціони).

За способом фінансової організації в міжнародній торгівлі дериватами розрізняють два основних типи контрактів: контракти типу форвардів і контракти типу опціонів. Контракти типу форвардів мають місце тоді, коли сторони домовляються обмінятися реальним або фінансовим активом в кількості, визначеній в контракті, в певну дату за узгодженою ціною. До цього типу контрактів відносяться ф'ючерси, тобто ті ж форварди, але коли вони купуються і продаються у стандартизованому вигляді на біржах, а також свопи.

Вартість форвардів на первинному ринку дорівнює різниці між поточною вартістю активу і його очікуваною вартістю в майбутньому, виходячи з концепції чистої поточної вартості фінансового інструменту. Чиста поточна вартість - це різниця між поточною вартістю майбутніх надходжень і поточною вартістю майбутніх платежів, зв'язаних з певним фінансовим інструментом. Чиста поточна вартість показує вартість майбутніх чистих надходжень за їх сьогоднішньою вартістю.

Як уже говорилося, свопи - це контракти типу форварда, в рамках яких сторони домовляються обмінятися активами на основі узгоджених правил. Розрізняють товарні свопи, валютні свопи, свопи на акції і процентні свопи. Товарні свопи - це обмін двома платежами, один з яких становить його оплату за поточною ціною СПОТ, а інший - узгоджену ціну на цей товар в майбутньому. Валютні свопи становлять собою обмін певною кількістю двох валют з однаковою чистою поточною вартістю з наступним зворотним обміном ними за узгодженим курсом. Свопи на акції становлять собою обмін потенційного прибутку від інвестицій в акції на потенційний прибуток від інвестицій в інші акції чи неакціонерні активи, такі як процентна ставка на депозити або цінні папери. Процентні свопи - це обмін надходженнями процентів на нормальні інвестиції в одній валюті з процентною ставкою, розрахованою за різними правилами.

Контракти типу опціон становлять собою контракти, які дають покупцеві право, яке не є його зобов'язанням, купити чи продати на основі стандартного контракту реальний або фінансовий актив в період до певної дати за фіксованою ціною. Опціон передбачає односторонню передачу фінансового ризику від покупця опціону до продавця, за що покупець платить певну суму у вигляді вартості опціону.

Розрізняють товарні опціони, опціони на акції, валютні опціони, процентні опціони. Товарний опціон - це контракт, який дає покупцеві право (але не зобов'язує) купити або продати певну кількість товару за узгодженою ціною до настання певної дати. Опціон на акції становить собою контракт, що дає покупцеві право (але не зобов'язує) купити чи продати певну кількість індивідуальних акцій, корзину акцій чи індекс акцій за узгодженою ціною до настання певної дати. Вашої ний опціон це контракт, що дає покупцеві право (але не зобов'язує) купити чи продати певну кількість валюти або індекс валют за узгодженою ціною до настання певної дати. Процентний опціон - це контракт на поставку або одержання певного процентного доходу на обумовлену суму в майбутньому на умовах опціону.

В залежності від механізму реалізації розрізняють опціони американського стилю і опціони європейського стилю. Опціоні американського стилю - це такі, що можуть бути виконані в будь-який день до закінчення його строку або безпосередньо в день закінчення. Опціони європейського стилю становлять собою опціони, що можуть бути виконані тільки в день закінчення строку.

Торгівля дериватами може здійснюватися на біржах, а також поза біржами - між банками, дилерами, брокерами, інвестиційними та іншими компаніями, приватними особами тощо.

Як вже зазначалося, складовою міжнародного фінансового ринку є ринок валюти. Він становить собою сукупність національних ринків валюти і характеризується використанням національної валюти та міжнародної колективної валюти. Докладніше про міжнародний ринок валюти мова йтиме нижче.

Крім функціональної структури, міжнародний фінансовий ринок Класифікують за географічною структурою. Вона відображає рух капіталу між країнами, групами країн, регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри. На формування міжнародних фінансових центрів роблять вплив такі фактори, як високий рівень розвитку країни, активна участь в міжнародних економічних відносинах, високорозвинутий національний ринок капіталів, ліберальне (пільгове) валютне і податкове законодавство, зручне географічне розташування, політична стабільність в країні.

Забезпечення вказаних умов стало передумовою формування нинішніх основних міжнародних фінансових центрів. Серед них:

Нью-Йорк як головний міжнародний фінансовий центр по реалізації цінних паперів;

Лондон як головний центр по реалізації валютних і кредитних операцій;

Цюрих, Франкфурт-на-Майні, Люксембург як центри, що здійснюють значну частину середньострокових кредитних операцій;

Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн, що спеціалізуються на кредитних операціях;

Латиноамериканські фінансові центри - Панама, Багамські, Кайманові і Нідерландські Антильські острови, що спеціалізуються на створенні офшорних компаній, тобто таких, що діють в регіоні, де переважає пільгове оподаткування і митне регулювання.

Із викладеного вище видно, що суб'єктами міжнародного фінансового ринку виступають професійні посередники в особі транснаціональних банків, фінансових компаній, фондових бірж, кредитно-фінансових установ. Позичальниками і кредиторами виступають офіційні інвестори в особі центральних банків, державних установ і міжнародних організацій, приватні фірми і банки, страхові компанії, пенсійні фонди і транснаціональні компанії.

В сучасних умовах в розвитку міжнародного фінансового ринку намітились тенденції, які дають підстави твердити про серйозні зміни в його складових. Серед них найважливішими є такі:

активізація ринку цінних паперів, що призвело до зростання частки облігаційних позик в загальному обсязі міжнародного позичкового капіталу. Якщо на початку 80-х років XX століття обсяг кредитних операцій становив понад 40%, а фінансування через випуск облігацій - менше 60%, то в кінці 90х років XX століття названі показники становили відповідно менше 30% і понад 70%;

зростання ролі держави в експорті капіталу;

зростання ролі міжнародних економічних та валютно-фінансових організацій;

зниження ролі банків.