Теорія фінансів (2000)

Нині можна стверджувати, що в Україні створено податкову систему, яка дає змогу мобілізувати кошти в розпорядження держави, здійснювати їхній розподіл і перерозподіл на цілі економічного й соціального розвитку. Так, у 1995 р. надходження усіх видів податків і відрахувань забезпечили 63,3% доходів бюджету, а в 1999 р. — 61,4%.

На сьогодні в Україні порядок обчислення та сплати різних видів податків і відрахувань регулюється 28 законами. Усього за чинним законодавством передбачено 20 загальнодержавних податків, зборів і відрахувань та 14 місцевих податків і зборів.

Конституцією України закріплено положення про те, що система оподаткування встановлюється лише законами України. Це потребує приведення усього податкового законодавства у відповідність із Конституцією України і водночас створює підґрунтя для удосконалення системи оподаткування.

Чинна податкова система зазнає нищівної критики як з боку наукових кіл, так і з боку підприємців, політичних діячів, депутатів. Однак дедалі очевиднішим стає, що ця критика ґрунтується на емоційних і поверхових оцінках економічної дійсності, вона позбавлена глибокого аналізу фінансових зв'язків в економіці, усвідомлення дійсних потреб держави у фінансових ресурсах для виконання покладених на неї функцій щодо регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки, підтримання на належному рівні суспільного добробуту, обороноздатності, систем державного управління.

На сьогодні є підстави стверджувати, що податкова система виявилася неадекватною щодо умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб'єктів господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби у кредитних ресурсах. Значними с деформації та нестабільність у ставках, визначенні бази й періодів оподаткування. Дуже негативно вплинули на результати господарської діяльності суб'єктів нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до виникнення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень.

Аналіз економічної ситуації в державі та підсумки виконання зведеного й державного бюджетів України за 1999 рік підтверджують, що без внесення змін до системи оподаткування, без вжиття радикальних заходів щодо відродження вітчизняного виробництва й упорядкування державних видатків змінити ситуацію на краще не можна.

При реформуванні податкової системи України треба завважити, що при цьому йдеться не лише про зниження рівня оподаткування. Нинішній рівень оподаткування в Україні має свої об'єктивні межі, зумовлені системою витрат бюджету.

Суть питання в тому, що за нинішніх умов бюджет є майже єдиним джерелом фінансування витрат на потреби соціального захисту населення та утримання соціально-культурної сфери. Ці витрати здійснюються нині за мінімальними нормативами щодо рівня соціальних благ і послуг, тому скорочення доходів бюджету може призвести до низки небажаних соціальних наслідків.

На будь-якому етапі розвитку держави с певна межа зниження витрат бюджету та рівня його дефіциту, перевищувати яку економічно недоцільно. Зниження рівня оподаткування, як підтвердив досвід податкових реформ у розвинутих країнах, не супроводжується швидким зростанням податкових надходжень до бюджету через уповільнену реакцію економічних суб'єктів на зниження податків. Воно не впливає і на темпи економічного зростання. За оцінками різних економіко-математичних моделей, розрахованих для країн із розвинутою ринковою економікою, тривалість зовнішнього лагу — від моменту зміни податкової політики до зростання доходів бюджету становить 2,5 — 3 роки. Зміни ж у темпах економічного зростання настають ще пізніше.

Отже, значне зниження податкового тягаря в перші роки супроводжується, як правило, зменшенням податкових надходжень до бюджету. І якщо не вдається суттєво скоротити обсяг видатків, то зростають показники бюджетного дефіциту. Як правило, скорочення видатків бюджету намагаються компенсувати за рахунок скорочення соціальних програм. Але навіть у США під час проведення податкової реформи 1981 — 1986 pp. цього зробити не вдалося, наслідком чого стали безпрецедентні дефіцити федерального бюджету. В Україні, де соціальні витрати зачіпають інтереси майже кожного громадянина, більш-менш значне їх скорочення імовірне лише за створення умов для нормальної праці, її пристойної оплати й забезпечення таким чином незалежності більшості громадян від державної допомоги.

Ситуація погіршується ще й у зв'язку з тим, що за нинішніх умов немає можливості перекласти частку соціальних витрат на підприємницькі структури й доходи громадян. Це зумовлено низьким рівнем заробітної плати й збитковістю значної частини підприємств. Тому, на наш погляд, неможливість скорочення витрат бюджетів в Україні усуває імовірність різких змін у системі оподаткування в бік значного зниження рівня оподаткування.

