Менеджмент (2015)
ТЕМА 9. ЛІДЕРСТВО
Соціально-психологічна природа лідерства обумовила появу надзвичайно великої кількості різних концепцій лідерства, висвітлення яких в навчальній літературі часто розрізняється як за рівнем деталізації, так і за логікою викладання матеріалу. Тому в процесі самостійного вивчення теми рекомендується дотримуватися питань типової програми курсу з орієнтацією на сформульовані навчальні цілі. Ґрунтовні відповіді на програмні питання теми можна знайти в підручнику О. С. Віханського і О. І. Наумова [2]. Звичайно, перелік основних теорій лідерства, вивчення яких передбачено програмою курсу, далеко не вичерпує всієї їх сукупності. Для студентів, яких глибоко цікавлять проблеми лідерства, корисним буде й розгляд інших (непередбачених програмою) теорій лідерства. Зокрема, варто звернути увагу на модель ситуаційного лідерства Стінсона—Джонсона [2], на ситуаційну модель прийняття рішень Врума—Йеттона [8], на 19 категорій поведінки лідера, запропонованих Г. Юклом [7]. Сучасні проблеми і підходи до вивчення лідерства, найбільш повно розглянуті у підручниках С. П. Роббінса і Д. А. ДеЧенцо [8], Р. Дафта [4] Окремі аспекти практичного застосування результатів теоретичних досліджень лідерства оригінально висвітлені у монографії А. І. Кредісова і Є. Г. Панченка [5].
Лідерство як специфічний тип управлінської взаємодії в своїй основі спирається на відносини влади (домінування і підпорядкування), впливу і наслідування. Отже і вивчення теми доцільно розпочати із з'ясування категорій «вплив», «влада», «залежність», «повноваження». Особливу увагу при цьому необхідно звернути на концепцію влади (ключові положення якої наведені на рис. 9.1 ілюстративних матеріалів до даної теми). Для усвідомлення концепції влади важливо розібрати сучасну класифікацію джерел влади, яка ґрунтується на результатах досліджень Дж. Френча, Б. Рейвена, К. Хейлса. Знання змісту різних джерел влади та основи їх походження є важливою передумовою для визначення категорії «лідерство». Лідерство слід розглядати як здатність (а точніше мистецтво) однієї особи залежно від ситуації так поєднувати різні джерела влади, щоб в процесі впливу на інших людей забезпечити досягнення спільних цілей. З наведеного визначення випливає, що лідерство є функцією лідера, його послідовників і ситуаційних змінних. На вивчення впливу саме цих факторів і спрямовані всі дослідження лідерства. Кращому усвідомленню природи лідерства сприяє і його порівняння з власне управлінською діяльністю. На відміну від управління лідерство передбачає наявність в організації послідовників, а не підлеглих.
З методичних позицій складність вивчення теми «Лідерство» полягає у необхідності засвоєння основних положень значної кількості різних теорій. Тому розгляду змісту теорій лідерства має передувати їх поділ на певні групи. Класифікацію підходів до вивчення лідерства чітко обґрунтовано в підручнику О. С. Віханського і О. І. Наумова [2]. За цією класифікацією розрізняють чотири типи підходів до вивчення лідерства: з позицій особистих якостей лідера, з позицій поведінки лідера, з позицій врахування впливу ситуаційних факторів і з позицій ситуаційного аналізу рис характеру лідера. Кожний із зазначених підходів пропонує своє рішення проблеми ефективного лідерства, але не претендує на остаточне розв'язання цієї проблеми.
Вивчення другого питання теми передбачає розгляд теорії особистих якостей лідера (перший підхід до вивчення лідерства). Спочатку треба усвідомити ідею і з'ясувати основні завдання цієї теорії. Потім зіставити й узагальнити результати найбільш ґрунтовних досліджень особистих якостей лідера (Є. Гізеллі, Р. Стог-ділл, У. Бенніс), зробити висновки щодо переваг і недоліків такого підходу до вивчення лідерства.
В процесі вивчення третього питання теми необхідно засвоїти основні положення найвідоміших поведінкових концепцій лідерства: «теорії X» і «теорії Y» Д. МакГрегора, концепції трьох стилів керування К. Левіна, двофакторної моделі лідерства вчених університету штату Огайо (США), концепції лідерства Р. Лайкер-та, концепції типів управління Р. Блейка і Дж. Моутон. Увагу при цьому слід зосередити на з'ясуванні сутності виділених в рамках цих теорій стилів лідерства та прикладних аспектах кожної із зазначених концепцій.
