Бухгалтерський облік (1998)

Кінцева мета обліку виробництва — визначення натуральних (кількісних та якісних) характеристик і грошових параметрів — виробничої собівартості окремих видів продуктів та одиниць їх вимірювання.

Проте природа більшості процесів виробництва має таку особливість: щодо значної частки пов'язаних з ним затрат на момент запуску (передачі) у виробничий процес не можна точно визначити, з яким саме конкретним продуктом вони безпосередньо пов'язані. Тому затрати поділяють на прямі та непрямі.

Частина елементів затрат, перш ніж їх буде внесено до виробничої собівартості окремого виду продукції, формує сукупність непрямих затрат, і лише після цього може бути введена до складу затрат, що формують виробничу собівартість того чи іншого виду продукту.

Друга частина елементів затрат формує фінансові комплекси. До них належать:

затрати зі збуту;

адміністративні затрати.

Ці дві групи комплексних затрат у фінансовому обліку не розподіляються на окремі види, а прямо списуються на фінансові результати (див. рис. Б.4.12—Б.4.14).

Кожний а названих видів затрат формує самостійний обліковий (фактично планово-обліковий) комплекс затрат. До початку виробничого процесу за кожним зі згаданих видів формують кошторис затрат. Тому основне завдання обліку — інформувати щодо процесу формування видів затрат та контролювати додержання відповідного кошторису.

Усі види комплексних затрат формуються за відповідною номенклатурою, яка або рекомендована галузевими нормативними документами, або розроблена безпосередньо на підприємстві.

Незважаючи на різні за змістом затрати, ці проміжні комплекси формують та обліковують за одним зразком. Спочатку витрати у розрізі елементів обліковують за кожною статтею номенклатури кошторису, а далі на підставі відповідного параметра або розподіляють за напрямами (загальновиробничі) або списують на фінансові результати (адміністративні затрати, затрати зі збуту). Загальна побудова їх може відбуватися за схемою, поданою на рис. Б.4.14.

Побудова обліку у кожному комплексі затрат має бути такою, щоб протягом місяця можна було визначити дані з кожного елемента у межах окремих статей витрат кошторису.

Облік браку у виробництві. Брак — це непродуктивні витрати матеріальних цінностей та праці, навіть у тих випадках, коли є змога переробити брак на новий продукт праці або виправити недоліки.

Для здійснення обліку браку у виробництві його класифікують за такими ознаками:

місцем виявлення — внутрішній, тобто виявлений до відвантаження (або передачі) покупцеві, та зовнішній, який виявлено уже в покупця;

характером дефектів — остаточний, який вже не можна виправити, та такий, який ще можна виправити;

причинами виникнення — неякісні матеріали, неподача електроенергії тощо;

винуватцями — робітник, постачальник, служба постачання тощо.

Брак у виробництві документально оформлюють актом, повідомленням або листом. У цих документах вказують дані про забраковану продукцію, винуватця, причини браку тощо.

Для обліку втрат від забракованої продукції передбачено рахунок «Брак у виробництві». На дебеті цього рахунка обліковують витрати на виправлення браку або вартість остаточно забракованої продукції. З кредиту списують вартість матеріалів або відходів від забракованої продукції, утримання із заробітної плати винуватців та остаточні втрати, які вносять до собівартості продукції.

У документах на виправлення браку потрібно конкретно показувати, на який вид браку використано матеріали або працю, та відбивати інші витрати.

Якщо підприємство не використовує рахунки «затрати за елементами», то для складання фінансового звіту потрібно виконати зведення аспектів затрат.