Історія економічних учень (2005)
11.1.6. Теорія ефективного попиту та макроекономічна модель управління попитом
Ефективний попит. Вже на початку праці "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", відразу після критики постулатів "класичної" економічної теорії (розд. 2), у наступному розділі "Принцип ефективного попиту"
Мотиви економічної невизначеності та очікувань, що впливають на господарську поведінку, мали дійсно вагоме значення в теорії Кейнса, хоч і були теоретично недооцінені представниками ортодоксального кейнсіанства. В сучасних посткейнсіанських інтерпретаціях спадщини вченого цьому аспекту надається більше значення, ніж теорії ефективного попиту.
Дж.М. Кейнс вводить у науковий вжиток поняття ефективного попиту, розкриваючи його значення як провідного елемента своєї загальної теорії.
Теорія ефективного попиту є ключовою в інтерпретації Дж.М. Кейнсом природи і причин циклічності та безробіття.
Дж.М. Кейнс вважав, що рівень сукупного попиту та його співвідношення з пропозицією визначають стан макроекономічної системи. Причини циклічного спаду економіки він пояснював недостатністю сукупного попиту, тобто його нижчим рівнем порівняно із сукупною пропозицією. Подолання нерівноваги та надвиробництва Кейнс пов'язував з досягненням ефективного попиту.
Ефективний попит, за Дж.М. Кейнсом, — це такий рівень сукупного попиту, який забезпечує макроекономічну рівновагу за відповідного рівня зайнятості.
У книзі "Загальна теорія" економіст не дав спеціального визначення категорії ефективного попиту. Суть і величину ефективного попиту Кейнс визначав через встановлення функціональної залежності між сукупною пропозицією, сукупним попитом та зайнятістю.
"Позначимо сукупну ціну пропозиції продукції при зайнятості N людей через Z; взаємозалежність між Z та N, яку можна записати у формі Z = <р (N), назвемо функцією сукупної пропозиції. Виручку, очікувану підприємцями при зайнятості N людей, позначимо через D; взаємозалежність між D та N, яку можна записати у формі D = f (N), назвемо функцією сукупного попиту", — писав Кейнс.
Далі Дж.М. Кейнс виходив з того, що якщо для даної величини N очікувана виручка більша, ніж сукупна ціна пропозиції, тобто якщо D > Z, то підприємці будуть прагнути збільшувати зайнятість, щоб вона перевищила величину N, доти, поки не буде досягнута рівність Z = D. Таким чином, за Кейнсом, рівень зайнятості визначається точкою перетину функцій сукупного попиту і сукупної пропозиції. Саме у цій точці очікуваний підприємцями прибуток буде найбільшим. Рівень сукупного попиту (D) у тій точці кривої функції сукупного попиту, де вона перетинається з кривою сукупної пропозиції (D = Z), Кейнс назвав ефективним попитом.
Проте наявний у ній попередній детальний опис макроекономічних функціональних залежностей дає змогу відтворити графічне зображення ефективного попиту (рис. 11.1).
N — рівень зайнятості; Z — сукупна ціна пропозиції при зайнятості N; Z = ф (Лг) — функція сукупної пропозиції; D — дохід, одержаний підприємцями при зайнятості N; D = f (N) — функція сукупного попиту; Е — точка макроекономічної рівноваги, якій відповідає ефективний попит; Def — ефективний попит; Nef — зайнятість за умов ефективного попиту.
Ввівши в науковий аналіз ключове для своєї теорії поняття ефективного попиту, Кейнс так розкриває логіку подальшого теоретичного дослідження: "Наступні розділи будуть присвячені головним чином дослідженню різних факторів, від яких залежать обидві ці функції; адже в цьому і полягає суть загальної теорії зайнятості, з'ясування якої є нашою метою".
Теорію ефективного попиту Дж.М. Кейнс поставив у центр своєї теоретичної системи як основну умову, що визначає рівні національного доходу та зайнятості.
За Кейнсом, саме ефективний попит, а не пропозиція ресурсів і зміна рівня цін, як вважали "класики", визначає стан економіки. Неокласична теорія виходила з того, що за умов вільної конкуренції ціни відіграють роль ідеально гнучкого регулятора попиту та пропозиції. Падіння чи зростання ціни може автоматично привести у відповідність співвідношення цих ринкових факторів, зокрема й на ринку праці. Існування безробіття неокласики пояснювали надмірно високим рівнем номінальної заробітної плати, а її зниження вважали основним засобом збільшення попиту на працю та досягнення повної зайнятості.
