Теорія фінансів (2000)

Фінансові послуги — це сукупність різноманітних форм мобілізації й використання фондів фінансових ресурсів для фінансового забезпечення процесу виробництва, виконання робіт і надання послуг, які здійснюються, як правило, на платній основі та мають відмінні риси свого функціонування. Фінансові послуги надаються фізичним і юридичним особам відповідно до чинного законодавства під контролем держави або інших визначених законодавством органів.

За своїм економічним змістом фінансові послуги це, як правило, специфічні методи прискорення обігу капіталу, своєчасне його залучення в ті сфери діяльності, де в ньому є найбільша потреба, переміщення фінансових ресурсів із вільного обігу в інвестиції, а в цілому — досягнення ефективнішого їх використання. Наявність фінансових послуг зумовлена кругообігом фінансових ресурсів у процесі функціонування економічної системи, вони раціонально доповнюють мобілізацію й використання фінансових ресурсів в інших підсистемах фінансової системи держави Надання фінансових послуг стримує інфляційні пронеси в державі, сприяє стабілізації її фінансового становища, впливає на рівень матеріального добробуту населення.

Фінансові послуги за своєю структурою дуже різні, вони можуть мати риси кредитних операцій, операцій оренди та страхування, проте всім їм притаманні риси створення й використання фондів фінансових ресурсів для здійснення економічної діяльності. До найхарактерніших видів фінансових послуг належить лізинг. Це вид діяльності, яка спрямована на залучення й розміщення фінансових ресурсів на основі передачі у користування майна за плату.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме й рухоме майно, що згідно з законодавством віднесене до основних фондів, у тому числі продукція, виготовлена підприємствами, не заборонена до вільного обігу на ринку та щодо якої немає обмежень про передачу в лізинг. Суб'єктами лізингових операцій є продавець лізингового майна, тобто його виробник; лізингодавець — організація, в тому числі банківська або небанківська фінансова установа; лізингоодержувач — підприємство, яке отримує в користування майно за договором лізингу.

Лізинг є специфічною формою фінансування капітальних вкл"адё1нТ,~альтернативною традиційному банківському кредитуванню чи використанню для придбання основних фондів власних фінансових ресурсів. Він дає змогу підприємствам та організаціям отримувати необхідні виробничі фонди без значних одноразових витрат, а також уникнути витрат, пов'язаних із моральним старінням засобів виробництва.

У межах довготермінової оренди розрізняють дві основні форми лізингових операцій — фінансовий і оперативний лізинг.

Фінансовий лізинг полягає в тому, що за час дії лізингової угоди орендар виплачує орендодавцю всю величину амортизації орендованого майна. Після закінчення такої угоди орендар може повернути об'єкт оренди орендодавцю, викупити його за залишковою вартістю або укласти нову угоду на оренду. Об'єктами фінансового лізингу є переважно виробничі будівлі та споруди.

Оперативний лізинг є таким видом орендних операцій, за якого лізингова угода укладається на термін менший, ніж період амортизації орендованого майна (здебільшого на 2 — 5 років). Як і за фінансового лізингу після закінчення терміну угоди вона може бути поновлена на нових умовах. В іншому разі майно повертається власникові або викуповується за договірною ціною.

Розрізняють внутрішній і міжнародний лізинг. Угода, за якою орендодавець купує майно у національної фірми, а потім передає його закордонному орендареві, має назву експортного лізингу. У разі закупівлі обладнання у закордонної фірми й надання його вітчизняному орендареві угода називається імпортним лізингом.

Лізинг дає змогу лізингоодержувачу економити на затратах, пов'язаних із володінням майном, встановлювати за погодженням із лізингодавцем гнучкий порядок здійснення лізингових платежів. Для лізингодавців лізинг — це економічно вигідніша, порівняно з іншими, форма наймання майна завдяки порівняно високому рівню лізингових платежів. Лізингоотримувач може скористатися податковими пільгами — лізингові платежі відносяться на собівартість продукції, долучаються до валових витрат і, таким чином, зменшують суму оподатковуваного прибутку.

Вигідна також і прискорена амортизація об'єкта лізингу. За умови використання лізингу лізингоодержувачеві дається можливість оперативного поновлення виробничих фондів за рахунок отримання нового дорогого обладнання в користування без його повної оплати. Лізинг одночасно активізує інвестиції приватного капіталу у сферу виробництва, поліпшує фінансове становище безпосередніх товаровиробників і підвищує конкурентоспроможність малого й середнього вітчизняного бізнесу. Для виробництва, завдяки лізингу, розширюються можливості збуту власної продукції, насамперед тієї, яка дорого коштує.

