Управління персоналом фірми (2003)

Охорона здоров'я — структурний підрозділ суспільного виробництва, функціональна роль якого полягає в наданні суспільству споживчої вартості у вигляді як індивідуального здоров'я, так і здоров'я суспільства в цілому.

Лікувально-профілактична установа (ЛПУ) — ланка в системі охорони здоров'я, у якій:

має місце нематеріальне виробництво; результатом праці є медична послуга;

медична послуга:

як споживча вартість;

як форма безпосередньої діяльності виробника — медичного працівника;

як носій системи економічних відносин в умовах ринкової економіки;

предметом праці тут є людина;

об'єкт присвоєння — конкретна трудова діяльність медичного персоналу;

процес виробництва і споживання послуг збігаються в часі й у просторі;

відносини обміну, споживання і розподілу неподільні.

Охорона здоров'я с складною соціально-економічною системою, головним компонентом якої виступає особистий фактор виробництва, жива праця.

Розвиток трудового і творчого потенціалу особистості в ЛПУ

Забезпечення захисту прав інтересів медичних працівників в умовах ринку,

Запровадження: ефективних форм організації праці

економічних методів управління кадровим потенціалом

прогресивних систем оплати і стимулювання праці

нових методів і форм нормування праці

Значення живої праці в нематеріальному виробництві, і зокрема в охороні здоров'я, відносно вище, ніж у матеріальному, оскільки її ефективність у першу чергу залежить від кадрового потенціалу, від зайнятих у медичній галузі трудових ресурсів.

Реалізація концепції якості трудового життя Створення державних структур для курування Вироблення державної політики розвитку якості праці гуманізація праці, підвищення її змістовності пріоритет управління трудовими ресурсами Підвищення якості трудового життя забезпечення задоволеності працівника умовами і результатами праці;

дія принципу трудової демократії; - наявність можливості професійного росту.

Концепція якості трудового життя

Основні умови, що визначають можливість оптимальної реалізації трудового потенціалу сучасного працівника: Справедлива і належна винагорода за працю Соціальна корисність праці Безпека й умови праці Гарні взаємини в трудовому колективі Можливість використовувати і розвивати свої здібності Можливість профросту і впевненість у майбутньому

Програма гуманізації праці

Збагачення змісту праці (суміщення функцій)

Розвиток форм трудової демократії

Чергування робочих місць

Демократизація структур управління

Групування різнорідних короткочасних операцій

Розвиток колективних форм організації праці

збереження. і розвиток особистості працівника

Трудові ресурси являють собою населення в працездатному віці, зайняте в різних сферах народного господарства і на навчанні з відривом від виробництва. Межі працездатного віку носять умовний характер і можуть змінюватися під впливом багатьох соціально-економічних та інших факторів. Дещо ширшим поняттям є трудовий потенціал, що характеризує можливу кількість і якість праці та містить сукупність якостей, що визначають працездатність людей, у тому числі фізичний, психологічний і моральний потенціал, обсяг загальних і спеціальних знань та навичок.

До трудових ресурсів у системі охорони здоров'я належать різні категорії сукупного працівника. Це лікарі, середні медичні працівники, обслуговуючий і допоміжний персонал. Крім того, тут працюють економісти, біологи, інженери, математики, фізики й ін. Однак головною фігурою в галузі охорони здоров'я с кваліфіковані кадри фахівців — лікарі і середні медичні працівники.

Перехід України до ринкової економіки, економічна криза, що затяглася, не обійшли своїм впливом і сферу охорони здоров'я. В останні роки тут спостерігається певна міграція трудових ресурсів, хвилеподібний рух робочої сили в пошуках роботи і засобів існування. Проблема забезпечення галузі медичних послуг трудовими ресурсами, комплексного їхнього використання повинна вирішуватися за допомогою нормативно-правових, організаційно-технологічних і економічних методів управління, включаючи питання організації й оплати праці, підготовки і перепідготовки кадрів. Особлива увага при цьому повинна бути приділена вимушеній незайнятості населення, безробіттю і розробці пропозицій щодо подолання цих негативних процесів.

Етапи управління персоналом у ЛІГУ Узагальнено

Оцінка наявності трудових ресурсів Оцінка майбутніх потреб ЛПУ в кадровому потенціалі Розробка програм задоволення потреб у трудових ресурсах Детально

Розробка планів задоволення погреб у трудових ресурсах Створення резервів потенційних кандидатів по всіх посадах Набір персоналу, визначення заробітної плати і пільг Профорієнтація й адаптація робітників Розробка програм навчання і підвищення кваліфікації Розробка методик оцінки трудової діяльності й оцінки персоналу

Розробка методик ротації персоналу Підготовка керівних кадрів

Здійснення заходів щодо управління і раціонального використання трудового потенціалу дозволить забезпечити відносне скорочення загальної величини витрат на утримання даного блоку нематеріального виробництва, поліпшення якості наданих лікувально-оздоровчих послуг, зниження рівня цін і підвищення економічної ефективності праці працівників медичної галузі в ринковій економіці.

