Зовнішньоекономічна діяльність підприємств (2004)
3.3. Визначення ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємств
Визначення ефективності зовнішньоекономічних операцій проводиться для обгрунтування не лише окремих пропозицій щодо закупівлі та продажу певних товарів. Ці дані можуть бути використані при розробці планів експорту й імпорту в масштабах країни, при оцінці структури та напрямків зовнішньоторговельного обігу. Подібні розрахунки виконуються як у національній, так і в іноземній валюті.
При визначенні ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємств застосовується системний підхід, який надає можливість здійснити комплексний аналіз будь-якого виду зовнішньоекономічної операції. Для здійснення економічного аналізу потрібно обрати критерій ефективності. Критерій - це головна ознака, що відрізняє його від інших класифікаційних одиниць. На основі такої ознаки здійснюється кількісна оцінка ефективності виробництва. Згідно з цим визначенням обраний критерій має відповідати принципам побудови показників ефективності, а також всебічно відтворювати її економічну сутність.
На основі похідних даних можна вирахувати проміжні та узагальнений показники, побудувати факторну модель, розробити формули впливу факторів на узагальнений показник, вирахувати можливі відхилення при здійсненні фінансово-господарської діяльності, обчислити резерви та обґрунтувати проблеми, які потребують негайного вирішення на управлінському рівні.
Економічне обґрунтування діяльності підприємств, у тому числі і тих його напрямків, які пов'язані із зовнішньоекономічною сферою господарювання, здійснюється на підставі аналізу показників ефективності.
Показники економічної ефективності поділяють на:
1) показники ефекту, що визначаються як абсолютні значення і відтворюються в грошових одиницях як різниця між результатами діяльності та витратами на її здійснення;
2) показники ефективності, що визначаються як співвідношення прибутку від діяльності підприємства до витрат на її здійснення і відтворюються відносними величинами: відсотками, частками одиниці.
Розрахунок показників ефективності вимагає дотримання наступних принципових методологічних положень:
1) принципу всебічного обліку всіх складових елементів витрат та результатів, який припускає якісну класифікацію і відтворення відповідних показників у документах оперативного, статистичного і бухгалтерського обліку;
3) принципу зведення різнотермінових витрат і результатів до одного моменту часу за допомогою дисконтування;
4) принципу зіставлення з базовим варіантом, що відтворює сутність застосування показників ефективності для здійснення економічного аналізу, який проводять не тільки з метою опису поточного стану діяльності суб'єкта господарювання, а й з метою опрацювання пропозицій щодо поліпшення економічної ситуації, яка склалася в періоді, що аналізується.
Здійснюваний економічний аналіз полягає у вивченні поточного стану підприємства в галузі ЗЕД, його відхилень від запланованого рівня та виявленні факторів, що спричинили ці відхилення. Він є базою для прийняття управлінських рішень, тому має за мету:
1) оцінити діяльність підприємства та його підрозділів;
2) виявити можливі резерви;
3) сформулювати проблему, яку слід вирішити.
Оцінка діяльності здійснюється шляхом зіставлення фактичних результатів із запланованими або за попередній період. Можливою вважається і оцінка відносно нормативних показників або показників аналогічних підприємств. Результати оцінки діяльності є базою для стимулювання цієї діяльності, коректування планів.
Виявлення резервів - надзвичайно важливий етап для розробки планових організаційно-технічних заходів з метою підвищення ефективного функціонування підприємства. Обізнаність щодо резервів, а саме їх величини і місць виникнення, дає змогу класифікувати їх за ступенем важливості, рівнем управління, часом дії.
Формулювання проблем, які виникають під час діяльності підприємства, дозволяє оперативно реагувати на зміни внутрішнього та зовнішнього середовищ. Формулювання проблем здійснюється на основі вивчення факторів будь-яких відхилень і є важливим аспектом подальшого їх розв'язання.
