Теорія фінансів (2000)

Для виробництва продукції підприємству, поряд із основними фондами, необхідні оборотні виробничі фонди, що включають до свого складу виробничі запаси сировини, матеріалів, палива, тари тощо, залишки незавершеного виробництва та витрати майбутніх періодів. Спожиті в процесі виробництва оборотні фонди залучаються до сфери обігу вже в товарній формі у вигляді готової продукції на складі та відвантажених товарів, які після цього у міру реалізації переходять у грошову форму — грошові засоби в розрахунках, грошові засоби в касі підприємства та на його рахунку в банку. Товарна й грошова форми ресурсів, які перебувають у сфері обігу, належать до фондів обігу.

Для забезпечення безперервного процесу виробництва й реалізації продукції кожне підприємство повинно володіти водночас оборотними виробничими фондами та фондами обігу. Тому на час введення в експлуатацію воно потребує такого обсягу грошових засобів у складі статутного фонду, який забезпечив би йому придбання матеріальних оборотних фондів і був би достатнім для обслуговування процесу виробництва та реалізації продукції. Грошові засоби, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу, становлять обігові кошти підприємства. Об'єднання оборотних фондів і фондів обігу в одному понятті засноване на економічній сутності обігових коштів, покликаних забезпечити безперервність усього процесу відтворення, в ході якого фонди обов'язково проходять усі стадії від виробництва до споживання.

Обігові кошти забезпечують поточні потреби підприємства. Характерна особливість обігових коштів полягає в тому, що при нормальному здійсненні господарської діяльності вони не полишають виробничу сферу — обігові кошти не витрачаються, а авансуються в різноманітні види поточних затрат підприємства. Ритмічність, злагодженість і висока результативність роботи підприємства залежать від його забезпеченості обіговими коштами. Наприклад, нестача засобів, що авансуються на придбання матеріальних запасів, може призвести до скорочення виробництва, невиконання виробничої програми. Зайве відволікання грошей у запаси, що перевищують дійсну потребу, призводить до неефективного їхнього використання. Тому дуже важливо правильно розрахувати оптимальну потребу підприємства в обігових коштах. Вона визначається за допомогою нормування, основна мета якого — забезпечити максимальний обсяг виробництва й реалізації продукції за мінімуму обігових коштів.

Для формування обігових коштів підприємство використовує як власні, так і позикові ресурси. Власні кошти відіграють важливу роль в організації кругообігу фондів, оскільки підприємства, що працюють на засадах комерційного розрахунку, повинні мати певну майнову та оперативну самостійність із тим, аби здійснювати виробництво рентабельно й нести відповідальність за рішення, що приймаються. Водночас залучення позичкових коштів теж дуже важливе, бо скорочує загальну потребу господарства в обігових коштах, стимулює прагнення до ефективного їхнього використання. Функціонування обігових коштів у процесі виробництва можна проаналізувати за допомогою схеми 3.

За своєю суттю обігові кошти — це фінансова категорія. їхнім обіг, що перебуває в обороті підприємства, може бути віднесений до його фінансових ресурсів. Фінанси утворюють вихідну основу для існування фонду обігових коштів, а фінансові ресурси — базу для первісного формування та наступної модифікації їхнього розміру. Проте безпосередньо в сфері функціонування обігові кошти виникають у трьох випадках:

у ході утворення статутного фонду підприємства;

у процесі використання фінансових ресурсів на збільшення власних обігових коштів;

при інвестуванні залишку обігових коштів у цінні папери.

Формування власних обігових коштів відбувається на момент організації підприємства, коли створюється його статутний фонд. Джерела формування тут майже ті ж, що й для основних засобів — акціонерний капітал, пайові внески, стійкі пасиви, бюджетні кошти.

Надалі первинний обсяг власних обігових коштів може змінюватися залежно від обсягу, умов і результатів господарської діяльності на підприємстві. Успішне виконання виробничої програми, економія матеріальних і фінансових ресурсів, підвищення якості продукції, безперебійна її реалізація тощо — усе це позначається на стані обігових коштів, їхньому збереженні та ефективному використанні.

Наявність власних обігових коштів, співвідношення між власними й запозиченими обіговими коштами характеризують ступінь фінансової стійкості підприємства, його становище на фінансовому ринку, можливості додаткової мобілізації фінансових ресурсів за допомогою розміщення цінних паперів. За умов адміністративно-командної системи управлінню фінансовою діяльністю суб'єкта господарювання не приділялося належної уваги, бо наявна на той час система державної фінансової допомоги ні за яких обставин не припускала його банкрутства. Надаючи бюджетні асигнування на капітальні вкладення, списуючи прострочену заборгованість підприємств банкам, дозволяючи надавати господарствам галузеві фінансові ресурси для відшкодування нестачі обігових коштів, держава не допускала, аби підприємство виявилося неспроможним боржником навіть за низької ефективності виробництва та наявності величезних втрат від безгосподарності.

З переходом до ринку становище докорінно змінюється. Прийняті в 1991 році Закони "Про банкрутство" і "Про заставу" покладають на підприємство всю міру відповідальності за використання ресурсів, що перебувають в його розпорядженні. За цих умов питання раціонального використання обігових коштів, платоспроможності, фінансової стійкості, тривалості набувають величезного значення.

Першочергового значення набуває і платоспроможність підприємства, яка визначає його можливості щодо своєчасного й повного виконання платіжних зобов'язань за торговельними, кредитними та іншими операціями грошового змісту. Платоспроможність безпосередньо впливає на форми й умови комерційних угод, у тому числі й на можливість одержання кредиту та умови його надання. Платоспроможність визначається за допомогою спеціальної системи коефіцієнтів, що враховують реальні й потенційні фінансові ресурси підприємства, співвідношення між його платежами та поточними грошовими надходженнями.

Платоспроможність у сфері боргових зобов'язань підприємства визначає його ліквідність, остання відображає спроможність підприємства в будь-який час здійснювати необхідні витрати. Ліквідність залежить від величини заборгованості, а також від обсягу ліквідних засобів, до яких належать готівка грошових засобів, ресурси на рахунках у банках, цінні папери. Неспроможність підприємства погасити свої боргові зобов'язання перед кредиторами та бюджетом призводить його до банкрутства. Причому основою для визнання державного підприємства банкрутом є не лише невиконання ним протягом трьох місяців своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, а й невиконання вимоги юридичних і фізичних осіб, які мають до нього майнові претензії.

Оборотність обігових коштів — це показник ефективності їхнього використання. Оборотність визначається часом, протягом якого грошові засоби здійснюють повний оборот від часу набуття виробничих запасів надходження грошей на рахунок підприємства. Тривалість одного обороту визначається в днях.

Чим швидше обертаються авансовані обігові кошти, тим кращий досягається результат, за допомогою однієї й тієї ж суми засобів виробляється та реалізується більше продукції. Важливим фактором прискорення оборотності обігових коштів є економія матеріальних ресурсів, що використовуються у виробництві, скорочення їхніх витрат на одиницю продукції. Тому за нинішніх умов такого великого значення набуває розробка заходів, спрямованих на раціональніше використання сировини, палива, електроенергії та інших матеріальних ресурсів.