На відміну від представників неокласики Дж.М. Кейнс поставив зайнятість та безробіття в безпосередню залежність не від змін заробітної плати, а від динаміки ефективного попиту. Він підкреслював, що саме ефективний попит, а не пропозиція ресурсів (їх наявність, кількість, обмеженість) визначає рівень зайнятості та національного доходу. У випадку недостатності сукупного попиту (Z > D) існує неповне використання виробничих потужностей, внаслідок чого виникає циклічний спад і циклічне безробіття. Таким чином, Дж.М. Кейнс наочно показав неспроможність категоричного твердження "класиків" про те, що "пропозиція породжує попит", зауваживши: "Якщо ж закон, що пов'язує функції сукупного попиту і пропозиції, в дійсності не такий, тоді це означає, що життєво важливий розділ економічної теорії ще тільки має бути написаний".
Структура сукупного попиту. З метою встановлення причин недостатності сукупного попиту Дж.М. Кейнс дослідив його структуру та чинники. Сукупний попит, за Кейнсом, складається з таких двох основних елементів, як споживчий та інвестиційний попит (рис. 11.2).
Логіка дослідження Дж.М. Кейнса полягала у встановленні тих факторів, від яких залежать обидва структурних елементи сукупного попиту. На цій основі Кейнсом здійснена всебічна розробка теорії споживчого та інвестиційного попиту: з'ясування їх економічної природи, факторів динаміки та причин відхилення від бажаного оптимально-рівноважного стану.
Сукупний споживчий попит. Аналіз сукупного споживчого попиту Дж.М. Кейнс здійснив на основі розкриття взаємозв'язку між доходом, споживанням та заощадженням. Він показав, що сукупний дохід використовуються на споживання та заощадження:
Дохід = Споживання + Заощадження; Споживання = Дохід - Заощадження.
Тому ефективний попит, за Кейнсом, тотожний національному доходу (У), який включає два компоненти — споживання (С) та виробниче накопичення у вигляді інвестиційних витрат.
Для вивчення динаміки цих двох складових доходу Дж.М. Кейнс увів поняття схильностей до споживання та до заощадження.
С = X &)-
Для відображення динаміки споживання Кейнс ввів показник граничної схильності до споживання, яку визначав як частку витрат на споживання в будь-якій зміні доходу. Гранична схильність до споживання дорівнює відношенню приросту споживання до приросту доходу, тобто становить АС / ДУ.
Сума, яку суспільство витрачає на споживання (тобто рівень сукупного споживчого попиту), за Кейнсом, залежить від ряду факторів:
частково від величини доходу;
частково від інших супутніх об'єктивних обставин;
частково від суб'єктивних потреб і психологічних схильностей та звичок окремих членів суспільства;
а також від принципів, за якими сукупний дохід розподіляється між учасниками господарського процесу.
Кейнс зазначав, що структура мотивів споживання дуже складна і розгалужена, до того ж вони тісно переплітаються. Тому для чіткості аналізу факторів схильності до споживання він розчленив мотиви споживання на дві основні групи: в першу включив суб'єктивні фактори, а в другу — об'єктивні.
До основних об'єктивних факторів схильності до споживання Кейнс відносив:
величину номінального та реального доходу; зміни у різниці між доходом та чистим доходом;
зміни у нормі дисконту, тобто пропорції обміну теперішніх благ на майбутні;
зміни в податковій політиці;
зміни передбачуваного співвідношення між поточним та майбутніми рівнями доходу.
Суб'єктивні фактори схильності до споживання, за Кейнсом, включають "ті психологічні особливості людського характеру, а також ті суспільні звички та інституції, які, хоч і не є незмінними, все ж навряд чи підлягають суттєвим змінам".
Психологічну схильність до споживання Дж.М. Кейнс пов'язував з дією стимулів, що спонукають людей витрачати одержаний дохід: Прагнення користуватись життям, Недалекоглядність, Щедрість, Неощадливість, Пиха, Марнотратство.
Кейнс одним з перших в економічній теорії показав, що від схильності до споживання залежить також і попит на капітал.
Дж.М. Кейнс відкрив, що поряд зі схильністю до споживання існує і діє схильність до заощадження. Індивідуальну психологічну схильність до заощадження учений характеризував дією таких основних факторів, що утримують людину від споживання: "Ці вісім стимулів можуть бути названі Обережністю, Передбачливістю, Ощадливістю, Прагненням до кращого, Незалежністю, Підприємливістю, Гордістю та Скупістю"2.