Під час організації аналізу слід вирішити питання методологічного характеру:
1) обрати мету і визначити задачі аналізу;
2) визначити час і послідовність методики його проведення;
3) визначити джерела інформації та її вірогідність;
4) обрати методику здійснення аналізу;
Від цього залежить перелік етапів аналізу і послідовність його проведення. Визначення оптимального співвідношення між терміном проведення та глибиною аналізу - не менш важлива проблема. Одним зі шляхів розв'язання проблемної ситуації є системний підхід. Стратегію побудови економічного аналізу можна зобразити у вигляді піраміди (рис. 3.3.1):
Структуру аналізу згідно з наведеною схемою можна пояснити так: він починається з найвищого рівня управління або узагальненого показника, далі визначається коло факторів, які впливають на важливі складові, а наприкінці обираються показники, за допомогою яких здійснюється економічний аналіз.
Методику аналізу застосовують залежно від:
- мети аналізу;
- наявності інформації;
- часу проведення аналізу.
Складність і різноманітність методик залежить від рівня управління: чим нижчий за ієрархією рівень управління, тим більш спрощені проблеми та методика аналізу, і навпаки, чим вищий рівень управління, тим складніші виникають проблеми, які, відповідно, потребують застосування найбільш досконалої методики аналізу. Вирішення останнього протиріччя знаходять у розробці факторної моделі, яка являє собою органічно узгоджену систему узагальнених, проміжних та похідних показників, що характеризують функціональну сферу аналізу і взаємозв'язок між ними.
Розробка факторної моделі здійснюється послідовно від узагальненого показника через проміжні до похідних, які відтворюють особливості технології та організації виробництва, конструкції виробів, умов матеріально-технічного постачання тощо. Розробка факторної моделі починається із встановлення узагальненого показника (вибору критерію ефективності певного виду діяльності). Після встановлення узагальненого показника дослідник-аналітик розглядає складові 1-го рівня розчленування. До складових узагальненого показника відносять проміжні показники, що увійшли до формули його розрахунку. Мета проведення аналізу визначає склад проміжних показників. Потім за кожним складовим показником 1 -го рівня розчленування розглядають формулу розрахунку залежно від мети аналізу і встановлюють проміжні показники 2-го рівня розчленування. Після таких дій вони оцінюються з точки зору своєї належності до показників, що відтворюють техніко-технологічний рівень і можливості їх подальшого розчленування. Повторивши процедуру розчленування узагальненого показника за складовими показників 2-го рівня, дослідник-аналітик досягає 3-го рівня, а далі, згідно із формулами розрахунку, - похідних показників.
Глибина розчленування, як зазначалося вище, обмежується, з одного боку, можливістю подальшого розчленування показників та особливостями похідних показників, а, з іншого боку, визначається метою аналізу.
Після розробки факторної моделі слід проаналізувати похідні показники, на базі яких і здійснюється моделювання. Систематизація цих показників відтворюється у табличному вигляді (табл. 3.3.1).
Основою започаткування факторної моделі можна вважати розробку формул розрахунку впливу факторів на узагальнений показник. Інструментарієм такого процесу є метод «ланцюгових підстановок», сутність якого полягає в тому, що вплив різних факторів на узагальнений показник визначається шляхом послідовної заміни базових значень проміжних показників на ті, що аналізуються. За таких умов у першу чергу заміна здійснюється за кількісними показниками, а потім - за якісними. Якщо ж у формулі декілька кількісних і якісних показників, то послідовність підстановок визначається економічною логікою процесу.
Слід зауважити, що складення формул факторного впливу на обраний критерій ефективності зовнішньоекономічної діяльності повинно здійснюватися з підвищеною відповідальністю, оскільки неналежне урахування будь-якого фактора може призвести до хибних результатів і, як наслідок, до невірних керівних рішень.
Приклад 1. Річний обсяг експортних операцій можна уявити як добуток ціни одиниці продукції, кількості одиниць, які постачають згідно з контрактом, кількості контрактів, які було укладено протягом року. Зрозуміло, що приклад відповідає умовам, коли постачають один вид продукції (/« = 1), ціна її одиниці залишається постійною протягом року, постачання, передбачені окремими контрактами, рівноцінні. Таким чином, узагальнений показник має бути записаний у вигляді трифакторної моделі:
Модель містить два кількісних показники: в і с. Для визначення послідовності дослідження впливу їх змін потрібно виконати деякі перетворення. Річний обсяг експортних операцій можливо відтворити двофакторною моделлю:
де d - вартість продукції, яку постачають за одним контрактом, тобто d=axe. Звідси зрозуміло, що кількісний показник с відносно узагальненого показника R належить до числа складових першого рівня, тоді як показник в належить до групи складових другого рівня. Тому на першому етапі повинна відбутися заміна показника с, а потім - в.
