Сучасні економічні системи (2006)
1. Марксистська теорія становлення, функціонування та зміни економічних систем
Як відомо, найбільший розвиток класична буржуазна політекономія отримала в працях А. Сміта і Д. Рікардо. Перший був ідеологом буржуазії мануфактурного періоду, другий - виражав інтереси промислової буржуазії епохи промислової революції. Оскільки на той час економічні інтереси буржуазії співпадали з інтересами розвитку виробництва і з прогресивними тенденціями суспільного розвитку взагалі, А. Сміт і Д Рікардо зробили ряд відкриттів в економічній науці Причому такі з них, як породжувана самим капіталістичним виробництвом тенденція норми прибутку до зниження, протилежність класових інтересів, породжувана тим, що частка робітника у виробленому продукті може зростати або зменшуватися тільки в тій пропорції, в якій падає або зростає частка капіталіста, та деякі інші давали підстави А. Сміту і Д Рікардо передбачити минущий характер економічної системи капіталізму. Проте вони цього не зробили. Навіть Д Рікардо, який у порівнянні зі А. Смітом значно наблизився до такого висновку, вважав, що антагоністичні класові протилежності є породженням природи і сприймав економічну систему капіталізму як абсолютну, вічну, природну. Щоправда, захист інтересів промислового капіталу у Д Рікардо зовсім не носив характеру упередженої апологетики капіталізму. Цей захист швидше всього зумовлений тим, що Д Рікардо, як і А. Сміт, писав свої економічні праці в епоху, коли інтереси промислової буржуазії співпадали з тенденціями суспільного розвитку.
Водночас в сиву давнину висувалися ідеї і про соціалістичний та комуністичний устрій суспільства, в якому не буде експлуатації людини людиною. Досить згадати утопічний соціалізм, з обґрунтуванням якого виступали Томас Мор і Томмазо Кампанелла (16-17 століття), Анрі Сен-Сімон, Шарль Фур'є і Роберт Оуен (18-19 століття). Проте перехід до нового ладу і його основні риси вони конструювали умоглядно, а тому їхні конструкції були утопічними. І В них елементи економічної системи соціалізму не отримали, та й не І могли отримати належного розроблення.
Слово "утопія" грецького походження: "у" - заперечувальна частка, "топос" - місце. Дослівно його можна перекласти як "ніде". Тобто ніде нема економічного ладу, економічної системи, що базується на пануванні суспільної власності на засоби виробництва, але така система можлива і доцільна Одним з перших мислителів, котрі висунули ідею побудови справедливого суспільства був Томас Мор (1478-1535 p. p.). Він походив з буржуазної сім'ї і посідав один з найвищих постів в Англії. За наказом короля Генріха VIII його стратили за "державну зраду". "Зрада" полягала в тому, що він виступав проти експлуатації людини людиною. В його книзі І проводилася думка, що щастя людини неможливе, поки І багатство в руках небагатьох членів суспільства, а всі інші живуть у злиднях. Він розкривав жахливі наслідки первісного І капіталістичного нагромадження, гнівно засуджував жорстокі закони, І що були спрямовані проти бідняків, і водночас показував ненажерливість багачів, їх прагнення злочинними способами нагромаджувати багатство. В його баченні суспільство мас складатися з рівноправних людей - ремісників та селян. Причому сільськогосподарською працею повинні займатися не тільки селяни, а й міське населення. В суспільств яке змальовує Томас Мор, відсутня влада золота, відсутні гроші, відсутні товарно-грошові відносини. Розподіл матеріальних благ здійснюється за потребами. Проте принцип розподілу за потребами не сформульовано чітко. Та й не міг він його сформулювати в тих історичних умовах.