Капітал не є якоюсь замкнутою в собі субстанцією, що існує ніби незалежно від споживання. Навпаки, будь-яке послаблення схильності до споживання, яке, як можна гадати, перетворюється на постійну звичку, має приводити не тільки до скорочення попиту на споживчі товари, але і до скорочення попиту на капітал.
Для держави, фірм та організацій Дж.М. Кейнс додавав ще чотири головних мотиви заощадження:
прагнення до покращання матеріального становища (намагання забезпечити себе ліквідними ресурсами на випадок непередбачених обставин);
прагнення ліквідності (бажання забезпечити зростання доходів);
"фінансова розсудливість" (накопичення фінансових резервів, що перевищують необхідні потреби).
Дж.М. Кейнс зазначав, що сила всіх цих мотивів змінюється залежно від характеру існуючих інституцій, економічної та соціальної структури суспільства, але їх вплив дає незначні результати в короткострокових інтервалах часу, які піддаються циклічним коливанням і є об'єктом кейнсіанського аналізу.
Основний психологічний закон. Ключ до вирішення проблеми недостатнього зростання споживання з ростом національного доходу Дж.М. Кейнс вбачав у дії основного психологічного закону, який встановлює функціональний зв'язок між схильністю людей до споживання та їх схильністю до заощадження.
Основний психологічний закон Дж.М. Кейнса полягає в тому, що люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання з ростом доходу, але не тією самою мірою, якою зростає дохід.
Із зростанням доходу рівень споживання хоч і підвищується, але не тією самою мірою. Саме у цьому психологічному законі слід шукати ключ для розв'язання наших практичних проблем1.
Суть основного психологічного закону полягає в тому, що при збільшенні чи зменшенні реального доходу рівень споживання змінюватиметься в тому самому напрямі, але з меншою швидкістю, повільніше. Темпи зростання доходів завжди вищі, ніж темпи приросту споживання.
Тобто якщо прирости споживання (ЛС) та доходу (ДУ) мають однакові знаки, то, згідно з психологічним законом, ДУ > АС. Це обумовлює стійке перевищення доходів над поточним споживанням. Різницю складають заощадження, що паралельно зростають. Таким чином, в механізмі реалізації основного психологічного закону закладена взаємодія схильностей до споживання та заощадження.
Чим вищий дохід, тим меншу його частку люди схильні споживати, а тим більшу частку — заощаджувати. Тому Дж.М. Кейнс цілком справедливо вважав, що дія цього закону з розвитком суспільства та із збільшенням добробуту нації все більше посилюється. Він надавав великого значення економічному механізму його реалізації в економіці XX ст. "З ростом реального доходу, — зазначав Кейнс, — як правило більш високим виявляється частка тієї частини доходу, яка спрямовується на заощадження. Буде, однак, ця частка більшою чи меншою, ми все одно можемо спостерігати дію основного психологічного закону, характерного для будь-якого сучасного суспільства, у тому, що з ростом реального доходу воно не збільшує свого попиту на всю абсолют ну суму приросту, і, внаслідок цього, буде заощаджуватися все більш значна абсолютна сума...".
На врахуванні дії основного психологічного закону побудована загальна теорія зайнятості Дж.М. Кейнса. реалізацією основного психологічного закону Дж.М. Кейнс пов'язував неминуче відставання сукупного споживання від рівня реального доходу, що обумовлює недостатність сукупного споживчого попиту, а тому і сукупного попиту.
Внаслідок цього виникає перевищення сукупної пропозиції над попитом, а згодом — криза надвиробництва та падіння рівня зайнятості. Можливість протидії гальмівному впливу психологічного закону і підтримання бажаного рівня зайнятості Дж.М. Кейнс вбачав у впровадженні державою свідомих регулюючих заходів, спрямованих як на стимулювання поточного споживання, так і на перетворення заощаджень на інвестиції.
Разом з тим Дж.М. Кейнс вважав, що дія стимулів до споживання не має вирішального значення для постійної підтримки зростання національного доходу. Для цього необхідне передусім збільшення інвестування, яке має поглинати зростаючі заощадження. При цьому, чим заможніше суспільство, тим гостріша ця проблема, тому що тим більшу суму воно має інвестувати. Таким чином, стимулювання інвестицій було висунуто Дж.М. Кейнсом як основна вимога досягнення ефективного попиту.
