Менеджмент (1998)
1.4. Менеджмент як особлива управлінська праця
З метою зацікавлення працівників у підвищенні продуктивності праці, розширенні обсягів виробництва було обґрунтовано необхідність систематичного використання стимулювання. Наукові пояснення в цьому напрямі запропонували автори робіт з наукового управління. Вони вважають, що для визначення найкращих способів досягнення мети й вирішення конкретних завдань потрібне використання наукового аналізу, а також забезпечення працівників ресурсами, необхідними для ефективного виконання завдань.
У працях таких учених, як А.В.Попов, Д.М.Гвишияні, Ю.П.Васильєв, Г.Х.Попов, А.І.Ангішкін, А.Г.Аганбегян, П.Дракер, І.Ансофор, Г.В.Щокін, М.Х.Мескон, А.Файоль, Х.Волфанг та ряду інших, наука про управління отримала потужний розвиток. Чотири найважливіших концепції, що склалися в зарубіжній науці управління, внесли в розвиток сучасної теорії і практики управління вагомий внесок. Це насамперед такі концепції:
наукового управління;
адміністративного управління;
управління з позиції психології і людських стосунків;
управління з позиції науки про поведінку.
У сучасних умовах набули розвитку ще три наукові підходи до управління:
підхід до управління як до процесу;
ситуаційний підхід (табл. 1).
Концепція наукового управління
На початку XX ст. у США набула розвитку концепція наукового управління, основоположником якої вважається Тейлор. Визнання менеджменту як науки й самостійної галузі дослідження пов'язується з виходом у світ книги "Принципи наукового управління".
Справжньою наукою, що базується на фундаменті точних законів, правил, принципів, відокремлення планування від фактичного виконання роботи, Ф.Тейлор вважав менеджмент. Він також дав чітке визначення того, що робота з управління — це певна спеціальність. Тому, якщо кожна група працівників зосередить свою увагу на тій ділянці роботи, яку вона може виконати більш успішно, то організація в цілому тільки виграє.
Концепцією наукового управління було переконливо доведено, що для досягнення накресленої мети методи, що застосовуються в науці і техніці, можуть бути ефективно використані в практиці діяльності організацій. Свої дослідження автори концепції наукового управління присвятили, зокрема, питанню забезпечення ефективності виробництва, а в цілому проблемам управління виробничим процесом.
Концепція адміністративного управління
На розробку загальних проблем і принципів управління організацією була націлена концепція адміністративного управління. У 20-ті роки в рамках цієї концепції як системи взаємозв'язків, що мають певну ієрархію (принципи ієрархічності), було сформовано поняття організаційної структури фірми. При цьому організація розглядалась як замкнена система: поліпшення функціонування забезпечується завдяки внутрішньофірмовій раціоналізації діяльності без урахування впливу зовнішнього середовища.
Отже, щоб якомога ефективніше досягти поставлених цілей, потрібне розуміння того, що організацією можна управляти систематизовано. Цю концепцію було названо класичною школою управління. "Управляти — означає передбачати, організовувати, погоджуватись, контролювати, розпоряджатися". Такою бачив свою концепцію один з представників класичної школи теорії А.Файоль. У 1923 р., до якого належить висловлювання вченого, теорія управління лише починала розвиватися. Управління (в термінології А.Файоля — адміністрування) він розглядав як єдність прийомів, принципів, певних правил, спрямованих на здійснення найефективнішої підприємницької діяльності, оптимально використовуючи можливості фірми та її ресурси.
А.Файоль розглядав управління як універсальний процес, що вбирає в себе кілька взаємопов'язаних функцій, зокрема таких, як планування і організація. У цьому полягає основний внесок ученого в теорію управління. Йому належить також розробка принципів побудови структури управління та організації.
