Сучасні економічні системи (2006)
2. Закономірний характер виникнення та функціонування економічних систем
Зокрема багато прихильників буржуазного напряму в економічній теорії, виходячи з методу суб'єктивної філософії, твердять про можливість вільного вибору економічної системи. На їх думку, всі економічні інститути створюються, змінюються і припиняють свою діяльність на основі законів та підзаконних актів владних структур, а тому люди можуть ці інститути сприймати, а можуть і відхиляти, не визнавати. При цьому вони вважають, що чинником, який змушує владні інститути створювати і змінювати економічні інститути, а людей - сприймати чи відхиляти їх (існуючі інститути), виступає ідеологія. Характеризуючи з таких позицій економіку середньовіччя, відомий американський економіст Н. Кайзер пише, що існування економіки вільного підприємництва ("laissez faire") зумовлено провідною роллю церкви як соціального інституту, існуючими звичаями, традиціями і відсутністю ідеї прогресу.
Подібної точки зору дотримуються Г. Гроссмен, Е. Гручі і деякі інші дослідники. Щоправда, Е. Гручі виникнення та зміни економічних систем намагається пояснити не тільки ідеологічними, а й технологічними чинниками. Так, він пише, що існуючі в тій чи іншій країні тип економічної організації або системи економічних інститутів складаються під впливом двох основних факторів: технологічного та ідеологічного. Виробництво, що базується на ручній праці, обов'язково є малим, натомість машинне виробництво може бути тільки великим.
Безумовно, рівень техніки і технології робить певний вплив на форми організації економічного життя, зокрема на техніко-економічні відносини. Але ж ці останні становлять собою лише одну з трьох складових виробничих відносин. Техніко-економічні відносини характеризують структуру виробництва, поділ та кооперацію праці, спеціалізацію і концентрацію виробництва.
Зрозуміло, що коли їх розглядати в історичному плані, наприклад, при феодалізмі та капіталізмі, то можна сказати, що в умовах ручного та машинного виробництва вони є різними. Проте, з точки зору Е. Гручі неможливо пояснити, чому при однаковому рівні техніки і технології, однакових розмірах підприємств в один і той же історичний період існують діаметрально протилежні економічні системи, скажімо, капіталістична і соціалістична. Дати відповідь на поставлене питання можна тільки тоді, коли враховувати всю сукупність продуктивних сил, виробничих відносин та господарський механізм.
Неможливість за допомогою технологічного підходу пояснити існування різних економічних систем змушує Е. Гручі все ж таки перевагу надавати ідеології. Так, він писав, що корінні відмінності між американською та радянською системами породжені не різною технологією або методами виробництва, а різними економічними, соціальними та політичними ідеями. При цьому взаємозв'язок між економічними системами та ідеологією розглядається з ідеалістичних позицій, а самій ідеології відводиться роль категоричного імператива, який визначає, зумовлює економічні та політичні дії суспільства. На його думку, капіталізм міг виникнути тільки після того, як склалася ідеолога вільного підприємництва, зростання ролі держави в сучасній економіці стало можливим також після того як пануюча ідеологія почала відводити державі більшу роль.
Іншими словами, підхід з позиції технологізму та ідеалізму до виникнення економічних систем приводить до ігнорування об'єктивних економічних законів, а отже, не дозволяє уявити процес розвитку людського суспільства як природно-історичний. З такого підходу неминуче випливає висновок про те, що нібито люди зовсім довільно можуть обрати собі ту чи іншу економічну систему, утвердивши перед цим певну ідеологію.
