Історія економічних учень (2005)

Нові реалії розвитку економічної освіти, пов'язані з трансформацією та демократизацією суспільного життя, загострюють потребу в поглибленому вивченні та творчому осмисленні світової культурно-історичної спадщини з метою подолання застарілих стереотипів та уявлень про еволюцію наукового знання. Особливу роль у вирішенні цих завдань відіграє історія економічних учень як важлива складова фундаментальної фахової освіти економістів, безцінне джерело знань та досвіду, нагромаджених людством на шляху суспільного прогресу.

Займаючи вагоме місце у багатоманітній палітрі економічних дисциплін, історія економічних учень розкриває передумови та закономірності еволюції світової економічної науки, систематизує та аналізує економічні знання, знайомить із науковою спадщиною видатних учених-економістів, сприяє усвідомленню внеску основних шкіл та напрямів економічної думки до загальнолюдської інтелектуальної скарбниці.

Предметом історії економічних учень є історичний процес виникнення та розвитку системи економічних поглядів та ідей (рис. 1.1).

Критичне засвоєння досягнень попередників та поглиблене розуміння минулого економічної науки, джерел та закономірностей її зародження і розвитку сприяє більш досконалому усвідомленню сучасних проблем економічної теорії, новітніх тенденцій еволюції провідних шкіл та напрямків економічної думки. Особливістю історії економічних учень як історії економічної науки у її поступальному розвитку є звернення до актуальних, злободенних проблем сучасності та найважливіших тенденцій майбутнього.

Характеризуючи предмет історії економічних учень, слід звернути увагу нa те, що науково-організаційні форми, які об'єднують економічні ідеї, думки та їх носіїв і відображають історію розвитку економічної науки, відзначаються значною різноманітністю. Серед науково-організаційних форм історико-економічних досліджень можна виокремити такі.

є Економічна думка — найзагальніше, надзвичайно широке і багатопланове поняття, яке відомий дослідник історії економічного аналізу Й. Шумпетер Предмет, методологія і завдання історії економічних учень визначив як "сукупність усіх поглядів і побажань з економічних питань, які наявні у суспільній свідомості в певний час і в певному місці"1.

Економічне вчення — система упорядкованих та пов'язаних між собою економічних поглядів і думок, в яких знаходить своє концентроване логіко-понятійне відображення історичний процес пізнання економічних явищ та процесів.

Школа економічної думки — сукупність економічних учень, об'єднаних базовими ідейними принципами, а також спільністю або наступністю методів.

Течія економічної думки — сукупність шкіл, які пропонують альтернативні варіанти або модифікації розвитку єдиних вихідних принципів економічних досліджень.

Напрям економічної думки — наймасштабніше утворення в історії економічної думки, яке еволюціонує протягом тривалого історичного періоду і охоплює сукупність течій, що мають значні розбіжності, але відстоюють деякі спільні принципові положення.

Водночас необхідно взяти до уваги, що поділ економічної науки на школи, течії, напрями є досить умовним. Процес наукового пізнання є динамічним, суперечливим та неоднозначним. Погляди вчених-економістів не лишаються незмінними, а розвиваються, взаємовпливають та взаємозбагачуються, що унеможливлює їх чітке розмежування. Водночас представники однієї школи, течії чи напряму економічної думки нерідко суттєво відрізняються колом наукових інтересів, проблематикою та трактуванням тих чи інших дослідницьких проблем.

Історія економічних учень відображає не лише розвиток теоретичного знання, але й еволюцію методів, способів та інструментів пізнання економічної дійсності. Відтак вона є також історією методології економічних досліджень. І не лише тому, що надає унікальну можливість проникнути у творчу лабораторію видатних мислителів минулого і сучасності, але також і тому, що кожна попередня економічна теорія в міру своєї фундаментальності та наукової значущості володіє відповідним потенціалом і функцією методу для наступних теорій.

Як фундаментальна дисципліна історія економічних учень займає важливе місце в системі економічних наук і економічної освіти. Будучи генетикою економічної думки, вона логічно доповнює курс економічної теорії, поглиблює знання з мікро- та макроекономіки, функціональних та галузевих економічних дисциплін. Специфіка економічної теорії як особливої сфери наукового пізнання полягає в тому, що вона ефективно розвивається не лише шляхом дослідження господарської практики та нових наукових відкриттів, але також і шляхом осмислення і переосмислення своєї власної історії, економічних учень попередніх епох.

Розкриваючи закономірності розвитку економічної науки, історія економічних учень розвивається в тісному взаємозв'язку з усіма історичними дисциплінами, філософією, соціологією, психологією та іншими суспільними науками.