Мультиплікатор інвестицій. Наступний етап теоретичного аналізу — встановлення Дж.М. Кейнсом зв'язку між споживанням, інвестиціями і національним доходом, який він здійснив на основі концепції мультиплікатора. Кількісна залежність між інвестиціями та національним доходом визначена мультиплікаційним ефектом, чи ефектом мультиплікатора.
Мультиплікатор — від латинського слова multiplico — помножую, збільшую. Кейнс зауважував, що ідею мультиплікатора він запозичив у англійського економіста Р.Ф. Кана, який вперше ввів це поняття в економічну теорію1. Р.Ф. Кан розробив мультиплікатор зайнятості (fe^) — коефіцієнт, який показує, у скільки разів приріст сукупної зайнятості буде більшим за приріст первинної зайнятості у галузях, безпосередньо пов'язаних з інвестиціями. Поняття мультиплікатора зайнятості вчений вперше сформулював у 1931 р. у зв'язку з обґрунтуванням доцільності організації суспільних робіт під час кризи для стимулювання зайнятості та подолання безробіття.
Мультиплікатор Кейнса — це коефіцієнт мультиплікації, що фіксує пряму пропорційну залежність між приростом інвестицій та приростом національного доходу. Він показує, у скільки разів отриманий приріст національного доходу більший за початковий приріст інвестицій, що обумовив це зростання. Іншими словами, мультиплікатор кількісно визначає множинний вплив змін в інвестиційній активності на відповідні зміни національного доходу, а як наслідок — зайнятості та споживання.
Назвемо k мультиплікатором інвестицій. Зі сказаного випливає характеристика мультиплікатора інвестицій: коли відбувається приріст загальної суми інвестицій, то дохід зростає на суму, яка у k разів перевищує приріст інвестицій.
Механізм мультиплікаційного ефекту полягає ось в чому: приріст інвестицій в будь-якій галузі викличе відповідне розширення виробництва та збільшення зайнятості у цій галузі. Зростання зайнятості означатиме збільшення доходів індивідів, зайнятих у інвестиційному секторі. Частина цих доходів піде на споживання, а інша — на заощадження. Придбання предметів споживання створить нові доходи виробників споживчих благ. Ті, у свою чергу, реалізуючи власні доходи, створять нові доходи інших товаровиробників. Іншими словами, інвестиції перетворюються на доходи, отримані доходи перетворюються на ринкові витрати, які у свою чергу обумовлюють довготривалий процес утворення нових доходів у тих осіб, що втягнуті у ринкові взаємовідносини.
Таким чином, вихідними інвестиціями приводяться в рух подальші чисельні ланцюгові реакції приросту доходів у інших суміжних галузях, які пов'язані між собою суспільним поділом праці. Після завершення певного періоду приріст сукупного доходу буде більшим порівняно з первинним приростом інвестиційних витрат, тобто дорівнюватиме приросту інвестицій, помноженому на коефіцієнт мультиплікації .
Мультиплікаційний ефект веде до кратного збільшення національного доходу, викликаному початковим приростом інвестицій. Наприклад, якщо мультиплікатор дорівнює 5, то приріст національного доходу, викликаний зростанням інвестиційних витрат, буде у 5 разів перевищувати первинний приріст інвестицій. Це явище можна порівняти з ефектом розходження кіл на поверхні води від кинутого каменя.
Дж.М. Кейнс показав, що значення мультилікатора є функцією від психологічних схильностей населення: до споживання та заощадження. Передусім він довів, що числове значення мультиплікатора визначається граничною схильністю до споживання, тобто часткою витрат на споживання в будь-якій зміні доходу. Гранична схильність до споживання (ДС / ДУ) показує, як чергове збільшення доходу буде розподілене між споживанням та заощадженнями.
Дж.М. Кейнс відкрив, що мультиплікатор інвестицій знаходиться у прямо пропорційній залежності від граничної схильності до споживання: чим більша гранична схильність до споживання, тим більший мультиплікатор інвестицій, тобто тим більшим буде приріст національного доходу, викликаний приростом інвестицій.
По-перше, це має цілком математичне пояснення. З наведених формул видно, що чим більша гранична схильність до споживання (АС / ДУ), тим менший знаменник у формулі мультиплікатора, а тому тим більша його величина. Це й обумовлює збільшення приросту національного доходу, зайнятості та споживання, що викликаються зростанням інвестицій. Наприклад, якщо гранична схильність до споживання складає 9/10, то мультиплікатор k = 1 : (1 - 9/ 10) - 10.