Проте, як свідчить історична дійсність, не ідеологія визначає тип економічної системи, а навпаки, економічна система визначає ідеологію. Ідеологія, як з'ясовувалося в курсі політичної економії, становить собою лише надбудову над виробничими відносинами, які виникають та існують незалежно від волі та свідомості людей. Більше того, ідеологія не може бути визначальним чинником виникнення та функціонування економічної системи ще й тому, що в класово антагоністичних суспільствах існує ідеологія панівного і пригнобленого класу. Наприклад, при капіталізмі існує ідеологія Паниного ласу, тобто буржуазна ідеологія, та ідеологія найманих працівників, тих хто змушений продавати свою робочу силу власникам засобів виробництва. Ці ідеології діаметрально протилежні, а тому, якщо припустити, що саме ідеологія зумовлює певний тип економічної системи, то треба було визнати, що в тих же США чи Англії" існують дві економічні системи.
Про те, що не від ідеології залежить існування економічної системи, красномовно свідчить практика ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах, в тому числі і в Україні. Ринкову ідеологію тут було сформовано в другій половині 80-х років, але ринкової економіки, подібної до американської чи англійської, у нас немає і через більш як п'ятнадцять років.
Сказане зовсім не означає, що ідеологія, виникнувши на основі певного економічного базису, не робить зворотній вплив на нього. Вона може загальмувати його розвиток, а може й сприяти прогресу. Проте незалежно від цього вона і в тому, і в іншому випадку залишається вторинним, залежним від виробничих відносин чинником.
На відміну від діалектичного підходу метафізика ігнорує причинно-наслідкові зв'язки і заперечує принцип історизму при дослідженні сучасних економічних систем. Щоправда, прихильники метафізичного підходу до економічних процесів та явищ не заперечують можливість запозичення окремих елементів однієї" економічної системи іншою. Наприклад, багато хто визнає сьогодні, що планування капіталістичної економіки, запровадження більш справедливого розподілу доходів між членами суспільства, соціальний захист населення і т. п. запозичені у соціалізму, а товарно-грошові відносини, мотив прибутку тощо перенесені в економічну систему соціалізму з капіталістичного ринку. Внаслідок таких запозичень, твердять ці автори, нинішній капіталізм став більш соціалістичним, ніж класичний, а соціалізм - більш капіталістичним, ніж класичний. Саме таку економіку вони називають "змішаною", чимось середнім між класичним капіталізмом і соціалізмом.
Хоча про суть "змішаної економіки" докладно йтиме мова у наступних темах, в даному випадку є потреба зупинитися на окремих її аспектах
Дійсно, нинішні економічні системи мають певні спільності, а нинішній капіталізм не схожий на класичний, якщо під Цим останнім розуміти капіталізм вільної конкуренції. Незважаючи на певний суб'єктивний спротив панівних верств сучасного капіталізму, цей останній об'єктивно, крок за кроком формує матеріальну основу соціалізму і водночас вводить окремі елементи виробничих відносин нового способу виробництва. Щодо твердження, що сьогоднішній соціалізм більш капіталістичний, ніж класичний, то воно потребує деякого уточнення.
Ні завершеної, цілісної теорії соціалізму, ні її реального втілення історія поки що не знає. Теоретичні напрацювання, що їх здійснили К Маркс, Ф. Енгельс, В. І. Ленін та їх послідовники, - це лише основні віхи становлення і розвитку нового способу виробництва і нової економічної системи. Визначення означених віх стало можливим завдяки прояву певних тенденцій розвитку тогочасних продуктивних сил і виробничих відносин. Здійснивши глибокий аналіз їх, К Маркс і Ф.Енгельс створили вчення про закономірності історичного розвитку, закономірності зміни однієї формації іншою. В. І Ленин розвинув це вчення в нових історичних умовах і на основі наявного, щоправда, вкрай невеликого досвіду, аргументував окремі положення щодо закономірностей побудови соціалізму.
