Теорія фінансів (2000)

У страхуванні особлива сфера — це соціальне страхування. Особлива тому, що мета його не локалізація ризику, а вкладення фінансових ресурсів для одержання певної вигоди чи послуги в майбутньому.

Із фінансового погляду — це вкладення ресурсів, їхнє накопичення, перетворення в капітал, одержання доходу й повернення вкладених коштів у майбутньому в обумовлений страховим договором термін. При цьому не відбувається перерозподілу фінансових ресурсів, вони надаються для тимчасового користування.

Загалом згідно зі страховою практикою соціальне страхування називається страхуванням капіталів і страхуванням рент. Соціальним воно називається тому, що безпосередньо пов'язане з життєвими інтересами громадян і впливає на його соціальні гарантії та рівень матеріального добробуту.

Страхування капіталів передбачає створення капіталів більшої вартості. Тут в основному мають місце такі види страхування, як змішане страхування життя, страхування дітей, страхування до одруження тощо.

Страхування ренти передбачає виплату обумовленої договором суми у вигляді регулярних або періодичних виплат. Сюди належать пенсійне й медичне страхування.

Розмір страхових внесків залежить від розміру страхової суми і тарифної ставки, яка в свою чергу залежить від віку застрахованого, а також від строку страхування. Страховий внесок може бути сплачений воднораз, щорічно, щоквартально або щомісячно готівкою чи безготівково.

Страхування ренти має на меті забезпечення страхувальникові звичного для нього матеріального становища, незалежно від змін, які пов'язані зі станом здоров'я, зменшенням, або втратою працездатності, старістю. За допомогою різнобічних послуг, які можуть бути запропоновані страховиком, страхувальник може забезпечити достатнє матеріальне становище для рідних і близьких на випадок своєї смерті. Особливістю договорів страхування ренти є те, що страхова сума, що буде виплачена страхувальникові, дорівнює сумі його страхових внесків.

Пенсійне страхування — це основний вид страхування ренти. Його призначення — забезпечити стабільний рівень життя при досягненні пенсійного віку. Пенсійне забезпечення, як правило, здійснюється за рахунок державного бюджету або державних пенсійних фондів. Проте це дуже нестабільний вид пенсійного забезпечення, оскільки воно постійно залежить від фінансового становища в державі та від інших несприятливих як внутрішніх, так і зовнішніх факторів.

Тому в світі поширилася багатоканальна система пенсійного забезпечення, де поряд із державними існують приватні пенсійні фонди, які можуть створюватися підприємницькими структурами, а також шляхом купівлі громадянами страхових пенсійних полісів у страхових компаній.

Підприємства, які створюють пенсійні фонди з метою зменшення плинності кадрів, можуть користуватися послугами страхової компанії, що має низку переваг, оскільки у страхової компанії є певний досвід, підготовлені кадри і більші фінансові можливості. Індивідуальне пенсійне страхування за своєю суттю є одним із найдорожчих видів особистого страхування, проте в більшості країн із ринковою економікою воно популярне.

При особистому пенсійному страхуванні, страхова компанія здійснює виплати застрахованій особі в зв'язку з виходом на пенсію або по досягненні певного віку, передбаченого в договорі. Пенсія може бути виплачена страховиком упродовж життя застрахованого чи зазначеного періоду або ж спадкоємцю після смерті застрахованого. Як переконує досвід, страхування пенсій досить вигідна справа як для страховиків, так і для застрахованих.

Медичне страхування. За своєю суттю це форма соціального захисту громадян, яка дає змогу одержувати повноцінну, своєчасну та якісну медичну допомогу. З погляду фінансової теорії тут йдеться про форму мобілізації фінансових ресурсі* та їхнє використання на потреби медичного обслуговування.

Світовий досвід підтверджує, що лише різноманітність джерел фінансування медичної допомоги може забезпечити її сталість і надійність. На сьогодні найпоширенішими є три джерела фінансування: бюджетне, соціальне й приватне. Суть питання полягає в тому, щоб правильно визначити їхнє оптимальне співвідношення.

У країнах соціалістичної орієнтації переважає бюджетне фінансування, яке вже довело свою малоефективність. У країнах із розвинутою ринковою економікою поширилася соціальна форма. Приватна форма найбільше застосовується у Сполучених Штатах Америки, що також має значні вади.

При бюджетному фінансуванні держава мобілізує до бюджету необхідні кошти за допомогою податків, а потім здійснює фінансування медичних закладів, кількість яких визначається за відповідними нормативами у розрахунку на десять тисяч населення та за іншими показниками. Соціальна система фінансування охорони здоров'я заснована на цільових внесках підприємств і працівників й на державних субсидіях. її основу становлять внески підприємницьких структур. Соціальна система обов'язково повинна доповнюватися приватною та бюджетною, бо без цього вона також має певні вади. У деяких країнах, наприклад у ФРН, Англії, громадянин має право самостійно вибирати форму медичного обслуговування та її оплату. Найефективнішою формою фінансування медичних послуг, яка забезпечує право кожного громадянина на одержання медичної допомоги, їхню доступність і якість, можна вважати систему страхової медицини. Вона ґрунтується на обов'язковому й добровільному медичному страхуванні.

Об'єктом медичного страхування є життя і здоров'я громадян, тобто забезпечення громадянам у разі виникнення страхового випадку медичної допомоги за рахунок накопичених коштів. Обов'язкова форма медичного страхування має багато спільних рис із державною (бюджетною) формою фінансування медичних послуг.

Обов'язкова форма медичного страхування координується державними структурами. Страхові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи, мають форму податку. Держава контролює витрачання коштів і якість медичних послуг. Страхові платежі концентруються в страховому фонді, яким керує держава.

Суб'єктами як обов'язкового, так і добровільного медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані та лікувально-профілактичні установи, де страхувальниками виступають держава й підприємницькі структури.

Застраховані — це фізичні особи, на користь яких укладаються договори страхування. Страховики — це незалежні страхові компанії, які є юридичними особами і мають ліцензію на здійснення медичного страхування. Страховики здійснюють оплату медичної допомоги застрахованим за рахунок страхових фондів і контролюють якість наданих медичних послуг.

Обов'язкове медичне страхування охоплює майже все населення і задовольняє основні першочергові потреби, проте воно має певні обмеження як у фінансовому плані, так і щодо передбачення різних ризиків. Тому доповненням до обов'язкового є добровільне медичне страхування.

Добровільне медичне страхування передбачає оплату медичних послуг понад програму обов'язкового медичного страхування і відрізняється від неї переліком медичних послуг. Страхові внески, що їх сплачує страхувальник, залежать від обраної програми, рівня страхового забезпечення, строку страхування та інших умов, передбачених договором. Добровільне медичне страхування має низку суттєвих недоліків і тому значного поширення не набуло. Передусім воно малодоступне широким верствам населення через свою дорожнечу.