Фінанси підприємств

Фактори, які можуть обумовити фінансову кризу на підприємстві, прийнято ділити на зовнішні чи екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства) і внутрішні чи ендогенні (які залежать від підприємства).

Основними екзогенними факторами кризи на підприємстві можуть бути:

спад кон'юнктури в економіці в цілому;

значний рівень інфляції;

нестабільність господарського (і особливо податкового) законодавства;

нестабільність фінансового і валютного ринків;

посилення конкуренції в галузі;

посилення монополізму на ринку;

дискримінація підприємств органами влади і управління;

політична нестабільність в країні місцезнаходження підприємства чи в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції).

Основними ендогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

відсутність стратегічної спрямованості дій підприємства;

дефіцити в організаційній структурі;

низький рівень маркетингу і втрата існуючих ринків збуту продукції;

незадовільне використання виробничих ресурсів;

непродуктивне утримання зайвих робочих місць. Типовими наслідками впливу вищенаведених факторів на фінансово-господарську діяльність підприємства є:

втрата клієнтів і покупців готової продукції;

зменшення кількості замовлень і контрактів зі збуту;

неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

збільшення собівартості і різке зниження продуктивності праці;

збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і понаднормативні запаси;

виникнення внутрівиробничих конфліктів і збільшення плинності кадрів;

збільшення тиску на ціни;

суттєве зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоотримання виручки від реалізації продукції.

Рішення про проведення санації підприємства чи про його ліквідацію приймається на підставі висновків санаційного аудиту. Аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення вірогідності їхньої звітності та обліку, повноти й відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності юридичних та фізичних осіб. Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських фірм. Він має свої особливості як щодо методів, так і щодо об'єктів та цілей проведення. Характерною рисою санаційного аудиту є те, що він здійснюється на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Основна його мета полягає в оцінці санаційної спроможності підприємства. Для досягнення цієї мети в процесі аудиту вирішуються такі завдання:

проводиться причинно-наслідковий аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства;

визначаться глибина фінансової кризи та можливості її подолання;

робиться порівняльний аналіз сильних та слабких сторін підприємства

здійснюється економіко-правова експертиза наявної в підприємства санаційної концепції;

робиться висновок про доцільність санації чи ліквідації суб'єкта господарювання.

Санаційна спроможність — це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації. До загальних передумов санаційної спроможності відносять наявність у підприємства потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме:

а) реальних можливостей збільшення виручки від реалізації, скорочення собівартості продукції і на цій основі досягнення майбутньої прибутковості фінансово-господарської діяльності;

б) реальних можливостей досягнення задовільної структури балансу;

в) реальних можливостей забезпечення стабільної ліквідності та платоспроможності.

Санаційно спроможним підприємство буде в тім разі, якщо продисконтована очікувана вартість майбутніх активів (за умови успішної санації") буде більшою за вартість його ліквідаційної маси перед проведенням санації. Оцінюючи санаційну спроможність % підприємства, виходять передовсім з його об'єктивних економіко-правових характеристик та показників. Суб'єктивна "моральна спроможність" та готовність власників підприємства та персоналу до кінця боротися за житія підприємства, як правило, відіграють незначну роль.

Санаційний аудит є дуже важливою складовою моделі санації підприємства. Він включає ідентифікацію даних, експертизу, розробку висновків та рекомендацій.

Етапи та порядок проведення санаційного аудиту характеризуються відповідною структурно-логічною схемою (рис).

У процесі поглибленого аналізу фінансово-господарського стану підприємств ва, що перебуває у фінансовій кризі, послідовно вирішуються такі завдання: оцінка результатів господарської діяльності за попередній та поточні роки; визначення фази кризи; ідентифікації" причин кризи; виявлення факторів, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники діяльності підприємства; виявлення та систематизація "слабких місць" у діяльності підприємства; формулювання висновку про задовільну (чи незадовільну) структуру балансу та про платоспроможність (чи неплатоспроможність) даного суб'єкта господарювання; виявлення резервів та факторів потенційної беззбиткової діяльності.

Завершується аудит загальною оцінкою санаційної придатності з наступним прийняттям рішення про доцільність санації чи ліквідації підприємства.

Базою для проведення санаційного аудиту є вихідні дані про оперативне (фактичне) та стратегічне становище підприємства Джерела інформації, що використовуються в процесі санаційного аудиту, показано на рис. 11.4.

Поряд зі звітними бухгалтерськими даними для оцінки санаційної придатності підприємства слід також використовувати зовнішні джерела, а саме: статистичні дані, які характеризують діяльність тієї чи іншої галузі та народне господарство в цілому, описовий матеріал засобів масової інформації, висновки незалежних експертів, нормативні документи. Треба зауважити, що процес збирання та систематизації даних щодо стратегічного становища підприємства є набагато складнішим, ніж збирання інформації щодо його актуального стану.