Врахувавши вищезазначені особливості, ланцюг підстановок вибудовується в такому порядку:
похідна формула:
Визначення впливу кількісних факторів:
Перша підстановка (для оцінки впливу змін кількості контрактів, укладених і здійснених протягом року):
де п - індекс, який характеризує належність до періоду, який аналізується. Вплив фактора с визначається за формулою:
Друга підстановка (для оцінки впливу змін в обсязі продукції, яку постачають для здійснення одного контракту):
Визначення впливу якісних факторів: третя підстановка (для оцінки впливу змін ціни одиниці продукції, яку постачають на експорт):
Відповідно до прикладу розглядаються всі проміжні та похідні показники, що формують узагальнений, і визначаються формули розрахунку їх впливу.
Після розробки факторної моделі і формул впливу факторів на узагальнений показник отримані результати заносять до таблиці 3.3.2.
Всі відносні відхилення (Лвідн) визначають як відношення всіх абсолютних відхилень (А абс) до базового досліджуваного узагальненого показника (R"), тобто:
Після здійсненого аналізу треба пересвідчитись у його вірогідності. З цією метою перевіряють відносні значення відхилень узагальненого показника від нормативного значення в залежності від впливу різних факторів. Якщо сума відхилень (і+1) рівня дає відносне значення і рівня, то аналіз виконаний правильно.
Наступним і, мабуть, найсуттєвішим етапом економічного аналізу є розрахунок резервів. Під резервами розуміють можливі поліпшення, що характеризують ефективність діяльності підприємства. Резерви класифікують за кількома напрямками:
1) залежно від змісту:
• техніко-технологічні;
• економічні;
• соціальні;
• організаційні;
2) залежно від обсягу розповсюдження:
• загальні;
• часткові (специфічні);
3) залежно від важливості результату:
• основні;
• другорядні;
4) залежно від місця виникнення:
• народногосподарські;
• галузеві;
• внутрішньовиробничі;
5) залежно від структури:
• складні (багатофакторні);
• прості (однофакторні);
6) залежно від часу дії:
• постійні;
• тимчасові.
З позицій управління як цілісної системи резерви поділяють на:
1) організаційні;
2) потенційні;
3) перспективні.
Така класифікація є узагальненою для здійснення економічного аналізу діяльності підприємства, тому вона найчастіше застосовується в межах локального аналізу підвищення його ефективності функціонування.
До організаційних резервів (РОРГ) виробництва відносять втрати, які зумовили відхилення від нормального ходу діяльності, що відтворюються в планових показниках. Щоб віднайти резерв, потрібно вивчити фактори цих відхилень, розподілити їх на керовані та некеровані з точки зору менеджменту, визначити втрати, до яких привели некеровані фактори впливу. Визначення величини організаційного резерву можна спростити завдяки проведенню оцінки діяльності в галузі, що аналізується. Вона здійснюється за відхиленнями, які залежать від рівня управління. Залежне відхилення (Вз) визначається за формулою:
де Вп - відхилення показника за умов попередньої оцінки діяльності;
Внз- незалежне від певного рівня управління відхилення показника.
До потенційних резервів (РПОТЕНЦ) відносять можливе поліпшення показників до рівня, який відтворює найкращий рівень діяльності підприємства. Розрахунок його проводять за формулами впливу факторів на узагальнений показник. Максимально залучити цей резерв неможливо. Але слід підкреслити, що він є базою для розрахунку потужності робіт в аналізованій діяльності, яку оцінюють згідно з узагальненим показником.
До перспективних резервів (РПЕРСП) відносять можливе поліпшення показників до рівня, який відповідає всебічному впровадженню науково-технічного прогресу у виробництво. Розрахунок цього резерву проводять згідно з формулами впливу проміжних та похідних показників на узагальнений показник, а величина його залежить від спрямування та темпів упровадження наукових розробок у виробничий процес.
