Основи економічної теорії (2001)
4.4. Гроші та їхні функції
Гроші можуть виконувати функцію загального еквівалента тому, що самі за своєю природою є товаром, втілюють у собі абстрактну людську працю, є вартістю. На початкових сходинах розвитку товарного господарства, коли одна община від разу до разу обмінювала свій продукт праці на продукт праці іншої общини, роль еквівалента виконували різні товари.
З розвитком суспільного поділу праці, коли вироблялося все більше продуктів праці для обміну, розширювався сам обмін, який ставав регулярнішим, з'явилась можливість обмінювати один товар на інші товари.
Подальший розвиток суспільного поділу праці, розвиток товарного виробництва призвели до того, що з усього товарного світу виділився один товар, який став загальним еквівалентом в обміні. Таким загальним еквівалентом спочатку були різні товари. У одних народів це були черепашки, у других — худоба, а у третіх — дорогоцінні метали. І лише на наступних етапах функцію загального еквівалента почало виконувати золото.
Усе це дає підставу для висновку, що гроші — це передусім товар. Проте це не просто товар, а товар, який виконує функцію загального еквівалента. Як уже зазначалося, історично в ролі грошей виступали дорогоцінні метали — срібло та золото. Тривалий час грошова система була біметалічною, так що роль загального еквівалента виконували і срібло, і золото.
Поступово відбувся загальний перехід до монометалічної грошової системи, коли лише золото почало виступати в ролі загального еквівалента. У Великій Британії золотогрошова система введена ще з кінця XVIII ст., в Німеччині — з 1871 р., у Нідерландах — з 1877 р. Цей процес прискорився наприкінці XIX ст. В Австрії це сталось у 1882 p.. в Японії — в 1897 p., в Росії — в 1889 р., в США — в 1900 р. У Бельгії, Франції та Швейцарії, а також у Британських колоніях ця система почала фактично панувати з початку XX ст.
Виникнення та розвиток грошей означали, що створені умови для швидкого зростання товарного виробництва, розширення ринку. Існування грошей, товару — загального еквівалента означало, що створено умови для широкого розвитку обміну» Отже, цей товар має властивості такого обміну. Якщо раніше власник товару, який мав певний продукт праці, повинен був знайти собі такий товар, який йому потрібно виміняти, і такого власника товару, який хотів би саме такого обміну, то тепер будь-який товар обмінювався на гроші, а за отримані гроші людина могла купити будь-який необхідний їй товар. Роздвоєння товару на товар та гроші означає, що його внутрішня суперечність між споживною вартістю та вартістю дістала зовнішнє вираження у формі роздвоєння всього товарного світу на дві протилежні частини. З одного боку, всі товари як споживні вартості, а з другого — гроші як втілення вартості, матеріалізація вартості. Обмінюючи свій товар, свою споживну вартість на гроші, власник товару отримує еквівалент втіленої в його товарі вартості. Вона виступає у формі певної кількості грошей, що створює безперешкодні можливості для обміну грошей на необхідні споживні вартості — товари.
Гроші виконують ці функції по-різному. Так, у першій функції золото виступає «ідеально», а в другій — воно може бути замішене «своїми представниками» — паперовими знаками, паперовими грошима. В інших функціях золото виступає як гроші у власному розумінні. Розглянемо функції грошей більш детально.
Міра вартості. Ця функція полягає в тому, що саме гроші є тим матеріалом, в якому знаходить вираження вартості всіх товарів. Прирівнювання товарів до золота, грошей — це якісне визначення вартості того чи іншого товару. Грошове вираження вартості виступає у формі ціни. Це — міра вартості, оскільки в своїх цінах товари представлені як кількість золота, адекватна втіленій у товарах суспільно необхідній праці.