Концепція управління з позицій психології і людських стосунків
Менеджмент як "забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб" було вперше визначено концепцією управління з позицій психології та людських стосунків. Мотивами вчинків людей, що засвідчили дослідження, проведені психологом А.Маслоу, є не економічні
сили, як вважали прибічники концепції наукового управління, а різні потреби, що не можуть бути задоволені в грошовому вираженні. Думка зводилася до того, що продуктивність праці робітників могла підвищуватися не стільки через збільшення заробітної плати, скільки через зростання задоволення робітників своєю працею, ставленням до них у колективі, зміну стосунків між робітниками й менеджерами. Існує десять характеристик програм щодо стимулювання праці:
Програма не пов'язана з винагородою за виконану роботу. На винагороду за свій труд виконавець має право. Тут йдеться про визнання.
Визнання — це вдячність. Право і вдячність — дві далекі одна від одної категорії.
Організаційний комітет, який складається із менеджерів і тих, кого уже відзначили, керує програмою.
Менеджери повинні постійно стежити за роботою своїх виконавців, їм потрібно якомога більше часу проводити із своїми підлеглими, щоб стимулювати краще виконання доручень.
Цей процес такий важливий, як і програми.
Менеджери повинні рекомендувати у письмовому вигляді кандидатів у члени комітету. Особливі досягнення повинні бути підкріплені у рекомендаціях.
Команді, як і окремим співробітникам, за високу якість роботи належить висловлювати подяку. Дух команди піднімають через змагання між групами працівників. Це особливо доцільно проводити тоді, коли значна кількість робіт організації представлена у вигляді окремих проектів.
Час між поданням документів на нагородження і оголошенням про нагороду не повинен перевищувати двох тижнів.
Зволікання послаблює виховне значення нагород, зокрема тих, які видаються за особливі заслуги.
Про кандидатів на нагороди, як і про причини висунення, має бути відомо всій організації.
Це чітко пояснюють співробітникам, внесок яких менеджери вважають найвизначнішим.
Визнання або нагороди слід вручати офіційно.
Уникайте в процедурі нагородження легковажності і надмірності.
Нагородити можна на банкеті з керівництвом, під час короткої церемонії на робочому місці, повідомити про нагородження в інформаційному бюлетені компанії, зробити офіційну заяву на раді директорів.
Нагорода — це те, що працівники цінують.
Запитайте у них поради, якщо є такі можливості для заохочення: подарувати квитки на спортивні або культурні заходи, запропонувати поїхати на цікавий семінар, перерахувати гроші на рахунок благодійного закладу за вибором працівника: запропонувати безплатні банкети або спеціальні меню в кафетерії чи місцевому ресторані для співробітників.
У ЗО—50-ті роки ця концепція була найбільш поширеною. Вона ґрунтувалась на одній з найважливіших позицій про те, що основою для підвищення продуктивності праці є застосування прийомів управління міжособистісними стосунками для зростання ступеня задоволення працівниками результатами своєї праці. Нині сучасна зарубіжна наука управління представлена всілякими школами, напрямами, течіями, концепціями, які часто не сумісні одна з одною. Передовсім у них відсутні логічний зв'язок, внутрішня єдність. Однак усім цим концепціям, напрямам, поглядам властиві прагнення звузити наукове дослідження питань управління окремими підприємствами щодо розв'язання основних проблем ринкової системи господарювання, насамперед подолання соціально-економічних конфліктів, досягнення стабільності економічного розвитку. Все це привело до підвищення практичного значення творчих досліджень у галузі менеджменту, переорієнтування теорії управління в напрямі практики управлінської діяльності, розробки таких принципів, які б дали змогу практичного розв'язання організаційних проблем у певних умовах господарювання.
Основоположною тенденцією розвитку зарубіжної теорії управління була й залишається орієнтація теоретичних досліджень на галузь управління виробництвом та іншими сферами діяльності на рівні окремих фірм. На сучасному етапі найважливішого значення в теорії управління набувають проблеми взаємодії з навколишнім середовищем, орієнтація підприємства в умовах, які складаються, врахування змін навколишнього середовища в діяльності окремих компаній.