Для того, щоб створити завершену, цілісну теорію соціалізму, необхідно мати в наявності соціалістичне суспільство. Те, що було в Радянському Союзі та інших країнах, які називалися соціалістичними, насправді було перехідним періодом від капіталізму до соціалізму. В інших було чимало елементів реального соціалізму, але навіть найважливіші з поміж тих елементів, тобто ті, що визначають тип економічної системи, не відповідали зрілому соціалізму. Скажімо, недосконалість механізму реалізації державної та кооперативної власності позбавляла і ту і іншу характеру дійсно суспільної власності. Неповною була планомірність, оскільки охоплювала незначну частину суспільного виробництва. Не відповідав зрілому соціалізму і рівень продуктивності праці. Адже для утвердження соціалізму необхідно було забезпечити більш високу, ніж при капіталізмі, продуктивність праці. А юна у порівнянні із США в промисловості СРСР становила 50 %, в сільському господарстві 25 %.
Слід мати на увазі, що наявність елементів соціалізму в нинішній капіталістичній економічній системі та елементів капіталізму в соціалістичній економічній системі зумовлена різними чинниками. В умовах капіталістичної економічної системи елементи соціалізму зароджуються і міцнішають в тій мірі, в якій капіталізм вичерпує свої власні механізми розвитку продуктивних сил. Тобто чим зріліше стає капіталізм, тим більше в ньому елементів соціалізму як системи, що покликана змінити дозрілу і перезрілу капіталістичну систему.
Існування елементів капіталізму в економічній системі соціалізму зумовлене тим, що соціалізм виникає з капіталізму, на його базі. Він не може в короткий строк позбутися деяких відносин капіталізму. Звичайно, ці відносини зазнають певних змін, набувають характерних особливостей внаслідок впливу на них дії економічних законів соціалізму. Так, закон вартості в умовах соціалізму перестає бути стихійним регулятором і стихійним стимулятором суспільного виробництва, оскільки зазнає впливу дії законів планомірності, основного економічного закону соціалізму тощо. Більше того, існування елементів капіталізму в економічній системі соціалізму хоча і довготривале, але не вічне. Чим повніше утверджуватимуться виробничі відносини соціалізму, тим менше буде ґрунту для існування поряд з ними елементів капіталізму.
Ця закономірність простежується на кожному етапі зрілості існуючих нині економічних систем. Якщо говорити найбільш загально, то можна виокремити дві економічні системи: капіталістичну і соціалістичну. Капіталістична економічна система характеризується пануванням приватної власності на засоби виробництва, наявністю експлуатації людини людиною, використанням товарно-грошових відносин як всезагальної форми зв'язку між суб'єктами господарювання. Соціалістична економічна система характеризується пануванням суспільної власності на засоби виробництва, відсутністю експлуатації людини людиною та гіланомірністю як всезагальною формою зв'язку між суб'єктами господарювання.
Капіталістична економічна система зародилася в надрах феодалізму і в своєму розвитку пройшла три етапи (три стадії) і на кожному етапі виступала в певній формі, зокрема як: економічна система капіталізму вільної конкуренції, економічна система монополістичного капіталізму, економічна система державно-монополістичного капіталізму.
На етапі капіталізму вільної конкуренції в економічній системі капіталізму мали місці елементи феодальних відносин і не існувало елементів відносин соціалізму. На етапі монополістичного капіталізму залишки феодалізму практично були відсутні, а натомість зароджуються і визрівають економічні та соціальні передумови загибелі економічної системи капіталізму. Адже виникнення монополій означає, що основна властивість капіталізму - вільна конкуренція - перетворюється у свою пряму протилежність - монополію. На етапі державно-монополістичного капіталізму в надрах відмираючої економічної системи відбувається, за словами В. І. Леніна, цілковита матеріальна підготовка соціалізму. Високий рівень усуспільнення виробництва, поширення прогнозування та програмування процесу капіталістичного відтворення, залучення до процесу управління виробництвом значної частини найманих працівників свідчать про те, що відбувається, так би мовити, втягування капіталістів, всупереч їх волі та свідомості, в якийсь новий суспільний порядок, перехідний від повної свободи конкуренції до повного усуспільнення.
