Антикризове управління підприємством (2005)

8.1. Основні функції управління і якість їх реалізації

Менеджмент як особлива економічна категорія являє собою набір дій, їх сукупність, з керівництва людьми і виробництвом з метою досягнення запланованих результатів організації. Ці дії, точніше кажучи, види впливів на об'єкт управління і являють собою функції менеджменту, науково обґрунтована характеристика яких необхідна для ефективної організації управління будь-якої , організації, підприємства, установи будь-якої форми власності.

У більшості вітчизняних і закордонних джерел кількість таких функцій різна. Звичайно їх називають у кількості 4-6. Серед них: планування, організація, мотивація і контроль. Рідше зустрічаються і такі функції (і це правильно) як координація і регулювання. У деяких авторів можна зустріти навіть таку "функцію управління", як маркетинг, що являє собою вид діяльності (функцію) підприємства. Інакше кажучи, необхідно чітко уявляти собі два моменти:

що таке функції управління, менеджменту (у даному випадку це синоніми), без яких неможливо ефективно управляти, впливати на об'єкт управління (у першу чергу, на людей в організації, тобто персонал);

що таке функції організації, підприємства, установи, без яких неможлива їхня господарська діяльність.

До функцій підприємства (видів діяльності) відносять фінансову, виробничу, кадрову, маркетингову, збутову та інші види діяльності організації, що, до речі, теж мають потребу в управлінні за допомогою саме функцій менеджменту. Цим службам (функціональним підрозділам) з видів діяльності також необхідні і планування, і організація, і контроль, і мотивація і т.д. А от "що стоїть за цим "т.д." — питання вкрай важливе і принципове. Адже одна справа управляти за допомогою чотирьох функцій, і зовсім інша справа управляти колективом, виробництвом за допомогою, скажемо, десяти функцій управління. Тому що випадання з поля зору хоча б однієї функції менеджменту може викликати непередбачені наслідки для організації і, в першу чергу, втрату керованості, що ні до чого іншого, крім кризи, привести не може.

У даному разі ми маємо унікальний випадок звернутися не до іноземного, а нашого, вітчизняного досвіду управління, який, на жаль, багато економістів швидко забули. А даремно. Адже в нас навіть зараз є чому повчитися у вітчизняних економістів-керівників радянського періоду, які багато в чому не поступалися відомим вченим і фахівцям Заходу і Японії. Наприклад, не всім відомо, що Л.В. Канторович, будучи найбільшим фахівцем в галузі управління в СРСР, удостоївся Нобелівської премії в 1975 році.

Далеко не кожна країна (з тих, хто нас повчає) може похвастатись такими лауреатами. Безперечно, в іноземних фахівців є чому повчитися. Ніхто цього не заперечує. Але підходити до цього необхідно обережно і виважено, не забуваючи вітчизняний досвід і досягнення, якими ми можемо і повинні пишатися, живучи в СРСР — нашій спільній країні. Чудово сказав доктор економічних наук С. Злупко зі Львова ще в 1992 p.: "...незаперечним фактом є те, що українські економісти, розглядаючи теоретичні проблеми, не звертаються до української дійсності, її соціально-економічної генетики і теоретичної спадщини своїх попередників.".

У вітчизняній науці управління до переходу до ринкових відносин загальноприйнятим вважалося, що для нормального управління організацією, приміром, у будівництві, необхідно одинадцять функцій! І це при тім, що план практично був готовий ("спускався зверху") і підприємству не треба було затрачати сил і засобів для вивчення кон'юнктури ринку, проведення маркетингових досліджень й інших робіт, пов'язаних з ринковими відносинами.

Спробуємо розглянути їх:

збір, обробка, збереження і передача інформації;

аналіз;

прогнозування;

планування;

організація;

мотивація;

управління;

облік;

контроль;

регулювання;

координація.

У представленому переліку курсивом виділені ті функції менеджменту, що у переважній більшості зустрічаються в наших та іноземних виданнях.

Якщо вважати, що перша функція на сьогоднішній день відпала і перейшла в розряд факторів виробництва (ресурсів), що цілком справедливо, то нам залишається глибше проаналізувати інші десять. Це зручніше за все зробити за допомогою наведеного рисунка (рис. 10).



Уявимо собі деяку виробничу ситуацію (їх може бути безліч — суть не в цьому) — раптом зупинився головний конвеєр заводу. Про це довідався директор. Які його дії? Правильно! Він з'ясовує причину, обставини і згідно обстановці обмірковує самостійно чи з колегами як його запустити в найкоротший термін і з мінімальними втратами.

Не обмірковуючи будь-яку подію (якщо на цс є час), не діє і не приймає рішення жодна здорова людина. Він повинен всебічно проаналізувати ситуацію, якщо є можливість якнайглибше. Чи буде цей простій бригади (збій у роботі механізму, тріщина в будинку, провал у землі і т.п.) прогресувати, які причини, і тільки після цього буде прийняте кваліфіковане рішення, а значить і план дій, організувати відповідні дії, мотивуючи співробітників, контролюючи, регулюючи, координуючи їхні дії.

Аналіз — найважливіша функція менеджменту. Він складається з дослідження економічних процесів, що відбувалися на самім підприємстві в минулому, умов зовнішнього середовища сьогодні і встановлює тенденції розвитку фірми, загрози і можливості, а також проблеми, що підлягають вирішенню. Аналіз передує виробленню рішення і є основою для прогнозування і планування.

