Методологія соціально-економічного пізнання

Структура методології соціально-економічних досліджень, як вже зазначалося, включає в себе метод дослідження, вчення про нього і теорію пізнання. Скажімо, метод політичної економії становить собою сукупність способів та прийомів пізнання економічних (виробничих) відносин і теоретичне відтворення їх (економічних відносин) в системі економічних категорій, законів і суперечностей. В економічній науці, як і в будь-якій інший, розрізняють метод дослідження і метод викладення одержаних результатів. Між ними є певні відмінності, адже дослідження починається з аналізу та узагальнення конкретного емпіричного матеріалу і поступового проникнення в суть економічних процесів. Рухаючись від абстрактного до конкретного, від суті до явища, політична економія, наприклад, відтворює всю складність і багатогранність структури виробничих відносин в системі економічних категорій і законів. Метод викладення не повинен повторювати увесь цей шлях. Він рухається від суті до розкриття явищ, які цю суть виражають.

Метод економічної науки включає в себе такі складові, як:

філософські та загальнонаукові принципи. До перших слід віднести принципи матеріалізму, єдності теорії і практики, визначеності, конкретності, пізнаваності, причинності, розвитку, об'єктивності, системного підходу тощо. До других, тобто загальнонаукових, відносяться загально-наукові методи, зокрема такі, як метод абстракції, матеріалізму, аналізу та синтезу, індукції та дедукції тощо.

всезагальні закони діалектики, тобто закон єдності та боротьби протилежностей, закон переходу кількісних змін у якісні, закон заперечення заперечення;

її категорії філософії, серед яких найчастіше зустрічаються такі, як кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма тощо;

закони і категорії політичної економії (економічної теорії).

Усі ні структурні елементи в сукупності становлять систему інструментів і методів пізнання економічних відносин. Щоправда, кожний з означених елементів відіграє неоднакову роль у пізнанні економічних (виробничих) відносин конкретного способу виробництва або окремих його стадій, етапів, фаз. Проте серед структурних елементів діалектичного методу є особливі, такі, без яких практично не обходиться жодне економічне, та й не тільки економічне, дослідження.

Як вже зазначалося, методологія соціально-економічного пізнання включає в себе цілу низку методологічних принципів, тобто базових положень теорії, які відображають системну дію об'єктивних законів розвитку суспільного способу виробництва і які скеровують діяльність дослідника в певному напрямі. Одним з них є принцип єдності економічної теорії і практики. Хоча економічна теорія (політична економія) і економічна практика є відносно самостійними сторонами життєдіяльності суспільства, вони нерозривно зв'язані одне з одним і взаємообумовлюють одне одного. Відносна самостійність кожної з означених сторін процесу людської діяльності зв'язана з розвитком суспільного поділу праці і передусім з поділом праці на розумову та фізичну, матеріальну і духовну. Виокремлення теорії мало велике прогресивне значення для становлення і розвитку науки.

До системоутворюючих принципів відноситься також принцип визначеності, суть якого полягає в тому, що теоретичне усвідомлення об'єктивної дійсності завжди обумовлене інтересами і цілями конкретних груп людей (класів, суспільних груп тощо). Згідно з цим принципом економічна теорія повинна повно і всебічно відображати найбільш істотні сторони об'єктивних процесів і закономірностей економічного життя, відкрито стояти на позиціях тих класів, діяльність яких співпадає з об'єктивними закономірностями і забезпечує суспільний прогрес.

Принцип визначеності вимагає конкретно історичного підходу до оцінки суспільних теорій та ідей, налаштовує вченого на творче і неупереджене узагальнення об'єктивних процесів та явищ.

