Бухгалтерський облік (1998)

Б.3.5.2. Облік виробничих запасів

Основи побудови обліку виробничих запасів. До виробничих запасів на виробничих підприємствах надходить сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, куповані напівфабрикати, комплектуючі вироби, тара, запасні частини та ін. На підприємствах у процесі виробництва використовується велика кількість різних матеріалів.

У собівартості продукції багатьох галузей питома вага затрат матеріалів становить 65—90 %. Тому з метою скорочення матеріальних затрат у процесі виробництва і втрат у відходах, зниження собівартості, ліквідації невиробничих втрат тощо необхідно вишукувати внутрішні резерви. При цьому велике значення мають правильна організація бухгалтерського обліку матеріалів, а також основи його побудови.

Для правильної організації обліку виробничих запасів на підприємствах потрібні складські приміщення з відповідним обладнанням, пристосуваннями (стелажами, полицями, ящиками), вимірювальними приладами (міри, ваги). Матеріали в складах мають розміщуватися за секціями, а всередині останніх — за окремими групами і типосорторозмірами (на полицях, у штабелях, стелажах, засіках тощо), аби можна було швидко їх прийняти, видати й перевірити наявність. У місцях зберігання на кожному виді виробничих запасів прикріплюють ярлик, на якому наведено дані про місцезнаходження відповідного матеріалу.

Щоб правильно організувати облік виробничих запасів, потрібно встановити осіб, відповідальних за прийняття і відвантаження матеріальних цінностей (завідуючих складами, комірників, експедиторів і т. ін.), за зберігання довірених їм матеріальних цінностей, правильне і своєчасне оформлення відповідних операцій щодо обліку матеріалів, а також скласти список посадових осіб, яким надано право підписувати документи на отримання і видачу зі складів матеріалів, давати дозвіл (пропуск) на вивезення з підприємства матеріальних цінностей.

Облік виробничих запасів здійснюється за такими напрямами: кількісний і вартісний облік; облік заготівлі і придбання матеріалів та розрахунків з постачальниками; наявності і руху на складах; використання у процесі виробництва; продажу, реалізації матеріальних цінностей і розрахунків з покупцями.

Основою побудови обліку виробничих запасів є планово-облікова класифікація, оцінювання, документальне оформлення наявності та руху, система рахунків.

Побудова бухгалтерського обліку виробничих запасів здійснюється за ознаками: кількісний та вартісний, і такими напрямами:

заготівлі та придбання,

наявності та руху на складах,

передачі у виробництво,

продаж зайвих (невикористаних),

інше вибуття.

Класифікація виробничих запасів. У виробничому процесі використовують велику кількість матеріалів. Вихідним моментом побудови їх обліку є класифікація. Розрізняють економічну і технічну класифікацію.

В основу економічної класифікації виробничих запасів покладено їх значення для процесу виробництва, оскільки використовувані в ньому матеріали відіграють різну роль. Одні формують речовинну основу (субстанцію) майбутнього продукту (наприклад, яблука для виготовлення яблучного соку, метали для виготовлення обладнання тощо), інші беруть участь у процесі виробництва, або надаючи виробам відповідних властивостей (наприклад, фарби), або сприяючи виробничому процесу (обтиральні, тарні та ін.)- Першу групу називають основними матеріалами, другу — допоміжними. Зі складу основних матеріалів виокремлюють куповані напівфабрикати.

Допоміжні матеріали поділяють на такі групи: допоміжні матеріали, приєднувані до основних матеріалів; використовувані засобами праці (мастило тощо); такі, що забезпечують нормальний хід процесу виробництва (паливо, тара і т. ін.); господарські матеріали для ремонтів (запчастини), електролампи.

Використання матеріалів у процесі виробництва часто призводить до появи відходів. Частина з них (клітковина, кісточки на плодоконсервних заводах, залізний лист, труби, прокат тощо на машинобудівних заводах) мають певну цінність і використовуються ще раз як повторні матеріали або для виготовлення продукції, або для реалізації іншим підприємствам. Решта матеріалів є безповоротними для підприємства, і їх вважають втратами. Ці відходи оцінці не підлягають.

У першому випадку відходи оцінюють, і їх вартість зменшує витрати виробництва. У другому — виробництво втрачає всю вартість невикористаної частини матеріалів. При цьому воно може завдавати шкоди навколишньому середовищу, а штрафні санкції за це є від'ємною вартістю втрат. З огляду на це необхідно впроваджувати безвідходну технологію.

Зауважимо, що у бухгалтерському обліку, класифікація виробничих запасів доцільна за групами (субрахунками):

Сировина і матеріали, в т. ч.:

основні;

допоміжні.

Куповані напівфабрикати.

Тара і тарні матеріали.

Паливо.

Будівельні матеріали, конструкції, деталі та обладнання до встановлення.

Запасні частини.

Матеріали, передані у переробку.

