Бухгалтерський внутрішньогосподарський облік (1998)
В.5.1. На основі обліку повних затрат
Функціональний облік передбачає:
чітке розмежування функцій;
розробку розрахункових процедур, які дають змогу виміряти (квантифікувати) результати реалізації цих функцій.
Можна вирізнити три функціональних комплекси. І. Комплекс безпосередніх (прямих) функцій підприємства, що містить такі компоненти:
I. Використання виробничого потенціалу. Сюди відносять саме 1. виробництво готової продукції, її пакування і т. ін. 2.Матеріально-технічне постачання. 3.Облік та канцелярську діяльність. 4. Перспективний розвиток підприємства. 5.Збут та розширення ринків збуту. 6.Надання послуг покупцям. 7.Управління підприємством.
II. Комплекс допоміжних (непрямих) функцій, які забезпечать реалізацію комплексу. Він складається з таких функцій:
1.Комплектування кадрів та керування ними.
2.Здійснення капіталовкладень.
3.Постачання підприємству енергетичної сировини.
Підвищення продуктивності праці.
Експлуатація основних засобів.
3—5. Надання послуг — інформаційних, юридичних, конторських. 6. Транспортування та складування цінностей.
Затрати підприємства групуються окремо за кожною функцією для того, щоб виявити їх залежність від обсягу виробленої продукції, величини наданих послуг, а також визначити зміни затрат у часі. Зазначений метод обліку передбачає поділ затрат на два класи:
пов'язані з прямими функціями, розподіляють після попереднього їх групування за вісьмома блоками;
пов'язані з непрямими функціями, розподіляють пропорційно до величини наданих ними послуг.
Із щойно сказаного можна зробити висновок, що функціональний облік затрат відмінний від традиційного чіткішим розмежуванням функціональних зв'язків. Функціональний облік використовує більш розгалужену, ніж традиційний, структуру затрат. Функціональний облік може бути впорядкований за правилами обліку змінних затрат, він дає змогу виділяти та одержувати як облікові, так і планові дані, створює умови для контролю залежності величини затрат від ступеня використання виробничих потужностей підприємства, його легко адаптувати до змінних умов виробництва та ринку.
Структурний облік затрат на виробництво відповідає завданню інформаційного забезпечення адміністрації підприємства відомостями про очікувані (як найближчим часом, так і у віддаленому майбутньому) зміни у навколишньому (зовнішньому) середовищі. Це досягається завдяки тому, що всі затрати зводяться до трьох груп:
Прямі (змінні).
Непрямі (загальні) змінні.
Непрямі структурні (сталі), які в свою чергу поділяються на коротко- та довгострокові.
Виокремлення третьої групи дає змогу формувати інформаційну базу для прийняття управлінських рішень, які спрямовані на розвиток підприємства в змінюваних умовах ринкової кон'юнктури.
Короткострокові сталі (структурні) затрати містять затрати, пов'язані з підтримкою виробничого потенціалу підприємства в експлуатаційній готовності при даному ступені інтенсивності роботи машин та устаткування, а також заробітну плату в тій частині, яка не входить у загальні змінні затрати. Довгострокові структурні затрати містять затрати, пов'язані з виконанням як поточних (установлених на рік), так і перспективних (установлених на більш віддалений період) завдань. Вони поділяються відповідно на казуальні та фінансові затрати.
Визначальною властивістю двох виділених підгруп структурних довгострокових затрат є їх залежність від певних управлінських рішень, які групуються за об'єктами та суб'єктами управління, а також за часом їх прийняття. Крім того, облік довгострокових затрат передбачає порівняння затрат з можливими доходами від реалізації готової продукції; і казуальні, і фінальні затрати розподіляють між різними видами готової продукції згідно з «кривими життєвого циклу» предмета. Очікувані доходи від реалізації готової продукції у майбутніх звітних періодах дають підстави для кон'юнктурних прогнозів. Відповідну роботу виконує комерційний відділ підприємства. Запроваджений за цією системою нетрадиційний спосіб розподілу довгострокових структурних затрат полегшує передбачення результату за кожним з прийнятих управлінських рішень, а також реагування на зміну кон'юнктури.