Слід зазначити, що не гроші роблять товари порівнюваними. Навпаки, товари втілюють уречевлену суспільну працю, вони стають вартостями і саме тому їхня вартість може бути виміряна іншим товаром. Вартість золота, як і будь-якого іншого товару, визначається кількістю суспільної праці, витраченої на його виробництво. З підвищенням продуктивності праці змінюється кількість праці, що втілена в золоті як у товарі. Через це вартість золота не є постійною величиною, вона змінюється, а це означає, що змінюється і міра вартості. Функцію міри вартості гроші виконують уявно, не треба їх наявності для визначення ціни товару. Ціна не обов'язково мас збігатися з вартістю. Як правило, під впливом попиту та пропозиції вона відхиляється від вартості в той чи інший бік. Функція міри вартості нерозривно пов'язана з масштабом цін, який є фіксованою масою грошового матеріалу (золота чи срібла). Проте ототожнювати їх не можна. Адже за вираженням вартості товару в золоті приховане зведення всіх видів праці до загальної абстрактної праці та зведення останньої до витрат праці на видобування золота. Масштаб цін — функція суто технічна, яка виражає співвідношення різної кількості золота і його фіксованої одиниці. Через це вимір золота, вираження його в певному масштабі — не лише технічна умова для виконання ним суспільної функції — бути мірою вартості товарів. Масштаб цін, як уже зазначалося, — це засіб виміру самого грошового матеріалу. Будь-яка фіксована одиниця грошового матеріалу закріплюється державою та виступає у формі металевої монети, а гроші набувають монетарного вираження. Наприклад, долар, який є масштабом цін США, втілював 0,888 г золота. Інколи фіксована маса металу та назва грошової одиниці збігалися. Класичним прикладом є англійський фунт стерлінгів. Колись це насправді означало, що ця грошова одиниця втілює в собі фунт благородного металу (срібла). Однак поступово неухильно зростав розрив між назвою грошей — фунтом стерлінгів та реальним вмістом у них металу. Причини такого розриву можуть бути різними. Проте безумовно, що початок йому був покладений з переходом від срібла як грошового матеріалу до золота, яке при меншій масі втілювало більшу вартість. І хоча назва залишалась — фунт стерлінгів, але кількість золота була значно меншою і неухильно знижувалась. Розрив між назвою грошової одиниці та реальним вмістом металу зростав. Зміна вартості золота, з одного боку, та вплив попиту і пропозиції, з іншого, зумовлюють відхилення цін від вартості.
З розвитком товарообміну форму товару, а отже, ціну отримують такі речі, які не є продуктами праці та не мають вартості. Передусім це природні__ багатства, які не включені в господарський оборот. Форму ціни також набули такі поняття, як честь, совість, любов, які не є речами і не містять вартості. В цьому разі ми маємо справу з «ірраціональними цінами».
Отже, ціна не тільки кількісно, а й якісно не завжди є вираженням вартості. Проте це не може бути підставою для заперечення вартості. Адже, як правило, за такими цінами не стоять відносини виробничого характеру. Або ж за ними приховані виробничі відносини, які можуть бути пояснені лише на основі вчення про земельну ренту (наприклад, ціна землі).
Засіб обігу. Процес функціонування грошей як міри вартості нерозривно пов'язаний з процесом обміну товарів, в якому гроші виконують функцію засобу обігу. З появою грошей відбувається перехід від безпосереднього обміну товару на товар (Т— Г) до більш досконалої форми за допомогою грошей (Т—Г—Г), яка, по суті, включає два акти: продаж товару за гроші (Т—Г) та купівлю товару за гроші {Г—Т). Як видно гроші виконують роль посередника в процесі обміну товару. Для того щоб виступати в якості мінової вартості, товар повинен мати власну вартість, позбавитись своєї натурально-речової форми і перетворитися з уявної вартості (певної кількості) золота на золото справжнє. При цьому слід зауважити, що золото функціонує як уявна, ідеальна вартість лише тому, що воно здійснює обіг як грошовий товар у процесі обміну. В ідеальній мірі вартості прихована «дзвінка» монета. Отже, гроші як міра вартості та гроші як засіб обігу доповнюють одне одного і взаємодіють.
