Фінанси підприємств

В основу страхового платежу покладено тарифну ставку, яку називають брутто-ставкою. У її структурі два основних елементи: нетто-ставка та навантаження. Кошти з нетто-ставки використовуються для утворення основної частини страхового фонду, а тому відіграють роль забезпечення виплат страхового відшкодування. За рахунок навантаження до нетто-ставки покриваються витрати на проведення страхових операцій. Питома вага навантаження в брутто-ставці залежить від специфіки конкретної страхової операції, форми та виду страхування і, як свідчить міжнародна практика, коливається від 10 до 49%. За своєю фінансовою природою нетто-ставка пов'язана з ймовірністю заподіяння страхувальнику певного матеріального збитку, відображає обсяг страхової відповідальності страховика у разі страхування майна чи підприємницьких ризиків, для яких властиві декілька видів страхової відповідальності. Загальна нетто-ставка може складатися з суми кількох окремих нетто-ставок. Зазначимо також, що розмір нетто-ставки перебуває під впливом багатьох чинників, що відображають конкретні умови, в яких знаходиться застраховане майно, здійснюється виробництво, живе й працює людина.

Навантаження до нетто-ставки має бути достатнім для покриття таких складних витрат страховика: оплати праці співробітників страхової організації, затрат на рекламу, адміністративно-господарських витрат (оренда приміщення, плата за комунальні послуги тощо), оплата послуг підприємств зв'язку, відрахування до резервних та інших фондів. Обсяг навантаження мусить бути достатнім і для формування прибутку страховика. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 4 травня 1994 року №358 "Про удосконалення механізму державного регулювання тарифних ставок у сфері страхування" норматив витрат на введення страхової ставки не може перевищувати:

з обов'язкового державного страхування - 6% від розміру

тарифу;

з обов'язкового страхування майна та відповідальності -

20% від розміру тарифу;

з обов'язкового особистого страхування - 15% від

розміру тарифу.

Для забезпечення зазначених вимог необхідна постійна робота з встановлення, уточнення та коригування страхових тарифів, а це передбачає виконання деяких умов. Однією з них є підтримання еквівалентності інтересів страхових партнерів. Це означає, що нетто-ставки мають якомога повніше відповідати ймовірності збитку, бо лише в такому разі кошти страховою фонду, одержані від страхувальників за тарифний період, будуть достатніми для страхового відшкодування.

Розміри тарифних ставок визначаються здебільшого в регіональних межах (на Україні це Полісся, лісостепова зона, степова тощо) в середньому на 5 або 10 років. У регіональних межах має відбуватись і поверненість виплачених платежів у вигляді страхового відшкодування. Дотримання умов еквівалентності інтересів страхових партнерів відповідає перерозподільчій природі страхування, зміст якої - в замкнутому розподілі збитку одного застрахованого на всіх. Важливо забезпечити доступність розмірів страхових тарифів для якомога ширшої сукупності страхувальників. Якщо застосувати надмірно високі тарифні ставки, то вони можуть виявитись нереальними для багатьох суб'єктів внаслідок їхнього слабкого фінансового стану. Проте доступність тарифних ставок визначається, в першу чергу, числом страхувальників, а також кількістю застрахованих об'єктів. Однією з умов визначення розміру страхових тарифів є їхня стабільність за тривалий час. Саме незмінність тарифних ставок впродовж багатьох років посилює у страхувальників упевненість щодо фінансової стійкості страхової організації. Зрозуміло, що із зміною конкретних обставин проведення страхових операцій тарифи не можуть залишатись стабільними. Розширення обсягу страхової відповідальності, якщо дозволяють діючі тарифні ставки, є також однією з умов встановлення певної величини тарифів. Дотримання її є пріоритетним напрямом у діяльності страховика з огляду на те, що чим значніший обсяг страхової відповідальності, тим повніше задовольняються інтереси страхувальників.

Визначення величини тарифної ставки мас величезне значення для забезпечення рентабельності страхових операцій і діяльності страховика в цілому. Адже останній здійснює виплати із страхового відшкодування, несе інші витрати, формує прибуток лише за рахунок страхових платежів.