Звичайно, ні в минулому, ні сьогодні рівень зрілості економічної системи капіталізму в різних країнах не був однаковим. А тому й в кожній з них залишки виробничих відносин попередньої економічної системи та зародки елементів виробничих відносин наступної системи різні Причому ця відмінність простежується навіть в країнах, які прийнято класифікувати як промислово розвинуті. До цієї групи відносять 25 країн. В них проживає понад 1,2 млрд. чоловік, тобто 23% населення світу. Вони виробляють 70% світового ВВП, 72% світового промислового виробництва і здійснюють 66 % світового торгового обороту. В розрахунку на душу населення тут виробляється від 10 до 25 тисяч доларів ВВП.
Проте серед цієї групи країн виокремлюють сім найбільш розвинутих - США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія. Італія, Канада - їхнє лідерство визначається надзвичайно високою продуктивністю праці, найбільшими обсягами виробництва ВВП і таким же високим обсягом зовнішньоторгового обороту. Рівень концентрації та централізації виробництва, рівень продуктивності праці, величина та якість науково-технічного і кадрового потенціалу в цих країнах такі, що дають підстави говорити про високий рівень зрілості в них матеріальних передумов соціалізму.
Другу групу становлять 14 невеликих за розмірами європейських кралі таких, як Австрія, Данія, Швеція, Швейцарія тощо. їхні економічні системи характеризуються високим рівнем соціально-економічного розвитку, значною роллю держави у перерозподілі національного доходу і соціальному захисті населення.
В третю групу входять Австралія, ПАР та Ізраїль - так звані країни переселенського капіталізму. Економічна система кожної з них також містить в собі значну компоненту виробничих відносин соціалізму. Причому в такій країні як Ізраїль ця компонента формувалася під впливом досвіду соціалістичного будівництва в СРСР, імпортованого сюди переселенцями.
Хоча між економічними системами означених трьох груп промислово розвинутих країн і є певні відмінності, вони не істотні. Це відмінності не стільки якісні, скільки кількісні. Чого не можна сказати про економічні системи країн, що розвиваються, так званих країн третього світу. До них відноситься більшість країн Азії, Африки і Латинської Америки.
Економічні системи цих країн | класифікуються також як капіталістичні, проте між ними і економічними системами промислово розвинутих країн існують істотні відмінності. По-перше, економічні системи країн, що розвиваються, як правило, містять в собі елементи виробничих відносин попередніх економічних систем - феодальної і навіть рабовласницької. По-друге, їх формування зазнавало постійного впливу з боку економічних систем промислово розвинутих країн. Передусім тих, які в свій час виступали метрополіями по відношенню до колоніальних та напівколоніальних країн. По-третє, формування та функціонування економічних систем країн, що розвиваються, зазнають більшого впливу суб'єктивних чинників, ніж це мало і має місце в економічних системах промислово розвинутих країн. Знаючи закономірності розвитку, керівництво означених країн може діяти в напрямі прискорення формування одних виробничих відносин і гальмування інших, тобто може свідомо вибирати шлях розвитку: капіталістичний чи соціалістичний. По-четверте, функціонування економічних систем країн так званого третього світу в значній мірі визначається потребами самозростання монополістичного капіталу промислово розвинутих країн. Іншими словами, характер економічних систем означених країн визначається не потребами їх власного розвитку, а потребами капіталу колишніх метрополій. Будучи втягнуті в міжнародний події праці не як незалежні держави, а як колонії, країни третього світу тривалий час змушені були миритися і зі своїм колоніальним становищем, і з роллю аграрно-сировинного придатка капіталістичного господарства.
