Основи економічної теорії (2001)
9.2. Організація підприємницької діяльності
Суб'єктами підприємництва (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, юридичні особи всіх форм власності.
Громадяни або фізичні особи (окремі індивідууми) виступають як: а) організатори індивідуального виробництва, у якому застосовуються засоби виробництва, що належать йому, і використовується власна праця; б) організатори виробництва, де застосовується капітал і наймана праця.
Юридичні особи (товариства, акціонери, кооперативи, спільні підприємства, різні асоціації, об'єднання тощо) як суб'єкти підприємницької діяльності порівняно з індивідуальним підприємництвом займаються діяльністю у більших масштабах з обов'язковим залученням найманої робочої сили.
Особливо слід сказати про державу та її органи (адміністративно-господарські одиниці, органи уряду, в тому числі міністерства, комітети) щодо підприємницької діяльності. За загальними правилами ринкової економіки держава не може бути суб'єктом ринкових відносин, а отже, і підприємцем. Ці функції вона як власник делегує корпораціям, асоціаціям, кооперативам, спільним, індивідуальним та іншим підприємствам. Зумовлено це тим, що держава є організатором загальних правил підприємництва і має контролювати виконання їх.
Відповідно до Закону України «Про підприємництво» заборонено заняття підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органам державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Не можуть займатися підприємництвом також певні особи, зокрема ті, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництва, інші корисливі злочини.
Такі обмеження для заняття підприємництвом є в усьому світі та зумовлені необхідністю, по-перше, забезпечити однакові можливості для всіх фізичних і юридичних осіб у свободі підприємництва (можливість придбати економічні ресурси, організувати процес виробництва за власним вибором, реалізувати товар на ринку) і свободі вибору (можливість використовувати капітал у будь-якій сфері, бути суверенним у споживанні); по-друге, позбавити осіб, що працюють у владних структурах і причетні до розробки законодавчих, нормативних актів, державних замовлень, міждержавних угод і можуть створювати пільгові умови для певних суб'єктів, одержуючи за це певні вигоди, винагороду, а отже, захистити суспільство від зловживань, корупції; по-третє, позбавити нечесних, недобросовісних та кримінальних осіб можливості займатися господарською діяльністю.
Чинником підприємницької діяльності є також капітал, який створює передумови для того, щоб стати реальним суб'єктом підприємництва. А оскільки капіталом володіють далеко не всі, то і підприємцями в суспільстві всі бути не можуть.
Об'єктом підприємництва є певний вид діяльності (виробництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), який матеріалізується у вироблюваній продукції (або благах у вигляді послуг, інформації). Визначальним критерієм тут є не сфера, а зміст діяльності.
Проте слід мати на увазі, що підприємництво може застосовуватися в усіх сферах економіки, окрім тих, втрата державного контролю над якими шкодить безпеці суспільства і здоров'ю людей. Йдеться про виготовлення і реалізацію зброї, наркотичних засобів, грошових знаків. Такою діяльністю можуть займатися лише державні підприємства.
За формами власності та організацією можна виділити такі основні види підприємництва:
індивідуальне, засноване на приватній власності фізичної особи та її праці (фермери, ремісники без постійно застосовуваної найманої праці);
сімейне, що ґрунтується на приватній власності громадян-членів однієї сім'ї з можливістю використання найманої робочої сили;
приватне, або партнерське зі створенням юридичної особи і з обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи, як правило, користуються найманою працею);
акціонерне, засноване на власності акціонерів (власники цінних паперів — індивіди, юридичні особи);
орендні — ті, що беруться за відповідну плату на певний час у користування, що дає їм право бути власником результатів праці, доходів та на розпорядження майном;
колективні (народні), в основі яких лежить власність трудового колективу на майно, продукцію і доходи;
інноваційні, які створюються на базі інтелектуальної власності;
спільні, засновані на об'єднанні майна різних власників.
Перелічені й інші види підприємницької діяльності (наприклад, за контрактом, які створюються на основі угоди менеджера або адміністрації в цілому з власником або різні форми кооперування) можна об'єднати у три групи: одноосібне володіння, товариство, корпорація.
Права, обов'язки і відповідальність підприємця. В умовах формування підприємницьких структур, особливо в нашій країні, де панував безроздільний монополізм державного сектора економіки, особливо великого значення набуває чітке визначення прав, обов'язків та відповідальності підприємців. Це потребує розробки законодавчих актів, у яких вони були визначені, а також правового, матеріального, фінансового, соціально-економічного та організаційного регулювання розвитку підприємницької діяльності з боку держави.