При страхуванні відбувається замкнутий розподіл збитку між страхувальниками. Тому при встановленні величини нетто-ставки можна застосувати рівність

сп = св,

в якій СП - страхові платежі, що відповідають нетто-ставкам; СВ - обсяг страхового відшкодування. Розрахувавши праву частину рівності, одержимо шукану величину страхових платежів. Щоб визначити ймовірність втрати, без якої неможливо розрахувати величину нетто-ставки, і необхідно зробити деяке припущення. Нехай умовно вважається, що внаслідок кожного страхової о випадку, який фактично стався, знищується один страховий об'єкт. Тоді ймовірність матеріальних збитків в результаті цього залежить, насамперед, від ймовірності настання страхових випадків. Якщо визначиш приблизно їх кількість за тарифний період, то можна обрахувати і ступінь вірогідності настання них випадків. Ця величина являє собою відношення кількості страхових випадків до числа застрахованих об'єктів.

Розрахунковий показник рівня збитковості страхової суми показує ймовірність втрат страховика у вигляді тієї частки сукупної страхової суми, яка вибуває із страхового портфеля щорічно або ж за тарифний період залежно від настання страхових випадків та необхідності відшкодування збитків. Будучи вираженою у вигляді певної процентної ставки, зазначена частка є основою для встановлення нетто-ставки. В цілому рівень збитковості страхової суми як відношення деяких грошових показників залежить від дії різних чинників.

Вкажемо на основні з них: a - число застрахованих об'єктів одним страховиком; b - страхова сума застрахованих об'єктів; с - число фактичних страхових випадків; d - кількість пошкоджених (загиблих) об'єктів;/- сума страхового відшкодування; q - показник збитковості страхової суми.

Беручи до уваги дію зазначених чинників, можна обчислити три показники, які показують міру їхнього впливу на збитковість страхової суми.

Перший показник - (с: а) - показує частоту настання страхових випадків як відношення числа страхових випадків до кількості застрахованих об'єктів. Змістом його є процент аварійності засобів транспорту, травматизму людей, загибелі худоби тощо.

Другий показник (d : с) - визначає спустошеність від настання одного випадку шляхом віднесення числа постраждалих об'єктів до кількості страхових випадків, що відбувалися. Цей показник інформує про число об'єктів, які потерпіли від настання одного страхового випадку: повені, землетрусу тощо.

Третій показник - (f: b) : (d: а) - характеризує відношення ризиків. Змістом його є відношення середнього страхового відшкодування за один постраждалий об'єкт до середньої страхової суми одного застрахованого об'єкта. Якщо було часткове пошкодження об'єкта, то цей показник свідчить про середній ступінь пошкодження одного об'єкта. При певному його зниженні досліджуваний показник характеризує перевищення великих ризиків у страховому портфелі над їхньою середньою страховою оцінкою. Якщо названі показники перемножити, то можна одержати синтетичний показник збитковості страхової суми:

Розрахунок нетто-ставок за кожним видом або одноразовим об'єктом страхування починається з визначення середнього показника збитковості страхової суми за тарифний період, тобто за 5 чи 10 років з врахуванням ризикової поправки. Для цього спершу будується ряд збитковості страхової суми і аналізується його тенденція. Залежно від одержаних висновків вирішується питання про величину ризикової поправки. Методика розрахунку обсягу навантаження до нетто-ставки спирається на встановлення фактичних затрат на утримання страхових організацій, котрі здійснюють вид страхування, за декілька попередніх років. Пояснюється це тим, що частка навантаження в брутто-ставці має тенденцію до зменшення, фактичні затрати на проведення відповідного виду страхування обчислюються за даними бухгалтерської та статистичної звітності. Після цього визначається їхня питома вага (в процентах) у сумі страхових платежів, які надійшли за той же період. Для обчислення навантаження необхідно встановити обсяги брутто-ставки і нетто-ставки, різниця між якими буде відображати шукану величину. Обсяг брутто-ставки можна розрахувати, застосувавши формулу

де Н (%) - питома вага навантаження в брутто-ставці, яка встановлюється на основі розрахунку фактичних накладних витрат страховика за декілька попередніх років.