У реальному господарському житті стратегія фірми — це завжди комбінація найвигідніших напрямів дій з урахуванням факторів зовнішнього середовища. Тобто це стратегія маневрування щодо розподілу й перерозподілу виробництва товарів між розташованими в різних країнах підприємствами залежно від політичної стабільності країни, вартості робочої сили, рівня витрат виробництва, темпів економічного зростання. Це концепція адаптації, стратегія пристосування.
оптимізація діяльності, спрямована на одержання максимального прибутку внаслідок кращого пристосування організаційної структури до умов, що змінюються (децентралізація, координація);
визнання максималізації прибутків основною метою оптимізації діяльності;
оптимізація діяльності здійснюється через удосконалення основних функцій управління, зокрема плану вання (довгострокове);
теорія множинних цілей, коли глобальна стратегія спрямовується на реалізацію багатьох цілей, відкидається максималізація прибутків як основної цілі.
У процесах планування, організації, контролю, мотивації відповідно до концепції цільової орієнтації має домінувати роль установлення мети.
Концепція управління з позицій науки про поведінку
У 60-ті роки набула розвитку концепція управління з позицій науки про поведінку. Підвищення ефективності організації як наслідок підвищення ефективності використання людських ресурсів — основний її постулат, тобто обстеження різноманітних аспектів соціальної взаємодії, мотивації характеру влади й авторитету, комунікації в організаціях, лідерства, організаційної структури, зміни змісту роботи і якості трудового життя. Прагнення надати допомогу працівникові у створенні своїх особистих можливостей на основі застосування положень науки про ставлення до побудови і управління організаціями є основною метою цієї концепції.
В основу менеджменту покладено об'єктивний процес усуспільнення виробництва. Як наслідок у найбільших фірмах з'явилась можливість, здійснюючи поділ ринку, впливати на нього, на характер і механізм економічних відносин, що регулюють зв'язки між ринком і виробником продукції. Як концепція ринкового управління, менеджмент спрямований на вдосконалення організації управління діяльністю окремих підприємств. Існування окремих підприємств у ринкових відносинах пов'язане з проблемою регулювання цих відносин та відображається в такій концепції управління більше, ніж в інших. У тій чи іншій формі тут обґрунтовується необхідність регулювання процесів розвитку, управління ними.
Теоретики менеджменту, надаючи великого значення регулюванню ринкових відносин, особливу увагу приділяли необхідності пристосування фірми до потреб ринку, безпосередньо кожного продукту, який випускає фірма. Організаційно-технічний аспект спрямований на так зване планування продукту. Воно охоплює систему заходів щодо визначення проблем і складання прогнозів, вивчення ринку конкретного товару, активізації попиту на товари, а отже, одержання високого прибутку від його реалізації, розробки і впровадження на ринок нового товару.
Відповідно до цієї концепції встановлення і регулювання ринкових відносин ґрунтується на виробничо-науковому потенціалі учасників, їх економічній силі. Тому та чи інша фірма будь-що прагне не лише зберегти свою частку на ринку, а й витіснити з нього конкурентів, розорити чи підкорити їх собі, змінити ситуацію на свою користь. Ця концепція менеджменту не тільки теоретично обґрунтовує необхідність регулювання ринку в сучасних умовах, а й служить джерелом практичних рекомендацій щодо розробки нових форм і методів організації господарської діяльності фірми.
У практичній діяльності реалізація менеджменту виступає як система управління. Отже, менеджмент націлений на гнучке пристосування виробничо-збутової діяльності фірми до ринкових умов, що постійно змінюються, і регулюється законами розвитку ринкової системи господарювання.
Як наука управління менеджмент прагне знайти й розробити такі засоби й методи, які б сприяли підвищенню продуктивності праці й рентабельності виробництва, якомога ефективнішому досягненню цілей організації, зважаючи на умови, що склалися у внутрішньому й зовнішньому середовищі. У сучасних умовах це зумовлює появу і розвиток нових підходів до управління, зорієнтованих на розв'язання проблем управління у міжнародних щодо сфери діяльності транснаціональних корпораціях, великих промислових фірмах.
