Теорія фінансів (2000)

Ринок цінних паперів — це особлива сфера ринкових відносин, де завдяки продажу цінних паперів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб'єктів економічної діяльності. Ринок цінних паперів ще називають фондовим ринком. Це пов'язано з тим, що цінні папери за своєю економічною суттю є відображенням певних фондів — матеріальних або грошових.

За економічною суттю ринок цінних паперів — це форма розподілу й перерозподілу фінансових ресурсів у державі з метою повнішого забезпечення потреб економіки в ресурсах та їхнього ефективного використання. Ринок цінних паперів — це продукт ринкової моделі економіки. В інших економічних системах ринок цінних паперів є фіскальним. Досвід розвитку світової економіки підтверджує, що ринок цінних паперів — явище, що об'єктивно зумовлене функціонуванням фінансів як підсистеми економіки, важливого механізму управління нею, досягнення збалансованості в розвитку матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

З одного боку, ринок цінних паперів — це вигідна система розміщення вільних коштів юридичних і фізичних осіб із метою одержання доходу, тобто перетворення власних накопичень у капітал, а з другого — ринок цінних паперів дає можливість задовольнити потребу в фінансових ресурсах підприємницьких структур для розширення своєї господарської діяльності. Крім того, ринок цінних паперів об'єктивно створює механізм ефективного використання фінансових ресурсів, оскільки розміщення паперів здійснюється на основі вільного вибору об'єкта вкладення з певними майновими гарантіями.

За напрямками розміщення коштів від продажу цінних паперів їх можна умовно розподілити на кошти, що становлять кредитні ресурси, тобто кошти від продажу цінних па-I перів, які мають термін погашення, і кошти, використані на інвестиційні потреби. Основним об'єктом фондового ринку є цінні папери.

Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносин позички, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передавання прав, що зазначені в цих документах, іншим особам.

Успішне становлення та розвиток ринку цінних паперів потребує дотримання відпрацьованих і перевірених світовою практикою принципів і стандартів. До їх числа належать:

— соціальна справедливість — забезпечення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів і позичальників на ринок фінансових ресурсів, недопущення монопольних виявів, дискримінації прав і свобод суб'єктів ринку цінних паперів;

надійність захисту інвесторів — створення необхідних умов для реалізації інтересів суб'єктів фондового ринку та забезпечення захисту їхніх майнових прав;

регуляційність — створення гнучкої та ефективної системи регулювання фондового ринку;

контрольованість — створення надійно працюючого механізму обліку й контролю, запобігання й профілактика зловживань і злочинності на ринку цінних паперів;

ефективність — максимальна реалізація потенційних можливостей фондового ринку з мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки;

прозорість — забезпечення надання інвесторам повної інформації щодо умов випуску та обігу цінних паперів на ринку;

конкурентність — забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найвигідніше залучення тимчасово вільних фінансових ресурсів і встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників при контролі за дотриманням правил добросовісної конкуренції учасниками фондового ринку.

Ринок цінних паперів можна розмежувати на первинний і вторинний, біржовий і позабіржовий. Первинний ринок — це ринок перших і повторних емісій цінних паперів, на якому здійснюється їхнє початкове розміщення серед інвесторів.

Межі первинного ринку обмежуються фактично найпершим актом купівлі-продажу того чи іншого цінного паперу. На цій стадії емітент передає майнові права на свою власність іншим особам, одержуючи, натомість, кошти для інвестицій.

Як правило, більшість цінних паперів згодом переходить від одного власника до іншого — відбувається наступна їхня купівля-продаж, інші операції, що залежать від ринку і, в свою чергу, впливають на його кон'юнктуру. Словом, цінні папери надходять в обіг. Обіг цінних паперів — це прерогатива вторинного ринку.

Одне з найважливіших завдань первинного ринку полягає у тому, щоб звести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі та нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги щодо опублікування інформації про емітента, підготовки проспекту емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найкращої торгівлі ними. Це, в свою чергу, дає можливість власникові цінних паперів реалізувати їх у найкоротший термін при незначних варіаціях курсів і невисоких витратах щодо реалізації.

Біржовий ринок нерозривно пов'язаний із поняттям "фондова біржа", власне, ці терміни тотожні. Під обома розуміють ринок із найвищим рівнем організації, що максимально сприяє підвищенню мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, що перебувають в обігу.