Планування полягає у визначенні напрямків, цілей, пропорцій, темпів виконання виробничих процесів і являє собою вибір дій на визначений період часу. Плануванню повинне передувати прогнозування, що означає передбачення якісно-кількісних змін чи процесів показників у майбутньому. Іншими словами, прогнозування дозволяє уявити, що може відбутися через якийсь час, а планування націлює на те, що повинно відбутися в обговорений час і з волі людей. На стадії планування, крім вибору дій, шляхів досягнення мети і визначення показників, зважуються питання з форм, методів, термінів та інструментів контролю, що є однією з найважливіших функцій менеджменту.

Організація вирішує питання структури, упорядкування і регламентації дій виконавців, оптимізує розміщення устаткування, вибирає спеціалізацію і методи впровадження робіт. Організація найтіснішим чином пов'язана з такими функціями управління, як керівництво й організація контролю.

Керівництво полягає в напрямку діяльності керованого об'єкта, тісно пов'язане з лідерством і за допомогою іншої функції менеджменту — мотивації (активізація) — спонукає до необхідних дій персонал підприємства. Ціль керівництва — домогтися, щоб підлеглі виконували те, що необхідно керівнику. Керівництво невіддільне від таких функцій, як координація і регулювання, і, по суті, є інтегруванням цих функцій менеджменту.

Координація спрямована на узгодження різних зовнішніх систем стосовно даної системи (раціоналізація дій постачальників, субпідрядників, кооперованих зв'язків, організація держзамовлень, робота зі споживачами і т.п.).

Регулювання пов'язане з поточними управлінськими рішеннями і спрямоване на збереження стану запланованого процесу, коректування відхилень усередині системи, що можуть відбуватися з об'єктивних і суб'єктивних причин. Регулювання — не що інше, як коректування системи управління на неприпустимі зміни ходу виробництва, що уловлюються за допомогою такої ємної функції, як контроль.

Контроль носить всеосяжний характер і пов'язаний прямо чи побічно з усіма функціями системи управління (див. рис. 2.10). Дана функція менеджменту дуже докладно описана у всіх джерелах, пов'язаних із проблемами управління, вивчалася раніше, і тому обмежимося лише посиланням на деякі джерела.

Облік, як функція управління, являє собою одержання і фіксацію в кількісній формі результатів стану об'єкта і ресурсів у будь-який момент часу функціонування системи. Саме облік створює можливість реального контролю над ходом виробництва, його регулювання і кінцеву фіксацію діяльності підприємства за звітний період.

Облікові дані є основою для проведення економічного аналізу діяльності підприємства і функціонування системи управління.

Необхідно відзначити, що всі розглянуті функції менеджменту найтіснішим чином взаємозалежні (на рисунку показані лише основні зв'язки) і є обов'язковим компонентом системи управління на будь-якім підприємстві. Виключення зі складу управління хоча б однієї функції робить підприємство вразливим з боку постійно виникаючих загроз і небезпек. Інша справа, що підприємство підприємству ворог. На невеликих фірмах, наприклад, одна особа може виконувати кілька функцій менеджменту, на інших, навпаки, кілька осіб чи цілий структурний підрозділ виконують одну функцію. Усе залежить від потужності підприємств і умов його функціонування, але кожна функція менеджменту обов'язково повинна бути задіяна.

Усі процеси, що відбуваються в організації, можна розділити на дві групи: керовані і некеровані. Керовані процеси — це процеси, що піддаються зміні у визначеному напрямку при свідомому впливі на них. Некеровані — коли неможливо змінити з тих чи інших причин їхню спрямованість і характер. Вони протікають за власними законами. У результаті цих процесів все одно трапиться те, що повинно трапитися.

Керовані і некеровані процеси знаходяться у визначеному співвідношенні і стані динамічних змін, що відбивають крім усього іншого досконалість і мистецтво управління. Керовані процеси за певних умов можуть стати некерованими і навпаки. Перевага некерованих процесів веде до анархії і криз, превалювання керованих процесів обмежено ефективністю управління й у відповідних умовах теж веде до кризових ситуацій.

Крім того, що керовані процеси відтворюють лише частину всіх процесів функціонування і розвитку організації, вони самі мають ступінь управління, тобто є керованими до визначеного ступеня. Наприклад, підлеглий — гарний і чіткий виконавець не буде виконувати розпоряджень, що йдуть всупереч здоровому глузду чи юридичним законам.

З цих міркувань можна зробити висновок: не всі процеси можуть бути і є керованими, керовані процеси не можуть бути абсолютно керованими. Це положення має пряме відношення до антикризового розвитку й управління ним.

До кризи може приводити "небачення" тих процесів, якими можна управляти, які треба направляти. Але вони в цьому випадку перетворюються в стихійні. Криза може виникнути і тоді, коли існує прагнення управляти некерованими процесами, коли немає механізмів управління, але починаються спроби його здійснення. Це приводить до порожньої витрати ресурсів.

Антикризовий розвиток — це керований процес чи запобігання подолання кризи, що відповідає цілям організації і об'єктивним тенденціям її розвитку.

Відомо, що багато процесів розвитку характеризуються наростаючою складністю організації. Так відбувається з виробництвом, економікою, соціальною сферою. Технологія виготовлення продукту, що постійно ускладнюється, його розмаїтість і функціональне призначення ведуть до ускладнення економічних зв'язків, все більш різноманітними стають інтереси людини. Це визначається освітою, урбанізацією життя, культурою й іншими факторами.

При наростанні складності виробництва управління у своєму розвитку повинно випереджати розвиток виробництва. Тільки тоді воно може бути ефективним. Це зажадає реконструкції управління, природно поведе за собою його ускладнення у функціональному, організаційному, мотиваційному, інформаційному відношенні, зажадає професіоналізації управління, що пов'язане з організацією освітніх і дослідницьких структур. Тенденція розвитку управління, що випереджає розвиток виробництва, змінюється періодом уповільнення темпів і нагромадження потенціалу для наступної його реконструкції.