Як видно, кожна фаза метаморфози товару в цілому має самостійне значення, яке характеризує певний момент у відносинах товаровиробників. А в сукупності обидві фази становлять єдність відносин товаровиробників. Однак, як це добре видно на практиці, продаж та купівля, будучи єдиним цілим, зовсім не означає їхньої нерозривності. Навпаки, їхня самостійність означає, що купівля не обов'язково йде за продажем. Ці фази можуть бути розірвані в часі та просторі. Саме тут приховується можливість криз надвиробництва, проте тільки можливість.
Цей висновок має принципове значення: адже формула Т—Г—/^призвела до хибних висновків і такого економіста, як Ж.-Б. Сей, а разом з ним і Д. Рікардо, які виходячи з неї, твердили про неможливість загальних криз, оскільки гроші — лише посередник у русі товарів, а все зводиться обов'язково до обміну — Т—Т. Вони вважали, що кризи можуть бути лише частковими, внаслідок неузгодженості між виробництвом окремих товарів. Одних з них виробляють більше, інших — менше, тому частина перших не може бути реалізована. В дійсності кризи надвиробництва закладені в суперечності між суспільним характером виробництва та приватною формою привласнення.
Обіг грошей. Монета. Паперові гроші. Глибоке розуміння обігу грошей, його відмінності від обігу товарів мас дуже важливе значення для з'ясування закономірностей грошового обігу. З появою грошей як посередника в процесі обміну товарів товарообмін набуває форми товарного обігу як якісно нового явища. Якщо простий обмін товарами, який обмежений у часі та просторі (оскільки треба знайти саме такого товаровиробника, у якого був би необхідний товар цьому товаровиробнику, а товар цього виробника був необхідним першому товаровиробнику), то перехід до товарного обороту дає змогу, продавши товар, не купувати інший, або, продавши його на одному ринку купити його зовсім на іншому. Тим самим товарний оборот розширює межі та прискорює рух товарів і грошей. Особливості обігу грошей полягають у тому, що гроші не повертаються до свого вихідного пункту, вони віддаляються від нього: постійно залишаються в обігу, в той час як товари випадають зі сфери обігу, переходять у сферу споживання. Своєрідний рух грошей створює ілюзію, нібито не рух товарів зумовлює рух грошей, а навпаки, рух грошей зумовлює рух товарів, внаслідок цього складається уявлення, ніби гроші мають самостійний рух, що зумовлює рух товарів. Таким чином, глибоко перекручуються реальні взаємовідносини між товарами й грошима. В дійсності, товари, які виражають свою вар гість у грошах, у золоті, які перетворюють у такий спосіб золото на загальний еквівалент, на гроші, роблять їх інструментом обігу.
Функція грошей як засобу обігу потребує, щоб в обігу знаходились у рівній вартості шматки того металу, який є грошима, та щоб вартість цих шматків була зафіксована і засвідчена. Це досягається за допомогою карбування монет, які засвідчують масу та пробу благородного металу, а отже, і його вартість. Інакше кажучи, функція засобу обігу породжує монетарну форму існування грошей. Однак через деякий час, після випуску повновагових та повноцінних монет, вони в процесі обігу стираються, перестають бути повноваговими, виникає суперечність між їхнім номіналом та реальним вмістом золота. І це не дрібниця.
У результаті цієї суперечності форма монети зростає над вмістом, а функціональне існування грошей поглинає їхнє матеріальне існування. Внаслідок цього під час зовнішньої торгівлі доводиться звіряти масу та пробу зливків, а у внутрішній торгівлі монети дістають гору тому, що їх беруть продавці товарів і вони виконують свої функції й тоді, коли вони повновагові, і тоді, коли частина маси втрачається, адже монети виконують роль засобу обігу скороминуче, що робить можливою заміну золота знаками вартості, символами реальних грошей.