По-друге, ця формальна залежність має також і економічне пояснення. Як було показано вище, інвестиції перетворюються на доходи, ті у свою чергу витрачаються, перетворюючись у нові доходи і витрати учасників ринкового обміну в інших суміжних галузях господарства і т.д. Інтенсивність та масштабність цього процесу будуть тим більші, чим більшою буде та частка приросту доходу, що піде на споживання.
Дж.М. Кейнс показав, що зростання доходу супроводжуватиметься зростанням споживання в межах існуючої схильності до споживання. При цьому частина доходів буде заощаджуватися. Величина кожного наступного утвореного доходу буде нижчою за величину попереднього. Тому в цілому приріст доходу відбуватиметься у спадній геометричній прогресії. Таке затухання мультиплікаційного ефекту обумовлено дією основного психологічного закону: споживається не весь дохід, частина його заощаджується і вилучається з цього процесу.
Слід зауважити, що мультиплікаційний ефект діє в обох напрямках: як у напрямі зростання, так і спадання. Якщо, наприклад, інвестиції мають від'ємний приріст, тобто скорочуються, то величина національного доходу також зменшиться, причому з урахуванням величини мультиплікатора.
Особливість мультиплікаційного ефекту полягає в тому, що умовою його розгортання є наявність в економіці невикористаних виробничих потужностей та незайнятої робочої сили. Тому в стані повної зайнятості мультиплікатор взагалі не діє, оскільки відсутність вільної робочої сили ставить межу для зростання виробництва. Виникнення в цих умовах додаткового інвестиційного попиту стає причиною інфляції попиту.
Дж.М. Кейнс показав, що є взаємозалежність між мультиплікатором зайнятості (&) та мультиплікатором інвестицій (k). Тому стимулювання інвестиційної активності має комплексні макроекономічні наслідки: збільшення інвестицій викликає не тільки приріст сукупного доходу, але й приріст сукупної зайнятості. У цьому вчений побачив великий потенціал інвестиційної політики, можливість її використання як засобу державного регулювання економіки в умовах макроекономічної нестабільності.
Кейнсова теорія мультиплікатора є новим тлумаченням процесу відтворення. Аналіз цієї проблеми став невід'ємною складовою загальної теорії зайнятості Дж.М. Кейнса, оскільки мультиплікатором встановлювалось точне співвідношення між зростанням сукупних доходів і зайнятістю, з одного боку, та масштабами збільшення інвестицій — з іншого. В основі мультиплікаційного процесу Кейнсом було виявлено такі вагомі аспекти. По-перше, в ринковій економіці закладена можливість пропорційного сполучення нагромадження, виробництва і споживання. По-друге, порушення цього сполучення відбувається внаслідок дії психологічної схильності до заощаджень і недостатнього споживання. По-третє, це порушення може бути усунуте лише шляхом стимулювання інвестицій. Поняття мультиплікатора в теорії Кейнса привертало увагу до інвестицій як основного динамізуючого елемента економіки.
В цілому, теорія мультиплікатора Кейнса на перший план поставила встановлення факторів, що детермінують обсяг національного доходу. Згідно з нею, приріст національного доходу визначається двома величинами: 1) приростом інвестицій та 2) коефіцієнтом мультиплікації, величина якого прямо пропорційно залежить від частки споживання у прирості національного доходу.
Таким чином, недостатність сукупного попиту порівняно з рівнем сукупної пропозиції Дж.М. Кейнс пов'язував як із використанням частини доходу на заощадження, так і з гальмуванням зростання споживчих витрат порівняно з темпами зростання доходу. Інша група факторів пов'язана з недостатнім рівнем інвестиційного попиту та реальних інвестиційних витрат.
Інвестиційний попит. За Кейнсом, інвестиційний попит поряд зі споживчим попитом є вагомим структурним елементом сукупного попиту. Обсяг інвестицій Дж.М. Кейнс вважав головним фактором ефективного попиту, а також головним фактором зайнятості та національного доходу.
Основну увагу Кейнс приділив розгляду впливу таких факторів динаміки інвестиційного попиту, як:
очікувана норма прибутку від інвестицій;
норма банківського процента;
дія психологічної схильності надання переваги ліквідності;
порівняльна привабливість інвестування та заощадження капітальних коштів.