Врахувавши вищезазначені особливості, формули розрахунку резервів мають такий вигляд:
де R""" - максимально можливий рівень критерію ефективності (із урахуванням даних базового та поточного періоду);
R" - значення критерію ефективності в періоді, який аналізується.
І, врешті-решт, на основі остаточної оцінки діяльності підприємства в певній галузі, впливу факторів на аналізований показник, вияву резервів формулюються проблеми, що потребують невідкладного вирішення для підвищення ефективності діяльності підприємства. Сформулювавши проблеми, необхідно опрацювати рекомендації, що сприятимуть поліпшенню ситуації.
Наведену вище методику здійснення аналізу зовнішньоекономічної діяльності підприємства розглянемо на конкретному прикладі.
Приклад 2. Необхідно вивчити особливості зовнішньоекономічної діяльності лакофарбного заводу. Основний напрямок діяльності підприємства: виготовлення лаків, фарб, розчинників, оліф для виробничих і технічних потреб. Експортується в Росію, Білорусь, Польщу, Чехію, Болгарію 50% готової продукції. Сировина для виготовлення продукції багатономенклатурна, 80% її ввозять в Україну ззовні, переважно з Росії (лакова основа НЦ 218, сольвент, охра, пігмент зелений, етилцелозольв), але деякі компоненти, зокрема фталоцеанін, - з Німеччини. На основі відповідних показників слід оцінити ефективність здійснюваної зовнішньоекономічної діяльності за IV квартал 2001 року та 2000 року.
Припускається можливість надання комерційного кредиту за IV квартал 2000 року та IV квартал 2001 року на 90 днів при експортуванні продукції: оплата здійснюється в кінці кожного періоду, який складає 22 календарні дні, причому, протягом першого періоду заборгованість покривається на 40%, протягом другого - на 30%, протягом третього - на 20% і протягом останнього - на 10%. Відсоток за кредит становить 1% від суми заборгованості за кожний період відстрочки платежів. Загальна оцінка ефективності зовнішньоекономічних операцій здійснюється на основі квартальних звітів
періодів 2000-2001 років; основні показники експортно-імпортних операцій наведені в таблиці 3.3.3.
Таблиця 3.3.3
Похідні показники для аналізу ефективності зовнішньоекономічної діяльності лакофарбного заводу протягом IV кварталу 2000-2001 років
Як вже зазначалося, для оцінки ефективності зовнішньоекономічної діяльності, здійснюваної підприємством, потрібно обрати критерій. В якості останнього доцільно використати співвідношення результатів від проведення різних зовнішньоекономічних операцій та витрат, пов'язаних з їх здійсненням, тобто:
Де ЕЗЕД - критерій ефективності зовнішньоекономічної діяльності; ПЕКс-шп - прибуток від здійснення експортно-імпортних операцій; fi'Екс-шп- витрати на здійснення експортно-імпортних операцій. Виникає питання щодо бази порівняння показників зовнішньоекономічної діяльності протягом IV кварталу 2000 та 2001 років. Чому саме цей період обрано для аналізу?
По-перше, на базі неодноразових маркетингових досліджень було виявлено, що саме на літній період припадає більша частка ремонтних робіт як у виробничій, так і в побутовій галузях. Саме такій особливості відповідає призначення продукції лакофарбного заводу, тобто реалізація продукції в цей період максимальна порівняно з іншими періодами. Це економічний фактор.
По-друге, нормативно-правова база протягом 2000-2001 років щодо здійснення зовнішньоекономічних операцій не змінилась суттєво. У здійсненні експортно-імпортних операцій, які обговорені умовами задачі, працівники служби зовнішньоекономічних зв'язків використовували такі правові акти: Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, зі змінами і доповненнями;" Закон України від 25.06.1991 року № 1251 -XII «Про систему оподаткування» у редакції від 18.02.1997 року № 77/97-ВР, зі змінами і доповненнями; Закон України від 23.12.1998 року №351-XIV «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій в галузі зовнішньоекономічної діяльності»; Закон України від 16.11.1995 року № 432/95-ВР «Про деякі питання оподаткування підакцизних товарів», зі змінами і доповненнями; Закон України від 16.04.1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», зі змінами і доповненнями; Інструкцію про порядок здійснення контролю й отримання ліцензій за експортними, імпортними, лізинговими операціями, затверджену постановою Правління НБУ від 24.03.2000 року N° 136, зі змінами; Митний кодекс України від 12.12.1991 року№ 1970-ХІІ, зі змінами і доповненнями; Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 06.09.2001 року №201 тощо. Такі передумови відносять до зовнішніх відносно підприємства (нормативно-правових) факторів впливу.