Ідеї створення справедливого суспільства пропагував також італійський мислитель Томмазо Кампанелла (1568-1639). Він був монахом. В молодості очолював визвольну боротьбу трудящих на півдні Італії. Після придушення повстання був кинутий у тюрму, де провів 27 років. Основна його праця "Місто Сонця" (1602 р.) була написана в тюрмі. Як і Томас Мор, Томмазо Кампанелла виступав за справедливий устрій, що базується на суспільній власності на засоби виробництва і загальнообов'язковій праці. Причому міське населення повинне займатися не тільки ремеслом, а й сільськогосподарською працею. Суспільство не знає товарно-грошових відносин, розподіл в ньому здійснюється за потребами. Править містом колегія вчених.
Комуністичні ідеї знайшли відображення і в праці французького священика Жана Мельє (1664-1720 pp.) 'Заповіт". В цій праці Ж. Мельє критикував феодальні порядки і засилля релігії виступав за комуністичне суспільство, в якому панувала б суспільна власність на засоби виробництва, не було експлуатації людини людиною. Навіть більше, він закликав народ до непокори: не давати багатим того, що вони виробляють своєю працею, не миритися з тим, що владу узурпували багачі.
Нова хвиля появи теорій, що конструювали різноманітні моделі справедливого суспільства припадає на XIX століття, коли на арену класової боротьби проти експлуататорів вийшов робітничий клас. Одним із перших мислителів утопістів цього періоду був Француз Анрі Сен-Сімон. Хоча походив він із графської сім'ї, проте мріяв і писав про "Золотий вік", коли утвердиться такий суспільний лад, де не буде експлуатації людини людиною, кожний працюватиме за здібностями і отримуватиме відповідно до затраченої праці. При цьому Сен-Сімон вважав, що такий порядок повинна встановлювати держава, яка має перетворитися із апарата управління людьми в апарат по управлінню суспільним виробництвом.
Практично в один і той же час, що й Анрі Сен-О'мон, жив інший французький мислитель утопічного соціалізму - Шарль Фур'є (1772-1873 pp.). Він також мріяв про суспільство, багатством якого могли б користуватися не тільки капіталісти, але й трудяще населення. Досі писав мислитель, безпосередні виробники були відчужені від результатів їх праці. В його баченні таке суспільство мас бути побудоване наступним чином: все суспільство поділяється на виробничо-споживчі асоціаїтД які називаються фалангами. Кожна фаланга живе у великому приміщенні -фаланстері, де розташовані жилі приміщення, майстерні, їдальні, бібліотеки. Члени фаланги працюють переважно в сільському господарстві і лише чверть часу відводять ремісничій діяльності. До складу фаланги входять і капіталісти, які вкладають у фалангу свої капітали і мають право на 4/12 всіх її доходів. Решта доходів, на думку Фур'є, повинна розподілятися за працею (5/12) і за талантом (3/12). Таке суспільство утвердиться саме по собі, як тільки люди знатимуть про нього.
Поряд з іменами великих французьких соціалістів-утопістів стоїть ім'я англійського мислителя Роберта Оуена (1771-1858 pp.). Він був співвласником і директором текстильної фабрики, тобто капіталістом, але виступав проти капіталізму, проти експлуатації людини людиною. Протягом 29 років, коли управляв фабрикою, Оуен намагався реалізувати свої ідеї про справедливе суспільство: скоротив робочий день з 13-14 годин до 10,5 години, створив лікарняну касу, дитячі садки, школи, проявив турботу про поліпшення становища робітників. Пізніше він створив трудові комуни (споживчі та виробничі товариства), був головою першого конгресу, на якому було створено всезагальну професійну спілку Англії. Завдяки його зусиллям був прийнятий перший закон, що обмежував працю жінок та дітей на фабриках Головною перешкодою на шляху побудови справедливого суспільства Оуен вважав приватну власність г на засоби виробництва, а тому й головним завданням соціального, інтелектуального і морального прогресу вважав знищення приватної власності. На його думку, суспільний лад без приватної власності може утвердитися мирно, без класової боротьби.