Гіпотеза про те, що лідерська поведінка має бути різною за різних ситуацій, становить основну ідею ситуаційного підходу до вивчення лідерства. Глибоке усвідомлення його сутності передбачає послідовний розгляд таких ситуаційних теорій лідерства: континууму лідерської поведінки Танненбаума— Шмідта, моделі ситуаційного лідерства Ф. Фідлера, моделі ситуаційного лідерства П. Герсі і К. Бланшарда, моделі «шлях—мета» Р. Гауса і Т. Мітчелла. В процесі їх вивчення рекомендується зосередитися на з'ясуванні таких трьох принципово важливих для ситуаційного підходу аспектів: які ситуаційні фактори враховує кожна із теорій; які лідерські стилі при цьому досліджуються; які шляхи знаходження зв'язків між ними пропонуються.
Вивчення теми «Лідерство» завершується розглядом сучасних концепцій лідерства: концепції атрибутивного лідерства, концепції харизматичного лідерства, концепції перетворюючого лідерства. На відміну від попередніх підходів до вивчення лідерства, які робили односторонній наголос або на особисті якості лідера, або на його поведінку, або на ситуацію, за якої він вибирав потрібний стиль; сучасні концепції лідерства намагаються поєднати їх, тобто провести ситуаційний аналіз ефективного лідерства як сукупності якостей лідера і їх прояву в його поведінці. Саме на такі відмінності в першу чергу слід звертати увагу в процесі самостійного вивчення основних положень сучасних концепцій лідерства.
Ілюстративні матеріали
Лідерство — це складна категорія, для з'ясування природи якої важливо спочатку розібрати поняття «вплив», «влада», «залежність», «повноваження»
Влада - це здатність впливати на поведінку інших людей.
Для усвідомлення концепції влади принципово важливим є розуміння
того, що:
• влада — це двосторонній процес взаємодії людей. Вона виникає виключно в процесі взаємовідносин людей в організації;
• між тим, хто застосовує владу, і тим, до кого вона застосовується, існує взаємозалежність, тобто владу застосовують як начальники, так і підлеглі;
• влада — це потенціал, який має той, хто її застосовує, тобто вона існує не тільки тоді, коли застосовується;
• влада — це взаємовідносини, які змінюються у часі залежно від конкретної ситуації, тобто обсяги влади ніколи не бувають незмінними Залежність — це ситуація, за якої одна особа змушена діяти так, як того бажає друга.
Посадові повноваження — це формально санкціоноване організацією
право керівника впливати на поведінку підлеглих І
Лідерство — це специфічний тип управлінської взаємодії, який характеризує здатність однієї особи (лідера) ефективно поєднувати (сполучати) залежно від конкретної ситуації різні джерела влади для впливу на іншу особу або групу людей (послідовників) з метою спрямування їх діяльності на досягнення спільних цілей
З наведеного визначення випливає, що лідерство є функцією:
1) лідера;
2) послідовників;
3) ситуаційних змінних
Дуглас МакГрегор висунув гіпотезу про те, що політику і практику менеджмента визначають два протилежні погляди на мотиви діяльності працівників в організації:
1) перший погляд («Теорія X») відбиває основи класичного підходу до управління і грунтується на таких припущеннях:
• середній індивід за своєю природою несхильний до праці і за першої-ліпшої нагоди намагається її уникнути;
• для досягнення цілей організації керівник має примушувати підлеглих до праці, контролювати й спрямовувати їх дії, погрожувати покаранням;
• середній індивід не бажає брати на себе відповідальність, схильний до того, щоб ним керували, не є амбіційним, високо цінує власну безпеку
2) другий погляд («Теорія Y») передбачає можливість інтеграції цілей організації та індивіда і грунтується на таких припущеннях:
• фізичні й розумові зусилля, необхідні для виконання роботи, є так само природними для людини як у грі або на відпочинку;
• зовнішній контроль і загрозу покарання не можна розглядати як єдині засоби спрямування зусиль працівників на досягнення цілей організації. Працівник здатний до ефективного самоуправління і самоконтролю, якщо прямує до мети, у досягненні якої він зацікавлений;
• за певних обставин середній індивід не тільки бере відповідальність на себе, але й прагне цього;
• більшість працівників здатні виявляти відносно високий рівень уявлення, винахідливості й майстерності під час виконання роботи;
• за сучасного індустріального життя інтелектуальний потенціал середнього індивіда використовується далеко не повністю
«Теорія X» характеризує основи автократичного стилю керування. Автократ має достатньо влади, щоб нав'язати свою волю виконавцям і без вагань вдається до цього. Сама влада автоматично примушує підлеглих беззастережно коритися наказам і інструкціям. Автократ звичайно:
• щонайбільше централізує повноваження;
• щонайбільше структурує роботу підлеглих;
• значно обмежує свободу підлеглих щодо прийняття рішень;
• вимагає дотримання числених правил та інструкцій;
• звертається до потреб нижчого рівня (за пірамідою А. Маслоу)
«Теорія Y» характеризує основи демократичного стилю керування. Для
високий ступінь децентралізації повноважень;
• активна участь підлеглих у прийнятті рішень;
• добре налагоджена система комунікацій між керівником і підлеглими;
• апеляція до потреб вищого рівня у підлеглих (за пірамідою А. Маслоу)
За результатами досліджень Д. МакГрегор зробив такі висновки. Організації, які здійснюють управління за «Теорією Y», значно ефективніші. Завдання менеджерів полягає у створенні умов для інтеграції цілей організації та її працівників
Дослідження вчених університету штату Огайо (США) були спрямовані на роз робку двофакторної моделі лідерства. Вони запропонували принципово нові критерії класифікації поведінки лідера:
1) «увага до підлеглих» — характеризується уважним ставленням керівника до ідей і почуттів співробітників, турботою про їх статус та умови праці, встановленням стосунків взаємної довіри і поваги;
2) «ініціювання структури» — характеризує орієнтацію лідера на виконання робочих завдань й спрямування діяльності підлеглих на досягнення цілей організації
3)
В процесі дослідження визначених стилів лідерства були отримані такі результати:
1) лідери, поведінка яких характеризується одночасно і увагою до підлеглих й ініціюванням структури, більш ефективні проти тих, хто орієнтований тільки на один з цих критеріїв;
2) на рівень ефективності лідерства при орієнтації чи на «увагу до підлеглих», чи на «ініціювання структури» впливають конкретні організаційні умови;
3) ефективність лідерства залежить не тільки від рівня концентрації «уваги до і підлеглих» чи «ініціювання структури», але й від інших факторів
Двофакторна модель лідерства вчених університету штату Огайо (США) не довела існування єдиного правильного (найкращого) стилю ефективного лідерства, який можна застосовувати за будь-якої ситуації
Рис. 9.8. Загальна характеристика двофакторної моделі лідерства вчених університету штату Огайо (США)
Розвиваючи концепцію вчених університету штату Огайо (США), Р.Блейк і Дж. Моутон побудували таблицю (решітку, ГРІД) типів управління, яка являє собою матрицю, утворену перехрещенням таких двох параметрів (а точніше, вимірників поведінки лідера):
1) вертикальна вісь таблиці ранжує рівень турботи менеджера про людей за шкалою від 1 (найнижчій рівень) до 9 (найвищий рівень);
2) горизонтальна вісь таблиці ранжує рівень турботи менеджера про виробництво (виконання поставленого завдання) також за шкалою від 1 до 9. Стиль лідерства при цьому визначається одночасно за обома назвиними параметрами:
3)
В межах таблиці типів управління Р. Блейк і Дж. Моутон окреслили зони таких п'яти основних стилів лідерства:
9.1 «Режим підпорядкування керівникові». Керівник, який застосовує таку формулу, віддає перевагу виробничим показникам шляхом реалізації наданих йому повноважень і встановлення контролю за діяльністю підлеглих. Він диктує підлеглим, що і як вони повинні робити
1.9 «Управління позаміським клубом». Основна увага приділяється підтриманню в колективі атмосфери доброзичливості, комфортних умов, хай, навіть, і за рахунок показників виробництва
1.1. «Нікчемне» або «злиденне» управління. Керівник докладає мінімальних зусиль для виконання роботи, що необхідні тільки для того, щоб зберегти свою посаду в організації
5.5 «Організаційне управління». Керівник у своїх діях прагне достатньою мірою поєднати орієнтацію як на інтереси людини, так і на виконання завдання. Керівник не вимагає багато від підлеглих, але й не займається потуранням
9.9 «Колективне управління». Досягнення цілей діяльності організації забезпечується зусиллями відданих спільній справі підлеглих. Створюється система взаємної відданості всіх членів організації цілям її діяльності, що й формує атмосферу поваги і довіри
Згідно з поведінковим підходом результативність лідерства визначається тим, як лідер поводить себе з послідовниками. Поведінковий підхід сконцентрований на стилі лідерства (стиль лідерства — це манера поведінки лідера щодо послідовників). Фокус досліджень — що і як роблять ефективні лідери у взаємовідносинах з послідовниками
Основні завдання поведінкового підходу:
1) пошук певного, єдиного, найкращого стилю керування, який і забезпечує ефективне лідерство;
2) з'ясування ключових характеристик такого стилю і розробка спеціальних програм виховання у лідерів відповідного стилю керування
Основні результати досліджень:
1) поведінкові концепції досліджували надзвичайно широкий спектр стилів керування, що ускладнює їх практичну апробацію;
2) поведінкові концепції не дали відповіді на запитання про зв'язок стилів лідерства з такими показниками виконання роботи, як ефективність, продуктивність, задоволення;
3) один і той самий лідер демонстрував у різних ситуаціях різні (часто протилежні) стилі керування
Висновки:
1) поведінкові концепції засвідчили, що лідерами стають, а не народжуються;
2) лідерську поведінку можна розвинути і удосконалити за допомогою навчання і спеціальної підготовки
Відповідно до автократично-демократичного континууму лідерства Танненбаума-Шмідта керівник може бути:
• автократичним (орієнтованим на владу);
• демократичним (орієнтованим на підлеглих);
• таким, який поєднує у собі різною мірою риси і першого і другого
На думку Ф. Фідлера, стиль даного конкретного керівника залишається в цілому постійним (незмінним), і він нездатний пристосувати його до конкретної ситуації. Виходячи з цього, ідея моделі Ф. Фідлера полягає у тому, щоб:
1) визначити стабільний стиль лідерства даного конкретного керівника (орієнтація на стосунки з підлеглими або орієнтація на завдання)
2) ідентифікувати конкретну ситуацію в колективі (вирішити, чи є сприятливою, помірною або несприятливою комбінація таких ситуаційних факторів):
• стосунки «лідер—послідовники»;
• структурованість завдання;
• рівень посадових повноважень керівника
3) вибрати адекватний до ситуації стиль лідерства (ставити керівника у такі ситуації, які щонайкраще відповідають його стабільному стилю лідерства). Такий підхід забезпечує баланс між вимогами ситуації і стабільним стилем лідерства керівника
Згідно з моделлю лідерства П. Герсі і К. Бланшарда вибір керівником ефективного стилю лідерства, тобто поєднання двох типів його поведінки: орієнтація на стосунки з підлеглими; орієнтація на виконання робочих завдань, — залежить від ступеня «зрілості» підлеглих (рівня готовності до виконання робочих завдань)
Складовими категорії «зрілість» підлеглих є:
• «професійна зрілість» або спроможність працювати (знання, вміння, навички щодо виконання конкретної роботи);
• «психологічна зрілість» або бажання працювати (мотивованість щодо виконання конкретної роботи).
«Зрілість» не є постійною рисою підлеглого (підлеглих). Це, скоріше, характеристика конкретної ситуації, яка згідно з моделлю може мати чотири стадії
Поєднання двох вищезазначених типів поведінки керівника в межах даної моделі дозволяє виділити чотири стилі лідерства, кожний з яких відповідає певній стадії «зрілості» підлеглого
Згідно з моделлю «шлях—мета» Гауса—Мітчелла існує прямий зв'язок між ефективністю лідерства і рівнем мотивації послідовників. Лідер впливає на мотивацію послідовників:
• пояснюючи їм можливі способи досягнення винагороди (допомагає засвоїти зразки поведінки, які приводять до успішного виконання завдань і адекватної винагороди);
• збільшуючи цінність бажаної для них винагороди (ідентифікує найважливіші для них види винагороди).
На думку авторів моделі, ефективний лідер — це такий, який допомагає послідовникам іти шляхом, що веде до бажаної мети, тобто пояснює підлеглим, як найкраще і найзручніше виконати завдання і завдяки цьому збільшити персональну винагороду
В моделі «шлях—мета» запропоновано такі чотири типи поведінки лідера:
1) директивне лідерство — високий рівень структуризації роботи, роз'яснення підлеглим що і як робити, що і коли від них очікується;
2) лідерство, орієнтоване на підтримку, — значна увага до потреб підлеглих, до їх добробуту, створення доброзичливого робочого клімату, спілкування з підлеглими на рівних;
3) лідерство, орієнтоване на досягнення, — встановлення напружених, але привабливих цілей, значна увага до якості роботи, впевненість у тому, що підлеглі спроможні досягти високого рівня виконання роботи;
4) лідерство, орієнтоване на залучення до участі, — увага до пропозицій і зауважень підлеглих в процесі прийняття рішень, залучення підлеглих до управління
Для оцінки ситуації в моделі «шлях—мета» використовуються два таких типи ситуаційних факторів:
1) характеристики підлеглих (здібності, досвід, кваліфікація, схильність до підпорядкування, уявлення щодо впливу на їх винагородження власних зусиль при виконанні завдання);
2) характеристики організаційного середовища (зміст і структурованість завдання, природа формальної системи влади в організації, групова динаміка і норми в робочому колективі) Модель «шлях—мета» передбачає, що лідери залежно від ситуації здатні змінювати свою поведінку, застосовувати будь-який із зазначених типів поведінки, демонструвати гнучкість у діях, що і дозволяє досягти кращих результатів