Врахування цих факторів дало ученому можливість пояснити причини недостатньої інвестиційної активності, яка призводить до циклічного спаду економіки. Саме стимулювання інвестиційного процесу Дж.М. Кейнс вважав головним шляхом ліквідацій диспропорційності, запобігання кризовим явищам та усунення їх, ліквідації циклічного безробіття і досягнення повної зайнятості.
Дж.М. Кейнс показав, що забезпечення нормального обсягу інвестицій наштовхується на проблему перетворення заощаджень у реальні капіталовкладення. На цьому базується відома кейнсіанська формула: інвестиції мають бути рівними заощадженням: / = S. Представники неокласичного напряму не бачили в цьому особливої проблеми, уявляючи рівноважний зв'язок між заощадженнями та інвестиціями таким, що досягається автоматично. Кейнс вважав такі погляди спрощеними та нереалістичними. Забезпечення обсягу інвестицій, необхідних для повної зайнятості, посідає чільне місце у теоретичній системі вченого та становить одну з найважливіших задач економічної політики держави.
Але як досягти цього? Аналізу проблеми спонукання до інвестування Дж.М. Кейнс приділяв велику увагу, зосередившись передусім на розгляді двох основних факторів, від яких залежить величина інвестицій: граничної ефективності капіталу і норми процента (рис. 11.3).
Гранична ефективність капіталу — це, за Кейнсом, очікувана гранична прибутковість капіталовкладень: АР / Д/. Кейнс визначав її не поточним прибутком, а оцінкою майбутніх, очікуваних, прибутків, що робить її дуже чутливою до факторів економічної невизначеності: різного роду спекуляцій, паніки, переоцінки перспектив розвитку ринку, технічних переворотів тощо. Це означало, що Дж.М. Кейнс по суті враховував реальні умови ринкової економіки, в якій рух найважливіших народногосподарських показників залежить від поведінки підприємців, від їхніх очікувань майбутніх доходів та економічних передбачень.
Дж.М. Кейнс визначав граничну ефективність капіталу "як величину, рівну тій обліковій ставці, яка зрівняла б теперішню вартість ряду річних доходів, очікуваних від використання капітального майна протягом строку його служби, з ціною його пропозиції. Ми отримаємо таким чином граничну ефективність окремих видів капітального майна. Найбільша з цих граничних ефективностей може тоді розглядатися як гранична ефективність капіталу в цілому". Як бачимо, Дж.М. Кейнс вважав, що перш ніж витратити гроші на інвестування, підприємець підраховує граничну ефективність капіталу, прибуток, який він очікує одержати від використання свого капіталу.
Норма процента є іншим фактором, який враховується підприємцем під час прийняття рішення про інвестиції, капіталовкладення. В теорії процентної ставки Дж.М. Кейнс також радикально відмежувався від підходу класиків (див. табл. 11.3).
Останні вважали, що на рівні окремого індивіда норма процента є "компенсацією за заощадження та утримання", тобто ціною відмови від негайного споживання заради накопичення. Процентна ставка стихійно встановлюється на ринку запозичених коштів і визначається співвідношенням їх пропозиції (заощадження) та попиту (інвестиції).
Класики розглядали процентну ставку як фактор рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Завдяки зміні процентної ставки заощадження автоматично інвестуються. Отже, якщо споживання знижується, то відповідне зростання заощаджень знижує процентну ставку і обумовлює зростання інвестицій. І навпаки, будь-яке зменшення інвестицій знижує процентну ставку і заощадження, що викликає відповідне зростання споживання. Згідно з класичними уявленнями, будь-які заощадження чи у формі готівки (гроші), чи у формі вкладень обов'язково витрачаються. Тим самим підтверджувалась дія закону Сея, тобто неможливість надвиробництва.
Дж.М. Кейнс підкреслював принципову відмінність власної теорії норми процента від класичних уявлень. На відміну від класиків він вважав, що норма процента не може бути компенсацією за заощадження. Адже коли людина акумулює свої заощадження у вигляді готівки, вона не отримує ніякого процента, хоч зберігає так само, як будь-хто інший.
Кейнс виходив з того, що як тільки заощадження індивіда визначені, той має обирати форму, у якій здійснюватиме їх збереження: чи у готівковій формі, чи у вигляді вкладень? Він показав, що вибір індивіда буде залежати від рівня процентної ставки. На встановлення її рівня впливає наявний ступінь надання переваги ліквідності.
