Антикризове управління підприємством

Оцінка ліквідності та можливості рефінансування дебіторської заборгованості кризового підприємства потребує вирішення трьох взаємопов'язаних завдань:

детальний аналіз її обсягу, складу, віку, вірогідності погашення тощо;

розробка політики погашення дебіторської заборгованості, оцінка дієвості її реалізації;

оцінка розміру грошових надходжень від рефінансування дебіторської заборгованості.

Як відомо, дебіторами підприємства є його різноманітні контрагенти, які згідно з договірними умовами мають певну заборгованість перед підприємством, тобто є його боржниками. Виникнення дебіторської заборгованості зумовлено тим, що договірні відносини підприємства з його різними господарськими контрагентами можуть передбачати певний часовий лаг (проміжок часу) між прийняттям на себе певних зобов'язань та їх фактичним виконанням.

Методичне забезпечення аналізу дебіторської заборгованості викладено в різноманітних учбово-методичних виданнях, зокрема в [190, с 543-560]. Загальна схема проведення аналізу дебіторської заборгованості наведена нарис. 8.5.

Політика погашення дебіторської заборгованості є складовим елементом управління дебіторською заборгованістю в цілому. Метою її розробки є найбільш швидке вивільнення грошових коштів, авансованих у формування дебіторської заборгованості, та їх повернення в оборот підприємства. Досягнення цієї мети забезпечується здійсненням операцій з рефінансування дебіторської заборгованості та судових процедур стягнення боргу.

У світовій практиці основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є факторинг, форфейтинг, оформлення заборгованості векселями.

Факторинг - це операція щодо рефінансування дебіторської заборгованості по розрахунках з покупцями продукції, що здійснюють комерційні банки та спеціалізовані факторингові фірми (далі -Фактори). Основний принцип факторингової операції полягає в тому, що підприємства-продавці передають факторові право отримання грошових коштів по платіжних документах за поставлену продукцію.

При здійсненні цієї операції Фактор у 3-денний термін відшкодовує підприємству-продавцеві певну, узгоджену сторонами, частину суми боргу за даними платіжними документами (за розвинутого ринку в розмірі 70-90%). Погашення залишку платежу за поставлену продукцію здійснюється Фактором після отримання коштів від боржника. У договорі може бути передбачена і повна компенсація суми боргу. За здійснення такої комісійної операції Фактор бере з підприємства-продавця визначену плату (у процентах до суми платежу). Враховуючи, що факторингові операції мають ризиковий характер, Фактор диференційовано підходить до їх здійснення з врахуванням платоспроможності платника та очікуваних термінів оплати. Залежно від умов договору розмір плати становить 1-10% обсягу рефінансова-ної заборгованості.

Оформлення заборгованості векселем з його подальшим продажем на фондовому ринку дає можливість перевести дебіторську заборгованість у грошові активи. Облік векселів здійснюється суб'єктами фондового ринку за визначеною ціною залежно від суми векселя, терміну погашення та ризику непогашення. При визначенні облікової ціни векселя здійснюється дисконтування його майбутньої вартості з врахуванням діючої на грошовому ринку ставки відсотка (вона може включати премію за ризик, якщо платоспроможність векселедавця викликає сумніви). Маючи статус цінного паперу, перехідний вексель може бути також предметом купівлі-продажу на фондовому ринку, а в окремих ситуаціях використовується і як засіб платежу.

Форфейтинг - це операція щодо рефінансування дебіторської заборгованості по комерційному кредиту, яка оформлюється шляхом індосаменту перехідного векселя на користь банку. У результаті фор-фейтування комерційний кредит трансформується на банківський. За своєю суттю форфейтинг поєднує в собі елементи факторингу (але тільки по комерційному кредиту, а не по поточних розрахунках) та обліку векселів (але з їх переказом на користь банку).

Оцінка можливості рефінансування наявної дебіторської заборгованості кризового підприємства передбачає збір та систематизацію рЬноманітної інформації:

• перелік банків та інших фінансових установ, що надають дану послугу;

огляд кон'юнктури відповідного сегмента фінансового ринку;

систематизація умов проведення відповідної операції та її вартості;

вимоги до дебіторів, заборгованість яких рефінансується (обсяги, статус дебітора, його місцезнаходження, галузь діяльності, правове оформлення тощо);

правове регулювання даної операції;

особливості бухгалтерського та податкового обліку її здійснення;

перелік, обсяг (рівень) додаткових витрат, які виникають при її підготовці та перебігу.

Зібрана інформація дозволяє:

визначити обсяг заборгованості, яка може бути рефінансована на підставі використання тієї або іншої форми;

оцінити обсяги та терміни отримання грошових коштів у порядку рефінансування заборгованості, виходячи з ринкових умов здійснення відповідних операцій;

розробити графік та бюджет необхідних витрат, які пов'язані з проведенням рефінансування;

спрогнозувати обсяг чистого грошового потоку, який може бути отриманий.

Доцільність операцій щодо рефінансування заборгованості визначається, з одного боку, терміновістю отримання грошових коштів (з урахуванням стадії розвитку кризи); з іншого - економічною доцільністю (за нежорсткості часового обмеження). Економічна доцільність рефінансування дебіторської заборгованості може бути оцінена за допомогою спеціальних оціночних показників, зазначених нижче.

1. Коефіцієнта втрат (Квтрат), який розраховується як співвід

ношення чистого грошового потоку від рефінансування (ЧГПд3) до

балансової оцінки дебіторської заборгованості (ДЗбо):

Чим менше значення має коефіцієнт втрат, тим більш привабливою є дана форма рефінансування.

2. Коефіцієнта ефективності вивільнення коштів (Квк), який

розраховується шляхом зіставлення фактично отриманого грошового

потоку (ЧГПдз) та очікуваного з урахуванням оцінки якості та ризику

непогашення дебіторської заборгованості (РНЄпог)

Чим більше значення має цей показник, тим більш ефективним є рефінансування заборгованості.

За наявності альтернативних пропозицій критерієм вибору є мінімізація збитків.

За неможливості або економічної недоцільності рефінансування необхідно оцінити можливість стягнення заборгованості шляхом доарбітражного та арбітражного врегулювання господарських суперечок.

Порядок та механізм дій, які мають бути вчинені при поданні претензії та позову до підприємства боржника, регламентуються Арбітражним процесуальним кодексом України [2]. Здійснення цієї роботи, її повнота та своєчасність залежать від ефективності роботи юридичної служби підприємства чи зовнішнього юриста (юридичної фірми), який залучається для її проведення.

Обсяг та графік отримання грошових коштів від стягнення дебіторської заборгованості в досудовому та судовому порядку визначається, виходячи із встановлених процесуальних термінів та враховуючи розмір додаткових витрат (сплата державного мита, оплата судової експертизи, юридичних послуг тощо).

Необхідною передумовою досудового та судового стягнення дебіторської заборгованості є наявність у дебітора необхідних грошових коштів, грошових надходжень або майна, на яке може бути звернено стягнення. Тому попередньо слід провести експертне дослідження фінансового стану дебітора, що дає змогу визначити реальний обсяг грошових надходжень, доцільність ініціювання судових процедур та відповідно здійснення витрат на їх проведення.