Спочатку це відбулося внаслідок стирання монет у процесі обігу, коли незважаючи на те, що реальний вміст золота в монеті зменшився, така монета забезпечує обіг товарів як повноцінна, сам процес обігу грошей відділяє реальний зміст монети від її номінального значення. На цій основі відбувається заміна золота сріблом або міддю, а потім — паперовими грошима, які, по суті, не мають ніякої вартості (за винятком самого паперу та його оброблення ). Можливість заміни реального грошового матеріалу його знаками, символами полягає втому, що гроші виконують функцію засобу обігу скороминуче. Для цього важливо, щоб вони мали суспільну значимість, а саме держава, випускаючи паперові гроші, надає їм примусовий курс у законодавчому порядку. Інакше кажучи, паперові гроші можуть функціонувати як засіб обігу саме тому, що вони заміщують та представляють в обігу золото, його вартість.
На рівні пересічних громадян суспільства превалює думка, начебто паперові гроші створюються державною владою. Насправді, вони, як і справжні металеві гроші - продукт товарного обороту. Сам оборот товарів уможливлює заміну золота-його символами, його знаками у функції засобів обігу. Проте при цьому треба, щоб знак грошей одержав свою власну об'Єктивно-суспільну значимість. І паперовий символ одержує її за допомогою примусового курсу, що встановлюється державою товарооборот має потребу в золоті як загальному еквіваленті. І ця необхідна кількість золота подана в паперових грошах незалежно від тієї суми, яка на них написана. Так, якщо випущено паперових грошей на 4 млрд., а обіг потребує тільки 2 млрд., то вся маса паперових грошей матиме цінність тільки в 2 млрд. Та обставина, що паперові гроші представляють в обігу золото, потребує відповідності між кількістю паперових грошей і коштовністю золота, яке вони заміняють. Якщо ж ця відповідність порушується, і канали грошового обігу переповнюються паперовими грошима, то курс паперових грошей неминуче падає і знижується до того рівня, до якого падає необхідний для обігу мінімум золота.
Засіб нагромадження, утворення скарбів. Якщо функція міри вартості виконується грошима ідеально, а функція засобів обігу — швидкоплинно, і тому золото може бути замінено знаками вартості, то_функцію засобів нагромадження створення скарбів виконують справжні гроші, тобто - реальне золото. На практиці товаровиробники неминуче нагромаджують не лише золото, а й паперові гроші. Ця функція пов'язана з функцією грошей як засобом обігу. Коли перша метаморфоза Т— Гне доповнюється другою метаморфозою Г—Т, тоді це означає, що гроші перестають бути засобом обігу. Вони стають засобом нагромадження. Звідси зрозуміло, що гроші не можуть водночас бути і засобом обігу і засобом нагромадження. тому що одна функція заперечує іншу.
З розвитком товарного виробництва товаровиробник виробляє один товар, а споживає багато. Причому виробництво і продаж товару потребують певного часу. А купівля, пов'язана зі споживанням, не може бути відстрочена до реалізації виробленого товару. В зв'язку з цим виникає потреба в купівлі, яка передує продажу товару або, в усякому разі, не пов'язана з останнім. Це можливо за нагромадження грошей. Для того щоб купувати, не продаючи, треба спочатку продавати, не купуючи. Отже, поруч з рухомими грошовими потоками обов'язково існують грошові резерви. Ці дві форми взаємопов'язані, як сполучені посудини. Постійно відбувається переливання з однієї в іншу.
Ця функція зумовлена самими процесами виробництва і споживання. Для того щоб виробнику придбати нові засоби виробництва, потрібно накопичити певну суму грошей. Споживач також для придбання предметів споживання значної цінності повинен накопичити гроші.
Між функціями нагромадження скарбів і засобами обігу існує щільний взаємозв'язок. Розширення масштабів виробництва і товарообороту веде до того, що частина грошей, яка є у вигляді скарбів, втягується в процес обігу і функціонує у вигляді засобів обігу. Звуження процесів обігу супроводжується вилученням частини грошей, перетворенням їх на скарби.
Поруч із нагромадженням грошей в монетарній або іншій формі утворюється нагромадження скарбів у вигляді предметів розкоші, виготовлених з дорогоцінних металів, насамперед із золота і срібла, які не функціонують і являють собою значною мірою художні цінності.