Для розгляду моделі необхідно вирахувати проміжні показники за формулами 3.3.16-3.3.25 і заповнити таблицю 3.3.4.
Факторна модель має чотири рівні, що пояснюється чітко окресленою спрямованістю зовнішньоекономічної діяльності на експортно-імпортні торговельні операції, а також багатономенклатурними витратами на їх здійснення.
Перед тим, як почати факторний аналіз зовнішньоекономічної діяльності, треба визначитися з умовами комерційного кредиту і в деталях розглянути, наскільки вигідно підприємству реалізувати товар з відстрочкою платежу; тобто розглянути, як впливає коефіцієнт кредитного впливу на збутову (маркетингову) політику підприємства (табл. 3.3.5).
Розрахунок коефіцієнта кредитного впливу дозволив з економічної точки зору обгрунтувати зіставлення оплати угод з наданням комерційного кредиту з оплатою готівкою. У розглянутому прикладі ккв > 1. Це означає, що слід надати перевагу здійсненню експортної угоди із наданням комерційного кредиту. Логічно це підтверджується специфікою товару, який виробляє підприємство: його швидким оберненням і еластичним попитом на нього.
Таблиця 3.3.5
Розрахунок коефіцієнта кредитного впливу і показників ефективності угоди з наданням комерційного кредиту
Тепер необхідно перейти безпосередньо до оцінки впливу факторів на критерій ефективності, тобто до узагальненого показника (умовні позначки наведені в табл. 3.3.4), для цього слід використати формули (3.3.26 - 3.3.52):
Вплив загальних експортно-імпортних витрат:
Факторний аналіз динаміки ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства показав, що в періоді, який аналізується, ефективність від проведення зовнішньоекономічних операцій зросла на 69,53% через підвищення прибутку на 51,5% і зниження експортно-імпортних витрат на 10,65%. Прибуток від експортування привніс вагоміший внесок у зміну узагальненого показника, ніж прибуток від імпорту: 42,73% проти 14,88%, незважаючи на кількісну перевагу останнього. Слід зауважити, що протягом періоду, який аналізується, підприємство сповідає експортоорієнтовану стратегію. Тотожно змінюються і витрати: зовнішньоторговельна вартість експорту скорочується більшими темпами ніж вартість імпорту, що вносить відповідне корегування в узагальнений показник, тобто 8,14% проти 3,74%. Незважаючи на скорочення надходжень виручки від експорту на 3,85% та виручки від імпорту на 4,55%, витрати на експорт-імпорт скорочувались більшими темпами, що дозволило перекрити негативний вплив зменшення виручки від реалізації, тобто по експорту 71,21% проти - 28,48%, по імпорту 29,13% проти -14,24%. Оскільки коефіцієнт кредитного впливу за умовами надання комерційного кредиту не змінився, то виручка від експорту внесла такі ж зміни в показник ефективності, як і виручка готівкою. Але на базі обчислень таблиці 3.3.6 підприємство повинно підтримувати укладення контрактів з наданням комерційного кредиту, оскільки вони підвищують ефективність експортних угод. Зниження виробничої собівартості на 11,1% відіграло позитивну роль у підвищенні прибутку від експорту і, як підсумок, збільшило узагальнений показник на 79,35% .