Як бачимо, соціалісти-утопісти висунули чимало геніальних здогадок, але в цілому їхні вчення носили обмежений характер. Головний недолік їхніх поглядів на розвиток був зумовлений тим, що вони не розуміли закономірностей змін економічних систем. Як зазначав В. І. Ленін, їхній соціалізм був утопічним соціалізмом. Вони критикували капіталістичне суспільство, засуджували його, мріяли про знищення його, фантазували про кращий лад, апелювали до багатих відмовитися від експлуатації, але не могли вказати справжні шляхи виходу із найманого рабства, не могли відкрити закони зміни економічних формацій, не бачили в робітничому класі ту силу, яка здатна стати творцем нового суспільства. В робітничому класі вони бачили лише страждаючий клас і виступали на захист його.
Сьогодні можна по-різному відноситися до цієї теорії, але факт залишається фактом: класики марксизму вперше створили цілісну теорію виникнення, функціонування та зміни економічних систем. Вони вперше виокремили з великої сукупності суспільних відносин виробничі відносини як основні, первинні, визначальні. Ці останні виникають, функціонують і змінюються під впливом змін у рівні та характері продуктивних сил і водночас зумовлюють певну надбудову - політичні, правові, моральні, філософські, релігійні та інші погляди, а також різноманітні політичні та громадські установи та організації. Завдяки історичному матеріалізму людство отримало наукову уяву про причини виникнення, існування та загибелі докапіталістичних економічних систем, капіталізму та соціалізму.
Таке ж велике значення для наукового розуміння закономірностей виникнення, функціонування та зміни економічним систем мало вчення про додаткову вартість, яке, за висловом В. І. Леніна, є наріжним каменем всієї економічної теорії; основою аналізу і критики капіталістичної експлуатації Марксова економічна, теорія розкрила основні суперечності і тенденції розвитку буржуазного суспільства, які об'єктивно ведуть його до загибелі.
Завдяки матеріалістичному розумінню історії та вченню про додаткову вартість було встановлено, що розвиток економічних/ ^систем становить собою природно-історичний, закономірний процес, що визначальна роль в суспільному прогресі належить способу] виробництва - продуктивним силам та виробничим відносинам, що перехід від однієї економічної системи до іншої відбувається в результаті соціальної революції
Продуктивні сили становлять собою сукупність засобів виробництва і людей, котрі завдяки знанням і виробничому досвіду, навичкам та вмінню приводять в дію засоби виробництва, виробляючи необхідні матеріальні блага Головною продуктивною силою суспільства В. І Ленін називав виробників, трудящих, котрі постійно вдосконалюють засоби праці, збагачують свій виробничий досвід, підвищують продуктивність праці і в результаті цього примножують суспільне багатство. Постійного розвитку та вдосконалення зазнають і речові елементи продуктивних сил, передусім знаряддя праці.
В надрах капіталістичного виробництва продуктивні сили досягають такого високого рівня усуспільнення, що їх нормальне функціонування стає неможливим у рамках приватної власності і обумовленої нею анархії" виробництва. Під впливом вимог продуктивних сил, вказують К Маркс і Ф.Енгельс, капіталістичні відносини власності, залишаючись буржуазними, набувають все більш усуспільнену форму: на зміну окремому власнику приходять акціонерні товариства, монополістичні об'єднання, державне підприємництво і регулювання. Все це свідчить про те, що економічна система капіталізму сама себе заперечує, зживає. Як зазначав К. Маркс, відбувається ліквідація капіталістичного способу виробництва в межах самого капіталістичного виробництва.
Ще більш швидко і масштабно усуспільнення виробництва відбувається в епоху монополістичного капіталізму, коли посилюється концентрація виробництва, великих масштабів набуває одержавлення підприємств і навіть галузей, зростає потреба у запровадженні обліку джерел сировини і ринків збуту, впровадження планування та прогнозування економіки. Все це свідчить про те, що в надрах капіталізму визрівають умови для суспільного регулювання народного господарства Ці умови стають ще більш зрілими з переростанням монополістичного капіталізму в державно-монополістичний. В рамках цього останнього формуються основи механізму суспільного нагляду, суспільного регулювання економіки. Концентрація і централізація капіталу, розгалужена банківська система утворюють форму суспільного рахівництва, спільного розподілу засобів виробництва Достатньо робітничому класу завоювати політичну владу, щоб весь цей апарат економічного управління використати в інтересах всього суспільства, в інтересах суспільного контролю виробництва і споживання.
