Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішня заборгованість - це сума фінансових зобов’язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються, і переросла нині в проблему кризи заборгованості.

Криза заборгованості зумовлена, на перший погляд, рухом позикового капіталу, кредитних коштів, що видавалися промислово розвинутими країнами молодим державам. Насправді її причини значно глибші. Вони охоплюють усю систему відносин господарського спілкування між партнерами з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому за своєю політико-економічною природою криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними. І якщо це так, то і вихід з неї у рамках існуючої системи нерівноправних відносин неможливий. Отже ситуація потребує докорінної зміни цих відносин, їх перебудови на справедливій демократичній основі, встановлення нового міжнародного економічного порядку.

Загальний обсяг зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, на кінець 90 – х років перевищив 2 трлн. дол. США. Проте тягар заборгованості визначається навіть не стільки абсолютним обсягом боргу, скільки сумою платежів по його погашенню, їх відношенням до валового національного продукту й експорту.

Погіршення умов кредитування молодих держав останнім часом супроводжувалося більш швидкими темпами збільшення виплат з обслуговування боргу, особливо відсотків, ніж зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні з різким скороченням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням масштабів нееквівалентності в обміні та посиленням протекціоністських дій ТНК не дала змоги країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати заборгованість. Проблема зовнішнього боргу переросла в кризу заборгованості.

З кожним роком молоді держави змушені витрачати все більшу частину своїх експортних надходжень на відшкодування боргу й оплату відсотків, що істотно обмежує можливості імпорту потрібного цим країнам виробничого устаткування та технології і негативно позначається на перспективах їхнього економічного розвитку.

У деяких країнах, що розвиваються, платежі з боргу навіть перевищують експортні надходження. Тягар платежів з боргу настільки значний, що не лише стримує економічний розвиток молодих держав, а й практично не дає змоги підтримувати навіть той злиденний рівень споживання в багатьох із них, який було досягнуто в 70 – ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізує економічний прогрес країн, що розвиваються, блокує підвищення життєвого рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть десятиріччя назад.

Країни, що розвиваються, економічно не спроможні сплатити величезні борги й відсотки по них. Вони опинилися у своєрідній пастці. Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, оскільки може викликати ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї фінансово-кредитної системи, а тому змушує уряди і керівників міжнародних фінансових кіл здійснювати певні заходи щодо лібералізації фінансово-кредитних відносин із країнами, що розвиваються. Остаточно подолати кризу заборгованості не можна без прийняття глобальних і разом із тим кардинальних політичних рішень, які б врахували інтереси молодих держав і не підривали функціонування всесвітнього господарства, всієї системи світогосподарських зв’язків.

Термін “криза заборгованості” цілком придатний і для характеристики стану зовнішньої заборгованості деяких країн Східної Європи. Країни з розвинутою ринковою економікою також мають зовнішні борги ( а деякі і досить значні), проте у зв’язку з їх відносною економічною стабільністю, зовнішня заборгованість не набула тієї гостроти, як для країн, що розвиваються, та держав Східної Європи.

За даними Міжнародного валютного фонду, валовий (внутрішній і зовнішній) борг усіх разом узятих індустріально розвинутих країн світу збільшився з 40% розміру сумарного ВВП в 1978 р. до близько 70% у 1994 р. США, наприклад, які мають найбільший у світі розмір ВВП, найзначніші розміри закордонних інвестицій, найбільшу масу своєї валюти за межами країни, є водночас найбільшим у світі боржником.

За подібних обставин розвинутим країнам треба було б бити на сполох, однак у жодній з них проблема заборгованості не стояла і не стоїть на першому плані, оскільки державний борг, якщо він за своїми розмірами не виходить за прийняті параметри макроекономіки, не є чимось загрозливим. Крім того, у високо розвинутих країнах, як правило, більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів. У такому разі, коли сприятливі економічні умови, державний борг здатний навіть працювати на державу.

Якщо державний борг зростає швидше, ніж росте ВВП, тоді обслуговування державного боргу може здійснюватися і за рахунок накопичення й споживання, тобто за рахунок зниження життєвого рівня населення. Якщо державний борг зростає в умовах припинення зростання ВВП або його падіння, то наслідки для країни – боржника можуть бути більш негативними. Коли борги накопичуються з року в рік, то це може призвести до поступового сповзання країни в боргову кабалу і навіть поставити питання про майбутню економічну незалежність та втрату політичних позицій у світовому співтоваристві.

