Облік видів економічної діяльності

Згідно з п. П(С)БО 16, підприємство самостійно встановлює перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості.

Методичні рекомендації [3] пропонують такі статті калькуляції витрат на виробництво:

— сировина та матеріали;

— купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, послуги сторонніх підприємств;

— паливо й енергія на технологічні цілі;

— зворотні відходи (вираховуються);

— основна заробітна плата;

— додаткова заробітна плата;

— відрахування на соціальне страхування;

— витрати на утримання та експлуатацію устаткування (включаючи витрати на ремонт);

— загальновиробничі витрати;

— втрати від браку;

— інші виробничі витрати;

— попутна продукція (вираховується).

До наведеної номенклатури статей підприємства можуть додавати специфічні статті або якісь статті не використовувати.

Усі наведені вище витрати розподіляються на відповідні об'єкти витрат згідно з діючими нормами витрачання матеріалів, затрат праці тощо.

До загальновиробничих витрат включаються (крім розглянутих у попередньому параграфі) ті податки та збори, які можна включити у виробничі витрати, а не в адміністративні. Зокрема:

— податок з власників транспортних засобів, які мають виробниче призначення;

— плата за землю, якщо виробничий підрозділ має права на земельну ділянку, засвідчені актом;

— комунальний податок, нарахований виходячи із середньоспискової чисельності працівників виробничого підрозділу тощо.

Методи калькулювання собівартості

За вибором об'єкта калькулювання:

— позамовний;

— попередільний.

При позамовному методі об'єктом калькулювання є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт або партія продукції; цей метод застосовується в індивідуальному та дрібносерійному виробництвах.

Попередільний метод (від слова "переділ") — це сукупність технологічних операцій, внаслідок яких одержують продукт праці. Застосовують на виробництвах з однорідною, масовою продукцією.

При застосуванні цього методу облік витрат ведеться у розрізі видів або груп продукції за переділами.

При обох наведених методах обліку витрат застосовується система "директ — костінг". Ця система представляє метод зрізаної (неповної) собівартості. Облік витрат і визначення собівартості готової продукції здійснюються тільки за змінними виробничими витратами. Постійні витрати не розподіляються між об'єктами калькулювання, а прямо відносяться на результати господарської діяльності. Незавершене виробництво та залишки готової продукції оцінюють за змінними витратами.

При визначенні ціни і складанні калькуляції тимчасово пропонується керуватися такими положеннями [3].

Ціна реалізації продукції Ц включає: виробничу собівартість ВС, визнані адміністративні витрати Ва, витрати на збут продукції В3, прибуток П та ПДВ:

Ц = ВС + Вй + В3 + П + ПДВ.

При цьому адміністративні витрати розподіляються на кожен об'єкт калькулювання аналогічно загальновиробничим, витрати на збут прямо відносяться до відповідних видів продукції або розподіляються залежно від маси, обсягу або виробничої собівартості продукції.