Підбір персоналу для ЛПУ

Зі сторони

Ротація

З числа тих, що працювали раніше

Формування персоналу Стадії

Підготовча (орієнтація, первинна профпідготовка)

Розподільна (розміщення кадрів)

Адаптаційна (соціально-психологічна практика)

На ефективність організації праці в ЛПУ впливають: Ефективність системи оплати праці Діюча система організації медобслуговування Фактори, пов'язані з характером завдань, розв'язуваних у різних ланках управління Психологічні фактори Особливості екологічного середовища НТП

Дослідження економічних проблем праці в галузі медичних послуг особливо важливе тому, що витрати на її утримання сягають до 80% загальних витрат у системі охорони здоров'я.

Потреба ЛПУ в трудових ресурсах визначається на основі встановлення нормативів забезпечення персоналом.

Розрахунок нормативів — це складний трудомісткий процес. Він означає метод встановлення норм витрат праці шляхом вивчення лікувально-оздоровчого процесу, виявлення кращих способів його виконання і планування найбільш раціонального використання праці медичних працівників.

Витрати ЛГГУ пов’язані з рухом трудових ресурсів (працівників даної організації)

На укладення трудового договору

На відбір кадрів

На розірвання трудового контракту

На рекламну інформацію про вакансії

На доступ до інформаційних банків даних

На контроль за виконанням трудових угод

На підставі нормування розробляються норми витрат праці на виготовлення медичної продукції і надання послуг, на роботу по управлінню трудовими процесами, по обслуговуванню і т.д. За допомогою нормування організується оплата праці і розраховується чисельність медичних працівників. Головною метою нормування є підвищення продуктивності прані й ефективності роботи ЛПУ.

Зміст нормування праці розкривається:

при дослідженні існуючої організації праці, застосовуваного устаткування, інвентарю і показників їхнього використання;

при виявленні і вивченні передового досвіду організації праці і використанні матеріальних ресурсів;

при аналізі виконання існуючих норм праці;

при проектуванні витрат часу на виконання окремих операцій; при розробці норм часу і норм виробітку; при підготовці організаційно-технічних заходів для впровадження передових методів праці.

Нормування праці охоплює всі категорії медичних працівників.

Розрізняють такі види норм праці:

1. Норма часу - це витрати праці на виробництво одиниці продукції, послуг чи усього завдання при певних організаційно-технічних умовах. Ці умови визначаються:

а) організацією робочого місця і його обслуговуванням;

б) загальними умовами праці на підприємстві чи в установі;

в) організацією ремонту машин, устаткування, інструментів т.п.

Величина робочого часу, необхідного для виконання якої-небудь роботи залежить від багатьох факторів, що впливають на тривалість робочого процесу. Тому для її визначення необхідно провести всебічний аналіз технології трудового процесу, виявити можливості робочого місця, всіх основних елементів праці й умов її організації.

2 Норма виробітку — це кількість продукції чи послуг, що працівник повинен виконати за одиницю часу.

Між нормою часу і нормою виробітку існує обернена залежність:

Норма виробітку = Т (тривалість часу) / Норма часу

3. Норма обслуговування — це зона роботи, яку повинен обслужити один працівник (кількість одиниць устаткування, робочих місць, населення і т.п.) чи кількість працівників, необхідних для обслуговування зони роботи. Наприклад, 4 стоматологи на 10 тисяч населення.

Розрізняють два основних методи встановлення норм праці: аналітичний (дослідницький) і сумарний.

За допомогою аналітичного методу встановлюють технічно обґрунтовані норми. Для цього процес праці спочатку поділяється на складові частини: операції, прийоми, трудові дії. Потім проводиться аналіз існуючої організації праці, виявляються втрати робочого часу і причини, що їх викликали; вивчається передовий досвід. Після цього проектується найбільш раціональна структура трудового процесу й організації робочого часу.

Сумарні методи ґрунтуються на застосуванні дослідно-статистичних досліджень. При цьому величина норми визначається на підставі або статистичних даних про фактичні витрати часу, або згідно з колишнім досвідом нормування, або за аналогією з подібними роботами. Як правило, сумарні методи встановлення норм використовуються на випадкових разових роботах, коли немає часу чи недоцільно встановлювати норми аналітичними методами.

З метою спрощення розрахунків норм праці робочий час виконавця класифікують по певних ознаках. Розрізняють насамперед час роботи і час перерв. Потім час роботи поділяють у залежності від ролі в самому трудовому процесі: час на підготовчу роботу, основну, допоміжну, роботу з обслуговування робочого місця, випадкову. Перерви в роботі можуть бути викликані причинами, залежними і не залежними від виконавця робіт.

Загальноприйнята класифікація видів діяльності і трудових витрат в охороні здоров'я включає сім різновидів:

основна робота;

допоміжна робота;

інша діяльність;

робота з медичною документацією;

службові розмови;

особистий необхідний час;

незавантажений час.