Досить неоднозначна ситуація із зовнішньою заборгованістю склалася на сьогодні в Україні, державний борг якої іноземним кредиторам на кінець 1998 р. становив майже 11 млрд. дол. США. Серед великої кількості різноманітних причин зростання зовнішнього боргу України слід особове виділити незадовільне виконання Україною міжурядових угод з країнами СНД, насамперед із країнами-постачальниками енергоносіїв. Головними причинами цього є зволікання з укладанням договорів про створення банківських та митних союзів з країнами СНД неплатоспроможність суб’єктів підприємницької діяльності, незадовільна реалізація заходів, визначених спільно підписаними протоколами й угодами. Оцінюючи платоспроможність окремих країн, використовують показник норми обслуговування державного боргу (НОБ), який визначається відношенням суми платежів, яку країна має виплатити іноземним державам за певний період (СП), до суми іноземної валюти, отриманої від експорту товарів і послуг (СВ):

НОБ = СП : СВ *100%.

У міжнародній практиці прийнято вважати, якщо НОБ перевищує 20%, країна не є платоспроможною.

Показником оцінки загального стану сукупної платоспроможності країн світу або окремого регіону є показник міжнародної валютної ліквідності (МВЛ), який визначається відношенням золотовалютних резервів центральних банків країн світового співтовариства (ВР) до загальної суми річного імпорту товарів та послуг (ІР):

МВЛ = ВР : ІР * 100%.

Структура міжнародної ліквідності включає такі компоненти:

-офіційні валютні резерви країн;

-офіційні валютні резерви;

-резервну позицію в Міжнародному валютному фонді;

розрахунки в СДР та ЄВРО.

Основну частину міжнародної валютної ліквідності становлять офіційні золоті резерви - запаси золота, що належать державі (у зливках і монетах, і іноземної валюти в центральному банку, інших фінансових органах країни, в міжнародних і регіональних валютно-кредитних і фінансових організаціях, які призначені для міжнародних розрахунків.

До іноземної валюти в цьому випадку відносять насамперед вільно конвертовані (оборотні) національні валюти країн, де відсутні валютні обмеження за поточними операціями платіжного балансу. До категорії вільно використовуваної валюти МВФ належить долар США, марка ФРН, японська єна, англійський фунт стерлінгів. Центральні банки країни мають, як правило, достатню кількість валюти іноземних держав для здійснення зовнішньоекономічних розрахунків, яка має назву офіційних резервів.

Країни при формуванні своїх офіційних резервів виходять із того, що валюта має бути резервною по відношенню до національної. Так, оскільки німецька марка вважається резервною одиницею по відношенню до інших європейський валют, то країни Європи при виборі резервної валюти віддають перевагу саме німецькій марці. У свою чергу, Німеччина відповідно вибирає як резервну валюту долар США. Зі свого боку, США при формуванні валютних резервів віддають перевагу грошам більш високого порядку – золоту, завдяки чому частка валютної частини резервів США менша від її золотої складової.

Сьогодні у структурі міжнародної ліквідності зросла частка валютного компонента, що відображає закономірну тенденцію в умовах демонетизації золота до заміщення його іншими функціональними формами світових грошей, насамперед національними кредитними грошима.

Резервна позиція в Міжнародному валютному фонді – особлива форма активів, яка означає право країни – члена МВФ автоматично одержувати від Фонду безумовні кредити в іноземній валюті в межах 25% квоти, а також суми, яку країна раніше надала в борг МВФ. Частка цього компонента в ліквідних резервах незначна і становить 6%.

Що стосується структури СДР і ЄВРО, то їхня частка в ліквідних резервах поки що значно менша від резервної позиції в МВФ.

Крім власних резервів (безумовна ліквідність) існують запозичені резерви (умовна ліквідність). До складу останньої входять кредити іноземних центральних і приватних банків, Міжнародного валютного фонду, використання яких пов’язано з виконанням певних вимог кредитора.

Стан міжнародної ліквідності знаходить своє вираження у таких показниках:

-якість резервів, що визначається часткою золота у ліквідних резервах, темпами знецінення резервних валют, динамікою їх курсу та попиту на них на світових ринках, зовнішньою заборгованістю країн-емітентів резервної валюти;

-відповідність обсягу резервів до потреб у них, що визначається кількістю ліквідних резервів у порівнянні з обсягом міжнародних операцій даної країни, сальдо платіжного балансу, в тому числі поточного, зовнішнім боргом, рухом коротко - і довгострокових капіталів.

Міжнародна ліквідність виконує такі головні функції:

-виступає засобом міжнародних платежів, що використовується в основному для покриття дефіциту платіжного балансу;

-виступає засобом валютних інтервенцій.