Принцип конкретності як один із системоутворюючих принципів методології соціально-економічного пізнання проявляється в тому, що відображення дійсності в економічній науці буде істинним тільки тоді, коли воно (відображення) є конкретним. Як наголошував В.І. Ленін, абстрактної істини немає, істина завжди конкретна. Якщо теорія пориває зв'язок з дійсністю, з практикою суспільного життя, то вона перестає бути конкретною, а отже втрачає істинність. Такий розрив стався в багатьох концепціях, на яких базуються ринкові перетворення у постсоціалістичних країнах: теорії декларують одне, а реальна дійсність демонструє нам інше, протилежне.

Важливим методологічним принципом виступає принцип пізнаваності. Суть його зводиться до того, що існуюча незалежно від волі і свідомості людей економічна реальність (наприклад, виробничі відносини) пізнавана Принцип пізнаваності вимагає від дослідника врахування залежності форм і способів теоретичного пізнання предмета від практичного перетворення, адже пізнання являє собою практико-теоретичне освоєння дійсності. Та й сам суб'єкт пізнання не ізольований індивід, а особистість, пізнавальна діяльність якої вдосконалюється також завдяки суспільній практиці.

Наукове пізнання економічної дійсності неможливе без дотримання принципу причинності. Суть його полягає у визнанні закономірної зумовленості одного явища іншим. Його дія зумовлена єдністю матеріального світу. Принцип причинності нівелюється під впливом діалектики випадковості, необхідності, можливості, дійсності, а тому й економічна форма руху характеризується багатоплановими причинними зв'язками.

Серед методологічних принципів пізнання соціально-економічної дійсності чільне місце посідає принцип розвитку. Суть цього принципу полягає в тому, що при формуванні наукових знань необхідно повно, всебічно й об'єктивно відображати процеси становлення та розвитку досліджуваного об'єкта, його суперечностей, кількісних та якісних змін. Здатність до розвитку є однією із загальних властивостей соціально-економічних процесів та явищ і наукових знань про них. Процес розвитку виражає зміст всезагальних законів матеріалістичної діалектики: єдності та боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення.

Важливу роль в процесі соціально-економічного пізнання відіграє принцип об'єктивності. Суть його полягає в тому, що при русі мислення від економічних явищ до суті необхідно забезпечувати безсторонність, неупередженість щодо аналізу реальної дійсності. її слід розглядати такою, якою вона є насправді, без упередженості, причому у багатогранності її сторін, зв'язків та відносин. У протилежному випадку замість наукового пізнання, замість істинних знань про предмет (об'єкт) матимемо помилкову уяву про нього.

Економічна наука активно застосовує принцип системного підходу. Суть його полягає в тому, що дослідження того чи іншого об'єкта (предмета) здійснюється в єдності його зовнішніх та внутрішніх зв'язків, оскільки в реальному світі всі економічні процеси, явища, речі перебувають у всезагальному зв'язку і взаємодіють як об'єкти відносно відособлені і які мають кількісну та якісну сторони і змінюються в часі та просторі. А тому й розглядати об'єкт (предмет) дослідження необхідно і як особливу систему, і як елемент більш складної, більш загальної системи. Наприклад, виробничі відносини становлять собою особливу систему із своїми закономірностями розвитку і в той же час вони виступають елементом (підсистемою) способу виробництва.

Вище вже зазначалося, що поряд з філософськими принципами метод економічної науки включає також загальнонаукові методи. Одним з них є метод наукової абстракції. Він полягає у відмові в процесі пізнання від зовнішніх, поверхневих, неістотних сторін явища і виокремленні найбільш глибокої суті предмета. Іншими словами, він полягає в ігноруванні неістотних ознак і концентрації уваги на істотних ознаках, вичленуванні їх із багатьох ознак, притаманних економічним процесам та явищам. Результатом методу наукової абстракції в економічних дослідженнях виступають поняття і категорії економічної науки.