Неминучість зміни економічної системи капіталізму економічною системою соціалізму зумовлена не тільки зрілістю матеріальних передумов соціалізму, а й наростанням внутрішніх суперечностей капіталізму. Як зазначав В. І. Ленін, капіталістичне Усуспільнення виробництва монополіями не тільки не усуває суперечність між суспільним характером виробництва 1 капіталістичними виробничими відносинами, а й загострює її, Доводить до крайньої межі. Впроваджувані елементи планомірності та організованості не звільняють капіталізм від конкуренції, анархії виробництва, криз, міжімперіалістичних конфліктів.
Сказане зовсім не означає, що в умовах монополістичного або Державно-монополістичного капіталізму відбувається стагнація, закупорювання продуктивних сил. Вони продовжують розвиватися, зле їм стає все тісніше в рамках капіталістичних виробничих відносин, і передусім в рамках капіталістичних відносин власності.
Тобто має місце загострення основної суперечності капіталізму - суперечності між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичним способом привласнення його результатів.
Гігантське усуспільнення виробництва в органічному поєднанні з різким загостренням суперечностей капіталізму переконливо свідчать про зрілість економічної системи капіталізму для заміни її більш прогресивною економічною системою. Як зазначав В. І. Ленін, надзвичайно високий ступінь розвитку світового капіталізму, зміна вільної конкуренції державно-монополістичним капіталізмом, підготовка банками та союзами капіталістів апарату для суспільного регулювання процесу виробництва та розподілу продуктів, зростання пограбування робітничого класу монополіями і таке інше робить неминучим перехід до вищого гину суспільного господарства.
Більш досконалі продуктивні сили вимагають більш досконалих виробничих відносин, тобто відносин, що складаються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Виробничі відносини притаманні кожному способу виробництва, оскільки будь-яке виробництво передбачає наявність двох сторін." технічної і суспільної. Технічну сторону представляють продуктивні сили, суспільну - виробничі відносини. Щоб виробляти, люди повинні об'єднуватися певним чином для спільної діяльності і для взаємного обміну своєю діяльністю.
Основою виробничих відносин виступають відносини власності на засоби виробництва, оскільки вони визначають характер з'єднання робочої сили із засобами виробництва і сам характер виробництва, розподілу, обміну та споживання. При суспільній, колективній власності всі члени суспільства рівні по відношенню до засобів виробництва, а тому в процесі виробництва між ними діють відносини співвласництва та взаємодопомоги. Якщо власність на засоби виробництва є приватною, то між людьми неминуче встановлюються відносини панування і підпорядкування. Хто володіє засобами виробництва, той може економічно підпорядковувати собі тих, хто позбавлений засобів виробництва.
Слід мага на увазі, що в періоди загибелі однієї економічної системи та виникнення іншої співіснують різні типи виробничих відносин: старі, відмираючі, і нові, що народжуються. Більше того, в означені періоди, крім двох основних форм виробничих відносин можуть виникати перехідні виробничі відносини, характерною особливістю яких є те, що в рамках одного економічного укладу поєднуються різні за типом або навіть за характером економічні відносини. Наприклад, в період розпаду рабовласницьких відносин в деяких країнах виник колонат, який містив у собі елементи рабовласницьких та феодальних відносин. В період переходу від капіталізму до соціалізму в рамках одних і тих же укладів (форм) поєднувалися відносини колективної і приватної власності (державний капіталізм, змішані державно-приватні підприємства, напівсоціалістичні форми кооперативів на селі тощо).