Підхід до управління як до процесу. Системний підхід
Управління — це процес, у якому діяльність, спрямована на досягнення цілей організації, розглядається не як одноразова дія, а серія безперервних взаємопов'язаних дій функцій управління. Найбільш оптимальний набір включає такі функції: планування, мотивацію, координацію, організацію, керівництво, розпорядливість (керування), оцінку, представництво й ведення переговорів чи укладання угод, прийняття рішень, дослідження, добір персоналу, контроль, комунікацію.
Системний підхід передбачає, що керівники мають організацію як сукупність взаємозалежних елементів (структура, люди, технологія, завдання), які в умовах мінливості зовнішнього середовища зорієнтовані на досягнення різних цілей.
Ситуаційний підхід
Суть ситуаційного підходу полягає в тому, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Єдиного й найкращого методу управління організацією не існує, оскільки є безліч факторів як у самій організації, так і в навколишньому середовищі. Метод, що найбільше відповідає певній ситуації, є найефективнішим. У теорії управління велике значення має саме ситуаційний підхід, оскільки він вбирає конкретні рекомендації, що стосуються придатності наукових положень до практики управління залежно від умов і ситуацій, які склалися. Ситуація — конкретний набір обставин, що в певний час впливають на функціонування організацій. Завдяки використанню ситуаційного підходу (ситуаційного мислення) керівники можуть відібрати методи й засоби, які найкраще сприятимуть досягненню цілей організації в конкретній ситуації.
Ситуаційний підхід передбачає визначення основних, внутрішніх і зовнішніх факторів, що впливають на функціонування організацій. Для практичних цілей менеджери розглядають лише ті фактори, що мають вплив на кожну конкретну ситуацію.
Менеджмент — це наука управління. Тому його завдання — підвищення практичного значення досліджень, орієнтація їх на розробку методів і принципів, що дають змогу розв'язувати проблеми функціонування організації в тих чи інших конкретних умовах.
Нині поширена думка про те, що процес управління — це мистецтво, суть якого полягає у застосуванні науки (основ організаційного знання в галузі управління) до реальних ситуацій, а отже, до практики.
Організація управління фірмою
Зміст менеджменту полягає в досягненні фірмою чи іншими підприємствами визначених у процесі підприємницької діяльності результатів.
Для того, щоб досягти бажаних кінцевих результатів, цілі будь-якої організації мають передбачати відповідне перетворення ресурсів (капітал, технології, матеріали, інформація тощо). Для цього потрібно здійснити різні види діяльності — функції. Залежно від конкретних функцій організація поділяється на підрозділи, що виконують покладені на них завдання. Завдання мають відображати реалізацію специфічних цілей.
Функціональна структура організації має переваги і недоліки.
Переваги
Стимулює ділову і професійну спеціалізацію.
Зменшує дублювання зусиль і споживання матеріальних ресурсів у функціональних областях.
Поліпшує координацію в функціональних сферах.
Недоліки
Відділення можуть бути більш зацікавлені в реалізації цілей і завдань своїх підрозділів, ніж загальних цілей організації.
У великій організації низка команд від керівника до безпосереднього виконавця стає дуже довгою.
Групи людей, діяльність яких свідомо спрямовується і координується для досягнення загальної мети, — це підрозділи (відділи, служби, відділення) управління організацією.
Менеджмент як організація (орган) управління
Як правило, під організацією розуміють структуру (склад), у межах якої проводяться свідомо координуючі заходи, спрямовані на досягнення цілей. Організація — це своєрідна анатомія підприємства, управління — його фізіологія. Можна сказати інакше: організація — статика справи, управління — її динаміка. Разом з організацією і управлінням можна говорити й про організацію як орган, суб'єкт управління, а також про управління організацією, яку розглядають як об'єкт управління. Термін "менеджмент" в такому розумінні застосовують в обох випадках.
Керівництво, яке представляє фірму і діє від її імені, часто уособлюють з органом управління.
У своєму апараті кожна велика фірма має звичайно три рівні: менеджмент як вища ланка управління; менеджмент як середня ланка управління; менеджмент як нижча ланка управління.