За нашими підрахунками, для задоволення передбачених чинним законодавством соціальних потреб за допомогою податкової системи треба перерозподіляти щонайменше 39— 40% від валового внутрішнього продукту, включаючи кошти Пенсійного фонду. Подальше зменшення питомої ваги обсягу перерозподілу ВВП через податки нереальне і може мати досить негативні й непередбачені наслідки. Крім цього, слід завважити, що низький рівень мобілізації доходів у розпорядження держави притаманний, здебільшого, країнам із невисоким рівнем розвитку економіки. Відомо, що зі зростанням економіки величина ВВП, яка перерозподіляється державою, теж зростає.

У ситуації, що склалася, стає дедалі очевиднішою необхідність науково обґрунтованої концепції доходів держави.

На нашу думку, ця концепція має враховувати умови економіки перехідного періоду, особливості й наслідки системи державного регулювання економічних і соціальних процесів, які були в минулому, та прогресивний зарубіжний досвід.

Основним положенням, що мас визначати структуру податкової системи, є наявна система витрат держави на економічні й соціальні потреби, визначена законодавством. Без докорінної зміни складу й структури витрат держави не можна реформувати податкову систему. Це положення потребує чіткого усвідомлення кожним, хто береться до вирішення питань удосконалення оподаткування.

Зміна бюджетних витрат держави в напрямку їх скорочення неможлива без значного збільшення фонду оплати праці, бо частина благ і послуг, що надаються за рахунок бюджету, мають задовольнятися за рахунок власних коштів населення. Тобто умовою зменшення податкового навантаження па виробника є зростання заробітної плати працівників. Мається на увазі, що кошти, які вивільнятимуться на підприємствах у результаті скорочення податків, повинні значною мірою спрямовуватися на забезпечення зростання оплати праці. Зростання оплати праці підвищуватиме суспільний добробут і Суспільний попит, а попит, у свою чергу, пожвавлюватиме виробництво.

Імовірно помилковим є твердження, що вивільнення фінансових ресурсів у результаті скорочення податків необхідне для інвестицій. Вивільнені кошти потрібні насамперед для збільшення фонду оплати праці, що завдяки підвищенню попиту стимулюватиме виробництво.

Слід ураховувати й те, що збільшення фонду оплати праці, з одного боку, зумовлює зростання надходжень до бюджету у формі податку на доходи громадян, а з другого — лає змогу скоротити бюджетні витрати на деякі соціальні потреби, які громадяни можуть оплачувати за рахунок власних коштів. Вищезазначене є основною засадою податкової реформи, в результаті якої податкова система може бути побудовані на загальновідомих, підтверджених світовою практикою принципах.

Удосконалення системи оподаткування мас відбуватися шляхом поступового зниження податкового тягаря в процесі довгострокової поетапної податкової реформи. Основними відправними елементами цієї реформи повинні бути:

науково обґрунтована державна політика доходів, законодавче закріплення якої має бути відображене в податковому кодексі;

система оподаткування повинна бути складовою державного механізму регулювання розвитку певних галузей економіки. Треба посилити податкові методи регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки. Держава повинна мати змогу впливати на всі три складові процесу виробництва — оплату праці, виробничі основні й оборотні фонди, рівень прибутковості;

система оподаткування повинна мати інвестиційну й соціальну спрямованість;

зміни в системі оподаткування мають здійснюватись одночасно з реформуванням системи оплати праці, пенсійного забезпечення, удосконаленням соціальної сфери;

розширення неподаткових форм і методів мобілізації доходів бюджету за рахунок оренди державного майна, дивідендів від частки державної власності в акціонованих підприємствах, продажу державного майна;

основу податкової системи мають становити прямі податки, тобто податки, де об'єктом оподаткування с дохід фізичної особи, прибуток юридичної особи, земля, майно та капітал, непрямі податки повинні використовуватися лише у формі акцизів для обмеження споживання деяких видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необґрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші, захисту власного виробника, застосування при оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від виду діяльності й розміру одержуваного прибутку або доходу;

ліквідація податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів, деформують вартісні показники в економіці та знижують конкурентоспроможність товаровиробників. Пільги можуть надаватися на певний строк і за умови використання коштів на визначені державою потреби;

умови оподаткування мають бути прості й зрозумілі платникові, податок має стягуватися у зручний для платника час і прийнятним методом.

чітке розмежування податків, що зараховуються до місцевих і державного бюджетів, розширення прав у сфері оподаткування органів місцевого самоврядування, подальше впровадження та посилення ролі місцевих податків і зборів у формуванні доходів місцевих бюджетів;

подальше використання митних тарифів як механізму вдосконалення оподаткування у зовнішньоекономічній діяльності.

