Менеджмент (1998)
1.3. Суть і функції менеджменту
До організаційної функції управління належать такі питання, як розподіл повноважень і відповідальності за виконання тих чи інших конкретних завдань, структура фірми тощо. Однак навіть найкращий план діяльності фірми, найдосконаліша її структура — ніщо без людей. Тому важливою функцією управління є мотивація, пов'язана із забезпеченням виконання співробітниками своїх обов'язків. Рабів, як відомо, "мотивували" колись батогом. З розвитком суспільства, зміцненням його моральних устоїв на перше місце почав виходити "пряник". "Батіг" використовують лише інколи.
Для кращої роботи людей у XX ст. їх потрібно було забезпечувати не тільки "харчами", а й створити для нормальної роботи душевний комфорт, сприятливі умови.
Ретельна перевірка (контроль) виконання поставлених завдань, відповідності структури фірми, обґрунтування "страти" і "помилування" підлеглих керівником є безумовними функціями управління. Проте контроль заради контролю — пуста витівка, він потребує невідкладних "оргвисновків", "оргзаходів". Мета їх — направити організацію за обраним шляхом.
Для того щоб реалізувати управлінські функції, потрібні відповідні офіційні рішення керівництва фірми чи її підрозділів, налагоджена система комунікацій, яка б забезпечувала управлінською інформацією, необхідною як для їх прийняття, так і реалізації можливостей працівників усіх рівнів.
Об'єктами управлінських функцій є також матеріальні процеси, як-от: технологія і організація виробництва, обмін інформацією, поведінка людей — як окремих працівників, так і колективів, увесь персонал фірми. Отже, відповідно до цього можна вести мову про два види керівництва: керування людьми і керування речами. Вони відносно самостійні, хоча й взаємообумовлені, переплетені між собою. Для успішного здійснення цих видів керівництва менеджери повинні мати добрі педагогічні й психологічні здібності, володіти певними технічними навичками. В інтересах максимізації кінцевих результатів і досягнення поставленої мети це забезпечує гармонійне поєднання людських і матеріальних ресурсів. Від додержання визначених принципів менеджменту, які в кожній країні мають свою національну специфіку, багато в чому залежить успіх у здійсненні функцій управління. Ці принципи, наведені нижче, для всіх підприємців загальні.
І. Планування
Якою має бути наїла мета?
Які зміни відбуваються в зовнішньому оточенні і як вони впливають або можуть вплинути в майбутньому на роботу підприємства?
II. Організація діяльності
Як потрібно структуризувати роботу підприємства?
Чи доцільно збільшити блоки робіт, які виконуються?
Як розподілити повноваження і відповідальність за рівнями управління?
Чи варто змінювати структуру підприємства через зміни у зовнішньому середовищі?
III. Координація робіт
Як скоординувати роботу підрозділів, щоб вона відбувалася гармонійно?
Чи потрібно здійснювати координацію виробничого процесу в оперативному режимі?
Як ефективно скоординувати роботу основних, допоміжних і підсобних підрозділів?
Підприємець
Поняття "підприємець" з'явилося ще на початку XVIII ст. Його вперше використав французький економіст Рішар Кантілліон. Підприємець, вважав він, це людина, яка, щоб виготовити продукцію, а потім продати її з метою одержання доходів, за певну ціну купує засоби виробництва. Вона, звичайно, ризикує, бо не знає, за якою ціною реалізує товар. Проте розробляє нові ідеї, організовує роботу підприємства, випускає і продає продукцію тощо.
Слід зазначити, що існує і сучасне поняття "підприємець" (бізнесмен). Передовсім це людина, здатна зрозуміти структуру потреб, поєднати з метою створення благ своє розуміння із знаннями в галузі управління виробництвом.
Для організації справи (бізнесу) підприємець має творчо вирішувати завдання погодження потреб з виробничими ресурсами, він має відповідний капітал, енергію. Як власник чи уповноважений він може представляти власника (рада директорів в акціонерному суспільстві), ризикує, бере на себе економічну й правову відповідальність за прийняття рішень і результати діяльності, приймає принципові рішення з усіх основних питань, пов'язаних з діяльністю фірми.
До компетенції менеджера належать такі завдання, як спонукання працівників до ефективної і плідної роботи, владнання виробничих та інших конфліктів, безпосередня організація процесу виробництва і діяльності персоналу, спрямованих на досягнення цілей, які сформулював підприємець. Втім така робота йому далеко не завжди по силі. Тому найчастіше він стає посереднім керівником колективу, особливо великого. Адже для того щоб бути справжнім керівником, необхідні певний педагогічний талант, уміння розраховувати кожен крок відповідно до заданого напряму, неабияке вміння працювати з людьми.
Дуже часто компетентні менеджери стають великими державними чиновниками, політиками. Однак справді волелюбного підприємця важко залучити на такі посади — як правило, він мало цікавиться людськими проблемами, погано вписується в ті чи інші формальні структури.
Для справжнього менеджера найважливіше експериментувати без оглядання на інших, мати змогу творити без перешкод. З цього приводу відомий американський теоретик менеджменту й бізнесмен Харві Маккей в одній із своїх праць писав: "Людям з підприємницькою жилкою властиве напівшалене, фанатичне прагнення — робити все самим, не допускати, аби будь-хто сунув ніс, задавав запитання і вказував. Підприємець, яким би він не був талановитим, має потребу в фахівцях, які володіють тими професійними знаннями, якими він сам не може оволодіти. І йому доводиться купувати ці знання на ринку".