В Україні для забезпечення свободи розвитку підприємництва, встановлення правових гарантій його функціонування законодавчо визначено права, обов'язки і відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності.
Права підприємця. Право — це нормативна форма виразу принципу формальної рівності господарюючих суб'єктів в економічних відносинах, це система встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил (норм) поведінки. З метою реалізації господарської ініціативи підприємець має право: утворювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва; купувати повністю або частково майно та набувати майнові права; самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком; укладати з громадянами трудові договори про використання їхньої праці (контракти, угоди); самостійно встановлювати форми, систему і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють на засадах найму; отримувати будь-який не обмежений за розмірами особистий доход; брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції, користуватися державною системою соціального забезпечення та соціального страхування.
Обов'язки підприємців. Обов'язки — це правові норми (правила), що підлягають обов'язковому виконанню. Основні обов'язки підприємців полягають у тому, щоб: укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, яких прийнято на роботу за наймом; здійснювати оплату праці особам, що працюють за наймом на рівні, що не нижчий за мінімальні розміри, встановлені законодавством, забезпечити відповідні умови та охорону праці, а також інші соціальні гарантії; дотримуватись прав, щоб реалізувати законні інтереси споживачів, забезпечуючи надійну якість вироблених товарів (послуг); отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства.
Як бачимо, підприємництво зорієнтоване на ефективне ведення господарства, сприяє вияву і розвитку особистості, її здібностей і потреб, передбачає персональну економічну і адміністративну відповідальність підприємця. Воно не сумісне з втратами, некомпетентністю, крадіжками. Поряд з цим у підприємницькій діяльності повною мірою розкриваються комерційний талант людини, її честолюбство. Особливе місце у цивілізованому підприємництві у партнерських відносинах належить чесності й порядності, дотриманню слова, зберіганню комерційної таємниці. Етика підприємця — важлива складова його особистості. Перелічені якості підприємця є не лише його властивістю, а й обов'язковою умовою.
Важливою умовою формування і розвитку підприємництва в Україні є гарантії та всебічна підтримка з боку держави. Вона законодавчо забезпечує гарантії для всіх підприємців незалежно від обраних ними форм підприємницької діяльності та власності, однакові права і можливості щодо доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів, свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від виявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-якій сфері підприємницької діяльності.
Розвиток підприємницьких структур і розширення можливостей вільного підприємництва потребує з боку держави не тільки правового забезпечення, а й економічної, матеріально-технічної та організаційної підтримки.
Економічна підтримка має зводитися до такого: запровадження надійної фінансово-кредитної бази підтримки підприємництва створенням мережі спеціалізованих комерційних банків і страхових компаній для надання індивідуальних позик; відкриття доступу підтримки до іноземних кредитів; формування розгалуженої мережі суспільних і приватних неприбуткових фондів розвитку підприємництва, які б надавали гарантій за кредитами; запровадження державного страхування комерційного ризику підприємств на випадок фінансових та інших витрат, що зумовлені діями органів державної влади; встановлення пільгового оподаткування прибутків підприємців, що здійснюють інноваційні проекти, модернізацію і відкриття нових виробництв та інших напрямів, що мають визначальне значення для розвитку економіки країни, вирішення соціальних проблем.
Матеріально-технічна підтримка передбачає: передавання або продаж на пільгових умовах підприємницьким структурам з державного сектора різноманітного устаткування виробничого призначення відповідно до процесу роздержавлення і приватизації; комерціалізацію сфери торгівлі та громадського харчування, корноратизацію великих і середніх підприємств різних галузей економіки; передавання в оренду недовантажених потужностей підприємств, продаж на конкурсних засадах об'єктів незавершеного будівництва, нежитлових приміщень і невстановленого обладнання державної власності підприємцям за умови, що це відповідає інтересам розвитку економіки; створення технопарків і баз прокату обладнання для прискореного розвитку інноваційної діяльності.
Організаційна підтримка підприємницької діяльності має сприяти налагодженню процедури регулювання підприємництва з боку державних інституцій через вироблення раціональних форм обов'язкової звітності та порядку реєстрації нових суб'єктів підприємництва; доступності до документів зі створення, порядку реєстрації та функціонування суб'єктів підприємництва; підготовки підприємницьких кадрів, їхньої інформованості з цих питань, що потребує відкриття спеціальних навчальних закладів, перепідготовку викладачів, організацію інформаційних центрів, проведення наукових досліджень з питань підприємництва в державних наукових і навчальних закладах.
Отже, закони України дають можливість для розвитку вільної підприємницької діяльності, яка охоплює різні сторони економічного життя і виявляється як економічна категорія, метод господарювання, тип економічного мислення.