Антикризове управління підприємством (2005)
2.4. Макросередовище і державне втручання
Жодна виробнича система не функціонує у вакуумі, її оточує чи вона знаходиться в сильно диференційованому середовищі. Усе, що знаходиться поза фірмою, тією чи іншою мірою постійно впливає на організацію. Цей "постійний" вплив протікає в часі нерівномірно чи періодично з різною силою і виявляється неоднаково. І цілком природним є той факт, що кожна організація повинна добре знати не тільки своє середовище, у якому вона знаходиться, але й вміти адекватно реагувати на кожний з цих впливів. Невдача в пристосуванні до середовища може вилитися в невдалий бізнес узагалі.
Більше того, необхідність планування бізнесу в умовах високої мінливості навколишнього середовища пов'язана з невизначеністю, ризиком, а значить, і з появою проблемних, а то й надзвичайних кризових ситуацій, здатних привести фірму до жалюгідних наслідків.
Причиною появи проблемних, а найчастіше й кризових ситуацій, може бути не тільки об'єкт, але й суб'єкт управління. Більше того, саме суб'єкт управління може бути найчастіше джерелом кризи, стан і розвиток якого можуть бути неадекватними стану і тенденціям розвитку об'єкта управління, що і породжує кризові ситуації. При цьому, чим вище ранг суб'єкта управління в ієрархічній системі, тим помітніший його вплив на первинні ланки економіки. Дуже важливо це бачити в системі державного управління. Очевидно, що під суб'єктом управління в даному випадку розуміється не тільки особистість, але й орган влади країни, регіону, галузі, що здійснює той чи інший вплив на економічну політику об'єктів управління.
В умовах розвинутих ринкових відносин стійкість роботи підприємств залежить від цілком відомих факторів мікросередовища. До них можна віднести циклічність розвитку економіки, особливості й умови державного втручання в економічні процеси суспільства, галузеві аспекти, глобальну конкуренцію і т.д.
У перехідний період розвитку суспільства як основне явище конфліктна домінанта) виступає всеосяжний соціально-політичний конфлікт, що пронизує усі важливі сфери громадського життя.
Суть перехідного періоду в тому, що на зустрічних курсах протікають два процеси — демонтаж традиційних державних інститутів, звичок і стереотипів у реалізації владних функцій, з одного боку, і нарощування досконало нових, нетрадиційних інституціональних структур, а так само правил і норм політичної поведінки, з іншого.
Перехідний період означає також і глобальний поворот, коли в економічному і політичному просторі одночасно співіснують носії з них, часом протилежних інтересів і цінностей. Це виявляється в конфліктах.
Специфіка соціально-політичних конфліктів перехідного періоду злягає в тому, що якщо в умовах суспільної стабільності вони носять переважно горизонтальний характер (боротьба в рамках режиму), то в перехідний період — вертикальний — боротьба проти режиму (за встановлення нового режиму).
Соціально-політичні конфлікти зумовлені зіткненням таких тенденцій: об'єктивно існуючої й офіційно декларованої необхідності переходу суспільства з ригідного стану до плюралізму, з одного боку, і суб'єктивного тяжіння до використання колишніх, твердих механізмів управління суспільством і державою, з іншого; первісної спрямованості на кардинальні демократичні перетворення політичних відносин в інтересах усього суспільства, з одного боку, і прагнення провести їх лише в інтересах нових, оновлювальних політичних еліт, з іншого;
Дестабілізація в країні виникає не тому, що існують конфлікти, вони були і завжди залишаться в людському суспільстві. Напруженість настає через невміння вчасно виявити, контролювати і регулювати цей процес, тобто керувати ним.
Таким чином, на макрорівні основним явищем, що робить вплив на виникнення проблемних ситуацій, є державний вплив — це:
право, можливість і здатність держави через свої органи і посадових осіб впливати на долі, відносини і діяльність людей;
система відповідних інститутів і державних органів, що приймають владні рішення;
діяльність осіб, наділених відповідними владними повноваженнями.