Формування історії економічних учень як науки було започатковане у XIX ст., коли нагромадження емпіричного матеріалу щодо багатства економічних поглядів та ідей, їх просторової та часової мінливості спонукало вчених не лише до виокремлення та опису окремих теоретичних здобутків, але і до роздумів над закономірностями та характером історичної трансформації економічної думки. Перший англійський історик політичної економії Дж. Р. Мак-Куллох у 1826 р. опублікував "Історичний нарис виникнення науки політичної економії", а у 1845 р. — першу анотовану бібліографію економічної теорії, написану під впливом тогочасної рікардіанської ортодоксії. На противагу цьому дослідженню "Історія політичної економії" ірландського вченого Дж. К. Інгрема, опублікована окремою книгою спочатку в СІЛА, а згодом в Англії у 1888 p., ґрунтувалася на критиці англійської класичної політичної економії з позицій історичної школи. За словами почесного професора Кембриджського університету Ф. Дін, саме ця книга "стала найбільш вдалим підручником XIX ст. з історії економічної науки"1.

У кінці XIX — на початку XX ст. прискорилась професіоналізація нової

наукової дисципліни. Цей період ознаменувався виходом у світ підручників з історії економічних учень Ш. Жіда і Ш. Ріста (1909), А. Грея (1931), Е. Ролла (1938) та ін.

Першим фундаментальним дослідженням з історії економічної науки стала праця відомого австрійського вченого Й. Шумпетера "Історія економічного аналізу" (1954), яку він охарактеризував як "історію інтелектуальних зусиль, зроблених людьми для того, щоб зрозуміти економічні явища". Ця книга стала видатною подією в історії економічної думки; вона дала професійним економістам нове уявлення про роль історії економічного аналізу в системі економічного знання і стимулювала подальший розвиток історико-економічних досліджень.

Історія Шумпетера виявилась віхою в історії економічної думки. У цій роботі були сформульовані цілі і завдання, на які почали опиратись автори пізніших підручників; цей твір — з причини своєї всеосяжності — став точкою відліку майже для всіх нових дослідників у цій галузі.

Ф. Дін

50-ті роки XX ст. ознаменувались зростанням інтересу західних дослідників до історії економічних учень та появою оригінальних глибоких розробок у цій сфері. Важливим чинником, який стимулював цей процес, став потік нових авторитетних наукових видань всесвітньо відомих класиків економічної науки (10-томне видання праць і листів Д. Рікардо (1951 —1973), 29-том-не зібрання творів Дж. М. Кейнса (1971 —1989), зібрання творів Дж. С. Мілля (1960), повне зібрання творів А. Сміта (1976), уривки з трьохтомника К. Маркса "Теорії додаткової вартості" (1951), 7-томна збірка творів і листів B.C. Джевонса (1971 —1980), ранні твори А. Маршалла (1975), праці та пов'язані з ними листи Л. Вальраса (1965) та ін.), а також сплеск дискусій і досліджень у галузі історії та філософії науки, започаткованих виданням на початку 60-х років книги американського вченого Т. Куна "Структура наукових революцій".

Активізація досліджень з історії економічних учень сприяла появі цілої низки глибоких наукових публікацій. Одним із найвідоміших підручників другої половини XX ст.. стала праця М. Блауга "Економічна думка в ретроспективі (1962), перекладена в подальшому італійською, німецькою, португальською, японською, французькою, іспанською, російською, українською мовами. Вагомим внеском у розвиток історії економічної теорії стали також підручники Є. Жамса, Б. Селігмена, Т. Негіші, Р. Хейлбронера та ін.

Важливо зазначити, що дослідження з історії економічних учень активно розвивались і на терені вітчизняної економічної науки. Одним з перших таких дослідників був М. Балудянський (1769—1847), який здійснив аналіз економічних поглядів меркантилістів, фізіократів та А. Сміта. "Критико-історичне дослідження" італійської економічної літератури (до початку XIX ст.) здійснив у 1849 p. І. Вернадський (1821—1889). Науковий доробок окремих вчених і наукових шкіл став предметом вивчення і інших українських економістів: Г. Цехановецького (1833—1898), М. Зібера (1844—1888), М. Бунге (1823—1895), М. Тугана-Барановського (1869—1919) та ін.1

У процесі становлення історії економічних учень як самостійної наукової дисципліни поглиблювалось розуміння її предмета, формувались понятійно-категоріальний апарат, методологія тощо. У 70-ті роки XX ст. курси історії економічних учень читались на економічних факультетах усього світу. Водночас у країнах колишнього Радянського Союзу викладався курс "Критики буржуазних теорій", побудований на основі марксистської схеми, яка проголошувала всю післякласичну політичну економію вульгарною та ненауковою. Вузький класово-формаційний підхід, ідеологічна упередженість, догматизм, політизація оцінок та самоізоляція від кращих здобутків світової та вітчизняної економічної науки призвели до штучного відокремлення вітчизняних історико-економічних досліджень від загального позитивного контексту світової економічної думки.

Відтак важливим завданням вивчення історії економічних учень у сучасній Україні є відновлення зв'язку часів та спадкоємності ідей, перерваних абсолютизмом комуністичної ідеології, радикальне оновлення вихідних ідейно-концептуальних засад та методологічних принципів історико-економічного аналізу з метою поступової реінтеграції у світову економічну науку.