Основи економічної теорії (2001)

Засади і суперечності товарного виробництва. Соціально-економічними причинами, які зумовлюють існування товарного виробництва, є, по-перше, суспільний поділ праці, спеціалізація виробників на виготовленні певних продуктів і, по-друге, певне економічне відокремлення виробників один від одного, що визначає їхню самостійність у розпорядженні результатами власної праці. Саме це визначає ту обставину, що речі, які виробляються людиною, призначені для задоволення не власних, а суспільних потреб, що ці речі виробляються для обміну на ринку, для продажу. Так продукт праці стає товаром, а виробник — товаровиробником. У цьому полягає родовий зміст товарного виробництва, тобто те загальне, що властиве певній формі виробництва на всіх стадіях суспільно-економічного розвитку.

Рушійні сили розвитку товарного виробництва містяться у його внутрішніх суперечностях. Оскільки кожний товаровиробник виготовляє продукцію не для себе, а для продажу, для задоволення суспільних потреб, то його праця має суспільний характер, тобто вона є часткою суспільно поділеної між виробниками праці. Суспільний характер праці виявляється і в тому, що для своєї життєдіяльності товаровиробник після реалізації товарів має знайти на ринку потрібні йому товари. Водночас праця кожного товаровиробника відокремлена, він виробляє на свій страх і ризик. Адже суспільне визнання витраченої праці, виробленого продукту як товару відбувається після завершення виробництва, на ринку, в процесі реалізації продукту. Це означає, що для товарного виробництва властива основна суперечність — між суспільною та відокремленою (в умовах приватної власності — приватною) працею. Ця суперечність зумовлює вдосконалення виробництва, поліпшення якості продукції з тим, щоб вона якнайкраще реалізувалась. Відтворюючись як суперечність товарної організації суспільного виробництва, вона спонукає виробників до безперервних пошуків для завоювання ринку.

Те, що продукт не реалізується, означає, що суспільство не визнає витрачену працю як суспільну, а вироблений продукт — як суспільно необхідний. Не реалізувавши свою продукцію, виробник не може відновити виробництво, придбати погрібні сировину, матеріали, знаряддя праці тощо. У зв'язку з цим реалізація продукту — це складний і життєво важливий процес визнання праці виробника як суспільної праці, існування його праці як частки суспільної праці. Складність цього процесу посилюється тим, що суспільні потреби досить швидко змінюються і розвиваються. Те, що вчора було вкрай необхідним, сьогодні може стати другорядним або навіть непотрібним. Ось чому для того, щоб виробництво відповідало суспільним потребам, його слід час від часу переобладнувати, пристосовувати до нових потреб, змінюючи і структуру самого виробництва, і зайняту в ньому працю. Хто не встигає за потребами, виробляє те, що не відповідає потребам, швидко банкрутіє, розорюється.

Отже, товарно-грошові відносини як достатньо ефективна форма розвитку суспільного виробництва є водночас глибоко суперечливими.

Особливості товару і чим він відрізняється від продукту. Товар — це форма продукту праці, який має свої характерні риси. Передусім це продукт праці, призначений не для власного споживання, а для обміну, продажу. Товар має дві властивості. Насамперед він має здатність задовольняти певну потребу, тобто бути споживною вартістю. Оскільки це не власна потреба виробника, а потреба суспільства, то й споживна вартість стає суспільною. Здатність задовольняти суспільні потреби, інакше кажучи, суспільна споживна вартість — необхідна умова перетворення продукту праці на товар. Лише за цих умов він може бути проданий, реалізований.

Споживні вартості утворюють речовий зміст багатства незалежно від його суспільної форми. З боку економічної теорії споживна вартість товару не має нічого загадкового. Вона не є предметом економічної теорії. Це предмет особливої науки — товарознавства. Водночас не можна не бачити, що споживна вартість має важливе значення для визначення економічних форм. І тому економічна теорія не може бути байдужою до споживної вартості, а тим більше до якості продукції. З іншого боку, продукт праці стає товаром, коли він має таку рису, як здатність обмінюватися на інші товари. Інакше кажучи, коли він мас мінову вартість.

