Політична економія (1999)
2. Суть, структура та відтворення національного багатства
Названі матеріальні компоненти національного багатства разом з духовними цінностями являють собою можливість суспільства щодо розвитку виробництва і задоволення особистих потреб населення. Тому раціональне, ефективне їх використання є важливим фактором економічного розвитку. Причому сучасний прогрес суспільства супроводжується підвищенням ролі і значення нематеріального багатства. Загальноекономічна тенденція полягає в тому, що з розвитком матеріального виробництва створюються умови для розвитку соціальної сфери, а отже, і дедалі більшого зосередження в ній матеріальних і духовних цінностей.
Проте це не заперечує того факту, що розвиток суспільного виробництва визначається обсягом і високими технічними характеристиками основних та оборотних фондів, які разом з кадрами робітників, інженерно-технічних працівників становлять економічний потенціал країни. Він виражає здатність суспільства забезпечити той чи інший рівень виробництва і добробуту.
Важливим аспектом відтворення національного багатства є відтворення трудових ресурсів. Воно включає в себе: природний рух населення, тобто народжуваність та смертність; відновлення і розвиток життєвих сил людей; забезпечення усіх працездатних роботою у матеріальному виробництві та інших сферах діяльності; планомірне навчання суспільно корисній праці; підвищення виробничої кваліфікації; розподіл і перерозподіл трудових ресурсів між галузями та економічними районами країни.
Як вже говорилося в одній із попередніх тем, процес відтворення трудових ресурсів передусім пов'язаний з дією економічних законів нагромадження та народонаселення, котрі створюють матеріальну основу зайнятості працездатного населення. Характер дії закону народонаселення залежить від того, які відносини є панівними в умовах даного суспільства. При пануванні капіталістичних виробничих відносин має місце відносне перенаселення, тобто безробіття. В умовах соціалізму дія закону народонаселення проявляється у повній зайнятості усіх працездатних, раціональному та ощадливому використанні трудових ресурсів, неухильному піднесенні культурно-технічного рівня трудящих, формуванні всебічно розвинутої особи.
Якщо не брати до уваги підвищення продуктивності праці, в результаті чого вивільняється робоча сила, яка може бути задіяна для розширення виробництва, то обов'язковою умовою розширеного відтворення є відповідне зростання кількості зайнятих в народному господарстві Загальною умовою збільшення числа працюючих є зростання чисельності населення. Досягти цього можна завдяки успіхам в охороні здоров'я і піднесенню життєвого рівня трудящих, оскільки все це зменшує смертність і збільшує природний приріст населення.
Оскільки процес відтворення відновлюється на новій науково-технічній основі, то він вимагає відтворення трудових ресурсів на більш високому якісному рівні. Тобто він вимагає більш високої виробничої кваліфікації і більш високого культурно-технічного рівня працівників.
В сучасних умовах найбільш важливими тенденціями в зміні культурно-технічного рівня працівників є такі:
розширення профілю підготовки робочих кадрів при скороченні загального числа вузьких професій і спеціальностей;
неухильне зростання загальноосвітньої підготовки працівників;
посилення необхідності систематично підвищувати кваліфікацію працівників та здійснювати їх перепідготовку.
Процес розширеного відтворення кваліфікованих трудових ресурсів здійснюється через систему професійно-технічної освіти, через систему підготовки та перепідготовки безпосередньо на виробництві шляхом індивідуального та бригадного навчання, організації виробничих шкіл та курсів і через систему вищих навчальних закладів.
Процес розширеного відтворення робочої сили передбачає також її розподіл між галузями народного господарства. Загальною тенденцією в розподілі і перерозподілі робочої сили є
абсолютне і відносне збільшення чисельності працівників, зайнятих в галузях, які забезпечують науково-технічний прогрес і підвищення ефективності суспільного виробництва (машинобудування, приладобудування, енергетика і та ін.);
зменшення ( абсолютне і відносне ) кількості зайнятих в суспільному господарстві;
зростання частки населення, зайнятого у невиробничій сфері, передусім у тих галузях, які забезпечують підвищення культурно-технічного рівня населення, охорону здоров'я, побутове обслуговування, розвиток науки і культури.