їхні економічні системи еволюціонували до нинішнього стану у тісному зв'язку з кризою, розпадом та крахом колоніальної системи імперіалізму. Криза колоніальної системи виникла після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії та появи на світовій арені соціалістичної держави і тривала до початку другої світової війни. Жовтнева революція поклала початок гігантському за своїми масштабами національно-визвольному руху поневолених народів. Криза колоніальної системи означала різке загострення внутрішніх суперечностей колоніального панування, коли з появою першої соціалістичної держави колонії та залежні країни перестали миритися із своїм становищем. Хоча метрополіям у період між двома світовими війнами і вдалося в основному зберегти своє панування в означених країнах, проте позиції їх були підірвані. Криза колоніальної системи не внесла змін в економічні системи колоніальних країн, оскільки їх продуктивні сили, виробничі відносини та господарські механізми залишилися незмінними. Більше того, у зв'язку зі світовою економічною кризою кінця 20-х - початку 30-х років продуктивні сили багатьох країн навіть зазнали руйнування.
Певні зміни в економічних системах досліджуваних нами країн відбулися після розпаду колоніальної системи і отримання багатьма з них незалежності. Розпад колоніальної системи відбувався у період після другої світової війни і до середини 50-х років. За цей період стали незалежними такі країни, як Китай, Північна Корея, Північний В'єтнам, Індія, Пакистан, Індонезія, Бірма, Шрі-Ланка, Єгипет, Туніс, Куба та деякі інші. В одних із них формування економічних систем пішло в напрямі капіталізму, в інших - Китай, Північна Корея, Північний В'єтнам і Куба - в напрямі соціалізму.
В країнах, що обрали капіталістичний шлях розвитку, поряд із помітними залишками феодальних виробничих відносин швидко формувалися капіталістичні виробничі відносини. Цьому сприяли дії національної буржуазії, яка намагалася зайняти ключові висоти в економіці. Ті ж країни, що обрали соціалістичний шлях розвитку, звужували рамки існування докапіталістичної економічної системи і дещо обмежували зростання елементів капіталістичних виробничих відносин та стимулювали формування елементів соціалістичних виробничих відносин.
З другої половини 50-х років у національно-визвольній боротьбі колоніальних та залежних країн розпочалися процеси, які свідчили про те, що на порядок денний висувається питання про повну ліквідацію колоніалізму. Широка націоналізація капіталу іноземних монополій та місцевих капіталістів, будівництво нових підприємств дали можливість обмежити умови існування елементів як докапіталістичних, так і капіталістичних виробничих відносин і сформувати потужний державний сектор економіки. Так, вже на початку революційно-демократичних перетворень у Єгипті в руках держави було зосереджено 85% всього промислового виробництва, в Алжирі - 70 %, в Сирії - близько 85 %, в Бірмі - понад 80 %. В окремих країнах соціально-економічні перетворення зайшли так далеко, що стало можливим говорити про некапіталістичний шлях розвитку.
Як видно із викладеного, в економічній системі капіталізму на ранніх етапах її зрілості існують залишки виробничих відносин попередніх формацій, а на більш пізніх етапах - зародки виробничих відносин наступних формацій. Така ж закономірність властива й економічній системі соціалізму. Отже, якщо послідовно дотримуватися точки зору авторів концепції "змішаної економіки", то слід було б розрізняти капіталістичну "змішану економіку", де є залишки феодальних виробничих відносин, і капіталістичну "змішану економіку", де є зародки соціалістичних виробничих відносин. Відповідно треба було б класифікувати і постсоціалістичну економіку: соціалістичну "змішану економіку", де є залишки капіталістичних виробничих відносин і соціалістичну "змішану економіку", де є зародки наступної економічної системи.. Проте такий підхід неможливо вважати продуктивним, оскільки в основу класифікації клалися б неістотні для тієї чи іншої економічної системи риси. Тому більш доцільно діють ті автори, які в нинішніх економічних системах розрізняють капіталістичну і соціалістичну та їх різновиди.
До такого різновиду відносяться й економічні системи нинішніх постсоціалістичних країн. В них, хоча й збереглися залишки елементів соціалістичних виробничих відносин, панівними є відносини капіталістичні. Щоправда, ліквідація соціалістичних виробничих відносин і натомість формування капіталістичних відносин тут зумовлені не об'єктивними закономірностями, а суб'єктивними чинниками. Докладно про це йтиме мова у наступних темах.