Бізнес-планування (2006)
7.3. потреба в капіталі та форма власності
При цьому необхідно враховувати можливі зміни у структурі управління, що можуть статися внаслідок перерозподілу прав власності, а також переваги і хиби різноманітних організаційних форм функціонування фірми. Ці особливості тих чи інших організаційних форм бізнесу потрібно розглядати з погляду їхньої зручності у формуванні капіталу, управлінні й зниженні рівня ризику для інвестора.
Першим і, можливо, головним чинником, прийнятим до розрахунку при виборі форми власності, є потреба в залученні капіталу. Останній висновок про його розмір може бути сформований лише при розрахунках параметрів фінансового розділу бізнес-плану, тому в процесі розробки необхідно використовувати приблизні оцінки. В міру формування фінансового розділу їх уточнюють.
Остаточні висновки про потребу у фінансових коштах можна зробити після аналізу балансу кеш-фло. Але вже після розробки виробничого розділу ділового плану стає відомим порядок цифр. Цього достатньо для висновку про можливі форми власності майбутнього бізнесу та обґрунтування найбільш доцільної з них.
Природно, що початкові оцінки потреби у залученні коштів визначаються на підставі вже наявних даних про витрати при реалізації проекту. У числі їхніх джерел можуть бути як позикові, так і власні кошти. Останні формуються за рахунок прибутку і наявних нерозподілених результатів роботи минулих років. Як попередня оцінка потреб у ресурсах приймається потреба у збільшенні основного й оборотного капіталу. Порядок розрахунку цих параметрів розглянуто у попередній темі. Термін, протягом якого передбачається забезпечити надходження інвестицій, приймається на рівні терміну до початку продажу плюс 6—8 місяців.
Таким чином, як початковий варіант обсягу інвестицій береться результат такого розрахунку:
Пк=ДПоа+ДПок-НП-ДВ, (7.1)
де Пк — потреба в залученні додаткового капіталу;
ДПоа — додаткова потреба у придбанні основних засобів; ДПок — додаткова потреба у залученні оборотних коштів; НП — залишок нерозподіленого прибутку за балансом; ДВ — очікувані додаткові внески засновників.
Така попередня оцінка потрібна як орієнтир для обґрунтування можливих джерел залучення інвестицій. Після її зазначення у фінансовому розділі інвесторам необхідно надати розгорнуту схему одержання фінансових коштів. Важливо повідомити, скільки грошей підприємці самі вклали у підприємство, скільки вони хотіли б одержати у вигляді позички, яку частку могли б надати в обмін на конкретні фінансові зобов'язання.
При виборі організаційної форми бізнесу підприємцеві доводиться мати справу з трьома головними змінними: відповідальністю, контролем, податками.
Відповідальність зазвичай прямо пропорційна розміру коштів, що залучаються з зовнішніх джерел. Якщо вони невеликі, то краще зупинити свій вибір на індивідуальному підприємництві, тому що для нього характерні найменший вплив з боку держави і проста схема оподаткування. Таким чином, знаючи параметри власного бізнесу, з огляду на власні амбіції та інші особисті чинники, можна визначитися з перевагами й недоліками можливих організаційних форм підприємництва (табл. 7.3).
Наступним елементом аспекту бізнесу, що аналізується, є ступінь участі. Він означає форму внесення інвестицій і прав інвестора в управлінні. Світовій практиці відомі такі ступені:
Термінова позичка. Це засіб одержання фіксованої суми грошей на основі погашення основного боргу і відсотків до визначеного терміна.
Кредитна лінія. Звичайно це угода про фінансування оборотного капіталу з визначеними параметрами.
Конвертована облігація. Своєрідний "гібридний цінний папір", що дає право через фіксований проміжок часу обміняти його на акції.
Привілейовані акції. Це інструмент, що свідчить про участь власника акції в капіталі фірми і надає право на одержання дивідендів у першочерговому порядку й у заздалегідь визначеному розмірі.
Звичайна акція. Це частковий інструмент, що використовується для поповнення капіталу в обмін на частку власності і прав в управлінні фірмою.
Обираючи конкретну форму фінансування, необхідно враховувати особливості адресата. Так, універсальні банки звичайно не цікавляться часткою у статутному фонді, але з інтересом розглядають пропозиції стосовно позичок. Щодо здійснення прямих інвестицій ситуація виглядає зовсім протилежною. Тут інвестора цікавить не просто частка в капіталі, а такий її розмір, що гарантує вплив на управління фірмою.