Позабіржовий ринок охоплює операції з цінними паперами поза біржею. Найчастіше на цьому ринку відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають чи з об'єктивних причин не можуть виставити свої активи на біржу. Позабіржовий ринок не є альтернативою, а доповнює й розширює біржовий ринок як на вторинному, так і на первинному рівнях.

Цінні папери на фондовому ринку називаються його інструментами. Вони поділяються на три основні групи.

Пайові цінні папери, за якими емітент не бере зобов'язань із повернення грошових засобів, інвестованих у його діяльність, але які свідчать про участь у статутному фонді та наділяють їхніх власників правом на участь в управлінні виробництвом і отримання частки майна при ліквідації емітента.

Боргові цінні папери, за якими емітент несе відповідальність повернути у призначений термін кошти, інвестовані у його діяльність, або які не наділяють їхніх власників правом участі в управлінні підприємством.

Похідні цінні папери, механізм обігу яких пов'язаний з пайовими, борговими цінними паперами, іншими інструментами чи правами щодо них.

Національний ринок цінних паперів охоплює випуск та обіг акцій, облігацій державних (республіканських і місцевих) позик, державних казначейських зобов'язань, ощадних сертифікатів і векселів, а також приватизаційних цінних паперів — за своєю економічною природою вони є фіктивним капіталом першого порядку. На практиці фондові біржі застосовують фіктивний капітал другого і третього порядків, депозитні свідоцтва й варанти, сертифікати інвестиційних фондів та компаній, опціони і ф'ючерси.

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує внесення певного паю до статутного фонду акціонерного товариства.

Видаються такі види акцій: іменні, на пред'явника, безплатні, привілейовані й прості. У деяких країнах Заходу акції на пред'явника становлять 90% від усієї кількості акцій. Це пов'язано із запровадженням сучасних технологій обігу цінних паперів, зокрема електронного, коли набагато ефективніше здійснювати операції саме з акціями на пред'явника.

Безплатні акції випускають з метою розподілу їх серед акціонерів, як правило, пропорційно кількості акцій, шо вже їм належать.

Сума випуску привілейованих акцій обмежена десятьма відсотками від усього статутного фонду акціонерного товариства. Ці папери надають їхнім власникам майнове право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у відшкодуванні своєї частки капіталу при ліквідації акціонерного товариства. Однак власник такої акції позбавлений права брати участь в управлінні товариством, якщо це не передбачене статутом. Щорічний прибуток за привілейованими акціями нараховується, як правило, за твердим процентом, що зафіксований на бланку акції. Коли ж за якийсь окремий рік обсяг чистого доходу не дає змоги виплатити дивіденди в такому розмірі, то дивіденди за такими акціями можуть виплачуватися із резервного фонду. Існують такі види привілейованих акцій:

кумулятивні, тобто такі, що дають власникам право не лише на поточний, а й на невиплачений раніше з тих чи інших причин дивіденд;

некумулятивні, тобто ті, власники яких втрачають дивіденди за будь-який період у разі, якщо рада директорів не оголосила про їхню виплату;

з пайовою участю, які дають власникам право на отримання додаткових дивідендів понад суму, що передбачена, якщо дивіденди на прості акції більші;

конвертовані, які можуть обмінюватися на обумовлену кількість простих;

акції з коригованою ставкою дивідендів, прибуток за якими на відміну від акцій з фіксованою ставкою, змінюється на основі аналізу тенденцій до підвищення чи пониження процентних ставок на державні цінні папери або на основі інших індикаторів ринку фінансових ресурсів;

відзивні, тобто ті, які акціонерне товариство має право викупити за ціною з надбавкою до номіналу.

Прості акції — це акції, прибуток від яких уповні зумовлюється чистим доходом підприємства та його дивідендною політикою. Власник простої акції має право брати участь в управлінні акціонерним товариством. Прибуток товариства розподіляється між власниками цих акцій пропорційно до вкладеного капіталу, тобто залежить від кількості придбаних акцій. Одиницею величини вкладеного капіталу в цьому разі слугує номінальна вартість однієї акції. Власники простих акцій мають пріоритетне право на придбання акцій нових емісій за умови, звичайно, коли таке право закріплене статутом акціонерного товариства. Таким чином, власники цих акцій захищені від розмивання їхнього паю в акціонерному капіталі товариства. Це право має особливо важливе значення для осіб, які володіють контрольними й великими пакетами акцій. За умови його реалізації власники великих пакетів мають змогу підтримувати свій пай в акціонерному капіталі на сталому рівні. При ліквідації акціонерного товариства власники простих акцій мають право на частку активів підприємства в останню чергу.