Як споживні вартості товари занадто різні та непорівнянні. Хліб і автомобіль задовольняють дуже різні потреби. Мінова вартість становить головну загадку товару, адже вона робить товари порівнянними, однорідними. На перший погляд, мінова вартість як кількісне співвідношення різних речей стає чимось випадковим, постійно змінюваним залежно від місця і часу, оскільки зіставляються незрівнянні між собою за своїми природними властивостями речі. Стає незрозумілим, чому визначена кількість одного товару обмінюється на визначену кількість іншого. Ця загадка мінової вартості, а насправді суперечність між споживною та міновою вартістю, вирішується зведенням різних речей до певної єдності, що робить ці речі кількісно порівнянними. Як мінові вартості товари є продуктами праці. У процесі обміну відбувається абстрагування від споживних вартостей, від певної їхньої корисності. Це вже не стіл, не дім, не будь-яка інша корисна річ. Усі властивості речей, що сприймаються чуттєво, ніби згасають в обміні. Вони виступають лише як продукти праці. Однаковість товарів як продуктів праці означає і однаковість самої праці. Це є зведенням усіх видів праці до однакової людської праці, до абстрактної праці, до людської праці взагалі. Отже, однаковість усіх речей полягає лише в тому, що на виробництво їх витрачена робоча сила людини, людська праця взагалі, що вони, будучи втіленням суспільної праці, виступають як вартості.

Отже, за міновою вартістю як пропорцією, в якій обмінюється певна кількість одного товару на певну кількість іншого, за видимою випадковістю цих кількісних співвідношень приховується їхня справжня сутність — вартість. Пізнання йде від зовнішньої видимості — мінової вартості товарів до праці, до того, що всі товари є продуктами праці, а від праці — до вартості як суспільної субстанції товарів, як втілення однакової людської праці — абстрактної праці. Це витрати робочої сили безвідносно до форми цих витрат як праці взагалі — витрати нервів, м'язів тощо. Абстрактна праця виражає однаковість та єдність праці всіх товаровиробників: праця кожного з них хоч і є приватною та індивідуальною, але у вартості вона виражається як частка суспільної вартості. Отже, ці дві сторони продукту праці — споживна вартість та вартість — визначають, що цей продукт праці є товар. Між цими сторонами є суперечність. Так, вади споживної вартості, низька якість товару приходять у суперечність з його вартістю, що неминуче відбивається на процесі реалізації товару. Може бути й таке, що якість товару висока, але в ньому втілено дуже багато праці і товар занадто дорогий, а це також не сприяє успішній реалізації. Вирішення цієї суперечності досягається забезпеченням оптимальної, економічно доцільної відповідності між споживною вартістю і вартістю.

Величина вартості та суспільно необхідна праця. Оскільки кожний товар має вартість, це означає, що в ньому матеріалізована абстрактна людська праця. Звідси випливає, що визначення величини вартості — це вимір кількості витрат абстрактної праці, тієї субстанції, яка створює вартість. Проте не будь-які витрати абстрактної праці визначають вартість. У такому разі конче необхідним було б прагнення вкладати більше абстрактної праці, щоб володіти більшою вартістю. Насправді ж величина вартості визначається суспільно необхідними витратами абстрактної праці, оскільки індивідуальна праця може бути визнана вираженням суспільної праці за тієї умови, що вона є суспільно необхідною працею. Ця категорія означає не лише те, що створений товар задовольняє суспільні потреби, а й передусім те, що на його створення витрачено суспільно необхідний робочий час, тобто робочий час, потрібний для виготовлення будь-якої споживної вартості за суспільно нормальних умов виробництва та за середнього рівня вмілості та інтенсивності праці.

Величина вартості — це не раз і назавжди дана, а змінювана величина. Вона прямо пропорційна кількості витраченої суспільно необхідної праці та обернено пропорційна продуктивності праці, втіленої в товарі. Чим більше в товарі втілено суспільно необхідної абстрактної праці, тим більша величина його вартості. Проте кількість втіленої в товарі праці, в свою чергу, визначається рівнем продуктивної сили праці. Чим вищий цей рівень, тим менше праці уречевлюється в одиниці товару. 1 навпаки, чим нижчий рівень продуктивності праці, тим більше її уречевлюється в товарі.

Продуктивна сила праці визначається різноманітними обставинами: а) середнім ступенем майстерності робітника; б) рівнем розвитку науки та ступенем її технологічного використання; в) суспільною організацією виробничого процесу; г) розмірами та ефективністю засобів виробництва; д) природними умовами. Всі ці чинники, які визначають рівень продуктивності праці, є величинами змінними, адже вони змінюються разом з розвитком суспільства, їхня роль у різні епохи різна. Наприклад, одна річ, коли наука могла досягти багато, але її технологічне використання було обмежене, і зовсім інша, коли відбувся промисловий переворот і почало швидко розвиватися промислове виробництво і, зрештою, як уже зазначалося, зростала роль науки та її технологічне використання в умовах НТП. Змінюється рівень освіти і професійної кваліфікації робітників, удосконалюються форми організації виробництва та праці, втілюються нові технологічні засоби виробництва тощо. Все це зумовлює зростання продуктивності праці, а отже, зменшення суспільно необхідних витрат робочого часу на виробництво одиниці продукції. Однак, як свідчить історичний досвід, поряд з чинниками, що зумовлюють зниження вартості товару, діють важливі чинники, які стримують цю закономірність та спричинюють підвищення вартості продукції, що знаходить своє вираження у підвищенні цін.