Значно поширений у розвинутих країнах лізинг є досить складним і багатогранним економічним явищем, оскільки в ньому поєднуються операції купівлі й продажу, оренди, кредитування та інвестування, підприємницька й фінансова діяльність. Важливе значення має структура лізингового платежу. Вона регулюється законодавством і включає амортизаційні відрахування, плату за кредит, прибуток лізингодавця, страхові платежі та інші витрати лізингодавця. Конкретна величина платежу за надане в лізинг майно встановлюється лізингодавцем. Вона, як правило, залежить від співвідношення попиту й пропозиції на конкретне лізингове майно.

Попри цілу низку переваг, лізинг є ще досить дорогим засобом залучення коштів. Він успішно застосовується при наявності дешевих джерел фінансових ресурсів.

факторинг — це система фінансового обслуговування господарських структур, при якій ці структури передають банку право отримання платежів від платників за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги. Банк у день подання на інкасо платіжних вимог оплачує їх постачальникові і сам завершує розрахунки з покупцями. Отже, надходження виторгу від реалізації продукції за виконані роботи чи надані послуги не залежить від платоспроможності платників, терміну обіговості коштів у розрахунках та інших чинників. Банк може оплатити постачальникові і платіжні вимоги, відправлені у банки платників раніше й акцептовані платниками, але не оплачені через відсутність коштів на рахунках.

Клієнт (постачальник), продавши дебіторський борг, отримує від банку кошти в розмірі 80—90% від суми боргу. Решту 10—20% від суми боргу банк тимчасово стягує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає стягнену суму клієнтові.

Головна мета факторингового обслуговування — інкасування дебіторських боргів своїх клієнтів і одержання належних їм платежів. Отримання такої послуги найповніше відповідає потребам підприємства, оскільки дає їм змогу через фактор посередництва перетворити продаж із відстрочкою платежу на продаж із негайною оплатою і в результаті пришвидшити рух свого капіталу.

Факторинг є ризиковим, але високоприбутковим банківським бізнесом, ефективним засобом фінансового маркетингу, однією з форм інтегрування банківських операцій, що найпристосованіші до сучасних процесів розвитку економіки, методом підвищення економічної безпеки постачальника при комерційному кредитуванні.

Кредитні спілки — це громадські організації, головною метою яких є фінансовий та соціальний захист своїх членів шляхом залучення їхніх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Кредитні спілки є неприбутковими організаціями.

Кредитні спілки в усіх країнах світу створюються громадянами для самозабезпечення різноманітними фінансовими послугами, головною з яких є позички. Для цього вони створюють позичковий фонд. Фонд може створюватись за рахунок різних джерел. Основними є внески членів кредитної спілки, банківські кредити, державні субсидії, пожертвування фізичних і юридичних осіб.

Порядок і джерела формування позичкового фонду регулюються законодавством. Однак в усіх країнах найважливішим джерелом коштів позичкового фонду є ощадні вклади населення. Основний капітал кредитної спілки формується за рахунок пайових внесків її членів, які можуть бути обов'язковими і необов'язковими. Обов'язковий пайовий внесок сплачується при вступі до кредитної спілки.

Член спілки, який сплатив пай, одержує членську книжку, йому відкривається особовий рахунок, на якому обліковуються усі його фінансові операції. Залежно від умов внесення коштів, членам спілки відкриваються різні види ощадних рахунків — термінові, пенсійні, дитячі, розрахункові та інші. Можуть також видаватися депозитні ощадні сертифікати за різними умовами.

Однією з найпоширеніших послуг кредитних спілок є позички. Вони становлять значну частку активів кредитної спілки в кожній країні. Це об'єктивна закономірність, оскільки саме виникнення кредитних спілок пов'язане з необхідністю взаємного кредитування своїх членів і ця функція є домінуючою й нині. За одержані позички сплачуються відсотки, які нижчі, ніж відсотки комерційних банків за надані кредити. Позички можуть надавати на придбання житла, машини, дорогих речей, на навчання тощо.

Досвід існування кредитних спілок у багатьох країнах підтверджує, що кредитні спілки можуть надавати своїм членам найрізноманітніші послуги нефінансового характеру, як-то: розміщення об'яв, ксерокопіювання, утримання дитячих кімнат і садків, послуги нотаріуса, юриста, експертів і консультаційні послуги, здійснення довірчих операцій, планування спадщини та підготовка до пенсії, оптова заготівля й продаж товарів для своїх членів, послуги з міжнародних перекладів тощо.

За своєю суттю кредитні спілки є універсальними фінансовими кооперативами неприбуткового типу. Вони створюються для своїх членів у їхніх інтересах.