Друге місце як об'єкт торгівлі на фондових біржах посідають облігації. Облігацій — це цінний папір, який посвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк із виплатою процента. Облігації різняться від акцій головним чином тим, що їхній власник не є членом акціонерного товариства, а відтак і не має права голосу на зборах акціонерів Облігації можуть бути іменними та на пред'явника, перебувати у вільному обігу та з обмеженнями. Крім того, розрізняють процентні та безпроцентні облігації. Прибуток із процентних облігацій виплачується відповідно до умов їхньою ви-nycKv. якими передбачаються розміри та строки виплати процентів. Номінальна вартість облігації повертається власникові після її погашення. Прибуток із безпроцентних облігацій не виплачується. Власникові такої облігації після настання обумовленого строку надається можливість придбати відповідні товари.

Як підтверджує світовий досвід, корпорації, що випустили облігації, або ж державні органи часто обумовлюють певні умови їх погашення, ліквідності, ступеня безпеки тощо, щоб зробити ці облігації привабливішими для потенційних інвесторів.

Казначейські зобов'язання — це вид цінних паперів на пред'явника, які розміщуються серед населення виключно на добровільних засадах і які свідчать про внесення їхнім власником грошових засобів до бюджету й дають право на отримання фінансового доходу. Можуть бути випущені такі види казначейських зобов'язань — довгострокові (від п'яти до десяти років), середньострокові (від одного до п'яти років), короткострокові (до одного року).

Рішення про випуск довго- та середньострокових казначейських зобов'язань приймається урядом.

Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування коштів. Сертифікати можуть придбати як громадяни, так і підприємці. Власник сертифіката має право на одержання доходу у вигляді процента, розмір якого визначається банком. Банки видають сертифікати строкові та до запитання, іменні та на пред'явника.

Вексель — це письмове абстрактне й безспірне зобов'язання позичальника сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя. Векселі є двох видів — прості й переказні. Простий вексель — це письмове зобов'язання, яке позичальник видає кредитору про сплату визначеної суми грошей після настання строку. Переказний вексель с письмовим наказом кредитора позичальникові про сплату йому або кому він укаже визначеної суми грошей після настання строку. Цей вексель набуває сили зобов'язання лише після того, як позичальник акцептує його. Порядок випуску та обігу векселів визначається урядом.

Приватизаційні цінні папери є різновидом державних цінних паперів. Вони надаються лише громадянам. Найхарактернішою особливістю випуску приватизаційних паперів в Україні є те, що вони є виключно іменними. Зазначені цінні папери підтверджують право їхніх власників на безкоштовне одержання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, а також земельного фонду. Приватизаційні папери можуть бути використані лише в період приватизації. Використання приватизаційних паперів здійснюється виключно за допомогою їхнього обміну на акції та інші документи, що підтверджують право власності на частку державного майна, розмір якої дорівнює розмірові номінальної вартості приватизаційного паперу. Зазначені папери не підлягають вільному обігу. За ними не виплачуються ні дивіденди, ні які-небудь інші доходи. їх неможливо також використовувати як засіб платежу чи забезпечення зобов'язань.

Крім вищезгаданих цінних паперів, досить поширеним об'єктом торгівлі на фондовому ринку є також депозитні свідоцтва та варанти.

Депозитне свідоцтво — це цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, які зберігаються в одному з банків, та має право на одержання дивідендів, а також на частку активів цієї корпорації у разі її ліквідації. Депозитні свідоцтва забезпечують доступ корпорацій на іноземні фондові ринки.

Варанти є специфічним видом цінних паперів. Вони випускаються разом із привілейованими акціями та облігаціями й дають власникові право купувати прості акції за обумовленою ціною протягом обумовленого періоду. Цей інструмент дає змогу акціонерному товариству знизити процент регулярних виплат за облігаціями чи привілейованими акціями завдяки тому, що інвестори можуть одержувати прибуток на різниці курсів простих акцій у разі його зростання в порівнянні з обумовленим у варанті. Спекулятивними об'єктами фондової торгівлі є також опціони й ф'ючерси. Опціон — це угода між партнерами, один із яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший — купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон, або ж продати їх. Існують два різновиди опціонів — "американський", який можна реалізувати протягом усього терміну контракту, і "європейський", який реалізується на певну дату. Проте в обох випадках головною особливістю опціону є те, що його покупець одержує право купити чи продати акції за попередньо погодженими умовами, а продавець контракту бере на себе зобов'язання з їх виконання. Існують як первинний, так і вторинний ринки опціонів. На первинному ринку відбувається постійна реалізація опціонних контрактів, за якими фіксуються найрізноманітніші умови продажу, а на вторинному — перепродаж цих контрастів третім особам.