Метод наукової абстракції включає в себе два взаємозв'язаних і внутрішньо єдиних ступені руху пізнання, що відповідають рухові від явища до суті і від суті до явища. На першому ступені здійснюється дослідження, аналіз та узагальнення конкретного, емпіричного матеріалу. На другому - на основі найбільш загальних понять, що розкривають глибинну суть економічних процесів, дається пояснення всієї сукупності ознак конкретного економічного явища. Таким чином, відбувається сходження від абстрактного до конкретного.

Метод наукової абстракції як загальнонауковий метод дослідження найчастіше використовується тоді, коли виключається можливість експериментально перевірити висновки науки. Сказане зовсім не означає, що він не може успішно використовуватися в умовах економічного експерименту. Наукова абстракція притаманна будь-якому теоретичному аналізові, який передує постановці експерименту, супроводжує його проведення і використовується для обробки отриманих результатів.

Дослідження економічних процесів та явищ передбачає застосування принципу матеріалізму, який при дослідженні, наприклад, суспільного виробництва вимагає наступного:

виокремлення з системи суспільних відносин (економічних, соціальних, політичних, ідеологічних та інших) виробничих відносин як базисних, первинних, основних. Саме вони зумовлюють матеріалістичне розуміння історії;

визначення причин виникнення, розвитку, місця та ролі відносин економічної власності;

виокремлення у способі виробництва продуктивних сил як його первісної рушійної сили;

виокремлення відносин власне виробництва з певними відносинами економічної власності, що визначають економічні зв'язки та відносини між людьми в процесі розподілу, обміну та споживання;

виокремлення речових та особистих елементів продуктивних сил, а в речових - засобів праці. При цьому особливо важливо в засобах праці вичленовувати знаряддя праці, оскільки, як свідчить історія, одна епоха відрізняється від іншої не тим, що виробляють, а тим, як виробляють, якими знаряддями праці.

Важливою складовою методу соціально-економічного пізнання (політичної економії, економічної теорії) виступає поєднання аналізу та синтезу.

Аналіз передбачає розчленування економічних відносин (процесів, явищ) на їх складові частини і дослідження кожної з цих частин окремо. Синтез передбачає поєднання окремих частин і сторін економічних відносин у цілісність з урахуванням взаємозв'язків між ними. Будучи основними, первинними, вони зумовлюють матеріалістичне розуміння історії.

В процесі пізнання соціально-економічних процесів та явищ широко використовується також метод продукції та дедукції. Метод індукції (наведення) означає виведення загального на основі дослідження окремих, одиничних фактів. Індуктивний метод дає можливість:

- прогнозувати, передбачати можливі зміни в економічних процесах за тих чи інших умов;

виявляти межі, в яких зберігається природна якість процесів і явищ;

здійснювати пошук кількісних та інших залежностей.

Індуктивний метод дослідження найбільш повно реалізується системою статистичних методів. Статистика як економічна наука вивчає закономірності кількісних відносин у безперервному їх зв'язку з якісним змістом.

Основним завданням статистичної науки є:

пізнання кількісних відносин причинного зв'язку явищ;

опис та вимірювання закономірностей соціально-економічного розвитку.

Метод дедукції означає виведення окремого, одиничного із найбільш загального. Завдяки цьому методу є можливість:

з тих чи інших теоретичних положень вивести різні наслідки;

відшукати вихідні теоретичні положення, з яких можуть бути логічно виведені наявні наслідки. Слід мати на увазі, що наукове пізнання можливе лише за умови використання методів індукції та дедукції в єдності.

Важливе місце в дослідженні соціально-економічних процесів та явищ посідає історико-логічний метод пізнання, тобто історичний та логічний підхід. Матеріалістична діалектика розглядає соціально-економічні процеси на основі єдності історичного і логічного, оскільки історично вихідний пункт дослідження співпадає в цілому з вихідним пунктом логічного дослідження. Як зазначав Ф. Енгельс, логічний метод дослідження є нічим іншим, як тим же історичним методом, тільки звільнений від історичної форми та від випадковостей.