З розвитком товарного виробництва головну роль відіграє перший вид нагромадження, яке стає необхідною умовою товарного обігу. Отже, ці дві форми нагромадження відрізняються одна від одної не лише функціонально, а й історично. Вони відбивають різні етапи в розвитку товарного виробництва.
Гроші, які мають властивість продукту товарного господарства, мають істотний вплив на його розвиток. І це особливо виявляється у функції засобів нагромадження. Якщо нагромадження товарів має межі (псування товарів, необхідність спеціальних сховищ тощо), то гроші не мають фактично меж для нагромадження, а зберігання їх не пов'язано з великими витратами праці.
Для того щоб нагромаджувати, слід всіляко розширювати виробництво товарів, якнайбільше їх продавати. А чим більше нагромаджено грошей, тим ширші можливості для розширення і удосконалення виробництва. Водночас не можна не бачити, що цей процес суперечливий. Адже нагромадження, збільшення скарбів може стати самоціллю, що, природно, обмежує можливості розвитку виробництва.
Засіб платежу. Розвиток товарного виробництва породив і таку функцію, як засіб платежу. Адже в товарообміні виникає особлива форма — купівля без попереднього продажу товару. Наприклад, для продовження процесу виробництва потрібно придбати сировину і матеріали, але для їх оплати немає грошей. Очевидно, власник сировини і матеріалів може продати їх з відстрочкою платежу, отже, в кредит. Особливість цієї форми полягає в тому, що один товаровиробник стає кредитором, а інший — боржником. Отримуючи потрібний товар, боржник дає своєму кредитору письмовий борговий кредит. Коли настає строк, боржник виплачує визначену суму грошей, а кредитор повертає йому вексель. Гроші стають засобом платежу саме тому, що вони с мірою вартості і засобом обігу. Проте, на відміну від цих Функцій, спочатку виникає передавання споживної вартості, а вартість виступає в ідеальному вигляді боргового зобов'язання. І лише через визначений строк боржник виплачує кредитору вартість отриманого в кредит товару. Топ, хто уважно стежить за логікою викладення теорії грошей, може сказати, що можливість купівлі без продажу забезпечується наявністю накопичення грошей, грошовими резервами. Однак практика товарного господарства, швидке зростання масштабів виробництва і товарообороту призводять до того, що не лише неможливо, а й економічно нераціонально ставити виробництво і споживання в залежність від наявних грошей. Суперечність між споживною вартістю і вартістю дістає ще одне вираження — між товарною формою виробництва, між товарооборотом, споживною вартістю та їхнім вартісним вираженням, обігом грошей. Це особливо виявляється в необхідності купівлі або продажу, необхідності купівлі тепер за рахунок продажу в майбутньому. Вирішується ця суперечність через розвиток кредиту, складну систему кредитних відносин.
Розвиток товарного виробництва і товарного обміну зумовлює значне розширення кредитних відносин.
Оскільки транспортування і реалізація товарів забирає багато часу, а процес виробництва неможливо зупинити, товаровиробник систематично купує в кредит необхідні засоби і предмети праці. Кредит відіграє велику роль у виробництві, яке має сезонний характер. Наприклад, весною селянин купує насіння, засоби праці, а виплачує їх ціну після збирання врожаю. Або восени легка і харчова промисловість повинні закуповувати в кредит запас вовни або цукрових буряків, яких вистачило б на весь сезон переробки. В міру створення і реалізації готової продукції здійснюється оплата кредиту.
