Антикризове управління підприємством (2005)

Однією з характеристик усякого управління є його предмет. В узагальненому уявленні предметом менеджменту завжди виступає діяльність людини. Управління організацією — це управління спільною діяльністю людей. Ця діяльність складається з безлічі проблем, що, так чи інакше, розв'язуються самою цією діяльністю чи в процесі її. Тому предмет управління при більш конкретному його розгляді можна представити як сукупність проблематики діяльності людини. Саме в такий спосіб виділяється стратегічне управління, виробничий менеджмент, екологічний менеджмент, управління персоналом та ін.

Антикризове управління має предмет впливу — проблеми і передбачувані та реальні фактори кризи, тобто всі прояви непомірного сукупного загострення протиріч, що викликають небезпеку крайнього прояву цього загострення, настання кризи (рис. 2.17).

Будь-яке управління у визначеній мірі повинно бути антикризовим і тим більше ставати антикризовим у міру вступу в смугу кризового розвитку організації. Ігнорування цього становища має значні негативні наслідки, облік його сприяє безболісному, "оксамитному" проходженню кризових ситуацій.

Суть антикризового управління виражається в наступних положеннях:

кризи можна передбачати, очікувати і викликати;

кризи у визначеній мірі можна прискорювати, випереджати, відсувати;

до криз можна і необхідно готуватися;

кризи можна пом'якшувати;

управління в умовах кризи вимагає особливих підходів, спеціальних знань, досвіду і мистецтва;

кризові процеси можуть бути до визначеної межі керованими;

управління процесами виходу з кризи здатне прискорювати ці процеси і мінімізувати їхні наслідки [12].

Кризи різні й управління ними може бути різним. Це різноманіття, крім іншого, виявляється в системі і процесах управління (алгоритмах розробки управлінських рішень) і особливо в механізмі управління.

Система антикризового управління повинна мати особливі властивості. Головними з них є:

гнучкість і адаптивність, що найчастіше властиві матричним системам управління;

схильність до посилення неформального управління, мотивація ентузіазму, терпіння, впевненості;

"диверсифікованість" управління, пошук найбільш прийнятних типологічних ознак ефективного управління в складних ситуаціях;

зниження централізму для забезпечення своєчасного ситуаційного реагування на виникаючі проблеми:

посилення інтеграційних процесів, що дозволяють концентрувати зусилля і більш ефективно використовувати потенціал компетенції.

Антикризове управління має особливості в процесах і технологіях. Головними з них є:

мобільність і динамічність у використанні ресурсів, проведенні змін, реалізації інноваційних програм;

здійснення програмно-цільових підходів у технологіях розробки і реалізації управлінських рішень;

підвищена чутливість до фактору часу в процесах управління, здійснення своєчасних дій з динаміки ситуацій;

посилення уваги до попередніх і наступних оцінок управлінських рішень і вибору альтернатив поведінки і діяльності;

використання антикризового критерію якості рішень при їхній розробці і реалізації.

Механізм управління, що характеризує засоби впливу, також має свої особливості. Не завжди звичайні засоби впливу дають необхідний ефекту передкризовій чи кризовій ситуації.

У механізмі антикризового управління пріоритети повинні віддаватися:

мотивуванню, орієнтованому на антикризові заходи;

економії ресурсів;

запобіганню помилок;

обережності;

установкам на оптимізм і впевненість, соціально-психологічну стабільність діяльності;

інтеграції з цінностей професіоналізму;

ініціативності у вирішенні проблем і пошуку найкращих варіантів розвитку;

корпоративності, взаємоприйнятності, пошуку і підтримці інновацій.

глибокому аналізу ситуацій;

професіоналізму й ін. Антикризове управління — це:

Гнучкість, адаптивність, матричні структури.

Мотивування, орієнтоване на антикризові ситуації.

Мобільність.

Неформальність в управлінні.

Установка на оптимізм і впевненість.

Програмно-цільові підходи.

Інтеграція за цінностями професіоналізму.

Оцінки наслідків рішень та альтернатив.

Диверсифікованість управління.

Ініціативність.

Своєчасність рішень (фактор часу).

Система ситуаційного реагування.

Корпоративність, взаємоприйнятність.

Високі критерії якості рішень.

Професійна довіра.

Цілеспрямованість.

Чітка організація.

Мотивація ініціативи і самоорганізації.

Селекція персоналу.

Дослідження альтернатив.

Аналіз і самооцінка наслідків.

