Політична економія (1999)

4. Криза і розпад системи одержавленого соціалізму та їх соціально-економічні наслідки

Кожна економічна система має свої власні закономірності становлення і розвитку. Якщо ці закономірності ігноруються то неминуче розвиваються кризові явища. Ігнорування основних закономірностей розвитку соціалізму на певних історичних етапах мало місце в колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах.

Як відомо, в соціалістичних країнах використовувався плановий механізм господарювання з переважанням адміністративно-командних методів. Цей механізм в умовах СРСР навіть при порівняно нижчій, ніж сьогодні, матеріально-технічній базі під час Великої Вітчизняної війни дав можливість за кілька місяців евакуювати значну частину виробничих потужностей і перебудувати народне господарство таким чином, щоб забезпечити фронт літаками, танками, гарматами і за чотири роки розгромити фашистських загарбників, за п'ять післявоєнних років відбудувати зруйноване народне господарство.

Проте в 60-х роках рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин вимагав планового механізму господарювання з переважанням економічних методів. Виникла потреба здійснити нову комбінацію планового і ринкового механізмів регулювання суспільного виробництва. Причому об'єктивно потрібно було посилити планові засади, але з наголосом на економічні методи.

В дійсності ж в ході реформи 1965 року економіці країни почали насильно нав'язувати широкомасштабні й всеохоплюючі ринкові механізми. Так, виробничі підприємства почали стимулювати не за ефективність праці й кінцеві народногосподарські результати, а за зростання вартісних показників і передусім прибутку. В таких умовах трудові колективи втратили інтерес до скорочення затрат на виробництво, зниження собівартості виробів, зменшення фондомісткості, поліпшення якості продукції, і як наслідок, економіка країни перетворилась у затратну, дефіцитну, інфляційну, байдужу до науково-технічного прогресу.

І вже в ту пору з власного досвіду можна було переконатися, що ринкова економіка ігнорує конкретно-історичні інтереси трудящих, зокрема такі, як більш повне задоволення їх матеріальних й культурних потреб, планомірне зниження роздрібних цін на предмети споживання й послуги, неухильне зростання купівельної спроможності карбованця, планомірне скорочення тривалості робочого дня, збільшення вільного часу, поліпшення умов праці й відпочинку тощо.

Скажімо, спроби активізувати ринок шляхом впровадження вільного ціноутворення на кооперативну продукцію, запровадження договірних цін, скорочення обсягів держзамовлення і т.п. обернулись для людей праці небаченими злиднями і привели до виникнення спекулянтів, казнокрадів, гігантської тіньової економіки. За підрахунками окремих вітчизняних вчених, тіньові капітали в 1990 році в межах колишнього СРСР становили понад трильйон карбованців, левова частка їх припадала на Україну.

Усі ці та інші негативні явища не могли залишитись не поміченими. Проте більшість політиків, науковців й практиків замість того, щоб кваліфіковано розібратися в причинах виникнення кризових явищ і компетентно розробити заходи по переборенню застою й забезпеченню зростання виробництва, проголосили причиною застою плановий механізм господарювання й почали діяти в напрямі повсюдного впровадження ринкових механізмів. Все це і призвело до розвалу економіки Союзу і України в тому числі. А здійснивши розвал економіки, ці ж політичні сили і в Союзі, і на Україні відкрито взяли курс на відновлення капіталістичної системи господарювання, обравши при цьому на роль регулятора ринковий механізм, властивий капіталізму вільної конкуренції, тобто механізм двохсотрічної давності. Він передбачає: відмову від будь-якого державного регулювання; суцільне роздержавлення й приватизацію засобів виробництва; повну свободу підприємництва і вільну, необмежену конкуренцію.

Закликати до такого ринку, писав Дж. Гелбрейт, можуть лише люди з психічним відхиленням клінічного характеру. Він, очевидно, виходив з того, що на той час економіка СРСР та інших соціалістичних країн стояла ближче до економіки розвинутих капіталістичних країн і до магістральної тенденції розвитку суспільного виробництва, ніж та, яку насильно почали впроваджувати під час так званої перебудови. Що це саме так, видно з порівняльної таблиці основ різних економік (таблиця 2).

Основами економіки, яка сьогодні утверджується в. колишніх республіках СРСР є: приватна власність, вільне підприємництво, вільна конкуренція. Тобто такі, які мали місце в капіталістичних країнах 200 років тому.

В умовах до перебудовчої економіки України могла нормально діяти і розвиватися ринкова структура, яка охоплює фінансовий ринок (тобто ринок кредитів та цінних паперів), ринок капіталів, валютний ринок, ринок предметів споживання та засобів виробництва і відповідна їй інфраструктура - система банків, торгово-посередницьких фірм, фондових і товарних бірж, система інформації.

Більше того, в доперебудовчий період економіка України мала більші, ніж економіка розвинутих капіталістичних країн, умови для використання таких важелів, як розподіл національного доходу, фінансування виробничих і соціальних витрат, формування податкової політики, контроль кредитної системи і регулювання банківського проценту, здійснення науково-технічної політики, довгострокове програмування, регулювання зовнішньоекономічних зв'язків.

Єдина позиція, якою економіка України не була сумісною з структурою класичного ринку, це відсутність ринку праці і притаманної йому інфраструктури, а саме - біржі праці.



Відновлення ринкового механізму двохсотрічної давності не тільки не дає обіцяних результатів, не тільки не створює добробуту на зразок американського чи японського, а навпаки, все більше і більше економіку постсоціалістичних країн штовхає в прірву й загострює соціальні проблеми.

Для того, щоб просуватися вперед у розвитку економіки, необхідно створювати не дикий ринок, а повноцінний планово-ринковий механізм з новою комбінацією адміністративних і економічних методів управління. Спиратися він повинен на державну власність на основні засоби виробництва, на економічний розрахунок й кількісне прогнозування, творчо використаний досвід розвитку ринкових відносин у розвинутих країнах.