Ф'ючерс також є контрактом, згідно з яким особа, шо уклала його, бере на себе зобов'язання після закінчення певного строку продати клієнтові відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною. Однак на відміну від опціону розрахунок після закінчення ф'ючерсного контракту є обов'язковим.

До фіктивного капіталу другого порядку належать також інвестиційні сертифікати.

Інвестиційні сертифікати — це цінні папери, що випускаються виключно інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією і дають право їх власнику на отримання доходу у вигляді дивідендів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника. Номінальна вартість одного інвестиційного сертифіката повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, яка належить засновникам. Інвестиційні сертифікати відкритих фондів продаються за грошові засоби, а закритих — за грошові засоби та приватизаційні цінні папери. Фонди мають право здійснювати загальну емісію на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-кратного розміру їхній статутних фондів. Власник інвестиційних сертифікатів не має корпоративних прав.

Фондові цінності можуть випускатися для первинного розміщення на ринку, обертатися на ньому, погашатися, бути об'єктом застави та страхування, предметом укладення контрактів та об'єктами інших операцій. Суб'єкти, які беруть участь у вищезазначених операціях з цінними паперами, є учасниками ринку цінних паперів.

На ринку цінних паперів можуть здійснюватися такі види професійної діяльності:

торгівля цінними паперами — здійснення цивільно-правових угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів за умови їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та за свій рахунок із метою перепродажу третім особам .(дилерська діяльність);

депозитарна діяльність — діяльність із надання послуг щодо зберігання цінних паперів та/або обліку прав власності на цінні папери, а також обслуговування угод із цінними паперами;

розрахунково-клірингова діяльність — діяльність із визначення взаємних зобов'язань щодо угод із цінними паперами та розрахунків за ними;

діяльність з управління цінними паперами — діяльність, що здійснюється від свого імені за винагороду на підставі відповідного договору протягом визначеного терміну щодо управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб;

діяльність із ведення реєстру власників іменних цінних паперів — збір, фіксація, обробка, зберігання та надання даних, що становлять систему реєстру власників іменних цінних паперів щодо іменних цінних паперів, їхніх емітентів та власників;

діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів — надання послуг, що безпосередньо сприяють укладенню цивільно-правових угод із цінними паперами на біржовому та організаційно оформленому позабіржовому ринку цінних паперів.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів, у тому числі посередницька з випуску та обігу цінних паперів, здійснюється юридичними та фізичними особами виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій).

Враховуючи вищесказане, слід зазначити, що основними учасниками фондового ринку є:

емітенти цінних паперів — юридичні, а у випадках, передбачених законодавством, фізичні особи, які від свого імені випускають цінні папери й гарантують виконати обов'язки, які випливають із умов їхнього випуску. Цінні папери випускаються з метою залучення фінансових ресурсів для свого розвитку. Емітентом цінних паперів можуть бути також держава в особі своїх органів та органи місцевого самоврядування, які можуть випускати цінні папери для задоволення потреб у фінансуванні видатків відповідних бюджетів і певних проектів:

інвестори — фізичні та юридичні особи, в тому числі інвестори, пенсійні й поштові фонди, страхові компанії, торгові га фінансові будинки, трастові компанії, інвестиційні фонди тощо, які мають вільні кошти і бажають вкласти їх у цінні папери з метою одержання доходу або приросту ринкової вартості цінних паперів;

посередники — юридичні особи — підприємства, банківські, фінансово-кредитні установи, інвестиційні компанії, діяльність яких тісно пов'язана з наданням професійних послуг щодо опосередкування діяльності на фондовому ринку емітентів та інвесторів. Посередники для здійснення своєї діяльності можуть об'єднуватися в добровільні об'єднання, в тому числі й фондові біржі;

держава, яка за допомогою прийняття законодавчих актів і створення відповідних державних органів визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримання його ефективного функціонування та захисту його учасників.

Учасники фондового ринку можуть на добровільних засадах об'єднуватися у саморегульовані організації, які отримують статус саморегульованих за умови державної реєстрації.