Економічні системи змінюються в результаті дії закону відповідності виробничих відносин характерові і рівневі розвитку продуктивних сил. Наявність єдиної основи переходу від однієї економічної системи до іншої зумовлює існування деяких спільних рис цього переходу. До них відноситься передусім загострення основної суперечності старого способу виробництва, формування в результаті розвитку продуктивних сил об'єктивних і суб'єктивних передумов майбутньої формації. А це останнє свідчить про те, що економічна система виникає не на голому • місці і не за бажанням людей, а є необхідним продуктом попереднього розвитку. Як зазначав К Маркс, на певному ступені свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства приходять у суперечність з існуючими виробничими відносинами, або - що є тільки юридичним виразом останніх - з відносинами власності, всередині яких вони досі розвивалися. З форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються в їх окови. Тоді настає епоха соціальної революції. Із зміною економічної основи більш або менш швидко відбувається переворот в усій величезній надбудові.
Сказане стосується і зміни економічної системи капіталізму економічною системою соціалізму. Досвід СРСР та інших колишніх соціалістичних країн показав, що перехід від капіталізму до соціалізму за кілька десятиріч здійснити неможливо і що проголошення побудови "соціалізму в основному", "розвинутого соціалізму тощо було спробою видати бажане за дійсне. Насправді те, що було в цих країнах до початку реставрації капіталістичних виробничих відносин, відповідало перехідному періодові. До речі, про це говорили і писали в свій час окремі найбільш послідовні прихильники марксистського напряму політичної економи'. Причому не тільки в СРСР.
Щоправда, формувати об'єктивних та суб'єктивних передумов нової економічної системи саме по собі ще не забезпечує перехід до неї. Справа в тому, що кожна система виробничих відносин здатна навіть при подальшому загостренні її суперечностей пристосовуватися до розвитку продуктивних сил, не змінюючи своєї суті, за рахунок зміни або заміни новими лише окремих, менш істотних своїх ланок. Ця обставина, як свідчить історичний розвиток, виключає можливість самопереродження однієї економічної системи в іншу. Для заміни однієї системи іншою необхідні дії певних суб'єктивних сил щодо перебудови способу виробництва, господарського механізму.
Послідовне застосування матеріалістичного розуміння історії до аналізу будь-якого суспільства дає можливість в самому цьому суспільстві знайти сили, здатні повалити стару і створити нову економічну систему. Такими силами були: рабовласники, коли відбувалася зміна первіснообщинної економічної системи на рабовласницьку, поміщики, коли відбувався перехід від рабовласництва до феодалізму; буржуазія - під час буржуазних революцій; робітничий клас - в епоху переходу від капіталізму до соціалізму.
Щоправда, багато хто в минулому і сьогодні проти визнання за робітничим класом творчої місії. Одні з них виступають проти через те, що навіть теоретично не допускають можливість зміни капіталізму соціалізмом, інші не заперечують зміну капіталізму соціалізмом, але в ролі головної сили, здатної повалити капіталізм і утвердити соціалізм, особливо в умовах ШР, бачать інтелігенцію. Проте ні з першими, ні з другими погодитися неможливо, оскільки, по-перше, якщо послідовна зміна економічних систем мала місце включно до капіталізму, то і надалі суспільний розвиток не може зупинитися, закостеніти на рівні економічної системи, яку роз'їдають антагоністичні суперечності. По-друге, інтелігенція сама по собі не здатна на самостійні дії, достатні для повалення старої економічної системи, оскільки вона менш організована і менш сконцентрована, але більш схильна до індивідуалізму та власного конформізму. Ті ж її представники, котрі стають на точку зору робітничого класу, здатні просвітити і організувати його для заміни старої економічної системи новою.