Дане судження вироблене в праці і доповнене автором.

Усе це в сукупності повинно знайти відображення в стилі управління, який треба розуміти не тільки як характеристику діяльності менеджера, але і як узагальнену характеристику всього управління. Стиль антикризового управління повинен характеризуватися: професійною довірою, цілеспрямованістю, антибюрократичністю, дослідницьким підходом, самоорганізацією, прийняттям відповідальності.

Деякі з характеристик антикризового управління вимагають більш докладного розгляду.

Функції антикризового управління — це види діяльності, що відтворюють предмет управління і визначають його результат. Вони відповідають на просте запитання: що треба робити, щоб управляти успішно напередодні, в процесі і наслідках кризи. У цьому відношенні можна виділити шість функцій: передкризове управління, управління в умовах кризи, управління процесами виходу з кризи, стабілізація хитких ситуацій (забезпечення керованості), мінімізація втрат і упущених можливостей, своєчасне прийняття рішень. Кожний з цих видів діяльності (функцій управління) має свої особливості, але у своїй сукупності вони характеризують антикризове управління.

У розвитку будь-якого управління дві його протилежності — інтеграція і диференціація — знаходяться в діалектичному зв'язку Посилення інтеграції завжди веде до ослаблення диференціації і навпаки. Зв'язок інтеграції і диференціації характеризує формування нових організаційних форм управління чи організацій нового типу. У цій взаємодії є точки кризи організації. Як правило, це точки, що відбивають небезпеку "розпаду", руйнування організаційних основ. Вихід із кризи — зміна співвідношення інтеграції і диференціації управління на новій організаційній основі.

Нема управління без обмежень, що можуть бути внутрішніми і зовнішніми. І ці дві групи обмежень знаходяться у визначеному, але мінливому співвідношенні. У залежності від того, як будується це співвідношення, змінюється й імовірність кризових явищ. Але обмеження можна регулювати, і в цьому також суть антикризового управління. Внутрішні обмеження знімаються чи за допомогою добору персоналу, його ротації, навчання, чи за допомогою удосконалювання системи мотивації. Інформаційне забезпечення управління також сприяє зняттю внутрішніх обмежень ефективного управління. Зовнішні обмеження регулюються розвитком маркетингу, системи паблік рілейшнз.

Однією з важливих характеристик антикризового управління є поєднання формального і неформального управління. У різноманітних видах такого поєднання існує зона раціональної організації антикризового управління Вона може звужуватися чи розширюватися, її звуження відбиває підвищення небезпеки кризи чи небезпеки найбільш гострого її прояву.

Для антикризового управління особливе значення має перспективність, можливість вибрати і побудувати раціональну стратегію розвитку.

Існують різні стратегії антикризового управління. Найбільш важливими є наступні прийоми:

попередження кризи, підготовки до її появи (превентивні заходи);

вичікування зрілості кризи на базі надійного прогнозування для успішного вирішення проблем її подолання;

протидії кризовим явищам, уповільнення їх процесів (активна оборона);

стабілізації ситуацій за допомогою використання резервів, додаткових ресурсів на основі заздалегідь розроблених заходів антикризового управління;

розрахованого ризику на стратегічний період;

послідовного виходу з кризи;

передбачення і створення умов усунення наслідків кризи Завжди існують зовнішні і внутрішні обмеження. їхнє передбачення, своєчасне виявлення та облік — першорядне завдання антикризового управління.

Обмеження — це некеровані процеси, складні проблеми, що розв'язуються або природним шляхом, або опосередкованими діями.

Висновки до розділу

Кожна організація являє собою маленьке суспільство зі своїм населенням і територією, економікою і цілями, матеріальними цінностями і фінансами, комунікаціями й ієрархією. Вона має свою історію, культуру, технологію і персонал.

Серед елементів, що впливають на формалізовані комунікації і неформальні відносини, можна виділити загальні й особливі. Загальне у відносинах людей в організації можна прогнозувати і на цій базі створювати різні види нормативної документації. Особливе — це колорит відносин, що в окремих випадках може мати вирішальне значення в діяльності організації. Поєднання загального й особливого у відносинах людей істотно впливає на загальне й особливе в діяльності самої соціальної організації, її реакції на дію того чи іншого закону.

У теорії організації принципи мають дві спрямованості: принципи організації організацій і принципи організації людей. Професійне використання законів організації сприяє встановленню стійких кількісних і якісних співвідношень між керуючою і керованою системами. Вони складають частину управлінської технології організації.

