Основи економічної теорії (2001)

Визначальною умовою переходу до ринку є формування суб'єктів ринкових відносин, у ролі яких виступають підприємці. Підприємництво є необхідною, визначальною рисою ринку, його обов'язковим атрибутом. Немає підприємців — немає і ринку, і навпаки. Поняття «підприємництво» надзвичайно містке. Зумовлено це тим, що в ньому переплітається сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних та психологічних відносин. Уявлення пре нього складалося протягом значного історичного періоду, змінювалося під впливом базисних та надбудовчих інституцій, психології людей.

У науковий обіг поняття «підприємець» ввів банкір-економіст Р. Кантільйон на початку XVIII ст. До підприємців він відносив людей знефіксованими прибутками (ремісників, селян та ін.), тобто тих, хто був зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбаченості цін. Головною рисою підприємця він вважав готовність до ризику.

Вагомий внесок у дослідження підприємництва у XVIII—XIX ст. зробили Ф. Кене, А. Тюрго, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, А. Маршалл, М. Вебер, В. Зомбарт і Й. Шумпетер. До речі, Й. Шумпетер розпочинав свою наукову та педагогічну кар'єру у Чернівецькому університеті, а завершив її у Гарварді.

А. Сміт розглядав підприємця як власника. Його дії в економічному житті, мотивація, поведінка, психологія зумовлені тим, що він є власником. А. Сміт зазначав, що підприємець мас на увазі лише власний інтерес, переслідує власну вигоду, причому в цьому випадку він іде до мети, яка зовсім не входила в його наміри. Переслідуючи свої власні інтереси, він часто дієвіше служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається служити їм.

Ураховуючи інтерес, вигоду як невід'ємний атрибут підприємця, не можна лише ним визначати мотиви його діяльності. Адже в умовах ринкового середовища суб'єктів підприємницької діяльності багато і між ними точиться конкурентна боротьба за кращий результат — прибуток. Одержати його можна лише за умови визначення ефективнішого варіанта використання ресурсів, економічного ризику, новаторських ідей. Це спонукає підприємця йти непротореним шляхом, застосовувати найкращі якості працівника: творчість, сумлінну працю, організаторські здібності. Намагання виявити себе як особистість у певній сфері діяльності, реалізувати свої ідеї та результати праці, зробити їх надбанням суспільства — це також інтерес підприємця, який відіграє значну роль у житті суспільства, є його рушієм. Усе це і робить підприємця піонером, який веде перед у своїй справі, а підприємництво — локомотивом економічного, соціального і культурного розвитку людського суспільства.

Свою діяльність підприємець (особливо висококваліфікований) спрямовує не на виготовлення товарів-аналогів, а виробів, що мають якісно нові відмінні риси. Зрозуміло, що виробництво їх не може принести підприємцю миттєву віддачу (прибуток). Проте віддача обов'язково буде через певний час, коли відбудуться зміни у виробництві, його структурі, а отже, і у потребах суспільства. Причому прибуток, який отримуватиме підприємець, в умовах, що склалися в результаті зазначених змін, перекриває всі витрати. Через ці обставини підприємець більшу частину прибутку, що отримує, направляє у господарську діяльність, а не на особисті потреби.

Поняття «підприємець» часто застосовують як синонім таких понять, як «господар», «бізнесмен». Людину, яка організувала своє діло і веде його, називають саме одним з цих понять. Однак виникає запитання: хто є суб'єкт, який має свою ферму або майстерню, де виробляє певну продукцію, реалізація якої дає можливість йому лише існувати? Як його назвати — підприємцем, бізнесменом? Якщо так, тоді й великий власник, багатство якого зростає високими темпами, і дрібний товаровиробник, який ледь-ледь животіє від своєї діяльності або й стає банкрутом, — підприємці? Обидва вони, як і всі інші, хто самостійно на свій страх і ризик займаються певним ділом, маючи від нього певний доход, є господарюючими суб'єктами. Це поняття більш широке і об'ємніше, ніж підприємець.

Найхарактерніші риси підприємця, які виділяють його з господарюючих суб'єктів, влучно виокремив Й. Шумпетер. Він зазначав, що головною справою підприємця є: виготовлення нового блага або нової якості того чи іншого блага; освоєння нового ринку збуту, нового джерела сировини або напівфабрикатів і запровадження нового методу виробництва; проведення відповідної реорганізації. Для того щоб здійснювати постійний пошук нових способів комбінації ресурсів, потрібно, на думку Й. Шумпетера, мати відповідні якості: волю і здібності; виділяти визначальні моменти діяльності, бачити їх у реальному світлі; мати здібність «плисти проти течії», долаючи опір соціальних сил; здійснювати вплив на інших результатами успіху, духовною свободою, затратами сил та енергії.

Реальне підприємництво не сумісне ні зі спекуляцією, ні з так званим паперовим підприємництвом, що зводиться до концентрації виробництва і капіталу за рахунок придбання, злиття і поглинання, що характерно для України в умовах перехідної економіки. На це вказував і видатний англійський економіст Дж. Кейнс. Спекулянти не завдають шкоди, на його думку, якщо вони залишаються «бульбашками на поверхні чистого потоку підприємництва». Однак становище стає серйозним, коли перетворюється на бульбашку у вирі спекуляції. Коли розширення виробничого капіталу в країні стає побічним продуктом діяльності ігрового дому, важко чекати хороших результатів.

