Теорія фінансів (2000)

Матеріально-технічною основою процесу виробництва на будь-якому підприємстві є основні виробничі фонди. В умовах ринкової економіки первісне формування основних фондів, їхнє функціонування і розширене відтворення здійснюється при безпосередній участі фінансів, за допомогою яких утворюються й використовуються грошові фонди цільового призначення, опосередковуючи набуття, експлуатацію та відновлення засобів виробництва.

Первісне формування основних фондів на підприємствах, що створюються, провадиться за рахунок фінансових ресурсів статутного капіталу. На час набуття основних фондів і

прийняття їх на баланс підприємства обсяг основних фондів кількісно збігається з їхньою вартістю. Надалі, в міру участі основних фондів у виробничому процесі, їхня вартість роздвоюється: одна її частка, що дорівнює зношуванню, переноситься на готову продукцію, інша — виражає залишкову вартість наявних основних фондів. Зношена частка вартості основних фондів, перенесена на готову продукцію, в міру реалізації останньої поступово нагромаджується в грошовій формі в спеціальному амортизаційному фонді. Цей фонд створюється за допомогою щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для простого та частково для розширеного відтворення основних фондів. Спрямування амортизації на розширене відтворення основних фондів зумовлене специфікою її нарахування й витрачання: нараховується вона протягом усього нормативного строку служби основних фондів, а потреба у її витрачанні настає лише після фактичного їхнього вибуття. Тому до часу заміни вибулих з експлуатації основних фондів нарахована амортизація є тимчасово вільною і може використовуватися як додаткове джерело розширеного відтворення. Крім того, використанню амортизації на розширене відтворення сприяє науково-технічний прогрес, в результаті якого деякі види основних фондів можуть знецінюватися, і тоді залучаються досконаліші та продуктивніші машини й обладнання.

Обсяг амортизаційного фонду щорічно розраховується шляхом множення балансової вартості основних фондів на норму амортизації. Економічно обґрунтовані норми амортизації мають велике значення. Вони дають змогу, з одного боку, забезпечити повне відшкодування вартості основних фондів, що вибувають із експлуатації, а з другого — визначити дійсну собівартість продукції, складовим елементом якої є амортизаційні відрахування. З точки зору комерційного розрахунку однаково погано як зниження норм амортизації (бо воно може призвести до нестачі фінансових ресурсів, необхідних для простого відтворення основних фондів), так і їхнє необґрунтоване збільшення, що викликає штучне подорожчання продукції та зниження рентабельності виробництва.

У господарюванні застосовуються різні засоби обчислення амортизаційного фонду — лінійний, регресивний, прискореної амортизації. При цьому норми амортизації встановлюються або у відсотках до балансової вартості основних фондів, або в твердих сумах на одиницю виробленої продукції. Інколи вони залежать від обсягу виконаних робіт.

Лінійний засіб обчислення амортизаційних сум провадиться за фіксованими нормами протягом усього терміну продуктивного використання основних фондів. Застосування рівномірного способу нарахування амортизації в умовах стабільних Цін на основні пили засобів праці є виправданим. Але в умовах зростання цін, особливо за впровадженою технікою, доцільно перейти на регресивний засіб, при якому найвища норма амортизації встановлюється на початку амортизаційного періоду, а після цього вона поступово знижується.

Механізм формування й використання амортизаційних відрахувань, будучи важливою ланкою загальної системи відтворення основних фондів, водночас є інструментом реалізації державної структурної політики у сфері виробничих інвестицій. Досягнення структурних зрушень здійснюється передусім за допомогою норм амортизації.

Нараховані амортизаційні відрахування використовуються на повне відновлення основних фондів. Відбувається воно в формі капітальних вкладень, з допомогою яких не лише завершується кругообіг авансованої раніше вартості, а й здійснюється додаткове інвестування засобів у зв'язку з розширенням виробництва та вдосконаленням його матеріально-технічної бази. Розширене відтворення не може бути забезпечене лише за рахунок амортизаційних відрахувань, оскільки вони призначені, головним чином, для простого відтворення. Тому капітальні вкладення значною мірою забезпечуються за рахунок інших джерел фінансових ресурсів. До капітальних витрат реінвестуються передусім власні фінансові ресурси підприємства. Туди спрямовується також акціонерний і пайовий капітал, що мобілізується на фінансовому ринку, залучаються кредитні ресурси, а в особливих випадках, спеціально обумовлених рішеннями уряду, — бюджетне асигнування та кошти позабюджетних фондів.

У складі власних фінансових ресурсів, що використовуються підприємствами на капітальні вкладення, важливе місце посідає прибуток. Останнім часом спостерігається тенденція до збільшення абсолютного розміру й частки прибутку в джерелах фінансування капітальних вкладень. Прогресивність цієї тенденції полягає в тому, що джерела відтворення основних фондів безпосередньо пов'язуються з результатами виробничої діяльності. У підсумку — посилюється матеріальна зацікавленість підприємств у досягненні кращих результатів виробництва, бо від них залежить своєчасність і повнота формування фінансових джерел капітальних витрат.

Надання бюджетних коштів на капітальні витрати забезпечує проведення єдиної технічної політики, створює фінансові передумови для регулювання структури суспільного відтворення, розвитку пріоритетних галузей економіки. З переходом на ринкові умови господарювання порядок надання бюджетних коштів на капітальні вкладення поступово змінюється.

Нині їх можна отримати за допомогою цільових субсидій (інвестиційних асигнувань), субвенцій та інвестиційних податкових кредитів.