При цьому слід пам'ятати, що в умовах НТР інтелігенція все більше перетворюється в один із загонів найманих працівників, тобто пролетарів, тих, хто живе за рахунок продажу своєї робочої сили власникам засобів виробництва. Іншими словами, нинішній робітничий клас - це не тільки люди важкої фізичної праці. До його складу входить великий загін науково-технічної інтелігенції. А це означає, що роль робітничого класу як сили, здатної забезпечити зміну капіталізму соціалізмом, постійно зростає.
Щ роль зумовлена багатьма чинниками, серед яких найважливішими є наступні:
робітничий клас є найбільш організованим класом, і ця організованість випливає з самого характеру праці на великих підприємствах;
робітничий клас є найбільш свідомим класом, оскільки політичну свідомість здобуває в гострих класових битвах. Щоправда, цього недостатньо. Ще потрібно, щоб в нього була політична партія, яка б допомагала йому краще усвідомити цілі, завдання, шляхи та засоби боротьби за зміну старої економічної системи новою;
робітничий клас найбільш інтернаціональний клас. Він І спроможний об'єднати всі експлуатовані верстви населення в даній країні - трудове селянство, міських дрібних товаровиробників, J інтелігенцію та службовців - і об'єднатися з трудящими інших крапі. J Адже капітал є силою міжнародною, і щоб повалити його панування, потрібний міжнародний союз робітничого класу. Недаремно К Маркс і Ф. Енгельс у "Маніфесті Комуністичної партії висунули і гасло "Пролетарі всіх країн, єднайтесь!"
Слід мати на увазі, що навіть повна зрілість об'єктивних умов для зміни економічної системи капіталізму економічною системою соціалізму сама по собі таку зміну не забезпечить. Потрібна ще й певна зрілість суб'єктивного фактора, тобто здатність робітничого класу на дії, достатні для утвердження нової економічної системи. Якщо суб'єктивний фактор не буде готовий до таких дій, то зміни старої економічної системи новою не буде.
Марксистська теорія економічних систем не тільки вказує на формування передумов виникнення нової економічної системи в надрах старої, але й визначає основні закономірності її функціонування та розвитку в перехідний період та у період зрілості Так, у перехідний період від капіталізму до соціалізму вказували основоположники марксизму, для становлення нової економічної системи має відбутися:
націоналізація капіталістичної власності і перетворення її в соціалістичну;
ліквідація поміщицького землеволодіння і націоналізація конфіскованих земель або передача їх у власність (користування) трудового селянства;
обмеження, витіснення і недопущення виникнення капіталістичних елементів;
забезпечення переходу дрібних селянських та ремісничих господарств на шлях соціалістичного кооперування;
створення планової соціалістичної системи господарства з усіма її важелями;
значне піднесення соціалістичного виробництва та підвищення продуктивності праці на базі науково-технічного прогресу;
підвищення матеріального та культурного рівня народу.
Здійснення цих перетворень призводить до утвердження лише
Слід мати на увазі, що цю фазу комуністичного способу виробництва обминути неможливо, тобто неможливо перейти від капіталізму безпосередню до комунізму. Повний комунізм може вирости лише із соціалізму, тобто він може виникнула тільки на своїй власній базі в результаті його розвитку. Основними причинами, що зумовлюють неминучість, обов'язковість першої фази комунізму, є:
те, що тільки на базі соціалізму можуть розвинутися продуктивні сили комунізму, тобто такі, що дадуть можливість подолати залишки старого поділу праці, сформувати нові виробничі відносини і досягла такого рівня виробництва, який забезпечить повний достаток матеріальних благ і послуг;
те, що самі люди мають пройти велику школу життя при соціалізмі, щоб позбутися пережитків минулого, звикнути добровільно і високопродуктивно працювати на суспільство, навчитися керувати суспільними справами, добровільно дотримуватися правил співжиття.