Двоїстий характер праці, втіленої в товарі. Праця товаровиробника, яка втілюється в товарі, мас двоїстий характер. Саме це визначає характер праці. З одного боку, це конкретна праця, яка характеризується такими ознаками: по-перше, це корисна праця, яка створює споживну вартість; по-друге, вона виробляє якісно визначену споживну вартість як вираження суспільного поділу праці, спеціалізації виробників на виробництві окремих товарів. Суспільний поділ праці, як уже підкреслювалось, — одна з головних умов існування товарного виробництва. Конкретна праця свідчить, що цей виробник виконує певні конкретні операції, використовує певні засоби праці та матеріал, а отже, виготовляє саме цю, а не іншу річ. Коли це токар, то він має справу з верстатом, заготовками металу, обробляє їх, надає їм певної форми, виготовляє певну деталь. Будівельник має справу з цеглою, цементним розчином та іншими будівельними матеріалами та знаряддями і виконує операції, які суттєво відрізняються від операцій токаря. Це свідчить, що конкретна праця є різноякісною з усіх компонентів (і операцій, і матеріалів та засобів праці). Конкретна праця створює різні споживні вартості. З іншого боку, як уже зазначалося, незалежно від конкретних форм існує абстрактна праця, тобто праця взагалі як певна частина суспільної праці, яка виявляється в процесі обміну, на ринку як мінова вартість. Абстрактна праця створює вартість товару. Це втілення в товарі праці взагалі безвідносно до її конкретного виду.

Абстрактна праця — це не просто суспільна праця, а суспільна праця особливого роду. Вона полягає в тому, що її дійсно суспільна природа в процесі виробництва є прихованою, а відчуження виробника робить її нібито приватною, індивідуальною. 1 лише на ринку в процесі обміну виявляється суспільний характер праці. Остання створює не просто продукт, а товар, призначений для задоволення потреб інших людей, який втілює в собі абстрактну працю, вартість. Абстрактна праця — це історична категорія, її не було в первіснообщинному суспільстві, де панувало натуральне виробництво. Абстрактна праця, яка створює вартість, — неспецифічна суспільна форма праці, що присутня лише в товарному виробництві. Це форма виробничих відносин відокремлених виробників. У зв'язку з цим і вироблена ними вартість — не природна, а суспільна властивість товару. Вона свідчить, що в товарі втілена суспільна абстрактна праця і вона виступає формою взаємодії відокремлених товаровиробників, формою виробничих відносин між ними. Через це вартість є соціально-економічною категорією, суспільними відносинами, які приховані під речовою оболонкою. В цьому відношенні у вартості немає і грана речовини природи, це суспільні відносини між людьми, які виявляються, як і суспільна праця, в процесі обміну, на ринку при реалізації товарів.

Проста і складна праця. Зведення різних видів праці до однакового вираження, до однорідної абстрактної праці — складний процес. Адже праця різних товаровиробників відрізняється не лише тим, які вони виробляють споживні вартості. Водночас вона може бути простою і складною. І це виявляється у величині створюваної вартості. У зв'язку з цим зведення складної праці до простої, співмірність цих видів праці становить важливу змістовну частину процесу реалізації праці. Що ж таке проста і складна праця? Проста праця — це один з моментів якісної характеристики складної праці, а отже, і всієї абстрактної праці. Через це визначити ступінь складності того чи іншого виду праці можна лише порівнянням та зведенням його до простої праці. Складна праця — це не що інше, як помножена проста праця, оскільки менша кількість складної праці дорівнює більшій кількості простої. Зведення складної праці до простої відбувається постійно. Товар може бути продуктом самої складної праці, але його вартість робить його таким, що дорівнює продукту простої праці, отже, є лише певною кількістю простої праці.

Складність цього процесу полягає в тому, що зміст і простої, і складної праці не є раз і назавжди даним. З розвитком техніки і технології виробництва, загальної та професійної освіти зростає освітній і кваліфікаційний рівень працівників, змінюються умови й характер праці, що природно знаходить вираження у зміні змісту поняття «проста» та «складна» праця.