Цей метод передбачає такі етапи розподілу затрат:
1. Віднесення до собівартості прямих змінних пропорційних
затрат. 2.Віднесення на собівартість змінної частини загальних затрат. 3.Розподіл за різними видами готової продукції сталих загальних затрат. При цьому застосовують два способи поділу сталих загальних затрат (СЗЗ): 1) пропорційно до загальної суми змінних (граничних) затрат (ПЗЗЗ); 2) пропорційно до брутто-прибутку.
Перший спосіб поділу сталих загальних затрат передбачає розрахунки загального коефіцієнта (процентне нарахування) сталих (постійних) затрат, що дорівнює
Другий спосіб розподілу сталих загальних затрат дає змогу приймати управлінські рішення, орієнтуючись на перспективну структуру виробництва. Практична реалізація цього способу веде до такого розподілу затрат, при якому чим більша передбачена величина брутто-прибутку на виріб, тим вищу частку сталих затрат на нього треба відносити.
Другий спосіб передбачає обчислення таких коефіцієнтів:
де СЗ — сталі затрати підприємства, крім пов'язаних з управлінням та реалізацією готової продукції; БП — брутто-прибуток; СЗУ — сталі адміністративно-управлінські затрати; СЗР — сталі затрати, пов'язані з реалізацією готової продукції.
Ця двоступінчата процедура розподілу сталих затрат може бути перетворена у багатоступінчату, тоді з величини брутто-прибутку послідовно відраховують сталі затрати різних підрозділів підприємства чи виконуваних ним функцій.
Облік затрат за факторами виробництва є наслідком обмеженості ресурсів, він спонукає до ефективнішого їх використання.
Відповідна модель не передбачає поділу затрат на прямі та непрямі, а також трактування сталих затрат як функції часу.
В основу побудови обліку покладена передумова, згідно з якою затрати ресурсів мають різну інтенсивність залежно від фази господарського циклу:
придбання (заготівля сировини, матеріалів);
формування запасу (підтримка ресурсів у виробничій готовності);
використання (інтенсивність споживання) запасів (ресурсів у виробництві).
На кожний вид ресурсів заведено нібито самостійний облік вартості, який охоплює три названі фази.
У порівнянні з двома головними концепціями обліку — за повними та неповними затратами — варіант обліку дає нові можливості для інформаційного забезпечення процесів прийняття управлінських рішень та організації контролю господарської діяльності.
В даній системі обліку затрати згруповані за кожним виробничим фактором та кожною фазою відтворення (постачання, утримання матеріальних запасів, виробництво, експлуатація), адміністрація отримує інформацію про необхідність тих чи інших управлінських рішень щодо зміни обсягів виробництва, нагромадження ресурсів чи ступеня їх використання, з підготовки та експлуатації устаткування, підвищення його продуктивності і т. д.
Метод обліку затрат за факторами не підпадає під традиційний підхід, який передбачає включення до затрат усіх видатків, пов'язаних з експлуатацією машин та устаткування незалежно від ступеня їх використання, згідно з яким реальна собівартість має вбирати тільки реальні затрати фактора виробництва.
Облік затрат за факторами виробництва дає змогу:
а) здійснювати багатоваріантне планування, б) регулярно провадити різнобічний аналіз затрат та в) формувати раціональну структуру собівартості готової продукції.
Облік відносних (умовних) індивідуальних затрат. Концепція повної собівартості заперечує застарілі погляди, за якими затрати щодо готової продукції розподіляються на загальні та змінні.
Згідно з таким варіантом обліку за місцями виникнення та центрами відповідальності на готову продукцію відносять лише ті затрати, які безумовно можна з ними ототожнити. За такого методу повністю зникають загальні (непрямі) затрати. Усі затрати трактуються як прямі.
Важливе значення мають такі поняття, як «сталі» та «змінні» затрати. Паралельно з обліком затрат організується облік відповідних доходів, що дає змогу виявити ту частину доходу, надходжень, виручки, що відшкодовує затрати, та ту його частину, що формує чистий прибуток (нетто-прибуток).