Позавиробничі витрати - невід'ємна частка маркетингових витрат, спрямованих на сприяння товароруху. Оскільки вони не змінились у періоді, який аналізується, то на узагальнений показник це ніяк не вплинуло. Зниження кількості імпорту на 9,1% і підвищення цін на нього на 5% негативно вплинуло на критерій ефективності. Скорочення контрактної вартості імпорту на 14,29%, накладних витрат - на 2,44%, незмінність акцизів і підвищення митних тарифів на 7,7% у кінцевому підсумку сприяло позитивним зрушенням в ефективності імпортних угод. Багатономенклатурність накладних витрат у зовнішньоторговельній вартості товару майже не відіграла суттєвої ролі у впливі на критерій ефективності експортно-імпортних операцій: зростання транспортних витрат на 15,8% та інших відшкодувань на 100% компенсується зниженням складських витрат на 60%, експедиторських витрат на - 33,3%, витрат на страхування на - 33,3%, що в кінцевому підсумку збільшило
узагальнений показник на 0,09%.
Перед тим, як сформулювати проблеми, що потребують негайного вирішення, треба розраху резерви, які має підприємство в галузі зовнішньоекономічної діяльності, згідно з формулами їх розрахунку:
На управлінському рівні можливо ліквідувати втрати за вказаними вище показниками експортно-імпортної діяльності підприємства.
Згідно з показниками зовнішньоекономічної діяльності підприємства розраховується його максимально можливий рівень ефективності за формулою (3.3.54):
Згідно з розрахунками Етах — 25,21%; ТОді за формулою (3.3.13) потенційний резерв підприємства в галузі зовнішньоекономічної діяльності складе:
Припустимо, що у короткостроковому періоді можна скоротити витрати на імпорт на 7% за рахунок перегляду базисних умов зовнішньоекономічних угод; планується скоротити виробничу собівартість експортної продукції на 4% за рахунок налагодження двох виробничих ліній з модернізованим устаткуванням, а також підвищити обсяг укладених договорів про постачання продукції на експорт, що приведе до зростання виручки від реалізації експорту на 5% за умов надання комерційного кредиту. У такому разі критерій ефективності становитиме:
Кінцевий результат виглядає так: якщо реструктуризувати дії управлінського персоналу в галузі здійснення експортно-імпортної діяльності на 58,77% за зазначеними напрямками, то теоретично можна досягти рівня ефективності 25,21%. Припустиме скорочення є тому підтвердженням: воно вносить суттєві зміни в поточну ситуацію, про що свідчить перспективний резерв, який коректує організаційний рівень до реально досяжного. Тому слід визначити напрямки, згідно з якими слід проводити структурні зрушення, що сприятимуть підвищенню ефективності здійснення зовнішньоекономічної діяльності в конкретному випадку.
По-перше, слід переглянути зміст імпортних операцій та відносини з приводу імпорту. Треба переглянути імпортні контракти в частині щодо умов базисного постачання (транспортні й експедиторські витрати), а також розглянути можливість часткового бартеру готовою продукцією в рахунок постачання імпортної сировини. Такий захід на перших етапах діяльності може призвести до зниження ефективності зовнішньоекономічних операцій на 2-3%, але значно скоротить складські витрати, позбавить від значної кількості залишків готової продукції, підвищить загальний рівень доходів, прискорить обернення продукції.
По-друге, в галузі експортно-імпортної діяльності треба надавати пріоритетного значення експортуванню, тобто підприємству рекомендується впроваджувати експортоорієнтовану політику. З цією метою потрібно поступово зменшувати виробничу собівартість. Це дасть можливість підвищити позавиробничі витрати (маркетингові): витрати на додаткову рекламу, на упаковку, дизайн; одним словом - спрямувати витрати на досягнення максимальної мобільності в галузі товароруху.
Така політика в галузі зовнішньоекономічної діяльності підприємства сприятиме підвищенню ефективності його експортно-імпортних операцій, а також налагодженню інтеграційних зв'язків із закордонними партнерами, що врешті- решт забезпечить прибуткове функціонування підприємства.
Отже, запропонована методика визначення ефективності зовнішньоекономічної діяльності, здійснюваної вітчизняними підприємствами свідчить про те, що вона може досить обгрунтовано використовуватися на практиці, бо є простою та прийнятною для оцінки ефективності будь-якої операції, що здійснює підприємство як у сфері зовнішньоекономічної, так і у сфері будь-якої іншої діяльності (маркетингової, фінансової, господарської тощо).