Метод економічної науки, в тому числі політичної економії, передбачає, як вже зазначалося, використання всезагальних законів діалектики: закону єдності та боротьби протилежностей, закону переходу кількісних змін у якісні та закону заперечення. Закон єдності та боротьби протилежностей виступає в ролі основного інструмента пізнання економічних процесів та явищ. Специфічними формами конкретизації цього закону може бути боротьба між продуктивними силами та виробничими відносинами в рамках такої цілісності, як спосіб виробництва, а також боротьба між окремими суспільними формами (наприклад, між прибутком і заробітною платою, між різними формами капіталу), між елементами продуктивних сил (наприклад, між робітниками та власниками засобів виробництва при капіталізмі).

Закон переходу кількісних змін у якісні стосовно до економічних понять означає, що перехід від старих понять в економічній науці до нових становить собою перехід від однієї якості знань до іншої. Тобто йдеться про те, що якісна визначеність властива не тільки матеріальним предметам, але й думкам про них - поняттям, категоріям, законам та іншим формам теоретичного мислення. Причому перехід від однієї якості до іншої може бути як еволюційним (поступовим), так і революційним (стрибкоподібним). Перехід від одних понять політичної економії до інших відбувається шляхом поступового кількісного нагромадження знань, фактів, емпіричного матеріалу, які узагальнюються в нові поняття, нові економічні закони. Таке узагальнення і становить собою перехід, стрибок від одиничного до загального, від менш складного до більш складнішого, від поняття до судження і т.д.

Хоча в процесі пізнання можливий роздільний аналіз якісних та кількісних сторін економічних процесів та явищ, проте він не продуктивний, оскільки може призвести до формалізму економічного дослідження. Інакше кажучи, роздільний аналіз якісних та кількісних сторін економічних процесів може застосовуватися лише як підготовчий етап до системного кількісно-якісного аналізу. Бо тільки цей останній дає можливість побудувати теоретичні системи економічної науки.

Важливу роль в соціально-економічному пізнанні відіграє закон заперечення. Стосовно до економічних понять він означає, що поняття, категорії, закони економічної науки в процесі розвитку відображають поступовий рух нашого пізнання економічної дійсності від незнання до знання, від знання суті нижчого порядку до знання суті вищого порядку. Рух від заперечення до заперечення є формою поступового руху і поглиблення нашого пізнання реальних суперечностей економічної дійсності. Поглиблення пізнання економічних процесів відбувається шляхом заперечення застарілих положень, тих, що не виправдали себе або прийшли в суперечність з новим ступенем розвитку виробничих відносин.

Заперечення в соціально-економічному пізнанні є закономірним наслідком і результатом розв'язання різноманітних односторонніх протилежних думок в науці. Суть діалектичного заперечення в процесі пізнання полягає в тому, що в новому понятті зберігаються позитивні моменти і долається обмеженість старих понять. Саме таким чином К. Маркс розвивав (заперечував) теорію вартості А. Сміта і Д. Рікардо. Дію закону заперечення можна простежити у діалектичному співвідношенні економічної теорії і економічної практики.

Метод економічної науки застосовує цілу низку категорій філософії, завдяки яким виникає можливість пізнати складний механізм функціонування та розвитку економічної дійсності. Серед них передусім назвемо сутність і явище. Сутність становить собою Внутрішню, відносно стійку сторону об'єктивної дійсності, що визначає природу даного явища і містить сукупність його глибинних, визначальних зв'язків. Явище становить собою зовнішню, достатньо рухливу, мінливу сторону об'єктивної дійсності. Сутність завжди прихована за явищем і може бути віднайдена лише у формі тих чи інших явищ. Таким чином, явище становить собою форму вираження сутності. Скажімо, сутність вартості товару можна пізнати тільки через явище, яким виступає ціна. Вартість товару більш стійка, а ціна - мінлива. Отже, сутність і явище виступають двома сторонами об'єктивної економічної дійсності і перебувають в діалектичній єдності. А це означає, що без явища не може бути сутності, і без сутності не може бути явища