Менеджмент як організація роботи людей, співробітників, колективу, як система управління
Для досягнення накресленої мети найбільш раціональним способом менеджмент можна розглядати як організацію роботи людей, співробітників, колективу. Діяльність з управління персоналом треба будувати з таким розрахунком, щоб вона відповідала потребам співробітників, давала змогу активізувати їхню роботу, підвищувати продуктивність праці, а отже, й ефективність виробництва.
Менеджмент може виступати і як система управління, в якій фірма чи її підрозділ виступає як керований об'єкт. Першочергове значення при вивченні фірм як об'єктів управління мають взаємні зв'язки між дрібнішими об'єктами (підрозділами), з яких вони складаються. Отже, системою називається сукупність об'єктів, що розглядаються як єдине ціле.
Управлінський вплив має бути реалізований матеріальними, фінансовими, трудовими та іншими ресурсами. У виконавчі структури управлінський вплив надходить як із внутрішнього управлінського об'єкта, так і ззовні, тобто із зовнішнього середовища. Ефективність системи підвищує наявність інформації про зовнішнє середовище. Це дає змогу вчасно пристосуватися до змін зовнішнього середовища — ринкових умов і системи регулювання.
Ступінь досягнення поставлених цілей як на поточний період, так і на середню та тривалу перспективу в системі управління є основною оцінкою його ефективності та якості.
Менеджмент як управління будь-якою організацією і процес прийняття управлінських рішень
Менеджмент можна розглядати і як управління будь-якою організацією незалежно від цілей її діяльності: державним закладом, церквою, армією, непідприємницькими корпораціями. Такі корпорації хоча по своїх зобов'язаннях і відповідають своїм капіталом, однак мета їхньої діяльності — не одержання прибутку, а виконання певних конкретних функцій (наприклад, школи, лікарні, бібліотеки). Багато фахівців управління цими організаціями до менеджменту не відносять, хоча вважають, що державні й публічні організації мають використовувати принципи й методи менеджменту.
Завдання для керівника-менеджера — будь-яка ситуація, що виникає в процесі управління і потребує прийняття ділових рішень, у тому числі й щодо змін цілей та програми дій.
Викладене стосується всіх рівнів управління. Ринкові відносини — це те зовнішнє середовище, до стану якого об'єкт, яким управляють (фірма чи її господарсько самостійні підрозділи) повинен пристосуватися. Результатом зворотного зв'язку з ринком та іншими елементами зовнішнього середовища є будь-яке управлінське рішення.
До речі, приймається воно на основі інформації, одержаної та обробленої в процесі підготовки рішень. Для виконавців прийняте управлінське рішення підлягає конкретизації і контролю за виконанням. Як реалізувати прийняте рішення, як проконтролювати його виконання? На ці запитання і має давати відповідь управлінське рішення. Прерогативою менеджерів усіх рівнів, які мають відповідні повноваження, є прийняття рішення. Прийняте рішення менеджер розглядає як з погляду осіб, які відповідають за доведення рішень до виконавців, так і тих, хто забезпечує контроль за їх виконанням. Це й спонукає менеджера не тільки обирати засоби впливу, контролю, а й залежно від конкретної ситуації розглядати варіанти рішень стосовно їх практичного здійснення.
Аналіз інформації, прийняття на її основі управлінських рішень становлять технології менеджменту. Проблеми передачі відповідальності на нижчі рівні управління, централізації та децентралізації процесу прийняття рішень і самої організації управління розв'язуються завдяки певній ієрархії в системі управління (схема 6).
Сучасний менеджмент ґрунтується на раціональних способах прийняття рішень. Тому процес функціонування системи управління включає роботу щодо її вдосконалення і раціоналізації. Будь-який аспект підходу до менеджменту як до системи управління потребує її вивчення в статиці й динаміці, на поточний момент і на перспективу, а також у рамках глобальної діяльності. Це позначається на формуванні цілей, методах впливу для їх досягнення, функціонуванні фірми як керованого об'єкта, а також на організаційній структурі управління.