Формування високої, економічно ефективної та соціально відповідальної підприємницької культури є одним з головних завдань, що стоїть перед Україною, визначальною умовою виходу її з економічної кризи.

Справжнє підприємництво може бути втілене в життя за умови економічної свободи людини, права вибору діяльності для реалізації своїх потенцій, а також персональної економічної відповідальності за результати роботи, наслідком якої може бути прибуток або банкрутство.

Отже, підприємець — суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні й організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів та методів виробництва, нових благ та їх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. Звідси підприємництво — це тип господарської поведінки підприємців з організації розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку та соціального ефекту.

В ініціативній, новаторській, самостійній діяльності виявляється сутність підприємництва. Його мета зводиться, з одного боку, до одержання прибутку або особистого доходу в результаті не якихось кон'юнктурних справ, а передбачення точного розрахунку, а з іншого — до найбільш ефективного використання чинників виробництва, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

Функції і умови існування підприємництва. Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції — інноваційну, ресурсну, організаційну, мотиваційну.

Інноваційна функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція підприємництва виявляється у націленості на найбільш ефективне використання з погляду досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів.

Організаційна функція підприємництва передбачає поєднання ресурсів виробництва в оптимальних пропорціях, здійснює контроль за використанням їх.

Мотиваційна функція підприємництва зводиться до формування мотиваційного механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.

Функції підприємництва розкривають специфічний господарсько-організаційний талант, який притаманний підприємцю, виділяють його як особистість, що має певний тип мислення, що відрізняється від звичного. Підприємець, який досягає успіхів, як свідчить світовий досвід, повинен мати такі риси і навички:

об'єднувати людей для досягнення єдиної мети, яку він бачить краще від інших, вірить у неї, знає, як її досягти;

робити точні розрахунки з приводу створення нових якостей, знати, що потрібно для поліпшення ефективності, поліпшення її стандартів;

бути наполегливим і гнучким, готовим переборювати перешкоди і водночас коригувати тактику, щоб досягти стратегічних цілей;

іти на постійний господарський ризик і відповідальність. Це означає, що підприємець впевнений у собі, вірить у господарський успіх, а тому йде невідомим шляхом, а отже, і готовий до економічної відповідальності. На цьому шляху обов'язково будуть і успіхи, і невдачі.

Підприємництво як явище господарського життя завжди розвивається у певному соціально-економічному та історичному середовищі. Саме тому для його безперервного відтворення необхідні певні передумови, а саме: економічні, політичні, правові, психологічні.

Економічні передумови підприємництва полягають у створенні в суспільстві умов для функціонування багатосуб'єктних (приватних, колективних, державних) власників. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків, вибору господарських контрагентів. Економічними передумовами цих процесів у нашій країні є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарств.

Політичні передумови підприємництва передбачають створення у країні сприятливого політичного клімату для підприємництва. Така політика має надати всім господарюючим суб'єктам гарантії щодо збереження їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, експропріації. Владні структури мають створювати умови для розвитку всіх форм власності, в тому числі інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи організації), а також сприятливий підприємницький клімат через відповідну податкову, кредитну, митну та іншу політику.

Правові передумови підприємництва ґрунтуються на законодавстві, нормативних актах, розроблених у країні. Нормативні акти мають створити для всіх учасників ринкових відносин однакові «правила гри», тобто надати однакові права і повну свободу, не допускати втручання органів державного управління в господарську діяльність будь-якого суб'єкта, за винятком законодавчо обумовлених випадків. Отже, йдеться про те, що підприємці можуть діяти «самостійно», «вільно» в межах закону. Зі зміною умов економічного, соціального життя змінюються закони («правила гри»), а отже, і поняття «самостійно» та «вільно» наповнюються новим змістом.

Слід мати на увазі, що у сфері бізнесу крім суворо формалізованих зв'язків, заснованих на законодавчих актах, між господарськими суб'єктами складаються неформальні відносини: довіра, джентльменство, слово честі тощо.

Перелічені передумови потребують наявності ще однієї й досить важливої— психологічної, сутність якої полягає в позитивній суспільній думці щодо підприємництва. Якщо цього не буде, розвиток підприємництва стримуватиметься. І в цьому плані в Україні є багато проблем, оскільки життя кількох поколінь проходило в умовах, які створювали негативне ставлення до підприємництва. Мислення консервативне і змінити його в одну мить не вдасться.

В Україні прийняті та діють ряд нормативних актів, які заклали фундамент для формування підприємництва. Важливе місце серед них займає Закон України «Про підприємництво». Згідно з ним підприємництво здійснюється за такими принципами: вільний вибір діяльності на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності й вибір постачальників і споживачів продукції, що виготовляється, встановлення цін відповідно до законодавства; вільний найм працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.