Означені вище продуктивні сили і виробничі відносини можуть J розвинутися тільки на базі суспільної власності на засоби І виробництва. Суспільна власність виступає основою нових відносин І виробництва, розподілу, обміну та споживання, оскільки:
вона економічно об'єднує всіх трудящих як рівноправних і господарів та учасників виробництва, котрі працюють безпосередньо на суспільство;
об'єднує всі державні та кооперативні підприємства в єдине ціле, тобто народне господарство, в якому з товарного обороту ^ виключені заводи, фабрики, земля і робоча сила, хоча і зберігається товарна форма зв'язку між господарсько самостійними колективами;
забезпечує дію економічного закону розподілу за кількістю і якістю затраченої праці. Сама ж необхідність принципу "від кожного - за здібностями, кожному - за працею" зумовлена рівнем розвитку продуктивних сил соціалізму;
визначає новий характер товарно-грошових зв'язків. Ці останні виражають відносини між виробниками, котрі вільні від експлуатації, є співвласниками суспільних засобів виробництва і виробленого продукту;
визначає планомірний характер розвитку економіки, тобто не тільки породжує необхідність планомірного розвитку, але й створює можливість здійснення його, зумовлює дію закону планомірного та пропорціонального розвитку економіки.
Все це зумовлює певні переваги економічної системи соціалізму у порівнянні з капіталізмом. Причому ці переваги не тільки обґрунтовані теоретично, але й підтверджені практикою соціалістичного будівництва в СРСР та інших соціалістичних країнах, а також практикою відновлення капіталістичних виробничих відносин у багатьох із них. Неупереджений аналіз соціально-економічного розвитку означених країн в період переходу від капіталізму до соціалізму та в період руху у зворотньому напрямі переконує, що їв відміну від капіталізму економічна система соціалізму:
виключає економічні кризи та анархію виробництва, забезпечує планомірний розвиток економіки та постійне кількісне і якісне зростання продуктивних сил;
створює умови для комплексного розвитку всіх галузей народного господарства та раціонального використання природних ресурсів;
ліквідує паразитичне споживання, яке поглинає значну частку національного доходу капіталістичних країн;
викликає до життя нові стимули до праці, породжує колективну зацікавленість трудящих в результатах праці. Хоча багато хто із авторів та прихильників ринкових перетворень висміює Комуністичні Суботники та Стаханівський рух у колишньому СРСР, ці останні були яскравим свідченням того, що соціалізм відкриває великі можливості для зростання продуктивності праці;
перетворює працівника з придатка до машини у її господаря, зацікавленого у розвитку науки і техніки та їх впровадженні у виробництво.
Всі ці переваги проявляються тим повніше, чим вища зрілість соціалізму, чим ближче соціалізм наближається до комунізму як Другої фази комуністичного способу виробництва. Це наближення, на Думку основоположників марксизму, відбувається еволюційним шляхом, тобто шляхом переростання соціалізму в комунізм. Тому воно в принципі відрізняється від перетворення капіталізму в соціалізм. До таких відмінностей прийнято відносити наступні:
комунізм виникає на своїй власній базі шляхом розвитку та зміцнення соціалізму, в той час як соціалізм утверджується на базі, що була створена капіталізмом. У зв'язку з Цим для побудови повного комунізму не треба знищувати існуючу економічну систему, оскільки вона є однотипною і для соціалізму, і для комунізму. Перехід до комунізму відбувається шляхом зміцнення і розвитку головних засад соціалізму. А для виникнення соціалізму, як вже зазначалося, необхідне революційне заперечення капіталізму;
процес становлення комунізму відбувається не через зіткнення класів, як це має місце у перехідний період від капіталізму! до соціалізму, а через розвиток та зміцнення всіх соціальних груп. Причому перехід від соціалізму до комунізму відбувається за відсутності експлуататорських класів, в умовах, коли всі члени суспільства зацікавлені в утвердженні принципів] комунізму;
перехід до комунізму здійснюється поступово, без соціальних! потрясінь. Це зумовлено характером самого способу виробництва, ще лежить в основі обох фаз комуністичного суспільства На обох фазах панує суспільна власність на засоби виробництва Щоправда, на першій фазі комуністичного способу виробництва вона менш зріла, а тому в процесі свого розвитку має перерости у більш зрілу, комуністичну.
