Теорія фінансів (2000)

Ринок кредитних ресурсів — це процес залучення коштів у грошовій формі на умовах повернення, платності й строковості. Кредитний ринок с одним із найстаріших сегментів фінансового ринку, він виник як закономірна реакція на потребу в додаткових фінансових ресурсах для здійснення процесу фінансового забезпечення підприємницької та інших видів діяльності юридичних і фізичних осіб.

Економічна суть цього явища полягає в тому, що наявні фінансові ресурси в державі не завжди перебувають у розпорядженні й володінні тих фізичних і юридичних осіб і в тому місці, де виникає потреба й можливість їхнього використання. Це потребувало вжиття низки правових, організаційних та економічних заходів, пов'язаних із пошуком і реалізацією можливостей використання вільних коштів, спрямованих на підприємницьку діяльність. У будь-якій державі такі заходи регулюються національним законодавством і виданими на їх основі підзаконними актами, а також певними методичними розробками.

Джерелом коштів, що циркулюють на кредитному ринку, с кошти, акумульовані на депозитних рахунках банків, залишки коштів на розрахункових та інших рахунках юридичних осіб, вільні кошти населення і кошти, акумульовані центральним банком держави. Розміщення акумульованих коштів здійснюється на основі кредитних угод між банками, юридичними та фізичними особами. По суті, при цьому відбувається перерозподіл фінансових ресурсів між суб'єктами підприємництва з метою їхнього ефективного використання й одержання прибутку в розмірах, що перевищують сплату відсотків за кредит. Якраз цей бік ринку кредитів є визначальним у фінансовому розумінні, оскільки фінансові ресурси забезпечують зростання валового внутрішнього продукту і, відповідно, поліпшення економічного становища в державі.

Мобілізовані фінансові ресурси використовуються для надання короткострокових, середньострокових та довгострокових позичок. Короткострокові позички надаються терміном на 1 рік, середньострокові — від 1 до 5 років, довгострокові — на понад 5 років. Короткострокові позички за економічною суттю є ринком грошей. Середньо- та довгострокові — ринком капіталів.

Від терміну, на який надається кредит, залежить і його ціна — процент як плата за користування фінансовими ресурсами. Чим довший строк повернення позички, тим вища плата за її надання. Ціна кредиту повинна враховувати прибуток від імовірного використання грошових ресурсів власником для інших потреб. Звичайно, банки беруть за основу ставки доходу за неризиковими фінансовими активами. Чим довше використовуються кошти, тим більший прибуток вони мають дати. Тому процентні ставки за довгостроковими кредитами виші.

Інший чинник, який враховують при визначенні процентної ставки, — ризик. Його пов'язують з метою залучення кредитних ресурсів. Оцінюється він експертами. Крім індивідуального ризику, існують також ризик галузі, ризик країни тощо.

Найчастіше короткострокові кредити залучаються для поновлення обігових коштів, усунення тимчасових розривів у фінансуванні. Існує також і міжбанківський кредитний ринок. Він за своєю економічною суттю не сприяє кращому використанню фінансових ресурсів, а є дещо спекулятивним, бо кредити при цьому надаються найчастіше на одну ніч для покращення показників діяльності банків.

На кредитному ринку важливу роль відіграє облікова ставка національного банку, яка визначає рівень процентних ставок, оскільки за цією ставкою можна отримати кредити національного банку. Як показник фінансового становища в державі облікова ставка також має велике макроекономічне значення. Висока облікова ставка — показник наявності інфляційних процесів у державі, великої ризиковості кредитного ринку.

Крім облікової, національний банк затверджує ломбардну ставку — процентну ставку, за якою Центробанком надаються кредити під заставу державних цінних паперів. Рівень ломбардної ставки залежить від політики Центробанку у сфері регулювання кількості грошей в обігу та ліквідності комерційних банків.

Кредити національного банку комерційні банки та підприємства отримують відповідно до державних пріоритетів, хоча певного часу й існувала практика проведення кредитних аукціонів.

Небанківські кредитні установи, наприклад, кредитні спілки, інвестиційні фонди тощо, здійснюють кредитування обмеженої кількості юридичних і фізичних осіб відповідно до законодавства та своїх статутів. Це також сегмент кредитного ринку.

Суб'єктами ринку кредитів є кредитори, позичальники, посередники й держава в особі центрального банку, який контролює виконання чинного законодавства учасниками ринку кредитів та регулює ринок за допомогою економічних методів.

Організаиійно-функціональними учасниками ринку кредитних ресурсів є комерційні банки, брокерські контори, дисконтні компанії та інші фінансово-кредитні інститути. Всі вони виконують посередницькі функції, залучають вільні фінансові ресурси від юридичних і фізичних осіб і надають їх у тимчасове користування іншим економічним агентам, які потребують додаткових коштів.

Фінансові посередники виконують, таким чином, важливу економічну функцію, надаючи суспільству механізм міжгалузевого та міжрегіонального перерозподілу грошового капіталу. Важливою умовою функціонування ринку кредитних ресурсів є оптимальне співвідношення між короткостроковими і довгостроковими вкладеннями, їхнє співвідношення з обсягом ВВП.