Матеріали сільськогосподарського призначення, в т. ч. насіння і корми тощо.

Інші матеріали.

При значній (великій) кількості для правильного планування потреби у виробничих запасах, раціональної організації їх обліку і контролю за використанням у виробництві, крім економічної класифікації, використовують класифікацію за технічними ознаками. Залежно від технічних ознак матеріали класифікують (поділяють) на групи та підгрупи за найменуваннями, типом, ґатунком, розміром і т. ін. Така класифікація матеріалів відображується у розроблюваних на підприємствах номенклатура систематизованого переліку матеріалів.

Облік матеріальних цінностей запасів організовують за назвою (видами) сировини і матеріалів, а в межах кожного виду — за розділами, типами, групами, ґатунками і окремими найменуваннями, тобто за окремими номенклатурними номерами, одиницями виміру кількості та якості та історичною собівартістю.

Оцінювання матеріалів. Усі матеріали в кінцевих розрахунках (калькуляціях, балансових узагальненнях тощо) мають бути оцінені за їх історичною (фактичною) собівартістю придбання. Але собівартість заготовлених матеріалів може бути виявлена лише після відображення й обліку всіх заготівельних затрат. Документи на надходження і затрати матеріалів, що їх передають до бухгалтерії, потребують повсякденної обробки і відображення в тих чи інших облікових реєстрах. Для такого обліку потрібне попереднє розцінювання матеріалів у документах, а також їх таксування.

При цьому поточний облік матеріалів провадять не за фактичною собівартістю, а за купівельними або обліковими цінами. Обліковими цінами можуть бути купівельні, планово-розрахункові, бізнес-планові, договірні тощо.

Застосування облікових цін дає змогу розробляти номенклатуру-цінник.

Найбільш поширеним варіантом є облік наявності та руху матеріальних (товарних) запасів за купівельними цінами.

Документальне оформлення обліку наявності та руху виробничих запасів. Виробничі запаси, потрібні для виробничо-господарської діяльності, підприємства одержують по-різному: децентралізовано від постачальників на основі договорів; за прямими договорами в порядку децентралізованих закупівель; завдяки попередній заготівлі сільськогосподарської сировини у виробників — колективних або приватних господарств. Частина їх (тара, запасні частини тощо) може виготовлятися у власних допоміжних виробництвах, надходити від ліквідації об'єктів основних засобів або малоцінних і швидкозношуваних предметів.

Основними документами щодо оприбуткування виробничих запасів є товарно-транспортні накладні, приходні ордери, накладні, приймальні акти тощо.

На матеріали, що надходять без супровідних документів (невідфактуровані поставки), складають акт приймання. Для оприбуткування матеріалів або виробів власного виробництва і в разі внутрішньої передачі пишуть накладну. Накладною оформляють також здачу на склад відходів виробництва, залишків від ліквідації основних засобів (малоцінних і швидкозношуваних предметів).

Важливим елементом документального оформлення операцій з обліку матеріалів є облік доручень. Доручення на одержання товарно-матеріальних цінностей підприємство видає лише власним працівникам.

Усі видані доручення мають бути зареєстровані бухгалтерією. У дорученні перелічують усі матеріальні цінності, що мають бути отримані, коли вони не зазначені в документі, номер і дата якого проставлені з лицьового боку доручення. Особа, котрій видане доручення, зобов'язана не пізніше наступного дня після одержання цінностей подати до бухгалтерії документи про виконання доручень і здачу на склад матеріальних цінностей.

Основну масу матеріалів відпускають для виробничого споживання або на господарські потреби. Крім того, можливі випадки реалізації непотрібних матеріалів. Іноді матеріали переміщують від складу до складу.

Документальне оформлення видачі матеріалів зі складу залежить від різних умов: технології й організації виробництва, частоти відпуску; в усіх випадках у документах, які відбивають видачу сировини та матеріалів, має бути зафіксовано, кому, що, скільки, на які потреби відпущено.

За характером документи на видачу зі складів сировини та матеріалів поділяють на разові, нагромаджу вальні та лімітно-нормативні. Видачу матеріалів зі складів оформляють з допомогою лімітно-забірних карток, вимог, накладних, забірних листків (карток), нагромаджувальних відомостей. Використання лімітно-забірних і забірних карток значно зменшує кількість документів.

Для продажу, реалізації і безкоштовної передачі матеріальних цінностей за розпорядженням інших організацій складають накладну на відпуск матеріалів на сторону (форми № М-14 або М-15). Останнім часом поширився бездокументний відпуск матеріалів у виробництво. При цьому зберігається принцип лімітування, оскільки в картці зазначають ліміт відпуску та інші дані.

Внутрішнє пересування сировини і матеріалів зі складу на склад оформляють спеціальною накладною (форми № М-12 однорядкова і М-13 — багаторядкова) або іншими документами галузевого характеру.