З боку продавця продаж у кредит є не що інше, як відчуження споживної вартості товару, але без реалізації його ціни, без перетворення уявного золота, яке визначає величину вартості товару, на реальне золото, гроші. З боку покупця кредит визначає отримання споживної вартості без відповідного відчуження праці. Після закінчення строку угоди ролі її учасників змінюються. Той, хто продає т»вар у кредит, кредитор, отримує вартість, не відчужуючи споживної вартості. Той, хто брав кредит, покупець, відчужує вартість, не отримуючи споживної вартості. Все це привносить у виробничі відносини товаровиробників суттєво важливі моменти. Хоч у цих угодах зберігаються ролі покупця і продавця, як у звичайному товарообороті, однак неможливо не бачити, що тут їхні ролі суттєво різні, а відносини набагато складніші. Якщо звичайна товарна угода здійснюється на основі еквівалентного співвідношення вартості товару і грошей, то передавання грошей у кредит означає не тільки повернення певної суми в укладений строк, а й оплату у вигляді відсотка за її використання. Більше того, за кредиту рух товару здійснюється без грошей. Вони тут не виступають засобом обігу. Гроші виконують функцію міри вартості, що дає змогу встановити в кредитній угоді грошову міру зобов'язання. Проте, коли настануть строки виконання зобов'язань, вони погашаються грошима. Отже гроші тут виступають не опосередкованою ланкою, а завершальною, оскільки продаж у кредит — це не закінчена угода, а лише її початок. В умовах розвинених товарно-грошових зв'язків певна частина боргових зобов'язань взаємно погашається. Проте гроші потрібні для покриття різниці між частиною зобов'язань.
Отже, особливість функції засобу платежу полягає в тому, що гроші в цьому разі виступають не як посередник товарообороту, не як засіб обігу, а як індивідуальне втілення суспільної праці, завершуючи угоду. При впровадженні платежів гроші виступають як справжні гроші, а не як знаки вартості. Що стосується взаємодії функції як засобу платежу і функції накопичення, то, з одного боку, кредит робить накопичення невигідним і зайвим, оскільки дає можливість купувати не продаючи, а з іншого боку, розвиток функції засобу платежу нерозривно пов'язаний з накопиченням грошей для здійснення оплати за зобов'язаннями. В історичному процесі розвитку товарного господарства вдосконалення і збагачення функції засобу платежу, розвиток кредитних відносин ведуть до зникнення збирання скарбів як самостійної форми багатства і водночас зростають роль і значення накопичення резервного фонду грошей як засобу платежу.
Функція грошей як засобу платежу породжує і широко розвиває так звані кредитні гроші, що виступають у формі боргових зобов'язань (векселів). Однак товаровиробник, який отримав боргове зобов'язання (вексель), може посвідчити його своїм підписом і передати для оплати визначеної купівлі товарів. Отже, вексель, що виник як засіб кредиту, перетворюється на кредитні гроші. Розвиток кредитних грошей призвів до виникнення їх найвищої і найдосконалішої форми — банкноти. На відміну від векселів, які є борговими зобов'язаннями окремих товаровиробників, банкнота — це вексель банку, тобто боргове зобов'язання банку; У функції грошей як засобу платежу виявляється поглиблення взаємозв'язку всіх функцій грошей міри вартості, засобу обігу, нагромадження. Кредитні "гроші залишаються з паперовими і якнайширше обслуговують товарооборот. Отже, складаються умови для заміни золотогрошового обігу паперовими грошима. Спочатку зв'язок між золотом і паперовими грошима забезпечується їх прямим обміном на золото, а на наступних етапах золото як грошовий матеріал повністю виключається з обігу. Воно стає, по суті, звичайним товаром, який можна придбати за паперові гроші. І все ж, хоч і опосередкований, але зв'язок між золотом і паперовими грошима існує. Воно, хоч і монопольне, а все ж є матеріально-речовим забезпеченням грошей. Купівельна спроможність паперових грошей забезпечується зростанням суспільного багатства.
Всесвітні гроші. Гроші як продукт товарного виробництва нічого національного і специфічно державного в собі не утримують.
Всесвітня торгівля — це продаж і купівля значних партій товарів, оптова торгівля в кредит. Через це функція засобу платежу має особливо важливе значення і значне поширення.
Крім того, у світовому обігу гроші функціонують як суспільна матеріалізація багатства. Однак лише золото уособлює це багатство і мігрує з однієї держави в іншу. До речі, будучи скарбом, золото водночас є резервним фондом всесвітніх грошей.