Норма процента в теорії Кейнса — це ціна відмови від ліквідності, тобто відмови від збереження нагромаджених коштів у грошовій формі.
Норма процента — це "ціна", яка врівноважує нагальне бажання утримати багатство у формі готівкових грошей з наявною в обігу кількістю грошей1.
Полемізуючи з Д. Рікардо, А. Маршаллом, А. Пігу, Л. Мізесом, Ф. Хайє-ком, Е. Хансеном та іншими "класиками", Дж.М. Кейнс висунув нове пояснення процента як суто грошового феномена, що відображає гру ринкових сил на грошовому ринку. За Кейнсом, процент — це автономний фактор, його рівень визначається стихійною взаємодією попиту і пропозиції на гроші. Попит на гроші регулюється законом переваги ліквідності, пропозиція — кількістю грошей в обігу.
Схильність до ліквідності Дж.М. Кейнс визначав трьома психологічними мотивами (рис. 11.4):
Процентна ставка, за Кейнсом, — це своєрідна плата за необхідність розставатися з готівкою. Зменшення кількості грошей в обігу та нестійка кон'юнктура на грошовому ринку збільшує перевагу ліквідності, а для її подолання необхідне підвищення норми процента. І навпаки, чим стабільніший грошовий ринок, тим нижча перевага ліквідності, а тому нижча процентна ставка.
Прийняття рішення про інвестування та його масштаби, за Дж.М. Кейнсом, залежать від зіставлення рівнів граничної ефективності капіталу і процентної ставки. Справді, підприємець здійснює продуктивне використання капіталовкладень лише тоді й доти, доки процентна ставка буде нижчою за граничну ефективність капіталу (рис. 11.5).
Дж.М. Кейнс вважав, що ця різниця постійно збільшується не тільки внаслідок прогресивного падіння граничної ефективності капіталу, але й тому, що процентна ставка має тенденцію збереження на дуже високому рівні. Кейнс показав, що норма процента — це нижча межа граничної ефективності капіталу. Тому чим нижча норма процента, тим, за інших однакових умов, активніший інвестиційний процес.
Одночасно, як зазначав Кейнс, "норма процента на гроші відіграє особливу роль у встановленні межі рівня зайнятості, оскільки вона встановлює стандартну величину, якої має досягти гранична ефективність капітальних активів, якщо такі активи будуть вироблятися заново". Тобто Дж.М. Кейнс дуже реалістично оцінював протиріччя процесу відтворення, роблячи висновок, що сучасна економіка приречена на хронічну недостатність інвестування і поступове погіршення стану сукупного попиту. Різнобічний аналіз Кейнсом суперечливого процесу схильності до інвестування підвів його до нового формулювання загальної теорії зайнятості. "Наша мета у цьому випадку полягає в тому, щоб з'ясувати, чим визначається в кожний даний момент національний дохід конкретної економічної системи і (що майже одне й те саме) рівень зайнятості в ній... Нашим кінцевим завданням є вибір тих змінних, які можуть свідомо контролюватися чи управлятися центральною владою в тій реальній системі, в якій ми живемо".
Хоч у трактуванні Дж.М. Кейнса процент — це суто психологічний феномен, але одночасно він є тим ланцюгом економічної системи, який у Кейнсовій теорії пов'язує грошову сферу з реальними категоріями процесу відтворення. Формування норми процента учений розглядав як фактор, за допомогою якого грошова сфера впливає на виробництво національного доходу (рис. 11.6).
Звідси Дж.М. Кейнс виводив необхідність та специфіку впливу кредитно-грошового регулювання на хід відтворення.
Дж.М. Кейнс, як бачимо, дійшов твердого висновку про те, що для успішного функціонування ринкової системи необхідним є державне регулювання інвестиційного процесу. Воно, зокрема, має полягати у регулюванні норми процента в напрямку його зниження до рівня нижчого граничної ефективності капіталу. За цих умов для підприємця стає вигідніше інвестувати, ніж утримувати гроші в ощадній установі в ліквідній формі. Якщо бажане співвідношення не дотримується ("ліквідна пастка"), кредитно-грошове регулювання буде безсиле вивести економіку з глухого кута.
Таким чином, в теорії Кейнса встановлено обумовленість недостатнього рівня ефективного попиту та його основних структурних складових низкою економічних факторів (рис. 11.7).