Проте ким би не була людина — підприємцем чи менеджером, — вона перебуває біля керма фірми. А керувати, не відаючи власне про предмет керування, неможливо.
Управління в умовах ринкової економіки означає:
орієнтацію фірми на запит і потреби ринку, на конкретних споживачів, організацію виробництва тих видів продукції, які користуються попитом і можуть дати фірмі намічений прибуток;
постійне прагнення до підвищення ефективності виробництва: з меншими витратами — якомога оптимальніші результати;
господарську самостійність, що забезпечує свободу прийняття рішень тим, хто відповідає за кінцеві результати діяльності фірми або її підрозділів;
залежно від стану ринку постійне коригування цілей і програм;
кінцевий результат діяльності фірми чи її господарсько самостійних підрозділів виявляється в процесі обміну на ринку;
необхідність використання сучасної інформаційної бази з комп'ютерною технікою з метою здійснення багатоваріантних розрахунків для прийняття обґрунтованих і оптимальних рішень.
Як самостійний вид професійної діяльності менеджмент допускає, що менеджер не залежить від власності на капітал фірми, в якій він працює. Адже працюючи на посаді менеджера за наймом, він може й не мати власних акцій, а може й володіти їх певною кількістю.
При цьому зв'язок і єдність усього виробничого процесу і є основою праці менеджера. Тому цілком природно, що менеджмент об'єднує працівників різного фаху: мар-кетологів, статистиків, проектувальників, плановиків, інженерів, економістів, психологів, бухгалтерів та інших фахівців, які працюють під керівництвом менеджерів, а також керуючого виробничим відділенням, підприємством або фірмою у цілому.
Як самостійний вид діяльності професійний менеджмент передбачає наявність в особі суб'єкта цієї діяльності фахівця-менеджера, а в особі об'єкта — господарську діяльність фірми в цілому чи її конкретну сферу.
Збільшення розмірів підприємств, складність технології, необхідність оволодіння управлінськими навичками зумовлюють зростаючі потреби керування. Усі рішення з фінансових, організаційних та економічних питань у сучасних умовах виробляють і готують професіонали в галузі організації управління. Вони стежать також за тим, як виконуються прийняті рішення.
Під господарською діяльністю треба розуміти діяльність фірми:
у будь-якій галузі економіки — промисловості, торгівлі, будівництві, банківській чи страховій справах, транспорті тощо;
у будь-якій сфері діяльності фірми — виробництві, НДДКР, фінансах, збуту — якщо вона спрямована на одержання прибутку як кінцевого результату, чи залежно від конкретної мети діяльності фірми, підприємницького доходу.
Отже, поняття "менеджмент" охоплює ті категорії підприємств чи фірм, які незалежно від характеру діяльності здійснюють її з метою одержання прибутку (підприємницького доходу). Це не тільки промислові фірми, а й туристичні агентства, банки, готелі, страхові товариства, транспортні компанії, інші господарські одиниці, що виступають на ринку як самостійні економічні суб'єкти.
розробку і вдосконалення технології виробництва;
впровадження результатів НДДКР у виробництво;
здійснення всіх видів розрахунків;
забезпечення потрібного рівня якості продукції;
проведення операцій товарообігу;
здійснення комерційних операцій;
забезпечення персоналу;
матеріально-технічне постачання виробничого процесу;
забезпечення технічного обслуговування продукції;
забезпечення фінансовими ресурсами.
В основу господарської діяльності фірми має бути покладено постійний пошук нових можливостей, вміння добиватися підвищення ефективності виробництва — одержання максимально можливого результату при мінімальних витратах для вирішення поставлених завдань, залучати й використовувати ресурси з найрізноманітніших джерел.
Зміни в характері власності, процеси "делегування" (надання) права власності численним індивідуальним власникам чи колективам власників зумовлюють зміни і в господарській діяльності фірми.
Основне ж у менеджменті — визначення мети діяльності фірми на найближчу й віддалену перспективу.
Встановлення мети (керівництва) здійснюється із урахуванням оцінки потенційних можливостей фірми, забезпечення її відповідними ресурсами. Є специфічні й загальні цілі. Специфічні розробляються в рамках загальних цілей і основних видів діяльності фірми, а загальні відображають концепцію розвитку фірми в цілому.
Раціональне використання матеріальних і трудових ресурсів передбачає досягнення мети при мінімумі витрат і максимумі ефективності. Це може здійснюватися в процесі управління, коли дії групи людей, які співробітничають (працівників фірми) на основі відповідної мотивації їх праці, спрямовуються на досягнення загальних цілей.
На розв'язання конкретних проблем взаємодії і реалізації соціально-економічних, технологічних, соціально-психологічних завдань, що виникають у процесі господарської діяльності, спрямовується особистий економічний механізм менеджменту. Він об'єктивно зумовлений здійсненням господарської діяльності фірми в ринкових умовах, коли результати управлінської і господарської діяльності оцінюються в процесі обміну на ринку.
Економічний механізм менеджменту включає три рівні: внутрішньофірмове керівництво, управління виробництвом, управління персоналом.
Отже менеджмент — це комплексна система управління діяльністю фірми. Основна її мета — з мінімальними витратами досягти оптимальних кінцевих результатів.