Слід мати на увазі, що хоча сутність і явище перебувають у діалектичній єдності і для виявлення та інтерпретації кожного з них необхідно розглядати їх тільки в єдності (як і будь-які інші парні категорії"), все ж таки вони є протилежними і перебувають у суперечності одне з одним. Суперечливість сутності і явища проявляється вже в тому, що вони повністю ніколи не співпадають. Наприклад, явище більш багате на емпіричні подробиці, в той час як сутність виражається у різноманітних явищах. Суперечність між сутністю та явищем виступає причиною того, що сутність багатьох явищ пізнається лише в результаті тривалих досліджень. Скажімо, тривалий час вчені не могли розкрити сутність багатьох явищ капіталістичної економіки. Сьогоднішні вчені поки що не розкрили сутність значної кількості явищ так званої перехідної економіки.

При здійсненні соціально-економічного пізнання застосовуються і такі філософські категорії, як зміст і форма Зміст становить собою упорядковану сукупність частин, елементів, які утворюють явище. Форма - це внутрішня організація, структура, спосіб існування змісту явища Категорії "зміст" і "форма" мають деякі спільні риси з категоріями "сутність" і "явище". Зміст і сутність відображають головне, визначальне у предметі, а форма та явище - підлегле. Проте між означеними парами категорій є й певні відмінності. Зміст завжди ширший за сутність, оскільки він включає в себе сутність предмета і його матеріальну основу, внутрішні та зовнішні процеси. Зате сутність глибша ніж зміст, бо вона виражає головні внутрішні зв'язки. Форма також ширша від явища оскільки вона відображає не тільки зовнішнє, поверхневе, але й пронизує зміст, сформований в усіх своїх елементах.

Зміст і форма перебувають у тісній єдності: вони присутні в кожному предметі. Більш того, вони можуть переходити одне в інше. Так, виробничі відносини для продуктивних сил виступають формою, а по відношенню до надбудови - змістом.

Хоча форма перебуває в залежності від змісту, визначається ним, проте вона має відносну самостійність і активно впливає на зміст. Вона може стимулювати або гальмувати розвиток. Наприклад, якщо виробничі відносини відповідають продуктивним силам, то вони сприяють розвитку останніх, а якщо не відповідають, то виступають їх гальмом.

При дослідженні економічних процесів також використовуються і такі парні категорії, як причина і наслідок. Причина становить собою певну взаємодію сторін, що викликає відповідні зміни в явищах. Наслідок становить собою взаємодію сторін явища. У взаємодії причини і наслідку провідну роль відіграє причина, оскільки в ній проявляється активна сторона розвитку предмета. Водночас і наслідок може робити зворотній вплив на причину. Скажімо, підвищення ціни на товар буде причиною такого наслідку як зниження попиту на нього. Але зниження попиту неминуче призведе до зниження ціни, тобто наслідок стає причиною, а причина наслідком. Прийнято розрізняти причини внутрішні та зовнішні. Внутрішні причини діють в самому явищі і відображають якісну його особливість. Зовнішні причини є випадковими по відношенню до якості предмета. Так, до внутрішніх причин суспільного розвитку відноситься спосіб матеріального виробництва, а до зовнішніх, випадкових -причини, пов'язані зі стихійними діями природи, тих чи інших історичних постатей тощо. Правильне розуміння причинно-наслідкових зв'язків дає можливість зрозуміти сутність явища, його місце та роль у ланцюзі суспільних подій.

Метод економічної науки включає в себе категорії та закони політичної економії (економічної теорії). Економічні категорії виражають у формі абстрактних понять відносини між людьми, тобто виробничі відносини. В зв'язку з цим вони носять історичний характер і відповідають певній, історично визначеній системі виробничих відносин. Завдяки виділенню економічних категорій політична економія розкриває сутність економічних процесів, що мають місце на тому чи іншому етапі розвитку суспільного виробництва.