При соціалізмі існують, як правило, дві форми суспільної власності на засоби виробництва: державна і кооперативна Обидві вони однотипні за своєю природою, обидві виключають експлуатацію людини людиною, зумовлюють планове ведення господарства, спільність економічних інтересів та союз дружніх класів. Соціалістичний характер державної та кооперативної власності містить в собі можливість іх зближення і злиття в єдину, загальнонародну комуністичну власність.
На думку основоположників марксизму, зближення двох форм власності і переростання їх в єдину загальнонародну власність має відбуватися таким чином. По-перше, шляхом зростання питомої ваги загальнонародної власності на засоби виробництва в результаті розвитку соціалістичної промисловості, транспорту, зв'язку, будівництва, невиробничої сфери тощо. По-друге, шляхом зростання рівня усуспільнення кооперативної власності в результаті збільшення неподільних фондів кооперативів, розширення колективних форм задоволення потреб, розвитку державно-кооперативних та міжкооперативних виробничих зв'язків. Становлення єдиної загальнонародної власності буде означати, що засоби виробництва належатимуть всьому суспільству, повністю перейдуть у його володіння та управління. Проте наявність однакового відношення до засобів виробництва ще не означатиме встановлення повного комунізму. Адже воно не може забезпечити перехід суспільства до основного принципу комунізму - і4від кожного - за здібностями, кожному за потребами". Для його утвердження необхідно, щоб праця стала першою життєвою потребою для всіх членів суспільства. При комунізмі людина буде прагнути до праці не тому, що ш необхідно заробити на прожиття, як це має місце при соціалізмі. Про задоволення потреб кожної людини подбає суспільство. Сама ж людина дбатиме про суспільні інтереси, про задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства і це знаходитиме у прагненні творчо вирішувати виробничі, технічні, наукові та інші проблеми. Тобто люди добровільно працюватимуть на суспільство, а отже, і на себе. Для того, щоб праця стала першою життєвою потребою всіх членів суспільства необхідно:
змінити характер праці, тобто зробити працю творчою, привабливою. Досягти цього можна лише шляхом поєднання розумової та фізичної праці в результаті механізації та автоматизації виробництва;
створити повний достаток матеріальних і духовних благ, які зможуть забезпечити всім членам суспільства розвиток їхніх здібностей;
виховати високоосвічених і комуністично свідомих людей, здатних ставити інтереси суспільства на перше місце, здатних жити при комунізмі.
Слід мати на увазі, що для утвердження повного комунізму всі названі чинники однаково важливі. Відсутність будь-якого з них не Дозволить запровадити комуністичний принцип розподілу. Скажімо, навіть маючи повний достаток матеріальних благ, необхідних для впровадження розподілу за потребами, суспільство не зможе реалізувати означений принцип розподілу, якщо люди не матиму» високої духовної культури.
Багато хто із західних та вітчизняних вчених і політиків заперечу» можливість існування економічної системи соціалізму і комунізму спираючись на досвід колишнього СРСР та інших країн, як здійснюють перехід від недобудованого соціалізму до капіталізму, При цьому вони не враховують той факт, що в означених країнах навіть в умовах перехідного періоду від капіталізму до соціалізму коли продуктивні сили ще не досягли рівня розвитку, характерного для зрілого соціалізму, розподіл значної частини матеріальних і духовних благ здійснювався незалежно від кількості та якості затраченої праці. Так, населення цих країн користувалось безплатним навчанням в усіх навчальних закладах, медичною допомогою, дитячими яслями та садками, бібліотеками та тощо. Суспільні фонди споживання давали можливість зближувати рівні доходів різних сімей, оскільки розмір доходу, отримуваного із суспільних фондів, залежав від кількості членів сім'ї.
В цих же країнах чимало було зроблено і для того, щоб подолати протилежність та істотні відмінності між містом і селом, між розумовою та фізичною п