Здійснення Дж.М. Кейнсом докладного аналізу складових ефективного попиту — споживання та інвестування — суттєво збагатило світову економічну науку, заклавши підвалини макроекономічної теорії. "Значна частина цього аналізу належить англійському економісту Кейнсу, — зазначав відомий американський економіст П. Семюелсон. — В наш час основні принципи цього аналізу все ширше визнаються економістами усіх напрямків, включаючи, що важливо зазначити, багатьох, хто не поділяє конкретних поглядів Дж.М. Кейнса на завдання економічної політики і розходиться з ним у технічних деталях".
Вирішення проблеми ефективного попиту Дж.М. Кейнс розглядав як найважливіший шлях подолання економічної кризи, розширення виробництва, зростання національного доходу та вирішення проблеми зайнятості. На цьому базується зміст макроекономічної моделі Кейнса (рис. 11.8).
Суть Кейнсової моделі полягає у можливості заходами державного регулювання ринку вплинути на поведінку споживачів та підприємців у бажаному для макроекономічного стану економіки напрямі: в умовах спаду — стимулювати попит, сприяти на основі цього досягненню макрорівноваги при більшому обсязі національного виробництва, повній зайнятості, загальній мак-роекономічній стабільності. На цій теоретичній основі базувалося обґрунтування Кейнсом необхідності державного регулювання економіки. Слід при цьому зазначити, що зміст та основні напрями державного регулювання ученим були визначені лише у найбільш загальному вигляді.
Таким чином, порівняно з теоріями "класичної" школи Дж.М. Кейнс більш реалістично оцінював особливості та протиріччя ринкової економіки і процесу відтворення. Він бачив суперечність між виробництвом і споживанням, вважав циклічне безробіття складною макроекономічною проблемою. Звідси постановка питання про розробку нової економічної політики — відмова від невтручання держави в економіку і зосередження уваги на визначенні форм і засобів державного регулювання сукупного попиту. Вважаючи функцію заощадження стійкою, Дж.М. Кейнс всю увагу зосередив на тому, щоб за допомогою державного регулювання забезпечити не менш стійкий приріст інвестицій та національного доходу.
Одночасно Кейнс не приховував складності вирішення цих проблем. Так, головні риси економічного циклу Кейнс пов'язував з механізмом коливань граничної ефективності капіталу, але відверто заявляв, що "підняти граничну ефективність капіталу, залежну від некерованої психології ділового світу, не так легко". Атому Дж.М. Кейнс дійшов висновку, що "...за теперішньої організації ринків і тих впливів, які на них панують, ринкова оцінка граничної ефективності капіталу може зазнати таких колосальних коливань, що їх не можна достатньою мірою компенсувати відповідними змінами норми процента... На цій підставі я роблю висновок, що регулювання обсягу поточних інвестицій залишати у приватних руках небезпечно". Тому учений вважав бюджетну політику найбільш дійовим інструментом державного регулювання економіки. Йдеться передусім про прямі державні видатки для стимулювання ефективного попиту, а також про вилучення державою заощаджень за допомогою системи податків та займів. Вирішального значення у стимулюванні приватних інвестицій Дж.М. Кейнс надавав прямим державним бюджетним видаткам. "Зі свого боку я зараз ставлюсь дещо скептично до можливості успіху чисто грошової політики, спрямованої на регулювання норми процента, — зазначав він у цьому контексті. — Я розраховую зараз на те, що держава... буде брати на себе все більшу відповідальність за пряму організацію інвестицій".
Одночасно Кейнс виступав за широке впровадження державою суспільних робіт, фінансованих з державного бюджету. Це, на його думку, мало сприяти збільшенню частини національного доходу, яка розподіляється, створенню додаткового попиту, який, в свою чергу, приводить до скорочення безробіття та інфляції, до досягнення повної зайнятості.
Поряд з бюджетною політикою значну роль в механізмі реалізації державного регулювання економіки Дж.М. Кейнс відводив також і кредитно-грошовій політиці. Він показав, що непрямими кредитно-грошовими регулюючими заходами держава також в змозі впливати на стан економіки за різними напрямками: на регулювання ставки процента, на схильність до споживання, очікування підприємців, стимулювання приватних інвестицій.
Практична програма Кейнса була досить консервативною. Вчений не був прихильником зростання частки державної власності, вважаючи, що "...немає явних підстав для системи державного соціалізму, що охоплювала би більшу частину економічного життя