Більш істотні внутрішні зв'язки між явищами економічного життя виражають економічні закони. Економічні закони становлять собою всезагальні, стійкі, внутрішньо необхідні зв'язки економічних явиш та процесів. В сукупності із законами та категоріями матеріалістичної діалектики й економічними категоріями економічні закони дають відносно повні знання про те, як влаштований економічний світ. Економічні закони і категорії виступають конкретизацією законів та категорій філософії стосовно до економічної дійсності. Економічні закони суттєво відрізняються від законів природи тим, що вони:

проявляються через свідому діяльність людей і безпосередньо зачіпають інтереси класів, груп, окремих осіб;

менш довговічні і більш мінливі;

виступають узагальненням багатозначних або статистичних причинно-наслідкових зв'язків на відміну від законів природи, які є узагальненням переважно однозначних причинно-наслідкових зв'язків. В зв'язку з цим перші називають статистичними, а другі - динамічними;

проявляються у вигляді законів-тенденцій;

Серед новітніх засобів діалектичного методу дослідження в економічній науці, в тому числі і в політекономії, є так званий синергетичний підхід. Поняття "синергетика" латинського походження і означає "спільно діючий", "сприяння", "співробітництво". В сучасній науці предметом вивчення синергетики є дослідження законів та закономірностей глобальної еволюції будь-яких відкритих нерівноважних, нестійких, нелінійних систем. До таких систем належать і сучасні економічні системи. На рівні окремого підприємства синергія означає односпрямовану дію всіх працівників, об'єднаних спільними інтересами. На макроекономічному рівні синергія зводиться до односпрямованої дії суб'єктів господарства даної країни за умови наявності синергії в кожному із них. На глобальному рівні синергія означає односпрямовані, самоорганізовані зміни системи світового господарства або його складових частин. Синергетичний підхід має надзвичайно важливе значення для розуміння сутності трансформаційних процесів як на глобальному рівні, так і на рівні світової капіталістичної, світової соціалістичної і світової постсоціалістичної систем. Щоправда, в поглядах вчених на корисність синергетичного підходу в дослідженні суспільних процесів поки що спостерігається певна розбіжність. Одні науковці вважають, що синергетика як засіб дослідження недосконала, оскільки допомагає пізнати лише колективні, масові процеси в суспільстві, але не спроможна висвітлити особистісний вибір та поведінку невеликої групи людей. Інші, навпаки, твердять, що синергетичний підхід дає можливість побачити, виявити тісний взаємозв'язок між особистісними та колективними процесами на макрорівні. На їх думку синергетичний підхід забезпечує появу так званого "нелінійного мислення", найважливішими ознаками якого є:

багатоваріантність та альтернативність розвитку;

можливість вибору оптимальних шляхів розвитку, а отже уникнення негативних наслідків, що їх може спричинити пізнання шляхом "проб і помилок";

можливість прискорення темпів розвитку, зокрема прискореного нелінійного зростання;

вплив кожної особистості на макросоціальні процеси;

неприпустимість нав'язування соціальним системам тих чи інших шляхів розвитку;

необоротність розвитку;

еволюційність та цілісність світу тощо.

Звичайно, можна і треба дискутувати з приводу рівня корисності синергетичного підходу в соціально-економічному пізнанні, але факт залишається фактом: цей новітній засіб діалектичного методу дослідження в політичній економії істотно просуває дослідників по шляху отримання більш повного знання про економічну дійсність.

Істинність категорій і законів економічної науки перевіряється суспільною практикою. Саме в порівнянні з нею можна встановити, наскільки ті чи інші положення і формули відповідають дійсності. Матеріалістична діалектика, розглядаючи практику в ролі критерію істини, відкриває широкі можливості для творчого розвитку економічної теорії.