Статична група етапів життєвого циклу організації включає поріг нечутливості і ліквідації (утилізації). Динамічна група включає впровадження, ріст, зрілість, насичення, спад і крах. Відповідно організації можуть бути статистичні і динамічні.

Сучасна організація є відкритою системою, що залежить від взаємообміну ресурсами, що вводяться, і результатами діяльності з зовнішнім світом. У цих умовах організація повинна розглядатися як деяка система, що має свій життєвий цикл, сукупність параметрів якої постійно міняється під впливом людини і зовнішнього середовища.

За допомогою управління забезпечуються організація, порядок, розподіл праці, встановлення місця і функцій людини в трудовій діяльності, матеріальному і духовному виробництві, розподілі і споживанні. Наукове управління допускає активний процес пізнання суспільних закономірностей, тенденції розвитку і розробку відповідної програми діяльності. Управлінню піддаються і соціальна поведінка людей і соціальних відносин взагалі.

Потреба в управлінні, тобто необхідності прийняття того чи іншого рішення виникає тільки при виникненні проблеми. Проблема в загальному випадку, визначається двома станами: що задається (бажаним) і фактичним. Неузгодженість між цими станами допускає необхідність вироблення управлінського рішення чи керуючого впливу з метою доведення фактичного стану до бажаного.

Основними загальними характерними властивостями систем управління є ієрархічність і організованість. При цьому головними вимогами до процесів управління є такі, як безперервність, стійкість, швидкість і гнучкість, що допускають ефективний і сучасний вплив системи управління на поведінку об'єкта.

Зовнішнє середовище організації складається з безлічі елементів, що неоднаково впливають на організацію з часом і являють собою цілий набір некерованих змінних величин. Рухливість середовища характеризується швидкістю, з якою у середовищі відбуваються зміни. Невизначеність середовища є функцією наявної з конкретного фактору кількості інформації і впевненості у вірогідності цієї інформації.

Основними факторами прямого впливу є постачальники матеріалів, трудових ресурсів і капіталу, закони й органи державного регулювання, споживачі і конкуренти. Найважливішими перемінними середовища непрямого впливу є технологія, стан економіки, політична обстановка, екологічні і соціокультурні фактори.

Організація повинна могти ефективно реагувати і пристосовуватися до змін зовнішнього оточення, відповідати його потребам, щоб забезпечувати виживання і досягнення поставлених цілей. У цих умовах зовнішнє середовище компанії варто розглядати не як джерело постійних погроз, а як союзника в ефективній роботі організації.

Правильний споживчий вибір, грамотна конкурентна політика, виконання своє справи краще інших на базі мобілізації свого внутрішнього потенціалу — от головні умови досягнення комерційного успіху організації.

Будь-яка організація характеризується наступними основними елементами: продуктивністю, мікрокліматом у колективі, зацікавленістю, кадровим, науковим і технічним потенціалом, відношенням До зовнішнього середовища, перспективами розвитку, іміджем. Ці елементи визначають потенціал організації, її здатність до діяльності.

Процес істотного посилення чи послаблення потенціалу якоїсь матеріальної системи зветься синергіїєю. Закон синергії формулюється так: для будь-якої організації існує такий набір елементів, при якому її потенціал завжди буде або істотно більше простої суми потенціалів вхідних у неї елементів (людей, комп'ютерів і т.д.), або істотно менше.

Функції антикризового управління — це види діяльності, що відтворюють предмет управління і визначають його результат. У цьому відношенні можна виділити шість функцій: передкризове управління, управління в умовах кризи, управління процесами виходу з кризи, стабілізація хитких ситуацій (забезпечення керованості), мінімізація втрат і упущених можливостей, своєчасне прийняття рішень. Кожний з цих видів діяльності (функцій управління) має свої особливості, але у своїй сукупності вони характеризують антикризове управління.

У розвитку будь-якого управління дві його протилежності — інтеграція і диференціація — знаходяться в діалектичному зв’язку. Посилення інтеграції завжди веде до послаблення диференціації і навпаки. Зв'язок інтеграції і диференціації характеризує формування нових організаційних форм управління чи організацій нового типу. У цій взаємодії є точки кризи організації. Як правило, це точки, що відтворюють небезпеку "розпаду", руйнування організаційних основ. Вихід із кризи — зміна співвідношення інтеграції і диференціації управління на новій організаційній основі.