Бізнес-планування (2006)

Розгляд основних ознак планування ділового розвитку фірми дає змогу характеризувати його передусім як процес творчий. Це означає, що для нього неможливо створити відповідні інструкції на зразок службових та зобов'язати персонал підвищувати якість бізнесу.

Жодний творчий процес, такий як конструювання, живопис, наукові дослідження, не може регулюватися інструкціями чи вказівками. Нічого, окрім шкоди, це не приносить. Єдиний шлях для активізації творчих процесів — це формування відповідного середовища та відносин у колективі, де конкуренція ідей, вільне їх висловлювання та спільне обговорення, сприйняття ділового планування як необхідного інструменту підвищення ефективності бізнесу, є внутрішньою потребою управлінського персоналу незалежно від виконання конкретних функцій.

Іншими словами, необхідно формувати високий рівень планової культури, під якою розуміється досягнутий рівень сприймання бізнесу як творчого процесу пошуку, обґрунтування та впровадження нових ідей, у якому планування ділового розвитку дає змогу забезпечити найкращі результати.

Планування є необхідним елементом здійснення підприємницької діяльності незалежно від рівня планової культури фірми. Вимоги щодо формування планів висуваються різними контрагентами фірми: банками, власниками, інвесторами тощо. Тобто важко знайти фірму, яка б не займалася плануванням. Проте залежно від рівня планової культури, ставлення до потреб у плануванні має значні відмінності.

У фірм із невисокою плановою культурою продуктом планування є план, який треба складати на вимогу. У фірмах із високою плановою культурою сам процес планування є вимогою їхньої повсякденної діяльності. Сам процес планування для них більш важливий, ніж формально складений план, а результатом планування є підвищення якості бізнесу. Для них планування ділового розвитку необхідне з огляду на такі чинники:

під час здійснення процесу планування враховується все різноманіття і різновекторність дій чинників, які здійснюють вплив на бізнес, що дає змогу вести справу більш раціонально;

моделювання в ході планування різноманітних ринкових ситуацій заощаджує час на ухвалення рішення при їхньому виникненні; участь у процесі планування персоналу фірми допомагає ясніше зрозуміти завдання діяльності, що сприяє підвищенню ефективності управління;

процес планування є могутнім засобом навчання бізнесу, під час якого краще пізнаються сама природа, можливості і сховані проблеми обраної справи;

план є кращим засобом переконання кредиторів та інвесторів, які, намагаючись зменшити свої ризики, здійснюють вкладення коштів тільки в пророблені проекти.

З усіх перелічених причин особливу увагу варто звернути на те, що план може відігравати найбільш значну роль у кращому розумінні підприємцями свого бізнесу. Мова йде про навчальну функцію планування. Будучи постійним процесом, що має циклічний характер (рис. 2.2), планування спонукає до необхідності аналізу прийнятих рішень та їхніх наслідків у справі забезпечення конкурентоспроможності фірми. Мимоволі підприємець краще пізнає ринок і процеси, що відбуваються на ньому. При цьому сам процес планування стає схожим на ділову гру.

Можна сміливо ставити знак рівності між планом і моделлю розвитку бізнесу. При цьому головним питанням, на яке необхідно дати відповідь, має стати: не "яких показників необхідно досягти протягом планового періоду?", необхідно вести бізнес, щоб досягти намічених показників?".

Планування розвитку бізнесу, яке проводиться заради формального створення плану (під кредит, під інвестиції і т. п.), є марною витратою часу і коштів. Воно має ґрунтуватися на зацікавленні, на розумінні того, що будь-який бізнес приховує безліч можливостей і перспектив. Тільки такий підхід дає змогу перетворити планування не тільки в ефективний метод управління, а й зробити його процес захоплюючим і пізнавальним.

Підвищення ефективності управлінської діяльності за допомогою планування ділового розвитку є внутрішньою потребою фірми. Але, за безперечної її важливості, не треба забувати про зовнішню потребу у формуванні бізнес-планів. Без укладання грамотно розроблених планів розвитку справи неможливо сподіватися на отримання необхідних інвестицій, пошук найбільш надійних партнерів, залучення до бізнесу нових співвласників.

Висока планова культура нерозривно пов'язана з безперервним характером ділового планування. Воно означає, що продуктом планування є управлінське рішення. Тобто кожне рішення має бути обміркованим. Причому це не означає обов'язкового виконання усіх процедур планування. Будучи результатом роботи мозку, планування активізує його діяльність, у результаті чого ефективні рішення з'являються на рівні підсвідомості.

Таким чином, ефективне управлінське рішення може бути як прямим, так і побічним продуктом безперервного процесу планування. Так народжуються нові ідеї, що проходять необхідні стадії обґрунтування і щодо яких приймаються конкретні управлінські рішення. Схематично це показано на рис. 2.3.

Ця схема відрізняється від відомих послідовних схем прийняття управлінських рішень типу "проблема — процес прийняття рішень — управлінські рішення" чи "ціль — планування — план — управлінські рішення" більшою гнучкістю й обґрунтованістю. Насправді послідовний порядок прийняття ефективних рішень непрактичний, а в теоретичному плані марний, тому що підмінює творчий процес функціональною схемою.

Якщо проводити аналогію з іншими творчими видами діяльності, наприклад з конструюванням, то і тут ми знаходимо підтвердження нашої схеми прийняття рішень. Конструктор, створюючи новий механізм, ніколи не починає з креслень (за аналогією з бізнесом — плану). Образ нововведення спочатку

народжується в його голові, а креслення потрібні насамперед для того, щоб пояснити іншим свою ідею і дати іншим вказівки щодо створення нововведення.

Формування високої культури планування — завдання не з легких. Воно потребує наполегливості й рішучості. Не кожний фахівець здатен сприйняти вимоги щодо оцінки його праці у неформальному вигляді. Внутрішня потреба у діловому плануванні з'являється з роками. її треба стимулювати, підтримувати і ні в якому разі не карати за невдачі. Догани заслуговує лише пасивність у висловлюванні ідей та прорахунків можливості їх втілення у життя.

Дослідженнями відомих фахівців й практиків підтверджується існування тісної залежності між рівнем планової культури та досягненнями у бізнесі.