Слід зазначити, що процес витіснення золота з грошового обігу стосується і всесвітніх грошей. У повоєнні роки товарооборот на всесвітньому ринку здійснюється за допомогою резервних національних валют, передусім долара і фунта стерлінгів.
Отже, при виконанні своїх функцій вони звичайно одягають «національний мундир», що знаходить відображення не лише в специфічній назві — долар у США, фунт стерлінгів — у Великій Британії, ієна — в Японії, марка — в Німеччині, рубль — у Росії, ліра — в Італії тощо, а й у відповідній символіці на монетах і паперових грошах, поручительстві держави за їхнє забезпечення. Взаємодія національного і світового ринку, вихід товарного обороту за межі окремих держав, міжнародна торгівля породжують функцію грошей як всесвітніх. На світовому ринку гроші скидають «національний мундир» і виступають у формі благородних металів. Раніше це були золото і срібло, а з часом функцію світових грошей стало виконувати лише золото. Тут воно виступає загальною мірою вартості, загальним засобом платежу і загальним купівельним засобом.
Як бачимо, у всесвітній торгівлі гроші виконують ті самі функцій що і в обігу товарів і грошей між державами, матеріалізують відносини цих країн, які представляють товаровиробників, об'єднаних у межах держав. Це вносить суттєві зміни у виробничі відносини, робить міжнародні відносини специфічною сферою, для якої характерні свої товарно-грошові форми: торговий і платіжний баланси, валютний курс тощо. Однак це окрема тема.
Закони грошового обігу. Інфляція. Кількість грошей, яка перебуває в обігу, не може бути необмеженою, оскільки для реалізації товарів, що надійшли в сферу обігу, слід чітко визначити кількість грошей. Вона залежить насамперед від суми цін товарів. Чим більша сума цін товарів, тим більше грошей необхідно для їхньої реалізації. Тут існує пряма залежність. Другим важливим елементом є швидкість обігу грошей, оскільки гроші весь час повертаються в обіг. І чим швидше кожна грошова одиниця здійснює свій оборот, тим менше потрібно грошей. Тут існує зворотна залежність. Так, якщо за визначений період сума 1000 грн. дала змогу реалізувати товарів на 5000 грн., то швидкість обороту грошової одиниці дорівнює:
5000/1000
Одна грошова одиниця може обслуговувати ряд перетворень товару на гроші. До того ж одні грошові одиниці здійснюють обіг швидше, інші — повільніше. Через це розраховують середню швидкість обігу. Вона є важливим показником економічного розвитку, який характеризує швидкість руху товарів, а отже, динаміку виробництва і сфери обігу.
Оскільки продаж товару в кредит означає, що тепер для руху товару гроші непотрібні, природно, це зменшує загальну кількість грошей в обігу. Водночас кількість грошей збільшується на суму цін товарів, які були продані в кредит і термін платежу за якими вже настав, що потребує додаткових сум для здійснення цих платежів. Крім того, слід звернути увагу, що частина платежів взаємопогашається. Врахування усіх цих чинників дає змогу достатньо точно визначити кількість грошей, потрібних для обігу,
ЦТ-ЦК + ЦЛ-ВП = О
де ЦТ, ЦК, ЦП, ВЛ — сума цін товарів, відповідно призначених для реалізації; проданих у кредит; термін платежу за якими вже настав; платежі, що взаємопогашаються; О — швидкість обороту грошей.
Ця формула розкриває закон, що регулює масу грошей, потрібних для обігу. Він стосується передусім умов функціонування повноцінних золотих грошей. Стійкість же паперових грошей зумовлюється тим, що кількість паперових грошей збігається з кількістю золотих грошей, необхідних для обігу. За такого співвідношення паперові гроші функціонують як золоті й мають таку саму купівельну спроможність. Якщо паперово-грошовий обіг більший, ніж потрібно золотих монет для обслуговування обігу вони знецінюються, їхня купівельна спроможність падає. Отже, закон обігу паперових грошей і необхідного для обігу золота призводить до негативних наслідків.