До основної діяльності відноситься опитування, бесіда, обстеження хворого, виконання лікарських маніпуляцій, тобто робота, виконувана при безпосередньому контакті з хворим.

Підготовка робочого місця, миття рук, переходи і т.п. належать до допоміжної.

Робота з документами включає:

а) ознайомлення з результатами лабораторних досліджень, функціонально-діагностичних і рентгенологічних обстежень;

б) запис результатів огляду і призначення лікування до історії хвороби, до інших документів;

в) виписування направлень на дослідження і консультації, різних довідок і т.п.

Службові розмови об'єднують лекції, санітарно-освітню роботу, участь у різних конференціях, службові розмови з персоналом і родичами хворого.

Інша діяльність охоплює господарську роботу, контроль санітарно-гігієнічного стану лікувальних установ тощо.

Особистий необхідний час передбачає необхідний час перерв у роботі для короткочасного відпочинку, прийому їжі, санітарно-гігієнічних заходів особистого характеру.

Запізнення на роботу, передчасний відхід з роботи, сторонні розмови, відсутність роботи і т.п. вважається незавантаженим часом.

Чітка організація праці, що сприяє підвищенню його ефективності, є важливим елементом управління раціональним використанням трудових ресурсів. Важливе місце в ньому приділяється науковим способам вивчення трудових процесів, серед яких розрізняють два різновиди: по-перше, без реєстрації витрат робочого часу і, по-друге, з реєстрацією цих витрат. Перший спосіб призначений для вивчення змісту трудових процесів, методів, прийомів виконання, для оцінки санітарно-гігієнічних умов праці. Другий спосіб включає три основні види: хронометраж, фотографію і фотохронометраж. Вивчення трудових процесів з реєстрацією витрат робочого часу зазначеними способами призначено для оцінки стану організації праці, рівня і ступеня використання робочого часу.

Хронометраж — спосіб вивчення роботи шляхом спостереження і виміру тривалості періодично повторюваних складових частин трудових операцій. У результаті проведення хронометражу одержують ряд вимірів часу в секундах по кожному елементу операцій, що утворюють хронометражний ряд. Для зручності обробки хронометражний ряд перетворюють у варіаційний, що складається з двох рядів (рядків): - перший рядок * варіант часу Т — це виміри часу в порядку

зростання; другий рядок — частота Р — означає кількість визначених вимірів часу.

Для характеристики ритмічності виконуваної операції чи елемента операції розраховується коефіцієнт стійкості хронометражного ряду як відношення максимального виміру до часу мінімальному часу:

Якщо Коефіцієнт фактичної стійкості більший, ніж коефіцієнт стійкості нормативний, то хронологічний ряд вважається нестійким, тобто виробничий процес проходить неритмічно.

Фотографія — спосіб вивчення процесу праці, при якому виробляється спостереження і вимір усіх без винятку витрат робочого часу протягом певного робочого періоду (зміна, частина зміни). При цьому варто мати на увазі, що коли фотографія проводиться протягом усього робочого дня, то вона називається фотографією робочого дня — ФРД, якщо ж протягом усього часу — то фотографією робочого часу — ФРЧ.

Фотохронометраж — комбінований спосіб спостереження, що являє собою суміщення фотографії з хронометражем. При такому способі спостереження поряд з реєстрацією всіх дій виконавця в міру їхнього виникнення роблять виміри тривалості елементів основної і допоміжної роботи.

У галузях лікувально-оздоровчих послуг широко застосовуються різні способи вивчення трудових процесів, використовуються різні методики, найбільш розповсюдженими з яких є: індивідуальна фотографія робочого часу, групова фотографія робочого дня, метод моментальних спостережень, самофотографування, хронометраж та ін. Аналіз показує, що втрати робочого часу в лікаря стаціонару становлять до 25%, на господарську діяльність затрачається від 5 до 7%, близько 25% загальної тривалості зміни втрачається на підготовку до роботи, і тільки приблизно 35-40% часу працівника іде на виконання основних лікарських функцій.

Розмаїтість трудових функцій, виконуваних різними категоріями працівників: робітниками, службовцями, фахівцями і керівниками, вимагає розподілу їх на основні і допоміжні групи, розрізнення за професіями, а в межах кожної професії — за рівнем кваліфікації.

Під професією розуміється певний вид трудової діяльності, обумовлений сукупністю знань і трудових навичок, набутих за допомогою спеціального навчання чи безпосередньо в трудовому процесі.

Управління персоналом здійснюється на основі класифікатора професій, посад службовців і тарифних розрядів (КПДР), що діють як державний стандарт.

У межах кожної професії розрізняють працівників різної кваліфікації, змістом якої є набір необхідних для виконання даної роботи навичок, знань, досвіду, інших компонентів кваліфікації.

Управління персоналом в охороні здоров'я припускає не тільки організацію праці, а й оплату праці медичних працівників.