Організаційна основа податкової системи будь-якої держави, тобто правильне обчислення податків, своєчасна їх сплата, неможливість ухилення від оподаткування забезпечуються добре продуманою системою обліку й звітності. Звідси — нагальна необхідність у вдосконаленні обліку й звітності в Україні.

Важливим напрямком удосконалення податкової системи є зменшення нарахувань на фонд оплати праці, що є одним із найбільших у світі, а також фактором зростання цін, деформації їхньої структури, зниження конкурентоспроможності українських товарів. Але суттєве зменшення цих нарахувань має бути пов'язане з реформуванням системи соціального й пенсійного забезпечення та із запровадженням системи персональних пенсійних рахунків.

Якщо вести мову про удосконалення чинної системи оподаткування, то, на наш погляд, ця робота має здійснюватись у двох напрямках. По-перше, за допомогою удосконалення обчислення і стягнення названих вище податків, по-друге — за допомогою скасування деяких видів податків і відрахувань.

З огляду на це найрадикальнішою зміною в системі оподаткування є удосконалення податку на додану вартість. На сьогодні цей податок чи не найважливіший деструктивний елемент податкової системи України. Річ у тім, що тут об'єктом оподаткування є не дохід, а видатки. Населення сплачує цей податок при купівлі товарів або сплаті послуг. Він входить до ціни товару чи послуги, що при високих цінах скорочує споживання, а скорочення споживання веде до скорочення виробництва.

Прийняття нового Закону "Про податок на додану вартість" мало що дало для зменшення податкового тиску на виробника, а в деяких випадках, зокрема щодо дати виникнення податкових зобов'язань, становище навіть погіршилося. Це стосується і компенсації податкових кредитів.

Удосконалення ПДВ має здійснюватися за допомогою диференціації його ставок у розрізі окремих товарних груп. Слід скасувати оподаткування за нульовою ставкою. З метою вирівнювання умов господарювання і посилення контролю з боку держави за господарською діяльністю підприємницьких структур замість нульової ставки доцільно застосовувати мінімальну ставку в розмірі 5%. Необхідна також система тимчасових знижок і надбавок до чинних ставок для посилення регуляційної функції податкової системи.

Окремо слід сказати про податок на прибуток підприємств. Відповідно до прийнятого Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" змінено порядок визначення прибутку як бази оподаткування, а також уведено цілий ряд змін. Однак уже нині можна сказати, що цей закон має більше негативних, аніж позитивних ознак.

Якщо говорити про його позитивні ознаки, то він насамперед, і це його головна перевага, забезпечує поповнення обігових коштів підприємств за рахунок зменшення прибутку, який оподатковується. Звичайно, поповнення обігових коштів підприємств — дуже важлива умова їхнього успішного господарювання. На сьогодні у народному господарстві держави склалася тяжка ситуація з обіговими коштами, відчувається їхня постійна нестача. Спочатку це було зумовлено системою нормування й поповнення обігових коштів, що існувала в умовах соціалістичної економіки, коли нестача обігових коштів більшості галузей економіки покривалася за рахунок банківських кредитів. А коли це джерело перестало існувати, то галузі економіки опинилися в досить скрутному фінансовому становищі, що й спричинило нищівну критику чинної податкової системи, хоча першопричина була не в ній.

Як вихід із становища була запропонована нова редакція Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", де оподатковуваний прибуток визначається як різниця між валовим доходом і валовими витратами. Це дало змогу спрямувати понад 11 млрд. грн. прибутку в розвиток економіки і знизити платежів до бюджету на суму понад 3,8 млрд. грн. Зменшення доходів бюджету майже зумовило зростання його дефіциту.

Крім того, прийнятий у Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" порядок визначення оподатковуваного прибутку дає змогу утримувати на складах підприємств великі обсяги продукції, що не має попиту, а це насамперед позначатиметься на доходах бюджету і меншою мірою — на фінансовому становищі підприємств.

Передусім зміна системи обліку та звітності, що теж негативно позначиться на загальному фінансовому становищі в державі.

Частково виходом із становища, що склалося, може бути прийняття законів про податок на майно юридичних осіб і податок на нерухоме майно фізичних осіб. Але це, на наш погляд, суттєво ситуації не поліпшить. Тому було б доцільно спочатку розробити й затвердити науково обґрунтовану концепцію доходів, Податковий кодекс і надалі протягом двох років поступово змінювати чинне податкове законодавство.